У домі римського патриція Руфіна була прегарна фреска, зображення Венери та Адоніса. Якось зібралися у нього, ховаючися від переслідувань, одновірці дружини – християнки. Й одразу ж узялися замазувати стіну, певні свого права негайно знищити гріховне, як на їх погляд, мальовидло. Це одна з надзвичайно важливих сцен у драмі Лесі Українки «Руфін і Прісцілла». Як і багато інших її сюжетів, вона виявилася візіонерським передбаченням: за якесь десятиліття після написання твору несамовиті ревнителі нового ладу почали нищити культурні скарби, до того ж засобами вони володіли непорівнянно потужнішими, аніж гнані сектярі при початку християнської ери. Мистецька спадщина стала лише одним з інструментів у невпинній ідеологічній боротьбі. Усе, що не відповідало радянським уявленням про корисність (інші функції мистецтва майже не бралися до уваги, воно мало лише виховувати лояльних до влади громадян), цензурувалося, замовчувалося. Мало не сто років тому Микола Зеров радив не гаючись «перевіяти на току критики» наші мистецькі набутки, відсіяти полову, виважити все найдобірніше й означити тяглість національної традиції. Однак подосі така конче необхідна канонотворча робота вповні не виконана, і то навіть на рівні задовільної публікації всього корпусу текстів хоча б першорядних класиків. Лесю Українку цензурували надзвичайно пильно, адже в радянському іконостасі вона мала постати бездоганною марксисткою, «пролетарською інтернаціоналісткою», «другом робітників», предтечею соціалістичного реалізму et cetera. Усіма згаданими визначеннями аж в очу рябить читачеві багатьох монографій та статей. Інтерпретаторам достатньо було просто називати чорне білим, видавцям і редакторам велося складніше й клопітніше: тут ані напівправда, ні одверта коментаторська брехня не допомагали. Щодо неприхованого обману, то читання приміток до нібито академічного дванадцятитомника спричинює ледь не ментальний ступор; у якийсь момент геть перестаєш розуміти, як же то Лариса Косач зберегла свої інтернаціоналістські й соціалістичні переконання та симпатії до братнього російського народу (одразу ж зазначу, що північних сусідів вона в листах послідовно називала кацапами, геть не толерувала, і насправді всі ці її філіпіки на адресу колонізаторки-московщини якраз і вилучали якнайстаранніш), повсякчас перебуваючи, коли вірити написаному, в оточенні злісних українських буржуазних націоналістів – майбутніх ворогів радянського ладу, шовіністів та ідеологів контрреволюції. Найперш барикада мала би перегородити затишну вітальню косачівського дому, бо, як дізнаємося з академічних пояснень, Ольга Драгоманова-Косач «стояла на ліберально-буржуазних позиціях», а її донька – на марксистських. Михайло Драгоманов, котрого в листах не раз названо найдорожчим і найавторитетнішим учителем, – «еволюціонував у бік буржуазного лібералізму», тоді як «Леся Українка формувала власний революційно-демократичний світогляд, пов’язавши свою творчість і громадську діяльність з ідеями наукового соціалізму». Ця заввага літературознавця погано корелює зі свідченням самої поетеси у листі до Ольги Кобилянської: «…вчилась тільки того, що мені подобалось, а читала все, що запорву, без жадної заборони. Правда, коректив був в особі моєї матері та в листах дядька Драгоманова, якого вважаю своїм учителем, бо дуже багато завдячую йому в моїх поглядах на науку, релігію, громадське життя і т. і. Коли б він був жив довше, то, може б, з мене вийшло що ліпше, ніж є тепер, а так – буде, що буде!». Саме запереченню потужного впливу Михайла Драгоманова «лесезнавці» присвятили дуже багато праці. Сергія Мержинського, адресата найпроникливішої інтимної лірики Лесі Українки, чию смерть вона пережила як спустошливу особисту втрату («коли подумаю тільки, що я такого друга маю втратити!..»), представлено у примітках перш за все «активним членом соціал-демократичних гуртків, одним з перших пропагандистів марксизму в Києві та Мінську». (Щодо марксизму, захоплення яким нібито знівелювало «згубний» вплив Драгоманова, то коментаторам зоставалося тільки сподіватися, ніби читачі обмежаться лише їхніми примітками. Бо самою авторкою всі акценти розставлено зовсім очевидно. Зокрема, у листі до сестри Ольги, датованому вереснем 1897: «Тим часом не роблю, як і перше, сливе нічого, от тільки половину «Kapital’у» «проштудировала» («читати» його не можна), і, знаєш, чим далі читаю, тим більше розчаровуюсь: я не бачу тієї «строгой системы», про яку говорять фанатики сеї книжки, бачу багато фактів, чимало дотепних гіпотез і ще більше просто дотепів, але багато зостається для мене темного, невиясненого, недоговореного і в науковій теорії, і в практичних виводах з неї. Ні, видно, се novum evangelium все-таки потребує більше безпосередньої віри, ніж її у мене єсть.» Ще одного близького приятеля Лариси Косач, перекладача Максима Славинського, замученого по другій світовій у радянській тюрмі, звинувачено в тому, що «опинився в таборі буржуазно-націоналістичної еміграції у Празі». Врешті, там-таки «опинилося» чимало адресатів Українчиних дружніх листів. А вже Михайла Грушевського та Володимира Винниченка очорнено найстрашнішими епітетами, і зостається тільки дивом дивуватися, як же могла Лариса Косач знатися та ще й листуватися з такими звироднілими й аморальними людьцями. І друкувалася завжди у ворожих «буржуазно-націоналістичних» виданнях, як-от, на думку коментаторів, «Зоря», «Діло», не кажучи вже про «Літературно-науковий вісник», який від буржуазного лібералізму «скотився» до ідеології фашизму. А де вже зовсім ніяк було перебрехати, вдавалися до спасенних купюр, отих крапок у квадратних дужках, що їх у дванадцятитомнику безліч. Видавці пояснювали чемненько, нібито всього лиш не хочуть оприлюднювати переважно інформацію приватного характеру. Але виглядає, що єдиним радикальним засобом позбавлення пам’яті є фізичне знищення її носіїв. Коли вже брехати, то слід не ховати оригінали під спецхранівські замки, а таки ж палити цілу бібліотеку. Що свого часу й практикувалося. Відкриття архівів і поновлення цензурних вилучень якнайочевидніше показує, що всі маніпуляції з академічним виданням робилися найперш задля поборення чи хоча б завуальовування двох страшних гріхів – буржуазного націоналізму та зловорожого модернізму. З особливою запопадливістю цензори вичищали все, пов’язане з історією українського культурного спротиву чи, іншими словами, культурництвом як державницькою діяльністю Старої Громади та Плеяди. Про настрої тодішньої «молодої України» свідчить хоча б щиросердно-радісний пасаж з листа до матері: «Вчора ми з кнакною були на концерті в пользу чорногорців, дуже гарний концерт був. Мєдвєдєв співав «Гетьмани», «Олесю», «Дощик», хор співав «Гей не дивуйте», співачка Снарская (наша волинячка) – «Чом, чом чорнобров», а в самому кінці хор утяв «Српиjа свободна» («Ще не вмерла Україна»). Дивно було чути сю мелодію в концерті! Ми з кнакною руки одбили, плескаючи». (Зрозуміло, що крамольну згадку про «Ще не вмерла…» вилучили, а цензуроване речення сприймалося якимось надміру екзальтованим.) Так сприймала свій національний гімн ґенерація, яка й спромоглася відродити державу, це якраз із цього кола вийшло чимало провідних діячів Української Народної Республіки. Модерністське розмежування політики і мистецтва не означало для Лесі Українки зречення громадянського служіння. Тільки от писання патріотичних віршів поетка вже служінням і обов’язком не вважала. «Що ж до мене, – звірялася Михайлові Драгоманову, – то я тільки генієві можу простить кепсько збудований вірш, та й то не завжди. Українським же поетам слід би на який час заборонити писати національно-патріотичні вірші, то, може б, вони скоріше версифікації вивчились, примушені до того лірикою та перекладами, а то тепер вони найбільше надіються на патріотизм своїх читців, а не на власну рифму та розмір.» Нове покоління хотіло непорівнянно ширших горизонтів, повноправного представлення своєї творчості перед «світовим ареопагом». Коли «батьки», пригнічені нестерпним зовнішнім тиском, загрозою самому існуванню нації, часто трималися оборонної, консервативної, домашньовжиткової позиції, то діти лишень музеєфікацією дорогого минулого вже обмежуватися не хотіли. У «вавилонському полоні», на руїнах колишньої слави, після натхненної оргії («минув час оргій, не було вінців, // і на вино не стало винограду») треба, за Лесею Українкою, дбати про незалежність від ласки ворога. Пророчиця Тірца радить не квилити, а розпалювати багаття й засівати землю: «Лежачим краю рідного немає. // Чий хліб і праця – того і земля». Усі ці історичні сюжети й костюми (та навіть і самі назви згаданих драм!) звучали животрепетними, пристрасними коментарями таки ж злоби того передреволюційного, передгрозового дня. Дуже вимовною видається її реакція на польську рецепцію «Кассандри»: «З польської статті мені найбільше сподобалось те, що «Кассандра» страшна для поляків. От не знала я, чим їх можна злякати. Ся похвала, по-моєму, найбільша, а то вони все хвалять нас за «тихий смуток», «резигнацію» і подібні зовсім не страшні речі, та пора вже їм завважити, що й ми можемо мати «сильну руку».» Це вже не голос романтичного співця, а швидше ідеологія національної аристократії, готової взяти на себе відповідальність за майбутнє держави й народу. Ще очевидніше модерна національна ідентичність виявляється в інтерпретації українсько-російських взаємин. Лексему «кацапи» з листів якнайпослідовніше вичищали, між тим погордливо-зневажливе ставлення до злодійкуватого сусіда у Лесі Українки не обмовка і не «помилка» (у чому трохи знічено переконували нас радянські редактори), а таки ж незмінна позиція. Вона знає, що, як нагадує один з героїв «Оргії», «Рим ходив у Грецію до школи», що претензії на роль старшого брата у слов’янській сім’ї цілковито безпідставні. Оксана в «Боярині» на власному трагічному досвіді переконалася, що Росія та Україна – це антагоністичні світи, різні культурні традиції. У листах авторка «Боярині» висловлюється навпростець: «…нам, українцям, не щастила доля ніколи в тій Московщині». Миритися з таким станом справ нізащо не згоджується: «[…] я ніколи не згоджуся вступитися з дороги перед усякими перевертнями і покутними борзописцями з чужої літератури,– dafűr ich bin mir doch zu gut! Та пора вже й публіку нашу привчити (не говорячи про самих редакторів), щоб не била поклонів перед усякими nullite’s через те тілько, що вони в ряди-годи удостоюють нам «в хату плюнути» (раніше «наплювавши» на неї), забрівши знічев’я з роскішних сусідських палат до нашого вбогого куріня. Адже і в курінях на покуті сиділо виборне отамання та чесне товариство, а не якісь заволоки-потурнаки». Погроза Володимира Винниченка перейти в сусідню літературу, писати для російського читача, краще здатного оцінити талановитого автора, спричинила серйозний конфлікт. Михайлові Коцюбинському він скаржився у листі, що зважати на докори української лицемірної критики не буде, а відтак єдиним виходом для себе бачить зміну мови й ідентичності. Втім, Євгенові Чикаленку звірявся, що зробити це нелегко: «Трудно, Євгене Харлампійовичу, бути українським літератором. Несеш як якусь наслідственну хворобу на собі свою національність. Скинути її – неможливо, як неможливо з блондина стати брюнетом, але ж і нести нелегко.» У моральному кодексі Лесі Українки такі роздуми й вагання молодшого колеги по цеху (до речі, дуже прихильно підтриманого земляками при початку творчого шляху; Леся Українка присвятила Винниченкові розлогу аналітичну статтю, вилучену, зрозуміло, з академічного радянського зібрання творів) мали сприйматися у кращому разі як безвідповідальні. Ця гучна контроверсія стала одною зі спонук для написання драми «Оргія». Що має робити митець, коли його країна загарбана? Історія Антея, готового повісити арфу на вербі й задовольнитися всього лиш хатнім визнанням (значущий для цієї авторки мотив, не раз актуалізований у творах різних років), дає його землякам «добрий приклад». Це передсмертна репліка героя, котрий вважає за краще між честю й славою вибрати таки першу. Справа не лише в тому, що, записавшися в хор римського Мецената, співець зраджує свій край і свою мову. За Лесею Українкою, творчість із чужого примусу, підлаштована під смаки замовника, – це ще й зрада Богом даного таланту. У сусідських наймах не здобудеш тої повноцінної слави, якою винагороджують геніїв; Антей мусить торкатися таки рідної землі, аби не втратити силу й обдарування. Дідок атестував, а в Андрія помалу опускалися руки, відлипала спина від дверей і очі дерлися на лоба. — Роздягайтесь,— закінчив дідок свою атестацію сумно.— Ми всі тут голі, як святі, бо душно й пітно від тісноти, та й попріло все у нас. Влаштовуйтесь, товаришу, як вдома. І не думайте злого. Андрій почервонів (Господи, який же він дурень!), а водночас зрадів, це чудесно, що він має таке знамените товариство! Не гаючи ні хвилини, роздягся, лишившись в самих трусах (в яких він, на щастя, ходив завжди — і влітку, і взимку) і вмостився де стояв — біля самісіньких дверей, бо більше не було й клаптика вільного місця. — На середину, на середину сідайте, товаришу!..— зашепотіли всі.— На середину. Розкажіть нам щось. Ви ж з волі? «Як він міг дати маху! Всі такі милі, благопристойні, хоч і змучені люди». Андрій сів на середину, знаючи, що людина з волі для ув’язнених колосальний клад, і готовий зробити цим людям все, що в силі, приємного. Його обліпили ці голі люди, як комашня шкоринку хліба. Він серед них виглядів дійсно, як людина з волі — засмалений сонцем, аж бронзовий, повнокровний, свіжий. — Тільки Ви тихенько,—поінформував хтось пошепки,— ми сидимо от, як турки, бо не маємо права ані ходити, ані стояти, ані лежати… Тільки сидіти і то тихо. Це такий режим тут. Це щоб Ви знали. Говорити голосно — заборонено. Сміятись голосно — теж. І тут повнісінька тюрма таких, як ми. А тепер розказуйте… — Ви давно з волі? — запитав хтось. — Сьогодні. — А звідки Ви? З якої місцевості? Андрій окинув камеру оком, подумав хвилинку, позіхнув і відповів: — З-під Манчжурії. — Ого! — А скажіть,а чи там аеродромів багато,га?—миттю запитав хтось жваво, голосно і з надзвичайним інтересом.— Чи багато аеродромів?! Андрій помовчав, подивився пильно на того, що питав, посміхнувся й раптом викарбував: — А тобі куди летіти так негайно приспічило, га!? Вся камера пирснула, скинулась від несподіванки й обернулася до того, що ставив запитання. Це був яскраво-рудий, банькатий, молодий жид. Від такої точної відповіді він втягнув голову в плечі й боязко заморгав білявими віями. — От так! — прошепотів хтось до когось за спинами товаришів.— Чик — і вилущив стукача, га!.. А Андрій дивився усміхненими очима на всіх присутніх: — Ну кого ще, товариші, що цікавить? Будь ласка. Більше ніхто не питав його ані про аеродроми, ані взагалі не ставив ніяких каверзних запитань, відповідаючи на які, можна послизнутися. Питали про життя на волі, про погоду, про врожай, про спортові змагання тощо і чекали з надзвичайною цікавістю, що ж він скаже. Андрій на всі запитання відповідав щиро. Але оскільки в цій країні можна послизнутися на кожнім запитанні, відповіді були досить загального характеру, а здебільша зовсім лаконічні: «Добре», «знаменито», «чудесно», «весело», «гарно» і т.п. А очима дивився на всіх усміхнено й вивчав кожного. Всі були задоволені з Андрієвих відповідей. А він говорив тим своїм усміхненим поглядом: «Не кваптесь, друзі мої! Ще встигнемо наговоритись. Перш давайте добре познайомимось, а то от дідько його знає… Буває всякого…» Так от і відбулася перша розмова з людиною з волі. Височенна, чотириярусна тайга, буйна й непролазна, як африканський праліс, стояла навколо зачарована. Не шелесне лист, не ворухнеться гілка. Сорокаметрові кедри, випередивши всіх у змаганні до сонця, вигнались рудими, голими стовбурами з долішнього хаосу геть, десь під небо і заступили його коронами. Там по них ходило сонце і пливли над ними білі хмари. Слідком за кедрами пнулися велетенські осики та інші листаті гіганти, що, бувши нижчі за кедри, творили другий ярус. Потім височенна ліщина колючого горіха, ялини, де-не-де берізки, берестина, черемха, перевиті ліанами дикого винограду та в’юнків, ішли вгору третім ярусом. А внизу — в четвертому ярусі — суцільний хаос. Місцями густа, мов щітка, звичайна ліщина, височенні трави і бур’яни. Внизу, по землі, слався мох, пообростав усе, що тільки можна. Внизу було півтемно і вогко. Лише де-не-де проривались яскраві сонячні пасма і стояли, як мечі, уткнуті лезами в землю. Нетрі. Несходимі, незміряні. Вони то спускалися схилом униз, то підіймалися знову вгору і так зі «становика» на «становик», з кряжу на кряж, як буйне рослинне море, розпливались геть десь у безвість. Маленький смугастий звірок, що сидів собі навпочіпки на поваленій кедрині проти сонечка і пильно, з виглядом ученого дослідника, розглядав торішній грибок, тримаючи його передніми лапками, раптом нашорошився. Ні. То так щось. В нетрях панує надзвичайна тиша, як у дивному храмі дивного бога. Лише рябок, засвистівши, пролетів з однієї височенної кедри на іншу і завмер на гілці, мов сучок, нерухомо, опустивши чубату голівку вниз і витягши шию. Тиша. На поваленій кедрині тремтіли сонячні зайчики. Смугастий звірок-бурундук почав бавитися з ними, задравши хвостика, як той драгун султана, перестрибував через них. Присідав і дивився вниз. Внизу, під кедриною, виходячи десь з бур’янів і вітролому і зникаючи знов у бур’янах та каміннім розсипу, вилась вузенька стежечка, звірина доріжка, утоптана за тисячоліття. Їх немало, таких стежечок. А серед них десь й такі, на яких одвіку ще не ступала нога людська. Бурундук зіскочив на стежечку, щось поворожив, пройшовся сюди-туди і враз, тривожно цикнувши, стрімголов вискочив на кедрину, на пень, звідти на дубок. Сховався. Визирнув. Знову сховався. Цикнув і завмер, виглядаючи з-за стовбура. Ні таки, він не помилився зразу. Щось таки добирається, щось іде стежечкою. Шелеснула суха бирка. Тріснула гілка. Посипались камінці і покотились десь, покотились униз. Щось важко, помалу йшло крутою стежкою на «становик». Стояла ясна та прохолодна квітнева днина, на годинниках пробило тринадцяту годину. Вінстон Сміт, притискуючи підборіддя до грудей щоб сховатися від підступного вітру, швидко ковзнув крізь скляні двері великого панельного будинку що звався “Перемога”, але не достатньо швидко щоб завадити вихру з піску та пилюки увійти разом з ним. У вестибюлі тхнуло вареною капустою та старими драними килимками. В одному з його кінців був кольоровий плакат, завеликий щоб розташувати його всередині квартири, прибитий кнопками до стіни. Вінстон пішов сходами. Не було сенсу намагатися піднятися ліфтом. Навіть у найкращі часи він працював лише зрідка, а відтепер черговий електрик вимикав його взагалі під час світлого часу доби. Це була частина політики заощадження під час приготування до Тижня Ненависті. Квартира знаходилася на сьомому поверсі, і Вінстон, який мав тридцять дев’ять років та варикозну виразку на правій щиколотці, йшов дуже повільно, відпочиваючи по декілька разів під час сходження. На кожному поверсі, навпроти ліфтової шахти, зі стіни пильно дивився плакат з величезним обличчям. Це було одне з тих зображень,які створені так щоб очі невідривно слідкували за тобою куди б ти не пішов. СТАРШИЙ БРАТ НАГЛЯДАЄ ЗА ТОБОЮ, промовляв напис під зображенням. Всередині квартири солодкий та принадний голос диктував перелік цифр, що якось стосувалися виробництва чушкового чавуну. Цей голос лунав з видовженої металевої тарелі, що нагадувала поблякле дзеркало, та була вмонтована в поверхню стіни праворуч. Вінстон повернув вимикача і голос дещо вщух, одначе слова що лунали ще можна було розібрати. Цей прилад (який звався телезахист) можна було приглушити, але не було жодного способу вимкнути його повністю. Він підійшов до вікна: маленька, квола фігурка, його худорлявого тіла лише підкреслювалась блакитним спецодягом, що був уніформою його партії. Його волосся було яскраво світлим, його обличчя було природньо рум’яним та життєрадісним, його шкіра була огрубілою від господарчого мила та тупого леза бритви, та вкритою крижаною маскою зими яка щойно скінчилася. Назовні, навіть крізь скло закритих вікон, світ виглядав замерзлим. Вниз по вулиці маленькі вихрики вітру спірально витанцьовували пилом та рваним папером, і не зважаючи на те що яскраво світило сонце та небо було кричуще блакитним, там усе здавалося знебарвленим, окрім плакатів розвішаних,ніби у п’яному делірії, усюди. Чорновусе обличчя пильно спостерігало домінуючи на кожному закутку. Один з них знаходився безпосередньо на стіні будинку навпроти. СТАРШИЙ БРАТ НАГЛЯДАЄ ЗА ТОБОЮ, казав напис, доки темні очі зазирали глибоко у їство Вінстона. Нижче по вулиці висів ще один плакат, обідраний з краю, що гарячково тріпотів на вітру, почергово показуючи та ховаючи одне єдине слово ІНГСОЦ. Набагато далі звідси гелікоптер плавно ковзав поміж дахів, ширяючи немов трупна муха, стрімко рухаючись геть по кривій. Це був поліцейський патруль, що шпигував по людських вікнах. Але патрулю було байдуже, хай там як. Тільки Поліції Думок було не байдуже. За спиною Вінстона голос з телезахисту все ще белькотів про чушковий чавун та про перевиконання Дев’ятого Трирічного Плану. Телезахист приймав та транслював одночасно. Будь-який звук який видавав Вінстон, навіть тихіший за найтихіший шепіт, буде записано ним, більш того, впродовж усього часу що він залишається у полі зору який контролюється металевою таріллю, його буде не тільки добре чутно, а ще й добре видно. Звісно не було жодного способу дізнатись чи спостерігають за вами саме у цей проміжок часу. Про те як часто чи згідно якої системи Поліція Думок смикає за будь-який з персональних лялькових дротів можна було лише здогадуватись. Можливо навіть що вони слідкують за всіма постійно. Але вони могли обрати навмання і смикнути саме за твій ляльковий дріт у будь-який час коли вони цього забажають. Ти мав жити і ти жив, за звичкою що перетворилась на інстинкт — що кожен звук який ти видаси буде записано та,за виключенням коли ти у пітьмі, кожен твій рух буде ретельно розглянуто. Вінстон залишався стояти спиною до телезахисту. Так було безпечніше, одначе, він добре знав, що навіть по спині можна багато чого дізнатися. За кілометри звідси Міністерство Правди, місце його роботи, височіє немов біла й простора вежа посеред замурзаного краєвиду. Це, думав він з неоднозначною огидою — це був Лондон, головне місто Злітно-посадкової Смуги Один, третя з найбільш населених провінцій Океанії. Він відчайдушно намагався витиснути з себе хоча б трохи дитячих спогадів які б дали змогу дізнатися йому чи завжди Лондон був таким. Чи були там завжди ці веренви гнилих та трухлявих домів в стилі дев’ятнадцятого сторіччя, з їхніми боками підкріпленими дерев’яними балками, з їхніми вікнами забитими картоном та з їхніми дахами з гофрованого заліза, з їхніми божевільними та розхристаними палісадниками що провисають на всі боки? І розбомблені місцини де пилюка зі штукатурки вихоріє у повітрі та зніт безладно поріс по купі рваного каміння; і місця де бомби пошматували значні ділянки на яких з’явилися огидні,брудні та ниці колонії дерев’яних гуртожитків що швидше схожі на курники? Це була жахливо величезна пірамідальна будівля з блискучого білого бетону, що здіймалася, тераса за терасою, на триста метрів угору. З того місця де стояв Вінстон було дуже легко прочитати, елегантно витиснені на його білій поверхні, три гасла Партії: ВІЙНА ЦЕ МИР ВОЛЯ ЦЕ РАБСТВО БАЙДУЖІСТЬ ЦЕ СИЛА Міністерство Правди містило,як казали плітки, три тисячі кімнат від першого до останнього поверху, та відповідну за розмірами розгалужену підземну систему. Безладно розкидану по усьому Лондону де було ще лише три такі ж схожі за зовнішнім виглядом та розмірами будівлі. Отже цілком зрозуміло що решта споруд були представниками карликової архітектури та з даху панельного будинку “Перемога” ти міг побачити усю цю четвірку одночасно. Це були домівки чотирьох Міністерств з яких повністю складався державний уряд. Міністерство Правди яке займалося виробництвом новин,освіти, розваг та образотворчого мистецтва. Міністерство Миру яке піклувалося про війну. Міністерство Любові що підтримувало закон та порядок. І Міністерство Достатку що відповідало за економічні справи. Мовою Новосуржу їх називали: Мініправда, Мінімир, Мінілюб та Мінідостаток. Міністерство Любові було одним з насправді найжахливіших. У ньому взагалі не було вікон. Навіть на вулицях що безпосередньо межували з ним блукали горилопикі охоронці у чорній уніформі, озброєні розкладними кийками. Вінстон різко обернувся. Він надав своєму обличчю виразу спокійного оптимізму, що доцільно було робити стаючи обличчям до телезахисту. Він пішов крізь кімнату до вузенької кухні. Залишаючи Міністерство о цій порі дня він пожертвував своїм ланчем у буфеті та усвідомлював що на кухні з їжі є лише скибка чорного хліба яка не дотягне до завтрашнього сніданку. Він узяв з полиці пляшку з безбарвною рідиною на якій була простенька біла етикетка з написом ДЖИН ПЕРЕМОГА. Воно випромінювало хворобливий, нудотний та маслянистий запах наче китайська рисова горілка. Вінстон наповнив майже повну чайну чашку що стояла поблизу, нервуючи від потрясіння, і жадібно ковтнув його одним великим ковтком неначе ліки. Миттєво його обличчя стало яскраво-червоним і вода потекла з його очей. Наступної ж миті, хай там як, пожежа у його шлунку вщухла і світ почав здаватися більш бадьорим, веселим та ясним. Він узяв сигарету зі зіжмаканої пачки з написом “Сигарети Перемога” необачно тримаючи її догори дригом, внаслідок чого тютюн з неї висипався на підлогу. З наступною пощастило більше. З шухляди столу він дістав ручку для пера, пляшечку чорнил, і товстий, розміром з чверть стандартного листа, записник з червоним задником та мармуровою обкладинкою. З деяких причин телезахист у вітальні був незвично розташований. Він міг бути почутий, звісно, але допоки він знаходився у своїй теперішній позиції його не можна було побачити. Це стало можливим частково через незвичайну географію кімнати яка ніби сама пропонувала йому зробити всі ті речі які він зробив. Це був по-особливому надзвичайний записник. Його гладенький кремовий папір, трохи пожовклий по краях, був однією з тих речей яку не виготовляли щонайменше останні сорок років. Вінстон встромив кінчик пера у ручку для пера та облизав його щоб позбутися масткого бруду. Ручка з пером це був архаїчний інструмент, зрідка вживаний навіть для підписів, просто він відчував що цей чудовий кремовий папір заслуговує на те щоб бути розписаним справжнім пером замість того щоб бути подряпаним звичайним хімічним олівцем. Насправді він не звик писати від руки. За виключенням дуже коротеньких нотаток, він зазвичай диктував усе що потрібно до мовоноту, який ясна річ був непридатний щодо його теперішньої мети. Він занурив ручку з пером у чорнило та на декілька секунд завагався. Тремтіння пройняло усі його нутрощі. Залишити слід на папері — це був вирішальний крок. Маленькими незграбними літерами він написав: 4-те квітня, 1984. Сидячи на стільці він відкинувся назад. Відчуття повної безпорадності переслідувало його. Для початку, він зовсім не розумів з якою саме метою написав саме 1984. Це трапилося того ранку у Міністерстві, якщо про щось таке нечітке та туманне можна сказати що воно трапилося. Він не знав як її звуть, але він знав що вона працює у Відділі Фікцій. Вона була зухвала на вигляд дівчина, десь приблизно двадцяти семи років, з густим волоссям, обличчям вкритим ластовинням, і швидкими атлетичними рухами. Вузький яскраво-червоний пояс, емблема Молодшої Ліги Анті-Секс, був обмотаний декілька разів навколо талії її спецодягу, достатньо щільно щоб яскраво підкреслити її стрункі стегна. Вінстону вона дуже не сподобалася з найпершої миті як тільки він її побачив. Він знав причину цього. Це було через атмосферу хокейних полів, крижаних ванн, громадських піших маршів і загального порожньодумства яка кружляючи навколо неї постійно приходила разом. Йому не подобалися майже всі жінки, особливо молоді та гарненькі. Але виключно ця дівчина складала враження найбільш небезпечної з них. У нього навіть з’явилася думка що вона може бути агентом Поліції Думок. Незважаючи на його грізний зовнішній вигляд він володів принадно чарівними манерами. Вінстон бачив О’Браєна можливо вже безліч разів протягом багатьох років. Щось у його обличчі казало про це неспростовно. Маленька рудувата жіночка, що працювала у наступній до Вінстонової кубікулі, сіла поміж ними. Дівчина з темним волоссям всілася безпосередньо за ним. Наступної миті огидна, потворна, скрегочуча промова, яка була схожа на гомін велетенської механічної машини що працювала без належної змазки, вибухнула з великого телезахисту у кінці кімнати. Ненависть розпочалася. Як завжди, обличчя Еммануеля Гольдштейна, Ворога Народу, спалахнуло на екрані. Було чутно шипіння, сичання та свистіння повсюди від аудиторії. Маленька рудувата жіночка видала писк зі змішаними страхом та огидою у ньому. Програми Двох Хвилин Ненависті різнилися кожного дня, але не було жодної де б Гольдштейн не виконував головну роль. Він був первісним зрадником, найпершим опоганювачем чистоти Партії. Усі наступні злочини проти Партії, усі зради, акти саботажу, єресі, збочення, випливали прямісінько з його вчення. Діафрагма Вінстона стислася. Він ніколи не міг дивитися на обличчя Гольдштейна без болючої емоційної суміші. Воно було схоже на овече,і голос також лунав мов овече блеяння. Глухий та монотонний ритм важкої ходи солдатських чобіт формував тло для блеючого голосу Гольдштейна. У останні тридцять секунд Ненависті, неконтрольовані вигуки люті почали лунати від половини людей у кімнаті. Завжди знаходилися нові дурні, що чекали на те щоб він спокусив їх. Не минало і дня, щоб Поліція Думок не викривала шпигунства та саботажу здійснених під його орудою. Він був головнокомандуючим незліченної тіньової армії, підпільної мережі змовників що діяли по всіх усюдах Держави. Припускали, що вона називається Братерство. Також пошепки розповідали історії про жахливу книгу, першоджерело усіх єресей, автором якої був Гольдштейн і яка таємно поширювалася по всіх усюдах. У цю другу хвилину Ненависть розрослася до справжнього божевілля. Люди стрибали на своїх місцях униз та вгору та горлали на всю горляку намагаючись заглушити зводячий з розуму, блеючий голос, що лунав з екрану. Маленька рудувата жіночка перетворилася на яскраво рожеву, її рот відкривався та закривався неначе у риби що потрапила на суходіл. Навіть жорстке обличчя О’Браєна щільно почервоніло. Він дуже струнко сидів на стільці, його могутня грудна клітина роздувалася та тремтіла так ніби у ній вирував штормовий океан. Він вдарився, з глухим звуком, об ніс Гольдштейна та відскочив; його голос лунав невблаганно. Якоїсь миті Вінстон ясно зрозумів що горлає разом із рештою та жорстоко,ба навіть брутально, лупить своєю п’ятою по обідку свого ж таки стільця. Найжахливішою річчю що крилася у цих Двох Хвилинах Ненависті було те,що нікого не примушували грати свою роль, навпаки, було не можливо уникнути цього та не приєднатися до них. Протягом цих тридцяти секунд будь-яке удавання було зайвим. Огидний екстатичний транс зі страху та мстивості, бажання вбивати, катувати, трощити пики кувалдою, здавалося кружляв поміж усією цією групою людей неначе електричний струм, перетворюючи всіх і кожного на кривляючогося, верескливого божевільного лунатика. І зараз лють яку відчував кожен стала абстрактною, не адресованою емоцією яку можна було передавати та спрямовувати з одного об’єкта на інший неначе вогонь у паяльній лампі. А вже наступної ж миті він був єдиним цілим з усіма тими людьми що були поруч та все що вони казали про Гольдштейна здавалося правдою йому. Цієї миті його таємна неприхильність до Старшого Брата змінилася на поклоніння йому, Старший Брат здавалося височів мов вежа, нескорений, безстрашний захисник, що стоїть неначе скеля проти орд з Азії, та Гольдштейн не зважаючи на його ізоляцію, безпорадність та сумніви про те що він досі існує, здавався якимось зловісним лиходієм-чаклуном, що здатен лише однією силою свого голосу зруйнувати основи цивілізованого світу. Яскрава, прекрасна та жвава галюцинація спалахнула у його свідомості. Він забивав її до смерті гумовим поліцейським кийком. Він прив’язував її оголену до стовпа та пронизував безліччю стріл неначе Святого Себастіана. Він жорстко ґвалтував її та перерізав їй горлянку у мить оргазму. Ненависть сягнула свого апогею. Голос Гольдштейна перетворився на справжнє блеяння вівці і на мить його обличчя стало овечим. Потім овече обличчя переплавилося у фігуру євразійського солдата, що здавався досвідченим, величезним та жахливим, його автомат бурхливо стрекотів і здавалося долав навіть межі поверхні екрану, тож деякі люди з першого ряду насправді здригалися і падали на свої місця. Але навіть це було пам’ятною подією серед суцільної самотності у якій він мусив жити. Вінстон різко отямив себе та сів пряміше. Він відригнув. Джин повставав у його шлунку. Його очі зосередилися на сторінці. Він нічого не міг зробити з болючим відчуттям панічного страху. А це було абсурдно, адже написання цих конкретних слів було не небезпечніше ніж власне починати ведення щоденника, але на мить він відчув спокусу разом вирвати ці пописані сторінки та повністю відмовитися від цього задуму. Він не зробив цього, хай там як, тому що він знав що це марно робити. Поліція Думок дістане його у будь-якому випадку. Він вчинив — все одно міг вчинити, навіть якщо його ручка ніколи не торкнулася б паперу — найсуттєвіший злочин, що є першоджерелом усіх злочинів. Думкозлочин, так вони називали це. Думкозлочин це була не та річ яку можна приховувати вічно. Ти міг вдало хитрувати та вивертатися якийсь час, навіть роками, але раніше чи пізніше вони все одно вистежать і схоплять тебе. Це завжди траплялося вночі — арешти постійно проводилися уночі. Несподіваний різкий поштовх виривав тебе зі сну, жорстка долоня трусила тебе за плече, сліпуче світло різало твої очі, коло з жорстких облич стояло навколо ліжка. У переважній більшості випадків не було ніякого суду, ніяких звітів про арешт. Люди просто щезали, завжди протягом ночі. Твоє ім’я видаляли з усіх реєстрів, кожен запис про те що ти коли-небудь робив начисто стирався, в одну єдину мить саме твоє існування повністю заперечувалося, а згодом і забувалося повністю. Усе одно, як і більшість нормальних читачів, не можу збагнути, чого видавці видають книжки найрізноманітніших форматів і розмірів, чого не запровадять стандартів - було б легше і читачам, і продавцям книжок, і бібліотекарям, і меблярам. Одначе змирився з видавницькою твердолобістю - просто перестав купувати їхній продукт. Ну на них же можна було б запровадити ДСТУ! А то на одні не налазять пластикові обкладинки, для інших ті обкладинки великі. У портфель книжки або не вміщаються, або губляться десь на дні... Усі знають, що більшість тих підручників - відверта халтура. То хоч зробіть їх зручного для користування розміру, шарлатани з пригодованих видавництв! Хоча, от, в суботу, ми з карапузом вигулювались на біговєлі до парку Перемоги. Так там є серія горбиків, типу, недороблений памптрек, і там хлопці лаштували трапмлін. Були вони на частково страшних велосипедах. Тобто, був там один нормальний ДХ велосипед, але що робити йому на лівому березі, уявлення немаю. Так от, вони там робили горбик, а я взяв в Тішки біговел, і давай ганяти по тим горбикам. Було весело. Мені. :) Це Віня таке навіяв? Він просто про принцип Маха чув, але не зрозумів. Коли ти на каруселі крутишся, на тебе типу сили діють. А що було би якби не було туманностей, зірок, галактик. Були би тоді "сили інерції", адже тоді, ти навіть не зміг би знати, чи ти крутишся. Звідси висновок, що сили інерції то вплив далеких туманностей. Якби другий закон був диф. рівнянням першого порядку, не було би інерції. В фізиці Аристотеля нема інерції. А від точки не залежить? Щось я ніяк мислю не второпаю. Чи у вас СВ залежить від точки? Якщо у вас для кожної точки треба свою СВ, :wink2: а рух залежить від СВ, то не морочте голову, а прямо кажіть, що у вас рух залежить від точки. 4) Ну або уявимо, що мотузка розтягнута, і є сила пружності мотузки - і це доцентрова сила! І є відцентрова сила, що врівноважує доцентрову силу. Що є джерелом відцентрової сили? Скажеш інерція? А який напрям має ця сила, джерелом якої є інерція? Така постановка питання має право на існування, але ж варто не забувати, що ці сили є лиш в башці аналітика. 5) Інерція є джерелом відцентрової сили, що розтягує мотузку , пружність мотузки є джерелом доцентрової сили, ці сили врівноважені, і ніхто нікуди не прискорюється, бо відстань між каменем і центром не змінюється. Але ця схема є як ти кажеш в башці аналітика. Система відліку, прив'язана до камінця - не інерційна. Зате система відліку, прив'язана до осі обертання, але в якій камінець нерухомий - це інерційна система відліку. але обертальна, нерівномірна. 6) А от в не обертальній інерційній системі відліку камінець матиме прискорення, і зазнаватиме зміни швидкості. Але виникає думка, що все йде до втілення мрії тієї ж Дейнеріс - зламати колесо. Інші без нащадків. Не здивуюсь, якщо Дейнеріс влаштує республіку. Але вона послухала Тіріона і допомогла Джону. Думаю, це в майбутньому її врятує. Тобто його підтримка. Ти якось неуважно дивилась серіал. Його наполовину перетворили в зомбі, але діти лісу врятували. Він же допомагав Брану. Сценаристи ліплять любовну лінію між двома головними персонажами, на яку всі так чекали. Але в цьому сезоні особливо нема де розвернутися, щоб показати процес. Тому Тіріон говорить прямо, що Джон вклепався по самі вуха. Дені таке лестить, але вона горда, і на якогось бастарда не хоче дивитися. Проте недарма показали момент, де йшла мова ніби Рейгар таємно обвінчався з Ліанною, отже Джон Сноу законний і легітимний спадкоємець залізного трону. Знову ж таки Сноу не хотів приносити клятву вірності Дені не з гордості, не з принципів сепаратизму півночі, а тому що ніс відповідальність перед своїми васалами, і не хотів присягати на вірність незнайомій йому людині. Тепер же він побачив яка Дені чудова і хороша, все-таки вона заради нього ризикнула життям, драконами, і одного втратила. Після такого він буде за нею бігати як Джорах. Чорт забирай, це найкращий серіал за всю історію. За кого? За Теона чи Яру? Е, е, е. Вони ж не знають, що вони родичі, цим і відрізняються від наглих Серсеї з Джейме. Припускаю, в наступному сезоні багато хто мимоволі перейде на бік зла, обернувшись на білих блукачів. Я собі вже сьогодні зробила "подарунок" у чорну п'ятницю. Надурили мене в Фокстроті. На касі сказали, що база висне і товарний чек вони мені дати не зможуть. Я сказала, що обійдусь без чека. Купила товар, а потім вже на роботі подивилась в неті, що сьогодні, у чорну п'ятницю (як виявляється сьогодні такий день був), на мій товар була знижка. Зате Я його купила за повною ціною. Добре хоч товар був недорогий і знижка - копійки. Але сам факт... Може це була й випадковість, може некомпетентні продавці трапились, що не пам'ятають весь товар і ціни напам'ять. А може й навмисно таке зробили, щоб собі ті гроші забрати. Хто його знає. Хто що отримав на свята в подарунок? Мені чоловік подарував обручку із Zlato, срібну з дорогоцінними камінцями. Зараз в кризу проблематично придбати ювелірні прикраси, ціни не кожному по кишені. Я чоловікові нового светра купила, сам попросив. Начебто нещодавно Новий рік зустріли, а вже скоро будемо відмічати День закоханих. Тому багато пар живуть з батьками... Як ви вирішуєте проблему тонких перегородок в хаті, коли чути як скрипить ліжко і всякі інші звуки... Моїй дівчині це не подобається... Каже що це її бентежитиме... Коли хтось буде щось чути... Не скажи.. Якось так склалось, що живу за принципом "де моя сім"я, там мій дім". І навіть як йду з гостей від батьків, кажу, що йду додому.. Щодо ремонтів і "облагородження" зйомної квартири, то поміняла їх кілька, але тільки в першій і в цій, що живем зараз робили "облагородження". Тобто попередні квартири знімали в хорошому стані. остання нам просто далась за дешевою ціною, тому й погодились на дещо закинуту квартиру. Але кілька вихідних я все ж потратила на малювання вікон-дверей і дрібного ремонту... Врешті, ми робимо, перш за все, для себе... Щоб ми почували себе комфортно. Все, що купуємо з речей - наше і завжди можемо те забрати при переїзді. А фінанси, які тратимо на дрібний ремонт квартири це ніщо, в порівнянні з свободою дій... Книжка не може дати гарантії, що саме так буде, бо вона не знає (хоч, думає, що передбачає) з якими рисами характеру народиться маленька нова людина. Показувати приклад хороший варто, та не кожен з малого віку буде вбирати це як губка. Думаю, дітей потрібно так виховувати, щоб давати їм розуміння, і усвідомлення того, де є погане, а де хороше, бо про великий відсоток самовиховання, саморозвитку теж не можна забувати. Такшо всьо нормально) Смажити люблю на соняшниковій рафінованій а салати заправляти-оливковою або справжньою натуральною олією,мені її з Вінниці родичі передають..ніщо не може бути краще за її запах та присмак салату заправленого нею) або з картоплею в мундирі вона краще всіх.Головне не переборщити. Іноді для салатів використовую оливкову. А ще смакує кукурудзяна олія... ;) Моя подруга отримала біометричний паспорт і вже їздила з ним до Франції. Ніяких питань з приводу готівки, банківських рахунків і де будете проживати не було. Але іноді краще просто промовчати(не всі люблять чути правду, і не на кожне питання можеш відповісти, не все можна відкрити іншій людині, але це не брехня, а особисті речі, які ти просто не кажеш), проте не брехати...колись то вона вилізе та правда і лише гірше буде. і ти усвідомлюєш що цих твоїх близьких вигнали з роботи, бо вони кілька місяців там не зявлялись, а завжди з тобою?! вони втратили своє особисте життя і ти відчуваєш за це відповідальність... легко говорити радійте всі життю, воно таке хороше і прекрасне, коли в тебе все добре і ти здорова і не помираєш... Те, що відбулося: Посіяно мир. І виграв. Фараон програв - він виявився не настільки проникливий, щоб зрозуміти тонкості ситуації, але зберіг лице й при цьому зрозумів, що саме Авраам дав йому цю можливість, ставши вище нього цим, як дорослі обережно дозволяють іноді нерозумним дітям трохи побавитись небезпечними речами, щоб ті зрозуміли їх небезпеку. Сара була сестрою Авраама. І не була повією і не стала. Повія - це безчестя. А Сара не безчестила фараона, вона більше того, зробила йому честь, ставши під його владу. Інша справа, що ні вона, ні Авраам, не хотіли сперечатися з ним. Отже, резюме - ні Авраам, ні Сара не брехали фараонові (вона двоюрідна сестра Авраама), Сара не лізла в постіль фараонові за прибутком (як роблять повії) - все, що сталось на совісті фараона. Є заперечення? !!!Увага!!! Запрошуємо до співпраці кав'ярні, квіткові магазини, медичні центри та інші зацікавлені заклади! БЕЗКОШТОВНО встановимо стенди та заповнимо їх книжками! Ми готові врахувати ваші побажання щодо кольору та дизайну стенду. P.S. Наші книги дивним чином підіймають середній чек та настрій відвідувачів. Так пишайтеся!Є люди які втрачаючи аргументи, вважають це єдиним спосібом довести свою правоту.По-перше,Ви тепер точно знаєте що праві,по-друге,Ви виглядаєте гарною і молодою,і якщо у співрозмовника не вистачає не тільки аргументів,а і розуму-це вже не Ваша проблема.А по-третє,Ви тепер точно знаєте з ким маєте справу.І не треба до таких людей ставитися серйозно Почитав цю тему. Полахав. Особливо заперло про то шо як тримати немовля в лівій руці то воно буде лівшею. Я плакав :rolleyes: Може комусь і буде цікаво ;) Значиться, як це не прикро але мене теж хрестили. Як я був немовлям. Ну хресну свою я після того обряду більше ніколи не бачив. Вона зара в США живе. Хресного бачив набагато частіше. Разів 10 за все життя :) Про них майже нічого не знаю та і не хочу знати. Хмм, тут хтось сказав що класно коли хресні - це близькі родичі. Ну от наприклад хресні батьки моєї сестри - близькі родичі. І відносини між ними як між родичами а не ініційованою і вчителями :) О, і ще таке питання. Чисто теоретично. Так, ради інтересу. Якщо хресним\ою стала людина яка насправді не була охрещеною і сама являється противником християнства, то наскільки прикольним є цей випадок? З приводу тримати на лівій руці - мо" забобон, але сестра в мене лівша. На рах чи можна перехрещувати? Я такої заборони не чула. В мене мама хрестила в сестри, а потім сестра в мами. Все нормально - всі живі і здорові. Хресними батьками обов"язково повинні бути хрещені люди. Якщо хлопця беруть за кума, то бажано щоб першою похресницею була дівчинка, і навпаки в дівчини - перший похресник хлопчик. Можна бути хрещеною матір"ю декільком діткам, але хресна повинна усвідомлювати, що вона відповідає за тих діток. Головне, щоб дітки знали своїх хресних батьків, а не так як тут описано - навіть ніколи й не бачили :rolleyes: . Знаю ще таке: коли дитину вперше купають то воду після купелі слід виливати коли не стемніло і обов"язково під родюче дерево (щоб продовжувався рід). До купелі обов"язково клали трави. Посудина на ніжці є одною з характеристичних форм неолітичної паскової кераміки від середньоєвропейської рессенської групи до українського Трипілля, Болгарії і Диміні. Посудини на ніжці відміняються у своїх формах від конічної миски до профільованих баняків. Сама ніжка може бути тільки незначним кільцем або виступати в формі стрункого дзвонуватого підставця, вишуканої лінії, при чім в обох випадках ніжка може бути порожня або масивна. Цей причинок ставить собі завдання розглянути деякий матеріял паскової кераміки з Південно-Східньої Европи під оглядом техніки посудини на ніжці, що може кинути світло теж на питання споріднености окремих форм та груп (подунайського неоліту). Праця з неолітичним матеріялом з розкошів у Старчеві Американської Експедиції до Югославії та Білгородського музею дала мені змогу пізнати техніку виробу посудини на ніжці в цій групі. Посуд на ніжці в ній, дуже поширений. Є це спеціяльні глибокі дзвонуваті миски та баньки всіх родів кераміки, грубі барботинові, гладжені чорні та мальовані. Ніжка буває ледве помітним широким кільцем або розвиненої конічної форми. При докладному розгляді ніжок (спеціяльно розбитих), який я перевів на сотнях примірників, показалося ясно, що посудину виготовлялось наступним способом. Спочатку вироблялися стінки її від вінця аж до ноги, а тоді виготовлялося додатково ніжку, вмащуючи глину з двох боків так, щоб постало дно та частинне або повне виповнення ніжки. Поверхня посудини тоді вигладжувалась зглядно потім ще примазувалась. На переломі ніжок виразно було видно межу або щілини між стінками і вмазаною глиною, або посередині між глиною недосконало втисненою згори (з посудини) і з ноги. З перегляду іншого посуду — з рівним дном, виразно означеним випливало, що взагалі цей посуд спочатку не мав дна, яке додатково вліплювалося. Про це свідчила будова глини в місці стику стінок з дном — (різний напрям глиняних пласточків), тріщини і таке інше. Матеріял з Вінчі та інших селищ цього ступня, який я мав змогу бачити в музеях Югославії, знов дає дані щодо техніки посуду на ніжці в цій групі зокрема знаних вінчанських мисок на високій масивній ніжці, уважаних за специфічну форму югославської кераміки, яка відділяє її від решти подунайського неоліту та в’яже з Анатолією. Показується, що техніка цього посуду пов’язана генетично із старчевською. Вінчанська, яка розвивається зі старчевської, перебирає в неї теж спосіб виробку посудини на ніжках, тільки що ніжки ще значно вивищуються. Сотні і тисячі примірників цих ніжок мисок або банькуватих посудин по юґосл. та зах. семигородських музеях виказують, що ніжки бували як зовсім порожні, отже аналогічно до вживаних у лендєльській групі сер. Европи (Потисся, моравська маль. кер.,) так виповнені частинно або зовсім. В парі примірників ніжка навіть була виповнена дрібними неправильними кульками, придушеними і замащеними з обох боків компактним шаром глини. З цим ствердженням падає думка про особливість форми вінчанських мисок на ніжці та зв’язані з тим теорії споріднення. Миски ці своєю профіляцією та технікою виробу тісно в’яжуться з формою мисок на ніжках з лендєльської та інших європейських груп паскового неоліту. Мальована кераміка Болгарії виявила лише дуже нечисленні форми на ніжці. Між іншим є одна дуже цікава форма: це грибувата профільована посудина, в якій спідня частина має валькувату (?) форму під гострим кутом до банякуватого тіла. Ця рухливість дна вказує, що воно ще доліплювалось до стін посудин додатково. Високі миски на ніжці румунської мальованої кераміки семигород. та молдавської груп в загальних рисах нагадують старчевські та вінчанські. Про техніку виробу ніжок не можна говорити позитивно, бо тонка глина і висока техніка опрацювання не дозволяють на такі сліди додаткового заповнювання ніжок як у Югославії. Одначе розгляд фрагментів цього посуду дозволяє думати, що тут маємо аналогічну техніку, бо не трапляється, щоб ніжка відбивалась від дна посудини в площі здогадного перетину, натомість посудина розбивається все спільно з ніжкою. Отже вони мали бути вироблені зі спільного шматка глини. Загадкові ці предмети бодай можуть тепер, по спостереженнях над юґосл. мисками на ніжці, бути освітлені в тому сенсі, що під оглядом своєї профіляції вони не є чимсь відірваним та чужим в області паскової кераміки; навпаки — стоять у зв’язку з певними формами в інших групах пізнього неоліту. «Монокль» є технічно так би мовити закріпленням певної стадії процесу виробу мисок на ніжці, поширених в цілій пасковій кераміці. Розуміється, це не стосується до призначення «моноклів», якого добре не знаємо, а тільки до висвітлення техніки, формальної сторінки цього керамічного типу. Українська маль. кер. виявляє лише нечисленні миски на ніжці в своїй першій (первісній) та пізніших фазах. Вони мають циліндр. двоконічну форму. Характер глини і малий матеріал не дозволяють на спостереження і висновок щодо техніки на підставі різниць переломів. Одначе і тут виступає явище, що миски ламаються разом з ніжкою, отже, треба думати, готувалися з одного шматка глини. Ці останні часом мають виповнене дно так, що стають властиво подвійними мисочками на ніжці. Техніка посуду на ніжці в рессенській та лендєльській групі, як рівнож в Диміні, є мало знана з автопсії. В кожному разі показується, що на великому просторі дністро-дун. области панував у формі посудини на ніжці спосіб виробу перше посудин, а потім додання до них дна. Цей спосіб ліг в основу розвитку поодиноких форм, що на перший погляд навіть не мають між собою нічого спільного. У вже покійного Валентина Чемериса є чудовий роман “Приречені на щастя” про двох учених майбутнього, які вирішили погуляти на щойно відкритій планеті земного типу. Але от халепа: їхній корабель раптово вибухнув, друзі та колеги загинули, у них зі собою лише скафандри і спортивні костюми, а попереду їх чекає щонайменше 14 років виживання в очікуванні рятувальників. Воно й не дивно, що жінка-психолог від такої навали мегастресових подій зірвалася на істерику і навіть спробувала самовбитися. Благо, до цього не дійшло, бо навіть за таких несприятливих обставин її напарник-геолог надто вже хотів жити і, завдяки професійним знанням та ерудиції, зумів облаштувати цілком адекватний побут на наступні роки. А от у кіновсесвіті Чужих людство, схоже, деградувало, до небаченої позначки, раз на максимально відповідальні посади набрали клінічних ідіотів, істеричок і некомпетентних суїцидників. Свого часу глядачі не стримували сміху (чи обурення — як хто), коли у “Прометеї” персонажі знімали шоломи на нерозвіданій планеті, мацали руками невідомі об’єкти різного ступеня живості тощо. А вишенькою на торті був картограф, який заблукав у ним же промаркованій печері. Втім, екіпаж корабля “Заповіт” запросто перепльовує усі здобутки попередників. На незнайому планету вони не те що без шоломів — взагалі без скафандрів вийдуть. І нічого, що довкола потенційна небезпека — герої за кожної нагоди розділятимуться, немов зумисне шукаючи смерті. Зустріли незнайомця — пусте, спершу ми підемо за ним у якесь дивне місце, де не ловить радіо, а тоді вже будемо ставити йому якісь питання. Ну а коли щось традиційно піде не так, то замість мінімізації збитків і збереження якомога більшої кількості життів від них можна чекати лише істерик і свідомого погіршення ситуації. І щонайгірше, точка неповернення, після якої розумієш, що перейматися долею героїв, вболівати за них і взагалі сприймати фільм серйозно не вийде, настає задовго до появи Чужих. І це не вийде списати на затупи і зриви в екстреній ситуації, мовляв, герої фільму також люди. Таке працювало для першого фільму з його космічними далекобійниками, другого, де нам показували звичайних вояків. Екіпаж “Заповіту” — це фактично еліта з еліт, 18 найдостойніших космонавтів, яким доручили вкрай відповідальне завдання: перевезти і пильнувати колоністів. 2000 людей плюс сотні ембріонів знаходилися на їхній совісті. На такі завдання не беруть абикого. Неважливо, чоловік чи жінка, чорний чи білий, християнин чи атеїст, сім’янин чи самотній — ці всі характеристики відсуваються на задній план, бо космонавтам слід однаково тверезо мислити і тримати емоції під контролем. А що ми бачимо насправді? У новопоставленого капітана жижки трясуться від страху, що його ніхто не слухатиме (а згодом, власне, так і стається), а за кілька хвилин екіпаж самовільно міняє курс корабля, тому що їм не хочеться ще кілька років провести в кріосні. Закриймо очі на те, що поломку “Заповіта” списали на безглузду причину типу “на мою машину посвітило вранішнє сонце, тому в мене пом’явся кузов і фари розбились”. Так само знехтуймо фактом, що не можна так просто взяти і різко змінити курс космічного корабля кількарічного рейсу (у вже згаданій книжці і цьому є зрозуміле фізичне пояснення). Примітно інше: герої стрічок “Американський пиріг”, “Євротур”, “Де моя тачка, чувак?”, “Гароль і Кумар відриваються”, “Вен Уайлдер — король вечірок” та інших мають в рази більше відповідальності й тверезого глузду, ніж персонажі нової стрічки Рідлі Скотта. Єдиний адекватний член екіпажу корабля “Заповіт” (якщо не брати до уваги героя Джеймса Франко) — ШІ-автопілот, яку тупі людиська посилають під три чорти, назвавши кілька циферок. Рятує фільм знову Девід у виконанні Майкла Фассбендера. Він — усе, що залишилося від тематики “Прометея”. Пошук творців людства, проблема взаємин автора і його творіння, виражена через інженерів, людей та андроїдів — “Чужий: Заповіт” не мав на меті розвивати ідеї попереднього фільму, проте й повністю відмовитися від них було неможливо. У сценах з Девідом і для Девіда Рідлі Скотт нарешті шкварить на повну, даруючи нам найсильніші моменти фільму: стартовий діалог з Вейландом, сповнену якогось божественного піднесення зустріч з грудоломом і особливо сцену з флейтою. Ці фрагменти — вочевидь, усе, що залишилось нам від “Прометея 2” — надто вже виділяються на тлі океану кретинізму, що панує в “Заповіті”. Фактично це геть інший фільм, значно кращий, хоч і в рази коротший. Проте я охочіше би більше часу провів у компанії Девіда, адже по той бік андроїда — суцільна біда, а не персонажі. “Заповіту” не вистачає колоритних персонажів. Фактично півтора десятка смертників зводяться лише до трьох сяк-так помітних фігур: богомільного капітана, лайливого реднека і пані Деніелс. Нової Ріплі чи навіть Шоу із неї не вийшло — і справа не стільки в непоказній зовнішності акторки з ледь не повним браком магнетизму, скільки у відсутності ситуацій, котрі би дозволили нам зрозуміти, що це за людина і чому ми повинні за неї переживати. Гаразд, вона втратила коханого, ось на пам’ять про нього навішує цвяшок… Стоп! Чому цвяшок? Яка за ним історія? Не переймайтеся, сценаристів це не цікавило. Сильну не тому, що вона долає труднощі, розвивається і приймає важкі рішення. Деніелс просто прожила найдовше, ото й усе. І раз так “скрупульозно” нам змалювали титульного персонажа, то чого дивуватися, що решта екіпажу існує лише для того, аби ксеноморфи їх пронизали, випатрали, загризли чи вилізли з них. Оскільки вони безликі, то їхні смерті не викликають жодного ефекту (хіба що режисер скрімер поставить). Оскільки вони ідіоти, то Чужий не викликає аж такого жаху; це раніше потвора хитромудро полювала за людиськами і щоразу більше лякала своєю кмітливістю, а тут Чужому вистачає просто відкрити рота і космонавти самі йому туди застрибнуть. Це вбиває будь-яку напругу і знецінює увесь екшн. “Чужий: Заповіт” хоча і мав намір однаково потягати елементи з “Чужого” та “Чужих” , завдяки безликим і безмозким персонажам не працює ні як трилер, ні як бойовик. Зате як комедія “Заповіт” дуже навіть непоганий. Ті ж самі показово криваві й огидні вбивства, які, якщо трішки змінити фокус, виглядають дуже навіть кумедними. Особливо фрагмент, де посковзнулися на крові. Двічі. Тут усі слова зайві. Причин іти на “Чужий: Заповіт” фактично нема. Так, стрічка шикарно знята, музика від Джеда Курцеля традиційно чудова, а Фассбендер божить. До всього, “Заповіт” фактично ніяк не доповнює всесвіт Чужого, а та дрібка нових фактів має всі шанси розбитися ущент, бо Рідлі Скотт ризикує забути хронологію свого кіновсесвіту і скотитися до масштабного реткону… або Девід поповнить лави телепнів, котрих Скотт і так уже багато наплодив за останніх дві стрічки. Членам Секції, що робили свої уваги до цієї праці, складаю свою щиру подяку. Використаний для цього видання «Уваг» великий етнографічний, переважно прозовий, матеріял дав мені змогу вказати на досі ще не зачеплені особливості української мови і деталізувати окремі її явища, — цим переважно й одмітне це видання проти попереднього. На увагу взято ті особливості української мови, що вони в російській літературній мові незнані або мало звичні. Щоб дати змогу орієнтуватися в можливих у літературній мові паралельних синонімічних зворотах, я поряд із широко вживаним зворотом наводжу й менш поширений. Багато матеріялу, що міг би стати до помочи літературній мові, чекає ще свого досліду: через брак часу я неспроможна була використати все те, що повинно б мати місце в «Увагах». Сказане за фразеологічний словничок у передмові до 2-го видання має силу й для 3-го видання. Фразеологічний словничок збільшено в цьому виданні не на багато. Щоб не розбивати нумерації в словничку, — а це б вимагало нових чисел у російському покажчику,— новий фразеологічний матеріял розміщено не по відповідніх групах, а додано вкінці фразеологічного словника. Щоб допомогти користуватися з книжки, укінці дано покажчика відзначених у ній слів і зворотів, як поправних, як і хибних. Шановному проф. Є. Тимченкові я радо висловлюю тут свою подяку за уваги до цього видання. Це і є той шлях, що ним і надалі повинна йти українська літературна мова. Певна річ, ще довгими часами матимемо паралелізми, невідтінені сіноніми, — але чи мова взагалі може їх збутися? За класичний приклад може нам стати німецька мова. Пор. вище наведену цитату з Ch. Bally. Синоніми становлять у великій мірі багатство мови, розуміється, коли авторів лінгвістичний смак і чуття мови вміє їх одтінити. Шевченко каже: Думав доля зустрінеться, спіткалося горе. Поняттю «нога, лапа» німецька мова, як до вимог стилю, як до відтінку в значінні, дає такі назви, Lauf, Pranke, Arm, Ständer, Fang, Ruder, Latsche та ин. крім загально вживаних Pusz, Bein, Pfote, Tatze. К. Voszler каже: «Вмілість говорити є саме в тому, щоб із найтоншими звуковими, флексивними, синтактичними та лексикологічними відтінками вміти одночасно й зв’язати відповідньо відтінені уяви». Одно з великих завданнів, що стоїть іще перед українськими філологами, це дати семазіологію української мови, де б відтінити треба окремі близькі значінням слова, синоніми. Завдання те ще не близької мабуть прийдешности, бо синоніми не здобули собі ще потрібної для літературної мови традиції. Розмаїтість, точність та глибина вислову — а це властивості, що до них повинна прямувати літературна мова— вимагають того багатства лексичного, синтактичного та фразеологічного, що є в сукупності українських діялектів. Завдання я собі в оцій своїй роботі поставила переважно практичне: стати хоч трохи своїми увагами у пригоді сучасній українській літературній мові, щоб на її характерні хиби вказавши, подати й поправні форми й звороти, а передусім вказати на ті особливості в українській народній мові, що їм мало, а то й зовсім не дає уваги сучасна українська літературна мова в ширшому розумінні, тобто і мова красного письменства. Виходячи з практичного характеру «Уваг», я не мала змоги розмежувати явища синтактичні й стилістичні. Переважною своєю частиною поданий матеріял обіймає явища синтактичні; зачеплено також факти морфологічні та семазіологічні. Вказуючи на ту чи иншу поправну форму проти хибної, я йду шляхом індуктивним: за вихідний пункт маю поширеність даного язикового явища в мові народній та в мові кращих знавців українського слова і намагаюся обминути все те, що могло б відбивати суб’єктивною вподобою. Але мова кожного народу є вираз його національного світогляду, а мова окремого члена нації, мавши за підставу загально-національне, віками утворене, вносить у скарбницю народньої в широкому розумінні мови його власне, висловлює його індивідуальність. Кожний бо суб’єкт не тільки пасивно сприймає, а і творить мову. Але в цій творчості сваволі не може бути, і своє, індивідуальне кожне мусить підганяти під віками збережену підставу, щоб підійти під мислі народові. Инакше бо такому індивідуальному загрожує смерть. В. Гумбольдт був тієї думки, що сила індивідуума проти мови, як приналежности цілої нації, невелика; що проте індивідуум має вплив на загальну мову в більшій чи меншій мірі, але волю має тільки в тих межах, у яких загально-національна мова дозволяє її мати. Ця думка й тепер держиться: «Самостійно й оригінально переживані інтуїції збуджують індивідуальну творчість стилістичну, але коли натрапляють на задубілі форми язикової експресії, вони мусять до них нахилитися. Переможна сила традиції й звичаю у цій царині, як і в обсязі инших формально-язикових уяв, опановує найгеніяльніші особистості. Діяльність творця, як і скрізь, так і тут, у значній мірі залежить від матеріялу, що його він (творець) перетворює своєю працею, а язиковий матеріял може сильніше нас в’яже, ніж який инший фізичної природи твір». Цього вимагає краса, цілість твору; це є навіть певний педагогічний спосіб впливати на читача. На образність багата народня мова і її б можна щонайширше використати. Одно з завданнів, що стоїть перед українськими філологами, — це дати в можливій мірі повну українську фразеологію, використавши як народній, як і літературний матеріял. Нижче подаю деякі з тих фразеологічних зворотів, що вони, вже здебільшого відійшовши свого первісного емоціонального характеру, могли б стати в пригоді й науковій літературній мові. Вони могли б правити і за основу, коли доводиться творити нові фразеологічні звороти або перекладати чужі. Важко в тому багатстві народньої фразеології відшукати системи, навести на певні правила. Проте дещо дається зробити. Де головний елемент фразеологічного звороту повторюється в багатьох фразеологічних зворотах, там він може стати за головний елемент і до нових фразеологічних зворотів. Сьогодні, припустивши мерзенну й безсовісну думку про смерть Марії Василівни, члени педколективу, що делегували завучку з вінком, добряче зіпсували свою оцінку, яку Марія Василівна виставляла кожній особі на цій землі (професійний рефлекс). Поганки / потвори / підстилки! Вона перебирала й інші влучні слова-означення для своїх колег, слова нібито неприйнятні в мовленні вчителя. Проте Марія Василівна чулася в тому віці, коли вже можна дозволити собі також багато іншого: і А) випити чарочку коньяку, який прогріває горло під час занять, і Б) намалюватися помадою непристойно червоного кольору, і В) допустити певні думки під час приповільнення кроку біля побуткомбінату, де за прозорими вікнами в підвальному приміщенні — чоловіча качалка… Марія Василівна, як актриса після важкої ролі, інколи виходила з образу “вчительки з великої літери” й ставала тією, кого треба покарати. І просто на підвіконні біля порепаної бегонії плямистої (Begonia maculata) Марія Василівна помішала майже вистиглий кминовий (Carum carvi) чайок у гарній блакитній чашечці з позолоченою окантовкою у формі листочків. Вона посміхнулася сама до себе, натхненно поправила ще не той типовий легко-фіолетовий, а зовсім оранжевий, як часточка папайї (Carica papaya), фарбований за останньою модою локон волосся. Жінка нахилила горня, аби вилити чай у вазон, але в останній момент зупинилася. Щодо розцяцькованого похоронного вінка в руках завучки Надії Петрівни Проскурні й загалом цієї пишної історії, то всі дороги вели до дев’ятикласника Ярослава Копчука. Славіка, Слави, Славунчика! До чого дурний, як валянок, до чого малий і страшний (тато недоробив, мама недоносила), до того ж постійно прагне накликати на себе біду. Словом, дупа свербить. Ці малолітки мусять зрозуміти, що, по-перше, у житті існує принцип бумеранга, по-друге, з деякими людьми краще не зв’язуватися. Одного разу можеш так спіткнутися на дорозі життя, що не тільки виб’єш собі два передні зуби, а й взагалі не здужаєш підвестися. Марія Василівна не те що би хотіла попсувати результати життя й творчості малого негідника, ні — швидше майбутні дії Марії Василівни мали абсолютно виховний характер! Копчук досі обходив учительку біології боком, як гюрзу (Macrovipera lebetina) на дорозі. Але, очевидно, таки не зміг, не знайшов у собі тієї страшно важливої сили — стриматися. Якщо мішок набитий фекаліями, то хоч яким би щільним він здавався, все одно в якийсь момент усім доведеться затикати носа від смороду. Сьогодні зранку-зранечку, зранечку-зісвітаночку Славік залетів у школу й на коридорі, наче велосипедист у коня (Equus), врізався в завучку Надію Петрівну Проскурню. …Вона не впала, навіть не спіткнулася, бо це ж була людина-курган: завучка пережила в школі понад сто перевірок усіх рівнів, дві держави, чотирьох директорів. Жінка стояла непохитною перед усіма ударами долі, а ще вона важила (нетто), як три з половиною Славіки (брутто). Нагріта від люті, мов мурашка (Formica) під лінзою малолітніх садистів, завучка почала прогортати в голові уявний, але завжди розгорнутий журнал. Там записувалися слова для пронизливого крику й справедливого способу покарання. А малий, у котрого від страху поперегукувалися всі пломби верхнього ряду зубів з товаришами з ряду нижнього, ніби врятований потопельник, виплюнув з легенів чорну воду із зеленим намулом: — Марія Василівна померла! «Йдім окремими шляхами, але до спільної мети. Може, ви дійдете до Києва з Варшави, а я через Одесу, а може, й через Токіо та Сибір, але ми маємо спільну ціль», — пригадував слова Євгена Коновальця президент Української Народної Республіки в екзилі Андрій Лівицький. Останній мешкав і працював у Варшаві, перебуваючи в тісному контакті з польським політикумом. А от Токіо серед названих географічних місць викликає запитання. Втім, лише на перший погляд, адже Організація українських націоналістів і безпосередньо Коновалець підтримували тісний контакт із японськими урядовими колами, а згодом за підтримки офіційного Токіо розбудовували свою мережу на Далекому Сході. Перші зв’язки з японцями ОУН налагодить уже на початку 1930-х — у той час доволі гучною акцією, яку розглядала Ліга Націй, була пацифікація, котру поляки проводили на Галичині. До окремого комітету, створеного в цій справі, входив і японський представник. Відтоді націоналісти матимуть доступ до японських дипломатів, а за кілька років спробують налагодити ближчий контакт. «В 1934 р. було зложено обширну записку на тему «Україна як фактор розвалу Росії» і переложено на англійську мову. Її предложено японцям, і представник ОУН відбув з послом Японії в Варшаві ґрунтовну розмову. Чому японці хотіли говорити про українські справи саме у Варшаві, годі сказати, але можна здогадуватись, що саме там знаходились найбільш досвідчені в українській проблемі люди», — згадував керівник політичної референтури ОУН Дмитро Андрієвський. До варшавської зустрічі було підготовлено й окремий пакет пропозицій, одна з яких передбачала допомогу японців акціям ОУН у Маньчжурії. Цю китайську територію японські війська захопили на початку 1930-х і проголосили маріонеткову державу Маньчжоу-Го. Тут, зокрема в місті Харбіні, була доволі численна українська громада, і звідси було зручно формувати базу для впливу на Червону армію та українське населення прикордонних областей. У цьому позиції ОУН та Японії збігалися, адже на Далекому Сході, зокрема в Приамур’ї, українці становили величезну групу, а окрему територію, відому як Зелений Клин, ще на початку XX століття заселяли переважно вони. На цей лист відповіді не було отримано, проте член Українського політичного центру в Харбіні Іван Світ у спогадах зауважив: «Можна сказати, що заінтересування японських військових кіл Організацією Українських Націоналістів мало більш практичний, ніж політичний характер. Японцям було потрібне те, чого вони з різних причин не могли одержати від українців на Далекому Сході. Тож у середині 1930-х до Харбіна перекинуто кількох членів ОУН, які одразу зайняли помітні ролі в Українській національній колонії, зокрема в Союзі української молоді (СУМ), і почали видавати часопис «Далекий Схід». У 1937 році в Берліні відбуваються переговори Коновальця та генерала Миколи Капустянського з представниками японського посольства й генштабу. Всі вони будуть безпосередньо пов’язані з найневдалішою акцією в історії ОУН, а саме нападом на пошту в Городку 1932-го. Тоді організація втратила загиблими і страченими чотирьох бойовиків. Двоє безпосередніх учасників нападу Гриць Купецький та Григорій Файда, а також провідник дрогобицької боївки УВО — ОУН Михайло Гнатів нелегально покинуть межі Польщі й опиняться на Заході. Долучені до інших підпільників, яких спіткала така сама доля, ці троє націоналістів у середині 1930-х візьмуть участь у вишколах хорватських підпільників-«усташів» в Італії, а в 1937-му вирушать на Далекий Схід. «Ви будете працювати підпільно. Будете жити під російськими прізвищами й не будете брати участі в житті української еміграції у Харбіні», — заявив оунівцям полковник Акікуза, який спершу опікувався націоналістами. Відтак хлопці вигадали собі життєві легенди та імена. Представникам ОУН дали час на вивчення російської мови, а далі розпочався системний вишкіл під контролем японської розвідки: прослуховування лекцій, опрацьовування відповідних комуністичних праць і ретельне читання радянської преси. «Кожного дня була принаймні одна лекція котрогось із лекторів на різні теми, як, наприклад, організація військ прикордонної охорони, організація ГПУ-НКВД, організація Червоної Армії, біографії усіх членів Політбюро й всіх визначних сучасних більшовиків і небільшовиків, генералів тощо, відзнаки різних формацій армії, фльоти, авіації, НКВД, військ Прикордонної охорони, — пригадував керівник оунівської групи Купецький (Марков). Наступною фазою була підготовка націоналістами брошур та листівок, і тут виник перший серйозний конфлікт із японцями, які вимагали припинити друкувати проукраїнські гасла, поборювати росіян і почати співпрацю з білою еміграцією. Останнє питання було найгострішим, тож до Відня було надіслано телеграму: «Посварилася з тіткою. Оля». Тут слово «тітка» позначало японців, «Оля» — провідника націоналістичної групи. Припинивши співпрацю з японцями, оунівці інтегруються в українське життя Харбіна. Гриць Купецький (Борис Марков) очолить «Українську Далекосхідну Січ» — перейменований СУМ, а Михайло Гнатів вирішить нелегально перейти радянський кордон. Подібна витівка його попередника Миколи Митлюка коштувала йому життя. Гнатіву поталанить: під час нелегального переходу кордону його заарештують японці. Пізніше він переїде до Шанхая, де очолить українську громаду. Під час Другої світової війни японці знову звернуться до націоналістів із пропозицією співпраці. Коли її відновлять, українці візьмуться за підготовку ідеологічних і пропагандистських матеріалів. Водночас вони готуватимуться до японсько-радянської війни. «Одне, що було позитивним у наших плянах у широкому масштабі, це була ідея створення незалежної від Росії Зеленої України. Ми навіть були приготовили склад першого уряду Зеленої України, який складався з найбільш знаних українців на Далекому Сході поза межами СССР», — згадував Купецький. Незабаром націоналістична група отримала нове завдання — працювати з радянськими утікачами-українцями, яких утримували в концтаборі неподалік Харбіна. Розмови на національні теми, а також домовленість із японцями про переміщення українців в окремий барак згуртували цю групу, а згодом призвели до прямого протистояння з в’язнями-росіянами. Виступ Мирослава Мариновича на конференції National Media Talk «Роль незалежних медіа в Україні» Цей момент для мене дуже відповідальний, бо в ньому наче сходяться різні лінії мого життя. Я хотів би, щоб моїми устами зараз промовляв до вас Валерій Марченко, мій табірний побратим, який заплатив за своє вільне журналістське слово багатьма роками увʼязнення і мученицькою смертю. На моєму місці незримо стоять усі, хто, як і мої колеги з Українського католицького університету, творять сьогодні нову натхненну Україну. І я, звичайно ж, прошу благословення у Бога, плоттю Якого є Слово, а ще іншим іменем – Правда. Ці терміни спалахнули в наш час, наче жмуток сухої соломи. Вони ніяк не пов'язані з есхатологічними теоріями, проте також дають відчуття кінця звичного нам світу. Він, світ, справді опинився поза звичною дихотомією «правда – брехня», а тому давній солженіцинський заклик «Жить не по лжи» сьогодні втрачає свій сенс. Адже в «альтернативній реальності» правда здатна перетворитися на брехню – і навпаки. Без сумніву, світ одвіку знав, що таке брехня і брехлива пропаганда, оскільки ці феномени супроводжують людину від часу її гріхопадіння. Проте він усе-таки був спроможний розрізнити добро і зло, відрізнити правду від облуди. Натомість сьогодні брехню породжують і обслуговують потужні індустрії, а відтак брехня чи напівправда стають радше правилом, ніж винятком. Ці індустрії формують великі інформаційні «антицивілізації», які щораз більше викривлюють наш інформаційний простір. Сьогодні кордони достатньо відкриті, і глушниками інформацію не заблокуєш, бо є інтернет. Що тоді слід авторитарній владі зробити, щоб заблокувати дію правди? Щоб досягти цього ефекту, владі слід впливати на інстинкти, на глибинні пласти стереотипів. Для прикладу, типовий росіянин автоматично резонує на версії змови Заходу проти Росії. Це глибинна парадигма, яка закладена ще в часи формування доктрини Третього Риму і діє майже безвідмовно. Точніше, він сприймає правду як підступну провокацію, спрямовану на те, щоб затуманити його. Саме цей феномен спостерігався в розділених родинах, частина яких живе в Україні, а частина – в Росії. Переконування українських родичів, що Майдан – не фашистський, бурхливо сприймалися на тому кінці телефонного дроту як прагнення їх обманути. Втім, не буду показувати пальцем лише на росіян. А чому перепостив? Та тому, що він добре лягав на мої стереотипні уявлення. Мені насправді хотілося, щоб це було реальністю. Отже, рівень розгубленості й дезорієнтованості сприймача інформації, як на мене, сьогодні зріс. Цьому начебто суперечать висновки недавнього дослідження «Ставлення населення до ЗМІ у 2017 р.», згідно з яким «про існування 'джинси' знають 55% опитаних, з них 63% заявили, що можуть розрізнити 'оплачену новину' – це на 16% більше, ніж минулого року». Мені здається, однак, що тут має місце хибна самооцінка. Цілком можливо, що насправді зросла кількість тих читачів, які з більшою недовірою ставляться до будь-яких матеріалів ЗМІ і які схильні називати «джинсою» все, що викликає в них підозру. Багато з них просто боїться, щоб їх не мали за «лохів», а тому вважають себе уже вишколеними. Так, недавно кілька читачів охарактеризували як «джинсу» цілком невинний матеріал на «Українській правді» про мого колишнього студента Руслана Кавацюка, оскільки текст видався їм занадто добрим і позитивним, щоб бути правдою. — Чого ти здихаєш? — гримнув на неї голова. — У чоловіка навчилася?.. Той теж, як прийшов, то такого Лазаря скорчив... Прокляті! Через вас на Сибір ще підеш... Мотря нічого не одказала, — тільки жалібно дивилася. — Іди собі! — гукнув голова, бачачи, що в неї й річ відтяло. Мотря повернулася, вийшла. — Чого тебе кликали? Пожовкло в Мотрі у віччю, заколихався світ, пішло все ходором... Сльози, як горох, полилися з очей. У неї в думці пробігла смерть Остапова. Мотря не озивалася; плакала мовчки. Оришка пильно дивилася на неї. Серце почуло якесь лихо; перед очима вже стояла біда... В Оришки затіпались челюсті, забігала по виду мишка. — Та кажи!.. чого ти плачеш? — аж скрикнула вона. Мотря утерла рукавом сльози й простогнала... А далі натужилась і, схлипуючи, перериваючи слова, стала казати: "О-о, боже мій!... недурно він все сумний був... мовчав... журився... та все через сон про Дін викрикував... про Хіврю та Грицька... Недурно ж це воно!.. Ой, пропала ж моя голівонька бідная!!." — Кого? — Остапа... — Чи ти не збожеволіла, дочко? — Поневолі збожеволієш, коли таке... — Отой волоцюга, блудяга... покинув на Дону жінку з дітьми... приплівся сюди на мою голову... Господи! і за що ти мене отак караєш на сім світі? — скрикнула Мотря і знову залилась сльозами. Тепер тільки Оришка розібрала своє лихо. Вона глянула ще раз на Мотрю, поступилася назад, простогнала, сіла мовчки на піл, узявшись холодними руками за крайню дошку, щоб не впасти. Старе тіло тремтіло, колихалося, стара голова не здержувалась на в'язах — хилилася на груди. Оришка болісно піднімала її і тяжко стогнала... Мотря не переставала плакати. Гіркий її плач, стогнання матері зливалися вкупу, носилися по хаті, слались по білих стінах. І темніли вони для дочки й для матері; здавалась темною хата, й світ що вривався у вікна, чорнів у віччю в них... І стояла в темноті тій ще темніша доля їх — чорна, темна, страшна, з худим, з'їденим нуждою лицем, з злими од голоду очима... Таке лихо скоїлось перед обідом. Страва давно стояла у печі: ще як у волость ішла Мотря, то засунула, щоб упрівала. Тепер ніхто й не згадав про неї. Горе без страви нагодувало обох. Ніхто з них не кидався до печі. Обидві навіть забули про обід. Одходячи на спокій, сонце обдало землю блискучим промінням; земля на прощання усміхнулася — і потемніла. Спустилася ніч; викликала собі на втіху зорі; викотився з-за гаю місяць — і став оглядати околицю... І не розходилась та пісня по світу, не окликалася луною в лузі, як соловейкова, а, як важкий камінь, налягала на душу, морочила голову цілим роєм темних гадок, пекла серце нерозважною тугою... І відкіля це лихо взялося? і чого воно до них вчепилося? чим була Мотря Остапові?.. чим вона тепер осталася?.. Мотря й Оришка роздумували, розгадували... Жінка жонатого чоловіка? покритка-дівка?.. ні жінка, ні дівка, а замужня вдова... Пішли писати та одписувати... Незабаром наїхало в село чиновного панства. Питають-розпитують, пишуть-записують. Натерпілася страху Мотря од тих хитрих спросів та переспросів; набралася горя Оришка, глядя на свою дитину. Немає Мотрі спокою і в церкві: і там її не спускають з очей. Чує Мотря, та боїться озирнутись: їй чогось соромно, страшно. Вона впаде навколішки, приникне головою до помосту, — шепче молитву щиру, просить у бога ласки, одмолює свій гріх — і разом сльози ковтає. Тоді тільки люди трохи забули про Хруща, як жнива настали. Свої клопоти, праця, утома трохи заціпили язики людські. Як зачули люди, то за малим не все село вибігло з хати, мов на ведмедя, дивитись. "Хрущ!.. Хрущ іде!.. Хруща... Хруща ведуть!.." — викрикують з усіх боків по селу. І біжить на Хруща дивитись старе й мале. Повели Хруща у Гетьманське; засадили в тюрму за залізні штиби; давай випитувати та розпитувати. Піднялися знову спроси та переспроси... Зовсім загубила спокій Мотря: водять її то в город, то з города... — Чи чули?.. — питає молодиця другу, стрівши на улиці. — Завагітніла... — Чула, серденько, чула... І скажіть: од такого!! — Це вже, видно, не перед добром, моя матінко!.. Чи не кінець, бува, й віку швидко буде... По обидва боки сплошним муром витяглись у струнку височенні палаци: і білі — як сніг, і зелені — як рута, і блакитні — як китайка. Пістрота кидалась в вічі. Парубок не знав, на чому зупиниться, на віщо подивуватись: чи блискучими проти сонця, як кришталь, дверима, над котрими висіла або стояла по боках здоровенна червона або блакитна дошка з золотою наковкою або з гарним малюнком усякої всячини — машинерії, окулярів, хліба, ковбас, свинячих окост; чи дзеркальними, у чоловічий зріст, вікнами, з котрих визирали на улицю до ладу розставлені різні золоті й срібні виробки, пістріли всякими кольорами ситці, шовкові саєти блищали, м'які оксамити сизіли, червоніли, ціле море роблених квіток, як живі, вабили носа понюхати... Зате мати не дуже втішалася тими страшними іграшками. Там десь, в чужій стороні, серед кривавої січі, зложе він свою русяву голівоньку, а вона, мати, не закриє очей своїй рідній дитині: їх хижі орли з граками повикльовують, голодні вовки-сіроманці порозносять жовті кості... Хіба тільки зозулька, неутішна віщуня, принесе вісточку, що її син бідолашний поліг серед чистого поля!.. І Марина падала навколюшки, молила матір божу, щоб велика заступниця наслала мир на її рідну сторону і захистила від напасті! Жахаючись тої страшної хуртовини, яка тоді часто й густо підіймалася, материне серце боялося, щоб Івась у іграшках, бува, не привчився до неї. І, коли батько ті іграшки підхвалював, Марина гримала на батька й на сина, що збив таку кептюгу коло землянки. Устала вона од його, одійшла, сіла край вікна, що виходило прямо на поле, та й послала очі далеко-далеко, де сходились тумани з туманами, де сивіло небо, спускаючи краї свої на землю. По личку її, сумному й жовтому, раз поз раз пробігали якісь смужки. Чіпка дивився на неї та дивувався, що з нею сталося... А вона не спускала очей з вікна. Чіпка бачив, як вона поблідла, як заблищали в неї очі, як дві гарячі сльози скотилося по личку... додолу. Він дивився на все це, а серце його неначе хто давив у лещатах — так йому було боляче та трудно... Усе-таки він був господар на ній, а не попихач, не наймит. Швидко він зживався з новим своїм місцем на старій землі — і підвертав її під себе: вона йому плодила, родила — ставало на пожиття його! А хто перелякався, той залазив до себе на хутір, у село, проклинав новий вік, нових людей, день за днем тяг злиденне життя, проїдаючи останнє своє добро — викупні білети, за котрі баришники-жиди не давали й половини ціни... За собою життя веселе, розкішне, без праці, без клопоту; перед собою — убоге доживання віку, може, тяжка праця на старість, гірка турбота, замість спокою, без шага грошей, котрі жидки вспіють вимотать, без ступня землі, котру за старі довги банкові тарахнули з молотка... Як же його не проклинати такого? як з ним миритися?! Регіт стих; усі похнюпили очі у землю; одна тільки Галя гостро дивилася на всіх гультяїв — і червона краска грала на її щоках, тоді як серце підкидалося в грудях, а груди поривчато дихали. Разом і лиха й хороша, була вона у ту годину. Слова не було. Як був собі дід та баба. У діда була дочка і в баби дочка; обидві вже були дівки. Дідової дочки баба не любила. Усе, було, лає її, сердешну, та знущається над нею, та ще, було, й діда підцьковує, щоб згриз голову своїй дочці. Оце ж уранці йдуть додому; дійдуть до перелазу, то бабина дочка й каже дідовій: — Дай я тобі, сестричко, починки подержу, поки ти перелізеш! Та візьме та й оддасть їй починки, а вона мерщій вскочить у хату до матері: — Дивись,— каже,— мамо, скільки я напряла; а та, сяка-така, усе тільки з хлопцями жирувала. А вона, бідна, вже тільки плаче. Раз і каже дідові: — Одведи-таки та й одведи свою дочку в ліс: нехай її там звіряки з'їдять. Вона, ледащо, не хоче нічого робити,— нехай пропада. Дід довго одказувався: жаль було йому дочки,— та що ти зробиш з бабою?.. Вона й його добре держала в руках, і він її боявся, як той ладану. — Збирайся ж, дочко, та й ходім,— каже дід. Забрала вона ті харчі, заплакала та й пішла з батьком. Йшли-йшли, дійшли до лісу; дивляться — доріжка. Батько й каже: — Ходімо ж оцією доріжкою. Куди вона нас приведе, там тобі й жити. Пішли. Увійшли вони в землянку. — Добрий день! А дід встає з печі та: — Здорові, люди добрі! Отак і так, розказують. І просить батько того діда, щоб прийняв його дочку. — Та й зоставайся,— каже,— дочко, будемо тут удвох жити. Батько ще трохи поговорив з дідом та й каже дочці: Пішла вона, набрала борошна, замісила, затопила в печі й почала варити вечерю. Дід пішов на ніч додому в село: йому там треба було взяти вуликів і деяких харчів,— а батько її сказав, що переночує цю ніч тут, а завтра раненько піде додому. Він сказав це тільки на те, щоб дочка не плакала. Вийшов із землянки, взяв колодочку, прив'язав до вугла, а сам потяг додому. — То мій батечко дровця рубає. Уже й вечеря постигла, а батько не йде в хату. Ждала вона, ждала, далі дума: «Піду подивлюсь, де він». Вийшла, обійшла кругом хати — нема батька. Вернулась у хату — не хочеться самій вечеряти. Вийшла, стала на порозі та й гукає: — Ой хто в лісі, хто за лісом, ідіть до мене вечеряти! Не чути нікого. Не чути нікого. Аж обізвалась Кобиляча голова. Стукотить, гримотить, до дідової дочки вечеряти йде. — Дівко, дівко, одчини! Вона одчинила. — Дівко, дівко, через поріг пересади! Вона пересадила. — Дівко, дівко, зсади мене на піч! Вона зсадила. — Дівко, дівко, дай мені вечеряти! — Дівко, дівко, влізь мені в праве вухо, а в ліве вилізь! Чого там тільки й не було!.. І убрання всякі, коні, карети, кучери. А золота та срібла! А грошей!.. — Бери ж, що тобі треба і скільки хоч,— каже Кобиляча голова,— це тобі за те, що мене слухала. Вона набрала собі всякого добра і вилізла в ліве вухо. А голова так і загула, де й ділась, мов крізь землю провалилась... Вранці вернувся дід. Увійшов у свою землянку — так куди! Як увійшов дід, вона зараз розказала йому все, що було, дала йому грошей: — Оце,— каже,— дідусю, за те, що ти прийняв мене, нещасну сироту. Потім звеліла запрягти карету і поїхала до свого батька.Її там не впізнали, і як уже вона розказала все, то мачуха аж об поли вдарилась, що, бач, вона думала її з світу зігнати, а тут зовсім не так вийшло... Вона погостювала трохи, дала батькові грошей та й поїхала в город, купила там собі будинок і зажила панію. — Одведи та й одведи й мою дочку туди, де була твоя: нехай і вона стане такою панією. Поблагословила дочку: Пішли, увійшли в ліс. Вони увійшли в ту хату. — Помагай біг! Не чути нікого. Заглянула на піч — нікого. Вийшов і вп'ять прив'язав до вугла колодочку, а сам потяг додому. Вітер повіє, то колодочка стук-стук, а бабина дочка в хаті: Наварила вечеряти. Жде-жде — батька нема. От вона вийшла та й гукає: — Дівко, дівко, через поріг пересади! — Не велика пані — сама перелізеш. — Дівко, дівко, влізь мені в праве вухо, а в ліве вилізь! — Не хочу. — Коли ж ти,— каже,— не хочеш мене слухати, так я тебе з'їм. Ухватила її, полізла на піч, забралась аж у самий куточок та й з'їла її, а кісточки забрала в торбинку й повісила на жердочці. От раз та сучечка бігає коло хати та й дзявкотить: — Дзяв, дзяв, дзяв! Баба слухала-слухала, розсердилась, перебила сучечці ногу. Баба перебила їй і другу ногу. Розсердилась баба і вбила сучечку. Увійшов дід у хату. Пішов дід, найшов ту хатку, де кинув бабину дочку. Увійшов — нема нікого. Він заглянув на піч — там висить торбинка. — Правду, бачу, казала катова сучечка,— сказав він. Прийшов додому, показав бабі кісточки. В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати,— нехай лучче в лісі ходить». Покинув його й сам поїхав. Коли це приходить до кота лисичка та й питає його: А він каже: — Я — пан Коцький. Лисичка й каже: Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати,— так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе. От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй: — Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки. А вона йому: — Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве. Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Зійшлися вони докупи, стали думати, як би побачити пана Коцького,— та й кажуть: — А зготуймо обід! І взялися міркувати, кому по що йти. Вовк каже: — Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ. Дикий кабан каже: — А я піду по буряки і картоплю. Ведмідь: — А я меду принесу на закуску. Заєць: — А я капусти. От роздобули всього, почали обід варити. Як зварили, почали радитись, кому йти кликати на обід пана Коцького. Ведмідь каже: — Я не підбіжу, як доведеться тікати. Кабан: — А я теж неповороткий. Вовк: — Я старий уже і трохи недобачаю. Тільки зайчикові й приходиться. — А чого ти прийшов? Він і каже: — Просили вовк, ведмідь, дикий кабан, і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким на обід. А вона йому: — Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве. Прибігає зайчик назад та й хвалиться: — Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас. Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз, а зайчик лізе в кущ. Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до столу, а він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже: — Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!.. Це він і нас поїсть!» Виліз пан Коцький на стіл та почав їсти, аж за ушима лящить. Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів. А потім посходились та й кажуть: Було собі два брати: один бідний, а другий багатий. У багатого і хліба, і худоби, і землі, і грошей багато; а в бідного не було чого й пообідать. Чого вже той чоловік не робив, до яких уже він знахарок не вдавався — ніяк не виб'ється з бідності. А старший його брат не хотів бідного і братом називать. Живе багатий год, живе й другий, дожидає діток — не дає йому бог! В багатого і грошей, і худоби — всього, всього багато, а діток бог не дає. Чого вже він не робив! І на церкву давав, і акафісти наймав, і сам молився рано й вечір перед образами — не дає бог діток, та й годі! — Добре, буду молиться. — Не йди,— каже,— чоловіче, якби він тебе хотів у куми взять, то б уже давно за тобою прислав. — Піду я, жінко, да хоч подивлюся на хрестини. Пішов. Приходить туди, а той і питає: — А тобі чого треба? — Та це я,— каже,— прийшов до тебе просить конячки, нема чим і протопить, поїду в ліс та назбираю хмизу. — Візьми та гляди,— каже,— небагато накладай на віз, щоб ти мені коня не спортив. Запріг він коня, приїхав додому та й каже: — А вилазьте, злидні, поїдем у ліс! Позлазили злидні з-під печі (а їх було аж дванадцять), посідали на віз і поїхали. Приїхали туди, чоловік той випряг коня, пустив його пастись, а сам зрубав дуба товстого-претовстого, розколов його до половини та й каже до злиднів: — Братіки, голубчики, поможіть мені це дерево розколоть! — Як же,— кажуть,— ми тобі будем помагать, коли у нас сокири нема? — Ви,— каже,— без сокири. Закладіть усі руки у цю щілину, та й роздирайте. Половина вас нехай тягне в одну сторону, а половина в другу, то воно й розколеться. От злидні кинулись всі до дерева, позакладали в щілину руки по самі лікті та й силкуються. Той чоловік стукнув обухом, клини повилітали, обаполки збіглись докупи і держать за руки усіх злиднів. Одно дерево упало на віз і розтрощило його на шматочки, друге вбило коня; насилу той чоловік вискочив з лісу. Бодай вони були пропали, прокляті злидні! Приходить той чоловік до брата та й стоїть, бідний. — А чого ти стоїш,— питає той.— Може, вже у лісі воза поламав? Може, коня убив? Стоїть уже, бідний, та мовчить, а той його лає та проклинає за віз та за коня... Лаяв-лаяв, а далі і каже: Повів бідний його у ліс на те саме місце, де він злиднів покинув. — Визволь нас, чоловіче, визволь нас, голубчику, випусти нас, соколику. — Ми,— кажуть,— злидні. Як сказав він «не хочу», так усі злидні і кинулись йому на шию. Роздіймав він їм руки, роздіймав, нічого не вдіє. Після того бідний розжився трохи, як у нього не стало злиднів, а багатий ще бідніший став, як той був. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця — давай вони зерном ділитися. От одне зерно зайве було. Миша каже: А жайворонок каже: Думають вони: що тут робити? Пішли б позиватися, та немає старших за них: немає до кого йти позиватися. Потім миша каже: — Ну, я лучче його перекушу. Цар на це діло згодився. Миша тільки взяла зерно в зуби та в нору й побігла. Стрілець ще наміривсь стріляти, утретє. Орел знов його почав просити: Не бий мене та візьми до себе — я тобі у великій пригоді стану! А він йому каже: — Принеси мене до своєї хати та годуй мене м'ясом доти, поки в мене крила повідростають. Він зараз і зарізав йому одну корову. Орел ту корову за рік із'їв та й каже тому чоловікові: — Пусти мене, я політаю, побачу, чи вже відросли крила. Той чоловік і випустив його з хати. А він йому каже: — Сідай! Той і сів. Орел його поніс аж у хмару, а потім і пустив його додолу. — Летімо далі! Увіходить чоловік у хату, а вони йому кажуть: Вони його стали питатися: — Чи не бачив нашого сина? Лучче ми тобі дамо багато грошей. Він каже: — Я не хочу грошей, мені дайте яйце-райце! Кричить бідолаха — нічого сам не зробить! Коли це іде до нього змія й каже йому: Ударив він об поли руками: Ну, ото журяться вони з жінкою, а далі кажуть: — Нема що робити, журбою не поможеш! Якось треба жити. Погородив він загороди великі, розбив те яйце, випустив скот і забагатів. От син і каже. Ну, дарма, якось буде! От він зараз і пішов до змії. Приходить до неї, а вона йому каже: — Зроби мені троє діл та й підеш собі додому, а як не зробиш, то я тебе з'їм! Так вона йому каже: — Щоб ти за одну ніч отой луг викорчував, і щоб там ізорав, і пшениці насіяв, ізжав її, в скирти поклав і щоб в ту ніч з тієї самої пшениці мені паляницю спік: поки я встану, щоб вона на столі лежала. Він іде до ставка та й зажуривсь. А там близько був мурований стовп, і в тім стовпі була зміїна дочка замурована. Він приходить сюди та й плаче. А дочка його питається: — Чого ти плачеш? А він каже: — Як же мені не плакати, коли змія загадала таке, що я ніколи його не зроблю, а вона сказала, щоб за одну ніч зробив. Вона його питалась: — А що ж там? Він їй і розказав. Вона йому каже: — Як візьмеш мене за жінку, то я тобі все зроблю так, як змія казала. Він каже: — Добре! Вона йому каже: — Лягай же тепер спати, а завтра рано щоб устав та понесеш змії паляницю. Він приніс до змії в хату і поклав на столі. Змія прокинулася, вийшла в двір та й дивиться на той луг, тільки сама стерня та скирти стоять. Тоді йому каже: — Ну, справивсь! Гляди ж, щоб і друге діло зробив! Та зараз йому й загадала: — Щоб ти оту гору розкопав, і щоб туди Дніпро йшов, а коло того Дніпра побудуй комори: щоб байдаки туди приставали, й щоб ти ту пшеницю продав на байдаки. Як устану рано, то щоб це все було готове! Він ізнов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка його питається: — Чого ти плачеш? Він їй розказав те все, що йому змія загадала. Так вона йому каже: — Лягай спати, я це все пороблю. Тільки прийшла та збудила його, щоб він пшеницю видав купцям на байдаки з тих комор. Змія встає та й дивиться, що все так ізроблено, як вона йому загадала. Тоді загадує йому втретє: — Щоб ти цю ніч уловив золотого зайця і раненько щоб приніс мені в хату. Він ізнов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка питається його: — Що вона загадала? Він каже: — Оце вже не жарти: хто його знає, як того золотого зайця зловити. Вона каже йому: — Одначе ходім до тієї скелі. Ото вона пішла та й жене. Коли це вилазить з нори гадюка та й сичить. Він її і пустив. Дівчина виходить із нори та й питається його: Ото і є заєць! Почали вони вдвох утікати. Я перекинусь пшеницею, а ти дідом, та будеш стерегти мене. Та як буде питаться тебе, чи не бачив парубка й дівки, чи не йшли сюди, то ти скажеш, що тоді, як ця пшениця сіялась. Зміїна дочка зробилась ізнов людиною, а той дід парубком, та давай утікати. Прилітає змій додому. І нікого не зустрічав на дорозі? А він каже: — Ба, ні! Біжи вдруге за ними, та щоб доконче розірвав! Летить змій. Коли ті чують, що летить ізнов, аж земля реве, так дівка каже: — Ей, летить ізнов! Тепер я сама побіжу! Побігла. Ото біжить... Ну, я тебе зроблю річкою, а сама зроблюсь рибою-окунем. Зробила. Прибігла змія та й каже до тієї річки: Ото тоді та дівка, що була рибою, каже тому парубкові, що був річкою: — Тепер ми вже не біймось! Ото побув півроку та задумав жениться. Йому нарадили одну гарну дівку, щоб він її брав; він за ту й забув, що його врятувала від змії, з іншою заручився. От перед весіллям, увечері, кличуть на шишки молодиць. Журився чоловік, що йому робити з діточками, бо був такий бідний, як церковна миша. Коли дивився на дітей, то серце йому розривалося: бліді, голодні й такі слабенькі, що падуть од вітру. Думав, думав чоловік, як зарадити біді, але ніяк не годен був щось надумати. Каже собі чоловік: «Гей, та сього вже не можна витерпіти! Піду світом, щастя пошукаю, бо як удома сидітиму, усі погинемо». Так і зробив. Нагодував дітей, чим було, взяв на плече сокиру і пішов широким світом. Іде, йде, йде. Раз лиш заблудив у глибокий ліс. Застала його така ніч, що в потемок можна би сокирою затяти. Айбо чоловік не стає, а все далі йде. Коло півночі вже й сили не має іти, але боїться лягти відпочити, щоб звір його не розірвав. Раптом далеко перед ним щось блиснуло. Чоловік заглянув у вікно: лампа світить і вогонь горить, аж іскри розлітаються, начеб якась невидима сила гребла грань у пічці. Чоловік подумав: «Ой, то би добре зігрітися й просушитися». Бо падав дощ, і плаття подорожнього геть чисто промокло. А громи так почали бити, що душа із чоловіка мало не вискочила вон. — Но, буде що буде, я зайду до хижі. Ачей, мене не вб’ють, а як будуть бити, то і я маю сокиру! Погрюкав у двері. Погрюкав удруге. Тихо. Натис на двері — вони відчинилися. Переступив поріг, а в хижі тепло-тепло, і чимось приємно пахне. Але хижа порожня. Розглядає, ходить чоловік по хаті, але ніде живої душі! Став коло вогню, сушить плаття. Потім сів на лавицю і гріється. «Но,— говорить собі чоловік,— вже нагрівся, а тепер наїмся, бо й черево, чую, біду робить...» Сів до столу й почав уплітати. їсть то одне, то друге й попиває. їв і пив доти, доки в нього лізло. А потім набив піпу, запалив та й курить, як із комина... Нараз позирає, а поряд на лавці паскудна чорна кішка, і на нього очі витріщила. Хотів відігнати, а вона тої ж хвилини щезла. «Гм! —думає чоловік.— не бачив, коли з’явилася, не бачив, куди й зникла. На мою душу, я потрапив у чортівську хижу». — Так і є...— озвався голос. А той ніс із заліза: коли ним ударить, то гуде, як дзвін... Баба говорить: — Так, так, чоловіче, потрапив ти до чортівської хижі. Я чортова мати. Зараз прийде із пекла мій син і візьме тебе в руки. А ще, як йому скажу, що ти його полуденок з’їв, йо-йой, неборе!.. Почув оце чоловік, і аж мороз пішов по ньому. Зубами цокотить. А баба продовжує: — Тут помочі не є! Ніякої. Ти пропав навіки. У пеклі чорти вилами будуть тебе шпигати, гарячою смолою поїти, у бочці із сіркою кожного дня купати. Но, добре тобі буде? — Йой,— відпрошується бідний,— душко, поможи мені. У мене купа дітей. Усі загинуть без вітця, без матері! А баба булькоче: — Підеш до пекла! Я могла б тобі допомогти, айбо і так не допоможу! — Красунечко, поможи мені! — Но, добре. Допоможу, якщо вчиниш те, що накажу. Діло не тяжке. — Я на все пристану! — Тоді тебе визволю від пекла, зроблю щасливим та багатим, якщо візьмеш мене за жону. Чоловік, як це почув, то мало з ніг не впав. Йой, йой! Щоб він узяв за жінку стару бабу із залізним носом?! Що люди сказали б, якби побачили в селі, яку відьму він привів до хижі. — Так, так чоловіче! Ти бідний. У тебе діти, а жінки не маєш. Візьмеш мене й побачиш, як добре тобі буде. Та й твоїм діточкам. Я їх буду в маслі-молоці купати, а палицею по хребту мастити... Но, згоден? Що робити? І залізноносу не хочеться брати, але й у пекло йти не має дяки. — Добре,— погодився.— Візьму тебе за жінку, тільки врятуй від пекла! — Домовилися! А тепер збираймося до тебе, щоб ми до ранку були вже на місці. Та й відразу вибігла, як молодиця. За якусь хвилину привела віслюка. Потім принесла міхи й повела чоловіка до підземної комори. Гроші золоті й срібні, дороге каміння різних кольорів... Баба каже: — Но, дорогий мій газдику, се твоє й моє. Пакуй у міхи, що в них тільки влізе, повеземо до твоєї хижі. Насипали золота, срібла, діамантів, напакували дорогого плаття, а зверху поклали їжу і напої. Міхи звалили на візок, що напоготові стояв коло хати. Впряг чоловік осла, і рушили в дорогу. Їхали цілу ніч, дрімаючи на возі. Коли розвиднялося, вже були на краю лісу. Баба говорить: — Не поспішай, газдику, спочиньмо тут на травичці зеленій. Чоловік спинив осла, позлізали з возика, розв’язали міхи й почали пригощатися. Силує баба чоловіка: — Їж, дорогий мій, їж! — і вибирає йому найсмачніше. Усе думає, як би позбутися біди! А баба наїлася, випила пляшку міцного вина, випила другу й лиш перевернулася: сп’яніла і заснула. Чоловікові не треба було більше. Поплював у руки, взяв сокиру та коли гупнув обухом по бабиному залізному носі, той переломився. Баба закричала, а далі простерлася, як пес на паздір’ї, раз-двічі тріпнулася й померла. Айбо коли чоловік гримнув по її носі, той так загудів, що почули в пеклі: — Го-го! — закричав чорт.— Моїй мамі хтось ніс переломив... За ним! Треба схопити! І зразу вискочив із пекла. А чоловік, гадаєте, сидів? Не чекав ні хвилини. Скочив на воза й ломакою гатить віслюка. Возикові тільки замітувався зад то в один, то в другий бік. Озирнувся і побачив возика — за ним! Догнав чоловіка саме в ту хвилину, коли вже той повертав до себе у двір. — Злодію, вбивце! — вигукує чорт.— Далі не жиєш! — Пусти! —кричить ґазда.— Тут уже я пан! Чорт таки тягне чоловіка, а той не дається — вчепився за стовпа. На крик вибігли діти: обдерті, кострубаті, замащені. Почали галасувати: — Йой, йой, нянько привів нам чорта! Обдеремо його і зі шкури пошиємо бочкори! — Будемо мати й м’ясо! — А з чортових рогів будуть нам трумбети! Чорт перелякався і почав просити чоловіка: — Пусти мене, ніколи не буду більше тобі шкодити. А чоловік каже: — Не пущу, най мої діти не будуть голодні. Та чорт таки вирвався. Озирнувся вже аж коло лісу. Вхопив свою матір і скочив просто в пекло. А чоловік завів у двір віслюка із возиком. І від того дня так забагатів, що не було такого багача в цілій околиці. 1.1. Замовниками послуг ТОВ «Нова пошта» можуть бути фізичні особи, фізичні особи-підприємці і юридичні особи (далі за текстом – Замовник). 1.2. Права й обов’язки ТОВ «Нова пошта» та Замовника (далі за текстом разом – Сторони), передбачені цими Умовами надання послуг (далі за текстом – Умови), виникають з договору, укладеного між Сторонами. 1.3. Умови розроблено ТОВ «Нова пошта» відповідно до вимог чинного законодавства з метою регулювання послуг з організації перевезення відправлень та надання комплексу послуг, пов’язаних із перевезенням відправлень територією України. 1.4. Шляхом передачі Замовником відправлення до ТОВ «Нова пошта» для транспортування Замовник підтверджує, що він ознайомлений та погоджується з положеннями цих Умов, чинними на момент передачі відправлення для транспортування, та зобов’язується їх виконувати незалежно від наявності або відсутності в експрес-накладній підпису Замовника. 1.5. Ці Умови доступні для ознайомлення на офіційному сайті ТОВ «Нова пошта» novaposhta.ua (далі за текстом – Сайт). Поштомати розраховані для відправлень фактичною вагою не більше ніж 30 кг на одне місце та за розмірами, де довжина не більше ніж 58 см, висота не більше ніж 36 см та ширина не більше ніж 34 см. Габарити вказані з урахуванням упаковки. Відправлення, яке за своїми розмірами не поміщається до комірки поштомата, доставляється в найближче відділення. 3.3. Габарити вказані з урахуванням упаковки. 3.4. Відправлення, які за розмірами чи вагою перевищують допустимі обмеження, приймаються до перевезення лише за попередньою домовленістю Сторін. 3.5. Відправлення в гофрокартонних коробках, поєднані між собою стрейч-плівкою та скотчем, до перевезення не приймаються. Дозволяється поєднувати до трьох відправлень в одне, якщо одночасно виконуються такі умови: ✓ вміст відправлень – текстильні вироби (одяг, тканини, м’які речі); ✓ загальна вага – не більше ніж 10 кг; ✓ відправлення поєднані між собою як мінімум п’ятьма шарами стрейч-плівки та скотчем, що утворює єдину цілісну упаковку для об'єднаного відправлення. Вартість перевезення перелічених типів відправлень визначається за тарифами на доставку документів, посилок, вантажів, шин-дисків і палет, які розміщені на Сайті. 7.4. Піддон – дерев’яна, пластикова або металева конструкція (заводського чи ручного виконання) з пазом, призначеним для транспортування відправлень за допомогою складських транспортних засобів, висотою не менше ніж 8 см; розмір однієї зі сторін основи цієї конструкції становить не менше ніж 60 см, а іншої – від 60 см до 200 см (включно). 7.5. Фактична вага й висота піддона (основи) враховується у висоту та фактичну вагу палети. Винятком є лише відправлення, для яких замовлено обрешетування. Фактична вага таких відправлень визначається без урахування обрешетування, висота палети визначається за крайніми точками обрешетування. 7.6. Якщо палета має неправильну геометричну форму (зокрема, є частини, які виступають), то палетна вага вимірюється за крайніми точками габариту палети. 7.7. Палети поділяються на стандартні та нестандартні. Стандартною вважається палета з площею піддона (основи / крайніх точок габариту) менше ніж 2 м2. 7.8. Вага та вартість стандартних палет визначається залежно від площі піддона та фактичної ваги за тарифами на доставку палет, розміщеними на Сайті. 10.6. Якщо вага відправлення становить більше ніж 30 кг, то Відправник самостійно забезпечує завантаження відправлення в кузов автомобіля ТОВ «Нова пошта». 10.7. Відправник повідомляє Одержувачу номер експрес-накладної, термін доставки та ознайомлює Одержувача з цими Умовами. 10.8. Відправник передає представнику ТОВ «Нова пошта» належним чином запаковане та промарковане відправлення впродовж робочого дня з 9:00 до 18:00 (або у відповідний інтервал часу з 9:00 до 21:00, на який замовлено забір) у будні й за спеціальним графіком у вихідні та святкові дні. 10.8.1. У разі замовлення Відправником забору в один із часових інтервалів, Відправник забезпечує, щоб відправлення було належним чином запаковане до моменту забору. 10.8.2. Відправник повинен перебувати за адресою забору впродовж вказаного часового інтервалу забору. Отже, я розповім вам про півня. Не про величезного слона чи хижого лева, а про звичайного півня, яких ви безліч бачили за своє молоде життя. Ви, може, не пригадуєте, але я знаю, що колись ви були з ним в дуже близьких відносинах. Він вабив вас непереможно до себе яскравістю барв та дзвінким голосом, і ви, пручаючись в обіймах матері, тяглись до нього малими рученятами. Згодом, коли ви навчились ходити та копатись в піску посеред подвір'я, ви відчули до нього пошану. Ви уступалися йому з дороги або, кинувши всі скарби, стрімголов бігли в сіни і причиняли за собою двері, коли він надходив занадто близько. Ще за якийсь час ви шпурляли в нього тоді, як виводив свою голосну пісню, грудками, і нарешті він став для вас зовсім байдужим. Предивний птах з закрученим хвостом перестав для вас існувати. І от роки живете ви побіч себе, тішитеся з літа, нудьгуєте взимку, і, правду кажу, ви менше знаєте про те, що твориться в душі вашого колишнього приятеля, ніж він, що відчуваєте ви! Сором, сором! Слухайте! В сінях було душно, і сіра чубата квочка, що два дні тому була перенесена сюди з прохолоди стайні, часто дихала розкритим дзьобом. Квітневе сонце таки добре припікало! Можна було б устати й напитись з мисочки, що стояла коло гнізда, але вона досиджувала сьогодні свій двадцятий день і обурювалась на саму згадку про воду чи пшоно, яке лежало поруч золотою купкою, не зачеплене ще від позавчора. Двадцять днів! Її майже голі від сидіння груди горіли останнім огнем, який могла видушити матерня любов з виснаженого тіла. Яйця були якраз в міру теплі, й, перевертаючи їх ніжно дзьобом з одного боку на другий, вона всією своєю істотою відчувала в кожному маленьке скорчене тільце і величну силу життя, що його наповняла. Година ще! Я не малюватиму вам щастя матері, коли тріснула перша шкарлупина і звідти почулось жалібне хлипання немовляти. Я не маю для цього гідних барв. Не згадуватиму і всіх тих переживань, що їх мали нові мокрі громадяни світу, коли ступили на межу свідомого життя. Безліч незрозумілого, дивного і сила неприємного, як-от шкарлупка, що хоче одстати від пупика, або погана колюча соломина. Прийшла господиня і, вийнявши, щоб не подушилися між яйцями, тих, що вже обсохли, поклала в решето та поставила на піч. Тут зібралися вони всі 15 (не було ні одного бовтуна чи заморка), тут навчились підводитись на ноги і вперше відчули голод, що відтоді став їх найвірнішим товаришем на ціле життя. Здебільшого лежали вони, притулившись одне до одного, і тихенько пищали, немов заспокоювали самі себе. Якийсь заворушиться, і всі прокидаються зі свого напівсну та вибухають жалібним лементом. На другий день, після того, як квочка добре викупалась в піску та досхочу наїлася, під неї підпустили курчат. Чи вона пізнала своїх дітей? Чи ті почули в ній матір? Пізнала! Почули! Почули і побігли до неї на перший ніжний поклик. Так, але, скажу вам, курка на 21 день сидіння має такий настрій, що прийняла б під свої крила цілий всесвіт. В цей час в ній знайде собі оборонця взагалі кожне курча, нехай воно навіть убереться вже в колодочки. Хитаючись на непевних ногах, розбіглись наші малі по хаті і раптом, злякавшись чи то чорної тіни, чи власної самотности, летіли назад на тихий голос матері. Вони хотіли їсти. Мати це чула, і, коли чиїсь великі руки покришили на долівку жовток з яйця і грудку пшоняної каши, кілька самі кинулись на неї, а решті почала поясняти призначення ціх жовтих шматочків мати. Ніжне дрібненьке квоктання, щось наче: "так, так, так, так, так", що його вона ще в дитинстві чула від своєї матері, тепер само з'явилося на язиці. Брала зернятка каши і знов випускала їх з рота, боячись, щоб не проковтнути ненароком коштовної страви. Сама вона сміла їсти тільки гречку та житнє зерно, насипані поруч. Малеча хапала гливкий жовток, давилася, чмихала. Нарешті це обридло. Всіх стали більше цікавити очі першого найближчого або його жовтенькі пазурці. Вони здавались особливо смашними, і то один, то другий голосно шльопався на землю, коли сусіда занадто сильно сіпав його за палець. Одно руденьке з двома блакитними латочками на спинці курча зацікавилося маминою бородою, підскочило і повисло на ній. Квочка несамохіть тріпнула головою, і мале покотилося по землі. Запам'ятайте собі це курча. Задля нього одного я почав своє оповідання. На вигляд було це звичайнісіньке мале курчатко, півник, з цікавим поглядом карих оченят та ледве помітним зубчастим гребінцем. Він довго не міг заспокоїтись після цієї пригоди, але це не пошкодило йому за хвилину вскочити по пояс у миску з водою, яку всі тепер учились пити. Мокрий, він поліз під матір, але не міг там довго висидіти виглядав то з-під крила, то спереду, вилазив на спину або біг геть і націлявся на стіні на поважну чорну муху. Проте всьому буває кінець. Прийшов кінець і соняшному квітневому дню, і все товариство опинилося під піччю. Було темно, душно і не лишалося нічого іншого, як забитися в мамине пір'я і віддати себе на поталу тривожним снам. Білки виконують різноманітні функції: входять до складу всіх клітин, беруть участь у регуляції функцій організму, прискорюють хімічні реакції в клітині, захищають клітини й організм від хвороботворних мікроорганізмів і чужорідних тіл, переносять гази та інші речовини тощо. Жири — важливий енергетичний резерв в організмі. Також вони входять до складу мембран та інших частин клітин. Вуглеводи є основним джерелом енергії. Нуклеїнові кислоти забезпечують збереження і передачу спадкової інформації від батьків нащадкам і беруть участь у синтезі всіх білків організму. Епітеліальна тканина, або епітелій, складається з клітин, що щільно прилягають одна до одної. Характерною особливістю епітеліальної тканини є майже повна відсутність міжклітинної речовини й те, що під клітинами епітелію розташована тоненька базальна мембрана, яка їх підтримує. За своїми функціями виділяють покривний і залозистий епітелій. Покривний епітелій (мал. 5,1) вкриває зовнішню поверхню тіла, вистилає внутрішню поверхню порожнин тіла (грудну, черевну, ротову, носову), органів травлення, дихальних шляхів (миготливий епітелій (мал. 5,2)), вивідних проток видільної системи та кровоносних судин. Він захищає тканини, розташовані глибше, а також регулює їхній обмін речовинами із зовнішнім та внутрішнім середовищем (наприклад, газообмін, видалення продуктів обміну, всмоктування поживних речовин у кишечнику та ін.). Залозистий епітелій (мал. 5,3) входить до складу залоз і виконує секреторну функцію, синтезуючи потрібні організму речовини — секрети. Отже, під секрецією розуміють процес утворення та виділення клітиною або залозою будь-яких речовин (слиз, гормони, травні ферменти тощо). Епітеліальній тканині властива висока здатність до відновлення (регенерації). Стінки товстого кишечнику не мають ворсинок. Клітини слизової оболонки виробляють сік, у якому мало ферментів, але багато слизу. Він полегшує просування і видалення неперетравлених решток їжі. У товстому кишечнику переважно всмоктуються вода та мінеральні речовини. З неперетравлених решток їжі формуються калові маси, які містять шкідливі для організму речовини. Завдяки скороченням м’язів стінок товстого кишечнику вони просуваються до прямої кишки, де накопичуються. Калові маси періодично виводяться через анальний отвір назовні. Виведення їх з кишечнику регулює м’яз-стискач (сфінктер), розташований у кінцевому відділі прямої кишки. Його діяльність перебуває під контролем свідомості людини. Процеси травлення в людини тривають залежно від складу їжі та функціональної активності органів кишково-шлункового тракту від однієї до трьох діб. При цьому найбільше часу витрачається на пересування решток їжі саме по товстому кишечнику (приблизно 12 годин). Як регулюється ковтання? Складний рефлекторний процес переходу їжі з ротової порожнини через глотку у стравохід — ковтання — відбувається у такій послідовності. Сформована харчова грудка завдяки скороченням м’язів язика і щік переміщується на корінь язика. До моменту потрапляння їжі на корінь язика цей процес є довільним (хочу — ковтну, а не хочу — ще пожую). Але щойно їжа потрапляє на корінь язика і подразнює його рецептори, нервові імпульси відразу надходять до центру ковтання, розташованого у відповідному відділі головного мозку, і виникає рефлекс ковтання. При цьому стискаються губи та щелепи, піднімається м’яке піднебіння, і завдяки скороченням м’язів язика харчова грудка проштовхується у глотку. Остання фаза акту ковтання є мимовільною. Рефлекс ковтання послідовно включає в себе кілька простих рефлексів і за певних обставин може порушуватися. Такими обставинами найчастіше є розмови під час їжі, суха або завелика харчова грудка. Річ у тому, що й ковтання, і мова пов’язані з дихальною системою. Під час ковтання дихання затримується, а надгортанник закриває вхід до дихальних шляхів. Для того щоб щось сказати, навпаки, дихання мусить бути активним. Такий конфлікт часто призводить до того, що в момент ковтання надгортанник не закриває вхід до гортані й частинки їжі можуть потрапляти в дихальні шляхи. Це спричинює кашель і задуху, що може бути досить небезпечним. Сильне подразнення ділянки кореня язика великою харчовою грудкою може викликати блювальний захисний рефлекс. Як регулюється виділення шлункового соку? Утворення і виділення шлункового соку також регулюються нервовою системою і біологічно активними речовинами. Процес виділення шлункового соку за механізмами його запуску можна поділити на три фази — так звані мозкову, шлункову та кишкову. «Мозкова» фаза соковиділення спричиняється як умовнорефлекторно під час подразнення рецепторів зору, нюху, слуху виглядом і запахом їжі чи звуками, пов’язаними з прийомом їжі (стукіт тарілок, розмова чи навіть згадка про щось смачне і т. п.), так і безумовно-рефлекторно під час подразнення рецепторів слизової оболонки рота, глотки, стравоходу у процесі жування та ковтання їжі. Зважаючи на це, мозкову фазу ще називають складнорефлекторною. Що смачніша їжа, то з більшим апетитом ми її з’їдаємо. Що кращий апетит, то більше шлункового соку виділяється в «мозкову» фазу. Саме тому цей сік І.П. Павлов називав апетитним соком. Виділення апетитного соку має виняткове значення, оскільки шлунок готується до перетравлювання їжі ще до її надходження. Надійшовши в шлунок, їжа механічно й хімічно подразнює рецептори його слизової оболонки. Наслідком цього стає рефлекторне посилення і продовження виділення шлункового соку. Шлункова фаза соковиділення забезпечується не лише за рахунок нервової системи. Пригадайте: надходження їжі в шлунок стимулює секрецію залозами слизової оболонки гормону гастрину. Надійшовши з кров’ю до залоз слизової оболонки шлунка, гастрин різко посилює виділення ними пепсину і хлоридної кислоти. Завдяки цьому шлункову фазу соковиділення називають ще нейрогуморальною фазою. Кишкова фаза соковиділення починається з моменту потрапляння хімусу в кишечник. Гормони дванадцятипалої кишки через кров підсилюють шлункову секрецію. Його запаси в організмі людини мають постійно поповнюватися, тому що вони обмежені об’ємом легень. Термін «дихання» позначає три різних, пов’язаних один з одним процеси: легеневу вентиляцію; обмін газів, який відбувається між повітрям у легенях і кров’ю та між кров’ю й іншими тканинами тіла, та тканинне дихання — використання кисню клітинами для реакцій вивільнення енергії. У результаті цих процесів утворюється вуглекислий газ, що виводиться з організму. Легенева вентиляція — це механічні процеси, які забезпечують надходження повітря в легені та виведення його з легень через повітроносні шляхи. Цілісний процес дихання умовно поділяють на зовнішнє та внутрішнє. Зовнішнє дихання — вентиляція легень (обмін газів між атмосферним повітрям і організмом), а внутрішнє дихання — обмін газів між кров’ю та тканинами і використання кисню клітинами, процеси окиснення органічних речовин у клітинах, унаслідок яких виділяється енергія. Отже, дихання — це сукупність процесів, які забезпечують надходження в організм кисню, використання його для окиснення органічних речовин (білків, жирів, вуглеводів), також видалення з організму вуглекислого газу, що утворився під час реакцій окиснення. Так здійснюється газообмін між організмом людини і навколишнім середовищем. Ураження повітроносних шляхів і легень призводить до порушення процесів дихання. Так, вдихання певних хімічних речовин з різким запахом, диму, пилу, дуже холодного чи занадто гарячого повітря може спричинити запалення слизової оболонки носоглотки, глотки, трахеї тощо. Вона набрякає, виділяється багато слизу. Однак найчастіше запалення слизових оболонок різних частин повітроносних шляхів і легень спричиняють інфекційні захворювання. Які існують інфекційні захворювання органів дихання? Хвороботворні віруси та бактерії можуть вражати будь-яку частину дихальних шляхів. Запалення слизової оболонки носа називають нежить, або риніт, глотки — фарингіт, гортані — ларингіт, трахеї — трахеїт. Бронхіт — запалення бронхів з переважним ураженням слизової оболонки. Запалення плеври — плеврит — виникає унаслідок потрапляння збудників інфекції до плевральної порожнини. Будь-яке пошкодження плеври супроводжується втратою герметичності плевральної порожнини. Листки плеври — зовнішній та внутрішній — спадаються і навіть можуть зростатися між собою. Це значно ускладнює або навіть унеможливлює надходження повітря до легень. Запалення легень має назву пневмонія. Це дуже небезпечне інфекційне захворювання. Причиною його виникнення найчастіше є переохолодження або ускладнення після бронхіту чи грипу. Грип — гостре інфекційне захворювання, яке спричиняють віруси кількох різновидів. Після того як людина перехворіла на грип, у неї виробляється несприйнятність до цього різновиду вірусу грипу. Але інші різновиди, які ще не вражали цю людину, здатні спричиняти захворювання. Саме цим пояснюють повторні захворювання на грип. Вивчаючи фізику в 7 класі, ви переконалися, що ця наука відкриває для вас багато таємниць природи, допомагає пояснити явища, з якими ви стикаєтеся на кожному кроці. Ще більше відкриттів ви зробите, вивчаючи теплові й електричні явища у 8 класі! Бажання зрозуміти й пояснити явище, принцип дії того чи іншого пристрою спонукає до пошуку інформації, висунення гіпотези, експериментування. Вивчення фізики розширює коло ваших знань, відкриваючи нові горизонти пізнання. Ви стаєте цікавішими співрозмовниками для однолітків і дорослих, краще розумієте інших. Розвиваючись і вивчаючи навколишній світ, ви пізнаєте й самих себе, а пізнаючи себе — пізнаєте світ. Полегшить вам цей шлях пізнання книга, яку ви тримаєте в руках і з якою працюватимете впродовж навчального року. Цей підручник містить два розділи. Перед кожним із них коротко викладено суть матеріалу, що міститься в даному розділі, а наприкінці, у рубриці «Підсумки до розділу…», узагальнено й систематизовано навчальний матеріал. Розділи поділено на параграфи, що починаються з коротких рубрик «Ви дізнаєтесь» і «Пригадайте». Ці рубрики повідомлять вам про основні питання, які розглядатимуться в параграфі, а також підкажуть, що потрібно пригадати з раніше вивченого. В основному тексті параграфа формули, визначення й поняття для зручності виділені шрифтом і кольором. Наприкінці кожного параграфа є рубрика «Підбиваємо підсумки», яка допоможе вам краще запам’ятати головне. Із проявом сил міжмолекулярної взаємодії ви ознайомились у сьомому класі, вивчаючи механічні явища. Саме міжмолекулярна взаємодія зумовлює виникнення сил пружності та сил тертя. У твердих тілах міжмолекулярні сили проявляють себе як сили пружності при різноманітних деформаціях і зумовлюють міцність тіла. Сили тертя між контактуючими поверхнями залежать від матеріалу, з якого виготовлено поверхні, та від якості їх обробки. При збільшенні якості обробки поверхні тертя зменшується. Однак зменшувати шорсткість поверхонь можна лише до певної межі, оскільки, якщо поверхні дуже гладенькі (наприклад, поліровані), то проявляються сили міжмолекулярного притягання, що перешкоджають ковзанню. Саме сили притягання між молекулами використовують під час склеювання та зварювання. Головним у цих процесах є зближення взаємодіючих молекул на достатньо малу відстань, щоб сили міжмолекулярного притягання могли проявити себе. Так, притискаючи один до одного уламки розбитої порцелянової чашки, не можна її відновити, бо відстань між сусідніми молекулами в щілині настільки значна, що сили міжмолекулярної взаємодії між ними не виникають. Щоб добитися з’єднання, використовують клей (речовину в рідкому стані), після тверднення якого виріб набуває міцності й попередньої форми. Ми можемо оцінити теплові стани деяких тіл за власними відчуттями: чашка з кавою — гаряча, сніг — холодний. Але відчуття тепла або холоду є суб’єктивними. Наприклад, зануримо на кілька хвилин одну руку в гарячу воду, іншу — в холодну. Після цього зануримо обидві руки в посудину з водою кімнатної температури і спробуємо за своїм відчуттям встановити, яка в ній вода — холодна чи гаряча. На диво, ми це не зможемо зробити, оскільки рука, що була в гарячій воді, відчуватиме холод, і навпаки, рука, що була в холодній воді, відчуватиме тепло. Щоб однозначно визначити тепловий стан тіла, треба знати фізичну величину, за якою можна об’єктивно встановити, яке з тіл і на скільки тепліше чи холодніше за інше. Для характеристики теплового стану тіла використовують поняття температура. Із цим поняттям ви вже стикалися. Спробуємо пояснити його з точки зору молекулярно-кінетичного вчення про будову речовини. Тобто швидкість руху молекул і температура тіла взаємопов’язані. Проте, як виявилося, швидкість руху молекул не є головною величиною для визначення температури. Наприклад, за нормальних умов у частинок з порівняно малими масами (атоми або молекули водню, гелію) швидкості теплового руху більші, ніж у частинок з більшою масою (молекули кисню або води). Таким чином, з точки зору молекулярно-кінетичного вчення, температура тіла характеризує середню кінетичну енергію руху часток речовини, з якої воно складається. З моменту відкриття в 1949 р. на нашій території перших алмазів у долині р. Базавлук цей мінерал потім траплявся у понад сотні місць. Найперспективнішими щодо алмазів є окремі райони Українського щита. За видобутком дорогоцінного каменю топазу Україні належить одне з перших місць у світі. Топази знаходяться в різних місцях виходу на поверхню гірських порід Українського щита. Родовища топазів на Волині належать до найвідоміших у світі. Унікальні кристали масою 68 кг і 117 кг знайдено на Житомирщині. В Україні є родовища й таких дорогоцінних каменів, як опал, берил з усіма різновидами. Надзвичайно рідкісним і найдорожчим різновидом берилу є зелений смарагд, а також прозорий блакитно-зелений аквамарин, що кольорами й справді нагадує морську воду. До групи дорогоцінних каменів належать і різновиди кварцу: фіолетовий аметист, безбарвний гірський кришталь, чорний моріон. Надра України містять також дорогоцінні камені органогенного походження, як-от бурштин (янтар). Головні його запаси виявлено в осадових відкладах Українського щита у правобережній частині Полісся (північна частина Волинської, Рівненської, Житомирської і Київської областей). У межах Українського щита, а також в окремих районах складчастої системи Українських Карпат і Кримських гір, Донецької складчастої області залягають й різноманітні напівдорогоцінні камені. Серед них, наприклад, схожий на шаруватий пиріг агат, зелений або голубувато-зелений амазоніт, строката яшма, в’язкий різновид кам’яного вугілля — гагат, рожевий або червоний сердолік, напівпрозорий халцедон, а також скам’яніле дерево та ін. Мінеральні води — це підземні води з підвищеним умістом різноманітних мінералів і газів, завдяки яким води набувають особливих властивостей, які використовують з лікувальною метою для пиття і ванн. За цілющий вплив на людський організм мінеральні води називають ще «рідкими ліками». В Україні розвідано 302 ділянки родовищ підземних вод. У їхніх межах налічують 230 родовищ мінеральних вод. Дванадцять з них віднесено до унікальних. Про джерела мінеральних лікувальних вод в Україні відомо давно. Великою кількістю джерел мінеральних вод з давніх-давен славиться Карпатський регіон. Нині тут налічують близько 800 мінеральних джерел. А за запасами лікувальних мінеральних вод та їхньою різноманітністю цей регіон не поступається всесвітньо відомим курортам. Добре нині відомі «Поляна Квасова», «Свалява», «Лужанська», «Шаянська» тощо. Їхні назви не випадкові і пов’язані з населеними пунктами (часто невеличкими селами), біля яких було виявлено мінеральні джерела, — Свалява, Кваси, Поляна, Шаян. Світову славу здобули «Лужанська-7», а також унікальна «Нафтуся», що містить органічні речовини. Наприклад, за рахунок такої комплексної переробки покладів в Україні виготовляють вапнякові добрива, шляховий і будівельний щебінь, цеглу. Деякі родовища корисних копалин, які раніше вважали непромисловими, починають використовувати, оскільки вони містять дефіцитні для України ресурси — апатити, фосфорити, боксити. Унікальні за складом і кількістю солей води затоки Сиваша дають можливість видобувати окис магнію та його солі, бром і кухонну сіль. Ще один приклад можливості комплексного використання — горючі сланці Карпат. Запаси їх в Україні великі. Окрім безпосереднього використання як енергетичної сировини, можлива також переробка їх для одержання різноманітних будівельних матеріалів: керамзиту, щебеню, асфальтобетону, сланцевої смоли. Із сірчаних руд Прикарпаття попутно можна вилучати сировину для виробництва стронцію. Відходи видобування донецького вугілля можуть бути джерелом германію. Цю речовину містять також окремі вугільні пласти Львівсько Волинського басейну. До того ж у Львівсько-Волинському вугільному басейні є ще й інші цінні хімічні речовини, які під час видобутку вугілля залишаються в надрах. Землі, на яких здійснюється видобуток корисних копалин або які порушені гірничими роботами, мають рекультивуватися. Це означає повернення земельних ділянок у той стан, коли їх можна використовувати у сільському господарстві, для лісових насаджень, будівництва, створення штучних ландшафтів, що доповнюють природні. Оскільки територія України розташована переважно в помірному кліматичному поясі, буває важко за даними кліматодіаграми визначити тип клімату. Тому пропонуємо, аналізуючи кліматодіаграми, дотримуватися певної послідовності та звертати увагу на конкретні особливості ходу кліматичних показників. Починати аналіз слід з температури повітря впродовж року: які показники температури переважають узимку (дуже низька, не дуже низька), а які — влітку (до +20 °C, понад +20 °C), яка амплітуда коливання річної температури (незначна, значна). Зробити проміжний висновок про те, клімат більш континентальний чи ближчий до морського. Далі варто порівняти дані діаграми з кліматичною картою і зробити висновок про кліматичний пояс, область і тип клімату в пункті, дані про клімат якого зображено на кліматодіаграмі. Азовське море утворилося на місці давнього морського басейну. За будовою дна воно є платформним: знаходиться на затоплених ділянках Східноєвропейської та Скіфської платформ. Форма його улоговини блюдцеподібна з рівним плоским дном. Глибина рівномірно зростає від узбережжя до центру. У геологічній будові моря виділяють три основних елементи: Північноазовський прогин, Азовський вал і Південноазовський прогин. Північноазовський прогин — це тектонічна структура, що утворилася на межі двох платформ. Азовський вал є підняттям фундаменту Скіфської плити. Південноазовський прогин розміщений на більш давньому прогині, що має складки в осадових відкладах. Тут наявні підводні грязьові вулкани. У прибережній частині дно моря вкрито піском, на окремих ділянках поширені мули. У центральній частині Азовського моря серед відкладів гірських порід переважають глинисті мули. В Азовському морі знайдено поклади нафти і природного газу та залізних руд. Води Сивашу багаті на кухонну та інші солі. Біологічне забруднення — це проникнення в екосистеми чи господарські системи ворожих живих істот, нехарактерних для них. Джерелами комплексного механічного, хімічного і фізичного забруднення є різні галузі господарства, зокрема видобуток корисних копалин як відкритим, так і закритим способами, виробництво електроенергії на теплових електростанціях (ТЕС), автомобільний та інші види транспорту. Так, ТЕС, підприємства вугледобувної промисловості забруднюють повітря окисами вуглецю і азоту, сажею, пилом тощо. Автомобільний транспорт значно забруднює довкілля небезпечними вихлопними газами. В Україні діє також розгалужена мережа нафто- і газопроводів, багато з яких спрацьовані, оскільки були побудовані понад 30 років тому. У зв’язку із цим на трубопроводах щорічно виникають аварії, які ведуть до викидів палива і, як наслідок, забруднення довкілля шкідливими речовинами. Так, нафтопродукти, потрапляючи у водойми, не тільки забруднюють їх, а й викликають зупинення забору води для населення. Такі аварії згубно діють на ґрунти, рослинність і тваринний світ. Недосконалі, часто зношені фізично водопровідно-каналізаційні системи скидають у природні водойми значну кількість забруднювальних речовин: органічних, нафтопродуктів, нітратів, азоту амонійного тощо. Ці викиди завдають великої шкоди екосистемам водойм, виводять з ладу водопроводи, розносять мікроби, завдають значних матеріальних збитків. Часто накопичувачами забруднювальних речовин є водосховища, з яких під час підтоплення вони поширюються й на прилеглі ділянки території. Забруднення водосховищ зумовлює негативні наслідки для рибного господарства, їхнього органічного світу загалом. Сільськогосподарське виробництво також має негативний вплив на природу. Зокрема, після опадів з полів змивається значна кількість хімічних речовин, які були внесені з добривами. Їх розчини потрапляють у річки, озера, водосховища, моря, що часто призводить до замору водойм. Більшість території України внаслідок інтенсивної господарської діяльності є забрудненою. За ступенем забруднення виділяють: відносно екологічно чисті території (близько 7 %); умовно чисті (8 %); малозабруднені (14 %); забруднені (близько 39 %); дуже забруднені (близько 30 %); території екологічної катастрофи (близько 2 %). У більшості країн, що розвиваються, і навіть подекуди в більш розвинених країнах, чисельність молодих людей щорічно зростає. Однак простежується тенденція неухильного зниження частки молоді в загальній чисельності світу та більшості країн. Через зниження народжуваності і зростання тривалості життя частка людей похилого віку зростає. Це явище, відоме як старіння населення, відбувається в усьому світі. У 2015 р. кількість людей у віці 60 років або старше становить 901 млн осіб (або 12 % світового населення). Нині у Європі частка населення у віці 60 років і старше становить 24 %. До 2050 р. населення всіх великих регіонів світу, за винятком Африки, майже на чверть становитимуть люди у віці 60 років або старше. Найменше літніх людей буде в майбутньому в Африці — лише 10 % населення. Для України через зниження народжуваності характерна значна частка людей похилого віку (65 років і старше) — 15,6 %. Водночас кількість дітей і підлітків (0–14 років) з 23 % у 1991 р. знизилася у 2014 р. до 15,1 %. Отже, в Україні також відбувається старіння населення. Старіння нації негативно впливає на розвиток господарства, адже частка працездатного населення зменшується, водночас збільшується навантаження на нього через велику кількість людей пенсійного віку, яких треба утримувати. На віковий склад і загалом кількість населення впливає також середня тривалість життя людей. У більшості країн і регіонів світу тривалість життя збільшується. Нині в багатьох розвинутих державах очікувана тривалість життя перевищує 80 років. Натомість, у найменш розвинутих країнах, дві третини з яких зазнають серйозного негативного впливу епідемії ВІЛ/СНІДу, середній показник очікуваної тривалості життя складає лише близько 50–55 років. Більшість областей розташовано у межах рівнинного рельєфу. Винятком є лише Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська і Чернівецька області, частина яких зайнята Українськими Карпатами. А крайній південь АРК зайнятий Кримськими горами. Ці особливості зумовлені пануванням у межах території країни великої тектонічної структури — Східноєвропейської платформи. У рельєфі їй відповідає Східноєвропейська рівнина. Натомість на південному заході і на крайньому півдні Кримського півострова розташовані молоді складчасті системи, що є частинами Альпійсько-Гімалайського поясу. Утім не кожна область має однаковий, як за абсолютними, так і за відносними висотами, рівнинний рельєф. Так, Чернівецька область вирізняється серед інших регіонів найвищою абсолютною висотою рівнинної частини України (515 м). Значні абсолютні висоти характерні й для Донецької і Луганської областей, де вони сягають 250–350 м. Натомість південь Одеської, Миколаївської і Херсонської областей, навпаки, характеризується незначними висотами, що подекуди становлять лише 2–10 м. Усі міжрегіональні відміни у рельєфі пояснюються місцевими особливостями тектонічної і геологічної будови. У рельєфі їм відповідають височини і низовини, які складені неоднаковими гірськими породами. До того ж у межах території України поширені й інші структури — Донецька складчаста область, Скіфська платформа, з якими і пов’язані значні коливання висот. Усні повідомлення записують на папері, замінюючи звуки людської мови літерами алфавіту. При цьому виконується збереження повідомлень. Під час розмови по телефону звуки перетворюються на електричні сигнали. Це робить можливим передавання повідомлень на великі відстані. Розв’язуючи задачу на уроці математики, слова, що позначають числа, записують цифрами, а математичні операції — спеціальними знаками. Це спрощує виконання операцій з опрацювання повідомлень. Для захисту змісту повідомлень від сторонніх осіб проводять шифрування, замінюючи літери в тексті повідомлення іншими літерами, числами або умовними позначеннями. Процес заміни однієї послідовності сигналів, якою подане повідомлення, іншою послідовністю сигналів називають кодуванням повідомлення. Кодування широко використовується в сучасному житті для подання повідомлень у вигляді, що придатний для опрацювання не лише людиною, а й технічними пристроями. Так, відомості про товари кодують з використанням штрих-кодів (мал. 1.2). Цифрами на штрих-коді позначено відомості про товар, країну та підприємство, що є виробником цього товару. Цей числовий код призначений для опрацювання людиною та використовується для впорядкованого зберігання даних про товари. А товщина ліній штрих-коду та відстань між ними кодують ті самі відомості. Цей графічний код сприймається спеціальними сканерами та опрацьовується далі з використанням комп’ютера. Задача 3. Обчислити наближено довжину двійкового коду тексту підручника з інформатики (не враховуючи форматування та малюнки). Розв’язання. Уважатимемо, що текст закодовано з використанням таблиці кодів символів Windows-1251, тобто довжина двійкового коду кожного символу складає 1 байт. У кожному рядку тексту міститься близько 60 символів, тобто довжина двійкового коду рядка складає приблизно 60 байтів. На кожній сторінці розміщено близько 50 рядків. Для утворення кон’юнкції двох висловлювань часто використовують сполучник і. Наприклад, висловлювання «Число 36 кратне 3 і число 36 кратне 2» є кон’юнкцією двох висловлювань: «Число 36 кратне 3» та «Число 36 кратне 2». У 7 класі ви вже вивчали, що в електронних таблицях у формулах можна використовувати посилання на клітинки чи діапазони клітинок. Воно забезпечує автоматичне переобчислення значень формул, де використовуються посилання. Також ви знаєте, що під час копіювання формул посилання в них модифікуються. Але інколи потрібно, щоб під час копіювання формул певні посилання не модифікувалися. Посилання, яке модифікується під час копіювання формули, називають відносним. Посилання, яке не модифікується під час копіювання формули, називають абсолютним. Для того щоб посилання було абсолютним, потрібно перед номером стовпця та перед номером рядка ввести символ $. Ви знаєте, що для того, щоб швидко щось знайти у сховищі даних, потрібно ці дані упорядковано зберігати. Для забезпечення упорядкованого зберігання даних на жорстких магнітних дисках перед використанням диск розбивають на частини — логічні диски. Кількість логічних дисків задає користувач залежно від ємності диска і його призначення. Як правило, це 1–3 логічних диски, які в подальшому будуть розглядатися операційною системою як окремі об’єкти. Перший з них можна відвести для встановлення операційної системи, а інші — для збереження даних користувача. Після створення логічних дисків потрібно виконати операцію форматування кожного з них. У ході форматування виконується розбиття диска на окремі «комірки пам’яті». Такі «комірки» називають «сектори». У кожному секторі може зберігатися від 0 до 512 байтів даних. У ході форматування для спрощення доступу до даних на носіях великої ємності сектори об’єднують у кластери. Кластер може складатися з одного або кількох, наприклад чотирьох, секторів. Під час форматування також створюється структура таблиці розміщення файлів на носії. Алгоритм Д. Хаффмана та алгоритм Шеннона—Фано передбачають перекодування даних. Так, наприклад, для кодування у Windows-1251 попереднього речення, яке містить 114 символів, включаючи пробіли, необхідно використати 1 байт даних на кожен символ, або 114 байтів. Якщо ж порахувати, скільки разів той чи інший символ зустрічається в реченні, то виявиться, що всього символів, які є в реченні, — 28, частіше зустрічається символ «пробіл» — 14 разів, символ «і» — 10, «о» — 9, «с» — 7, «в» — 6 і т. д. Найменше, один раз, зустрічаються символи «щ», «б», «з», «-», «.». Для символів, що зустрічаються рідше, буде використано чотири двійкових цифри або 4 біти. У результаті загальна довжина коду закодованого таким способом речення буде складати 90 бітів або 11 байтів і 2 біти. Як бачимо загальний обсяг коду речення зменшиться в 10 разів. Звичайно, що це досить спрощена схема кодування, не слід забувати, що у стиснутому таким способом файлі повинна міститися таблиця кодування і додаткові службові відомості. Тому при кодуванні дуже малих файлів може відбутися не зменшення, а, навпаки, збільшення розмірів файлу. Для файлів з великим обсягом текстових чи цифрових даних цей алгоритм дає високий ступінь стиснення. Далі вже не можна утриматись, щоб не показати на сторінках «УЖ’а» американський бар, де п’ють соду-віскі, коктейлі й фліпи, де негр з акомпаніатором грають шимі й чарльстон, а гості присяжні (є й такі) та приблудні колишуться в ритмічній ході всесвітнього танцю, що переміг усі інші, — фокстроту. На підвищенні сидить міцний, мов із закам’янілої гуми, негр. В нього чудесний колір обличчя, подібний до поверхні доброго дьогтю, з ледве помітним оливково-шоколадним нальотом. Обличчя пропорційне, чудесний короткий ніс, приплюснутий трохи, з ніздрями, що так влучно в ритм музиці можуть роздиматись. Перед ним складний набор інструментів, що зв’язані в одно ціле з барабаном. За роялем нижче сидить трамп з червоною краваткою на шиї. Очі його повні алкоголю, що перебрали міру й спинилися на напруженому півбожевільному настроєві. Може, він рекордсмен грати цілу добу на роялі без перерви? Він акомпанує вечір і цілу ніч і зовсім не механічно. Зате негр розпливається в ритмі. Ось пішов темп фокстроту. Коливається двотактним човганням людська маса. Інструмент негра підтримує мотивні заклики рояля своїм шумом і бубонінням. Раптом ці звуки перериває вступний брязкіт литаври, що, завмираючи, подає голос од натискування ноги. Обличчя негра спливається з ритмом, ніздрі ходять у такт, очі примружено соловіють і розтікаються у солодкій втомі, що знаменує екстаз музичної дії. Голова витягає бриту бороду вперед. Негр витягає в повітря підборіддя і знов утягає його, як робить це качка в любовному екстазі. Ритми колишуться, барабан здригається. Одкинувши голову, джаз-бандист хапає дві палички, якими піднімає стрекіт, наче гострить одну об одну швидким чорногузовим клекотом. Потім, стрепенувшись, підкидає їх угору, перебиваючи їхню дерев’яну говірку так, щоб у прорив шелепаво дзвякали мідні тарілки, дзенькав трикутник і наддавала в ритм свою мелодію струнна армія рояля. Все це робить негр, наче не слухаючи мелодії й ритму танцю, що совгає й колише цілу залу людських тіл в екстатичному захваті. Але кожен удар, кожен звук джазу зливається в один музичний, майже математично-точний потік звуків. Якась рижа леді сидить з трьома англійцями і блакитна сталь її очей цвіте, вбираючи цю чорну постать геніального музики джаз-банду. Негр легко хитається взад і вперед на своєму високому сидінні, торкаючи то той, то другий ударний інструмент в строгому такті. Раптом він хапається за дерев’яшки, наче вирішивши зім’яти весь цей музичний похід. Він вривається какофонічною й аритмічною стукавнею в мелодію, де такти різко й дисонантно не сходяться, як два різних годинники. Але ви чуєте, як до повільніших темпів рояля, мов неминучість, наближаються незмінні в своїй швидкості дерев’яні вдари, і там, де мелодія робить крутий поворот, вони вливаються в один такт, даючи чудове розв’язання напруженості, виливається вся душа цих двох музичних стихій, і, як дві ріки різними струменями, злившись в одне русло, течуть поруч широким потоком і повільно змішують кольори своїх вод. Негр задоволено одкидає голову, далі оглядає переможними очима всю залу, не забуваючи, однак, постукувати і погримувати в свій барабан і калатушки, зустрічає очима чудесну рижу леді з очима блакитної сталі, що йому усміхається червоними устами. Він усміхається їй, щось тюрлюрлюкає голосом у такт фокстротові і, підкинувши догори палиці, обриває все. Так, скажуть нам, але ж живуть на світі ще й досі неокласичні форми! Живуть, дійсно, але як живуть, чому живуть, куди живуть? Це — отруєний ґрунт, на якому пліснявіє гнила слизота неокласики та росте тощий мох їхнього сонетового виробництва. Французька неокласика, чи там ще деякі назовні одміни її, убога на зміст, ритм і навіть риму, рівняючи до парнасців. В ній баришні чи дамочки на тлі французьких буржуазних імпотентів лірично пишуть сонетами про «самотність серця» на зразок Марії-Луїзи Віньйон в акомпанемент до естетичних віршиків Огюста Гарньє (не змішувати з лівим протестантом Ноелем) — Огюста Гарньє, що пише про міщанське цнотливе ліжко, кружева й мережки на п’яльцях та вирізочки на платтях. Французька неокласика,— де зануджений сонетист Мішель Вассон виписує сонетики, де бог, серце, сфінкс і Христос в оточенні інших щироміщанських і католицьких атрибутів танцюють поважний сонетовий кадриль. В цю ж купу йде й сонетист Жак Шаню, якого преміювала навіть французька академія (тільки цих своїх, релігійних, патріотичних і т. інш. вона й преміює!). Ця книжка, як підкреслює відповідна критика, «повна доброго патріотизму, гордого й чистого». Тут, як і слід чекати в таких сонетах, «троє дверей із бронзи» й т. інш. Сили немає передавати того убозтва духового й поетичного, яке так докладно, щоправда, спізнившись навіть од цих на десять років, перекопіював Зеров для українського прикладу. Коли його й не преміювала французька академія, то знайшла щось похвалити закостеніла тепер Гонкурівська. Тут сонетики з 1907 року про муедзинів з мінаретами, а також Аврора й інш. Щоб це видалось дуже новим після доби Ґетевського «Східного дивану» та екзотики часу розквіту романтизму, ми цього б не сказали. Ну, а після французів і нашим «щирим» Зеровим уже не встид. В неокласичний французький рух не можна не зарахувати ще й Мусса, вояку й патріота, який, побиваючи «бошів», дістав медаль, а виспівуванням війни дістав поетичну премію Сюллі Прюдома. Писав сонети про війну, як було вже казано, і про «святий ідеал». Нас не дивує, коли таким могильним запахом з насолодою упиваються Зерови й Могилянські, але нас обурює, коли про цю насолоду шамрикають і деякі пролетарські письменники. Вся ця французька неокласика, як і її відгомін — російська та українська, являє собою, рівняючи до верлібристів та інших представників новітньої поезії, таку мізерію, що її ніхто майже поза межами Франції й не згадує. Звичайно, не вони ведуть перед поетичного поступу. Провідниками літературних форм ідуть ті, хто є резонатором ідей нашої доби — доби зросту пролетаріату і його вияву — Комінтерну, ті поети, в голосі яких звучить революція, хто відтворює ритм динамічної сучасності, хто пише складними, як саме життя, формами верлібру чи хоч деформаціями метра, хто бачить у розвитку індустрії той світлий порятунок, який скине з людства тягар каторжної праці, зруйнує деспотії, — той індустріалізм, який дасть змогу людству з homo sapiens’а перейти в іншу породу вищих істот і пересягнути планетарні межі. Ці ідеї підносять верлібристи-революціонери. Дзядзьо Михась так добре робив печі і пивниці, що після арешту ще цілий рік не міг піти по етапу. Новоприбулі офіцери окупаційного війська і таємної поліції обживалися у містах, містечках і більших селах. Вони отримували державні помешкання у понищених війною каменицях і віллах. Їм треба було подбати про побут сім’ї, про відчуття домашності і довічності. Арештований майстер належав їм. Дзядзя забирали на приватні роботи спочатку яремчівські, потім надвірнянські уповноважені. У кінці вісімдесятих ми, солдати совєтської армії, так само робили ремонти у помешканнях офіцерів. Врешті якась комісія з Києва виявила, що засуджений такий-то все ще числиться за місцевим слідчим ізолятором, хоча йому цілком виважено призначено перебувати у східних областях Радянського союзу. Дзядзя відразу ж відправили до Станіслава з призначенням на перший поїзд до Сибіру. Знайомий дорівський священик був єдиним, хто зумів завезти йому мішечок сухарів. Отець Головацький не знав, що через кілька років вони стануть родичами, що у Читі дзядзьо одружиться із сестрою жінки його брата. І що всі вони повернуться у Карпати. Перший поїзд до Сибіру був кримінальним. Дзядзя вкинули у вагон, і сухарі відразу опинились у пахана. Ясно, що треба було перебазарити. Кримінальні не любили політичних. Особливо тоді, коли один політичний потрапляв у цілий вагон кримінальних. Дзядзьо натомість не любив романів. Він говорив мало, і більшість того, що він говорив, була або жартами і каламбурами, або страшенно дозованими фраґментами власного досвіду, котрі з’являлися як асоціації, що могли залежати лише від дуже персональної логіки ланцюга. З-під язика він вийняв половинку жилетки і, ще тримаючи руку біля губ, зробив пальцями той рух, який примусив невагомий шматок сталі пролетіти кілька метрів і заглибитися у дощану стіну якраз біля голови пахана. Аж тоді дзядзьо привітався з тимчасовою хатою так, як мав би вітатися колишній боєць штрафбату. Йому віддали сухарі і поступилися місцем біля повітря. Поїзд ішов на владімірскій централ. Там його щоразу знімали з поїзда, вичисляючи якусь невідповідність. Багато діб він провів на бетонних підлогах, заллятих водою, у найлеґендарніших етапних тюрмах. Одна з них була навіть на острові, що дзядзя дуже звеселяло. Зрозуміло, що дзядзьо не любив поліцаїв і міліціянтів. Як справжній майстер він казав, що захотіти бути міліціянтом може тільки такий, що не хоче нічого справжнього робити, але добре їсти. І ще мусить мати спеціальну любов до безборонного биття людських тіл. Дзядзьо зовсім не дивувався, коли всі перешіптувалися про далекого сусіда, якому, правдоподібно, відбили нирки в міліції десь наприкінці сімдесятих. Дзядзьо не надто знався на суспільних і державних системах, але вірив у сталість людської природи. Коли хтось застрелив жінку, яка жила ще ближче від лісу, ніж ми, дзядзьо вирішив знищити свій фльоберт, який зберігався у таємній пивничці під хатою ще з тридцятих років. Дільничний міліціянт почав ходити надто близько. Між нашою хатою і домом убитої не було жодних осель, лише поле, городи, сади, яри і зарості шипшини. Небіжка часто приходила до нас, вони з дзядзем сиділи вечорами на лавці під сливками. Дзядзьо любив свого фльоберта, але розумів, що настав час, коли рушниця, навіть зовсім чиста й унікального калібру, повинна бути зліквідована, щоби не бути знайденою міліцією у хаті. Нам дзядзьо подарував кількадесят блискучих патронів. Під горбом, на якому наша хата і сад, була залізнична колія. Але ми вже трохи розумілися на таких речах і відійшли колією досить далеко від хати. Тоді поскладали патрони на рейку. Над’їхав вечірній рахівський, з вікон виглядали пасажири. Шістдесят патронів при такій швидкості створили ефект повного шмайсерівського маґазина. Машиніст загальмував, вискочив зі своєї кабіни і скотився в яр. Поїзди і колія були частиною нашого щоденного життя. Коли їхали вантажні, тряслася хата. Особливо це відчувалося вночі, ліжко вібрувало, як при середньому землетрусі. На стриху додавався ще один бал. Коли справді стався землетрус десь у вісімдесят першому, наша сім’я була єдиною з кількаповерхової камениці у Франківську, котра ніяк не зреаґувала на трясення. Сусіди у піжамах, з паспортами й ощадними книжками стояли на середині вулиці і з жалем дивилися на наші вікна. Дзядзьо тим часом стукав якимось патиком у стелю, бо думав, що тамтешні діти їздять серед ночі на ровері, а мама питалася у брата, нащо він трясе ліжком. Лише тета Міра, яка спала у своїй кімнаті у вузькій щілині між стосами книжок, була впевнена, що станеться те, чого вона завжди боялася, про що часто думала — колись буде трясення землі і її завалить книжками. А тому навіть не намагалася вийти з кімнати. Передовсім вона цінувала свою незалежність від інших людей, навіть найближчих. Ненавиділа подарунків на уродини. До її кімнати не можна було нікому заходити. Двері вона завжди замикала на ключ. Її кімната була зареєстрована як окрема квартира. Навіть святий Миколай залишав свої мандаринки для тети Міри у торбинці, прив’язаній до клямки її покою. Дзядзьо Михась, між іншим, не знав багатьох сучасних найпростіших слів. На кімнату він міг сказати покій або комната, але не кімната. Про стелю — суфіт або потолок. Тету Міру це нервувало. Її багато чого нервувало у дзядзеві. Але вона визнавала, що — попри відсутність освіти — він є надзвичайно інтеліґентним. Просто вони обоє були надто впертими і сильними, щоби могти лагідно сприймати одне одного. І надто іронічними, щоби не бачити в собі нападника і жертву одночасно. У них був спільний духівник. Отець доктор Лаба у двадцятих був духівником у гімназії сестер василіянок, де вчилася тета Міра, а в сорокових — у дивізії «Галичина», де служив дзядзьо Михась. Тета Міра не любила свого радянського паспорта, бо у графі « место рождєнія » було записано — Скрентон, США. Тета Міра привчила нас з братом до ґрейпфрутів. Ще у ті часи, коли їх щойно почали експортувати з Куби, і ними були заповнені овочеві крамниці, і всі вважали їх якоюсь гидотою у порівнянні з дефіцитними помаранчами і мандаринами. Ще в овочевих крамницях продавали дуже погану квашену капусту. Її зіпсутість намагалися перебити лавровим листям. Тета Міра була сестрою мого діда Богдана, маминого тата. Дідо помер кілька років перед моїм народженням. Другий дідо — тато тата — загинув за кілька місяців до народження тата. Тому дзядзьо Михась був моїм єдиним реальним дідусем. Вони познайомилися з бабцею у Читі. Татові було тринадцять років, він звик опікуватися своєю мамою сам, тому спочатку активно перешкоджав будь-якому зближенню. Тата брали просто у школі. Вони тоді жили у Моршині. До класу ввійшли озброєні енкаведисти й заарештували десятилітнього хлопця. У Читі він зійшовся з урками. Якогось року в їхньому класі стало на шість хлопців менше — троє загинули у поножовщині, а інших трьох присудили до розстрілу за численні розбої з убивствами. Іноді читинські урки програвали у карти чиєсь життя. Скажімо, четвертий ряд, дев’яте місце у кінотеатрі «Спартак» під час сеансу на чотирнадцяту двадцять. Той, хто програв, мусив заколоти випадкового глядача, що опинився у цей час у цьому місці. Дзядзьо зумів витягнути тата з вуличної банди, і тато його визнав. Тато почав серйозно займатися класичною боротьбою, випилюванням лобзиком і ремонтом годинників. Хоча за звичкою не переставав носити кастет. Дзядзьо переконував його, що жолудь набагато кращий, бо ним не можна нікого покалічити. Жолудь — це металева куля, яку затискається у кулаці. Вона не так додає ваги ударові, як формує найефективнішу структуру самого кулака. Вже у вісімдесятих тато часто ходив нічним містом, тримаючи про всякий випадок у руці шкіряний футляр із багатьма ключами. Його читинський кастет я знайшов кілька років тому. Вкинув до кишені і пішов по хліб. Дорогою не втримався і вдягнув його на руку, не виймаючи з кишені. Чотири дірки були розраховані на тонші пальці. Стоячи у черзі, я ніяк не міг зняти кастета. Також не міг витягнути руку з кишені, не міг видобути гроші. Мусив вийти з черги в останню мить. Іншим разом ми відпроваджували когось до нічного поїзда. Цілим товариством допивали останні пляшки на вокзалі, чомусь між двома вантажними поїздами на запасних коліях. Ми хотіли, щоби все було якнайтихіше, якнайпорядніше. Пляшки стояли на низенькому стовпчикові, з котрого світила синя лампа. Ми не сподівалися, що того року було так багато крадіжок з товарних вагонів. Виявляється, всю територію станції досить добре пильнували. Раптом з усіх боків надбігло багато міліціянтів. Біжучи, вони дивацько притискали фуражки. Нас затримали і під конвоєм повели до відділка. У кишені мого зимового плаща був кастет. Я хотів його звідти забрати, але міліціянт вхопив мене за руку і заборонив користуватися кишенями. Я запропонував йому покурити добрих сиґарет, якраз мав подаровану пачку не знаного у нас житану. Офіцер погодився, бо до відділка було ще далеко. Виймаючи пачку, я мусив встигнути прорвати кишеню і вкинути кастет під підкладку плаща. У відділку нас обшукали. Я старанно відхиляв поли, намагаючись не зачепити нікого чимось важким, що мотулялося на рівні колін. Потім я викинув його у ріку. Ніколи нікого не вдарив. Навіть того омонівця, в якого ми з приятелем відібрали ґумову палицю. Тоді Франківськ був подібний на окуповане місто. Був вересень, п’ятдесятиріччя приєднання Західної України до УРСР. Омонівці з Одеси патрулювали всі центральні вулиці. Ходили по троє, з псами, ґумовими палицями, ґазовими балонами, кайданками. Такого ми ще не бачили. Патрулі переслідували всіх, у кого були значки з жовто-синіми або червоно-чорними прапорами. Скінчилося тим, що вони побили нашого товариша. Коли його шпиталізували, омонівців забрали, рятуючи від відповідальності. А сімнадцятого вересня ми носили чорні жалобні пов’язки і світили свічки у темних вікнах. Хоч наше вікно важко було зробити темним. Ми жили при головній вулиці, і ґірлянди святкових ілюмінацій були натягнуті якраз навпроти наших вікон. Взимку, коли підвіконня, дахи, дерева й електричні дроти облипали снігом, гарно було розслонити вікна і дивитися на особливе рожеве сяйво — ілюмінація якось розчинялася у фактурі снігу. У Львові я часом ночував по вулиці Руській. На останньому поверсі старезної камениці, тої, що прилягає до Успенської церкви, жила наша старенька тітка, вдова першого ректора українського таємного університету. Коли вона хворіла, я залишався там на ніч. Ліжко легко вібрувало від трамваїв, і час від часу блискали сині спалахи, затиснені ущелиною вулиці. З іншого вікна можна було оглядати експонати одного залу музею меблів і порцеляни. Якось ми ходили ним з моїми ще малими тоді дітьми. Я подивився через вікно на вікно давнього помешкання. Воно було відчинене, але поверхом вище. Можна було побачити ту саму стелю і зовсім іншу лампу. У Франківську був такий час, коли ми з найближчими однокласниками щодня після школи кілька годин ходили містом. Нам було по шістнадцять років. Чомусь майже завжди цвіли сливки, грушки і черешні. Ми бродили міськими подвір’ями і бігали дахами над цілими кварталами. Несподівано опинилися на стрімкому дахові, з якого я побачив, що робиться у нашій квартирі. Я уявляв собі, що переживають померлі, чекаючи на нас. Після дахів ми завжди ще трохи фехтували у саду музичного училища. Переважно три на три. Часом три на два. Ми мали там сховок з рапірами. Біля музичного училища стояла старезна одноповерхова велика хата, в якій колись жив мій прадід Гнат. Він був головним дяком у Станиславові, організатором дяківського руху на Галичині і редактором часопису «Дяківський Глас». Ще видав нотну збірку «Напівник церковний». Малими ми бавилися з братом гарапником прадіда. У тій хаті прадід провадив дяківську школу. У вісімдесятих там був підпільний монастир сестер-служебниць. Сестра Віталія була нашою далекою родичкою по лінії Ігнатія. В одній з кімнат стояла велика фізгармонія, правдоподібно, лишилася з часів дяківки. Сестри приносили нам підпільно свячені йорданську воду, великодню паску і галунку. На Різдво вони пекли для нас окремий перекладанець і маківник. Ми не визнавали офіційної церкви і ніколи туди не ходили. Хіба що перед святами любили подивитися на вчительок і комсомольців з усіх шкіл міста, які виглядали своїх учнів, тримаючи напоготові олівці і блокноти. Ми завжди приблизно знали, хто з наших учителів безпосередньо співпрацює з КҐБ. Якось на Великдень Анжела знайшла у місті антирадянську машинописну листівку. Вона принесла її до школи, вчительці історії, яка була найліберальнішою і гралася у справжню дружбу учнів і вчительки. Анжела просто хотіла, щоби АПП (так ми називали історичку) пояснила текст листівки. Побачивши щось таке, наша мила учителька змінилася на лиці і запровадила Анжелу саме до тієї завучки, про яку ми думали. Через вікна класу ми бачили, як завучка тягне за руку нашу однокласницю, іншою рукою обережно тримаючи вєщдок. Анжела побувала безпосередньо у головній конторі по вулиці Чекістів. З найближчими приятелями ми почали якраз перед тим готуватися до перевороту, який мав вивільнити Західну Україну від радянського союзу. Початки підготовки полягали у вивченні досвіду спецслужб усього світу — всього, що могло бути доступним в СРСР. Тому нам було дуже дивно — як можна так непрофесійно палити аґентуру на випадковому епізоді з лівою листівкою. З АПП ми більше ні про що серйозне не говорили. Хіба про сталінські репресії всіляких кончєних героїв громадянської війни. То був останній рік життя дзядзя Михася. У нього була жахлива астма. Вже кілька років поспіль вони з бабцею зимували у Франківську. Дзядзеві бракувало повітря. Часом мої друзі втікали з нашого дому, не витримуючи звуків його дихання. Була дивна зима. Безсніжна і злосна. Ми щовечора мили лапи нашої киці. Вона виривалася, і на наших руках ніколи не зникали тонкі візерунки глибоких подряпин. Киця ходила у пуделко з піском, постійно щось там загрібала, а дзядзьо надто сильно відчував уночі запах її непомитих лап. У дзядзя страшенно боліли крижі. Нарешті вони згадали про холодні калабані на бетонних підлогах бурів. Ми ставили йому на спину якісь магнітні пластини. Тричі на день я натирав його гадючою отрутою. Потім довго нюхав свої пальці, ледь стримуючись від спокуси спробувати їх полизати. Всі домашні зосереджувалися в одній із кімнат, там, де можна було найсильніше напалити у печі, там, де найменше тепла видував вітер. А з братом Юрком ми придумали нову розвагу — бокс лежачи. Я робив записи у дзядзевому щоденнику, щонеділі всі ми пили на сніданок какао. Відразу після нового року почали показувати французький серіал «Графиня де Монсоро». Саме він помагав нам з Юрком так-сяк перебувати заняття у музичній школі. Усі вчительки переймалися серіалом. Ми ж на той час прочитали весь багатотомник Дюма і могли розповісти багато чого, що не потрапило в екранізацію, — серіали були тоді скороченими версіями романів. Так за один тиждень з недолугих учнів фортепіанного класу ми перетворилися на ерудованих і елеґантних братів — оповідачів світських історій. Уроки в музичній школі нам завжди призначали на найпізніші години, бо ми жили навпроти. Колись у тому будинку була резиденція одного із станіславських рабинів. Дах був сконструйований так, що його можна було розсувати. Таким чином не треба було виходити з палацика у ті святочні дні, коли муситься трапезувати під відкритим небом. А наш дах у Делятині попросту протікав. У часи дощів на стриху стояли у складнющому порядку десятки мидниць, мисок, бляшанок від фарби і консерв — залежно від величини шпари. Кілька разів на день ми обходили всі ці посудини, зливаючи дощівку до відра. Дощовим був переважно якийсь цілий місяць літа. Часом казали, що урвалася хмара. Тоді кам’яною дорогою текла суцільна ріка, змиваючи насипаний шутер аж до старих кам’яних плит. Вода у кирниці не встигала профільтруватися і пахла розмоченою травою. Наша гора ставала недоступною, вода заповнювала всі підходи. Як тільки випогоджувалося, ми лізли на дах і смолили шпари. З даху хати усі дерева і кущі виглядали справжніми джунґлями. Із засекреченої зони між найближчими горами вилітали винищувачі. Над нашою хатою вони пролітали ще так низько, що було видно кожну деталь. Поїзди, які щось возили на зону, виглядали як пасажирські, але всі вікна були заслонені фіранками. У зоні було три зони. У першій у різних майстернях працювали робітниками делятинці з певним допуском. Друга була військовим містечком зі своєю школою, крамницями, вулицями і високими будинками. Мама працювала в обласній дитячій лікарні і знала, що діти із зони поступають з адреси Івано-Франківськ, 17, вулиця Авіаційна. Сільські діти розказували всілякі вимріяні чудеса — що там є трамвай, басейн, зоопарк і цирк. Третя зона була найсекретніша. Власне звідти відстрілювалися винищувачі і туди заїжджали поїзди без маркування. Ходили чутки, що там добувають уран. Аж пізніше виявилося, що в зоні була одна із станцій стратегічних ракет. Колючим дротом було оточено ще й багато лісу навколо зони. Ми пролазили через дріт і збирали гриби. Часом треба було ховатися від патруля, який обходив огорожу. Одного разу ми пішли по гриби, як завжди, рано. Переважно верталися через кілька годин, а тоді задалеко зайшли і хотіли піти ще далі. Під вечір над нами почав літати військовий вертоліт. Ми захоплено гралися у наших партизанів, за якими полює авіація. Щоразу, коли вертоліт знижувався і заходив на близьке коло, ми маскувалися серед ялівців, потім перебігали схилом далі і знову мусили ховатися. Прийшли додому пізно ввечір і дізналися, що вертоліт дійсно шукав нас — перелякані рідні звернулися до військових, що діти не вертаються з лісу. Відразу за нашою хатою починалися ґорґанські ліси. Можна було, не виходячи до поселень, перейти аж на Закарпаття. Через багато років я працював в інституті гірського лісництва і часто бував на закарпатській стороні. В парі з лаборантом ми їздили у тривалі відрядження, вираховуючи формулу складу різних лісових ділянок. Мали вже таке око, що, навіть їдучи в автобусі, не могли нейтрально дивитися на придорожні ліси — шість бук два ялиця один смерека один вільха. Ми ночували у різних лісництвах. Переважно у кімнатах для гостей. В деяких місцевостях це були справжні розкішні притони для номенклатури. Завішані шкірами кімнати пахли чистим деревом і борделем. Лісники годували нас м’ясом, грибами, вареною картоплею, сиром і поїли самогоном. У Довгому ми пішли ввечір на чеське пиво. Виявилося, що попити спокійно тут дуже важко. До нас відразу підходили різні циганки і просили кілька ковтків пива, вони сідали поруч і тягнулися до гальби. У Чернівцях ми цілий тиждень виписували дані про столітні насадження із спеціальних книг в управлінні лісів. У жодному барі, в жодному кафе, ні в одному ресторані не було інакшої кави, крім розчинної. Вечорами ми пили у першому нічному барі. Були у кирзових черевиках, брезентових куртках і светрах, на поясі телембалися мисливські ножі, мали багато сиґарет, бо збиралися на той тиждень у гори, а не до Чернівців, але горами пройшов буран, і нам дали інше завдання. Ми навіть не мали паспортів, і нас не прийняли до готелю. Ми поїхали до університетських гуртожитків, записалися на прийом до лікаря, все йому розповіли й отримали кімнату в студентському санаторії-профілакторії на останньому поверсі якогось гуртожитку. В нічному барі ми були єдиними, хто голосно говорив українською і не мав білих шкарпеток. Нас запросили до столу Князя. Князь подумав, що ми якісь дуже серйозні люди зі Львова, бо лише там нормальні бандити дозволяють собі не встидатися української. Ми обоє були Тарасами, і Князь вважав таке звертання чимось таким, як брат. Скінчилося тим, що ми захотіли подивитися на нічне місто. Князь сам, без своїх людей, мав провести нам коротеньку екскурсію. В якомусь особливо гарному сецесійному подвір’ячку він попросив дозволу перейти на українську. Щоби щось собі зварити, ми сходили на нижчі поверхи гуртожитку до загальної кухні. Ми ходили кімнатами у пошуку пательні, порожньої пательні. Натомість перелякані студенти переконували взяти собі все те, що вони щойно на пательнях підсмажили чи затушкували. Ми відмовлялися, і тоді нас кликали до спільної вечері. Наша лабораторія вивчала природне лісовідновлення. Найкраще природне лісовідновлення було у Берегометі. В інституті ми попрацювали рік, добре поїздивши карпатськими містечками і лісами, в яких ніколи більше не довелося побувати, вивчивши паралельний світ цілої мережі лісництв і запам’ятавши основи лісівництва. Але склалося так, що пізніше нас несподівано зводило ще і ще у зовсім інших сферах — виробництві і продажу шипучих вин, представництві найпопулярнішого тижневика, створенні модного журналу, ловленні форелі. Саме Тарас запропонував мені бути журналістом. Тарас не любив псів, голубів, малих дітей і циганів. Під час відряджень ми звикли до кофеїнових драже. У Франківську тоді було дуже сутужно з кавою. У головних каварнях була тільки зелена кава. Денного запасу вистачало на перших півгодини. Ще перед відкриттям біля каварень утворювалася черга. Таке саме діялося із молоком. Люди приходили під склепи ще перед шостою. Зима була сніжною і морозною. У містах економили світло, і вулиці не освічувалися. Темні черги серед снігових заметів виглядали дуже мальовничо. Я приходив щодня у молочну чергу, бо діти були малесенькі. Звідти йшов до кавової. Зелена кава залишала особливі плями на тарілочках. Ми виходили з горнятками надвір, сідали на підвіконнях, бо всередині ще не дозволяли курити. Якраз тоді з’явилися дешеві американські сигарети у достатній кількості. У буфеті стоматологічного корпусу медичного інституту теж була кава, для студентів і викладачів. Коли приїхав Антоні Міро з Іспанії, ми з Ігорем повели його саме туди, бо на міську каву Міро запізнився. Художник потім казав, що це була його найкраща кава у житті — ми ввійшли у міську стоматологічну поліклініку, пройшли повз десятки спотворених болем і терпінням облич, за дверима кабінетів гули повільні бури, йшли попри плювальниці з кривавою ватою, через майстерні з гіпсовими зліпками і шліфувальними верстатами, через авдиторії, переходили сходами зі страшними стінгазетами. У буфеті дійсно була кава. Зелена кава з плантацій громадянської війни у Нікараґуа. У Франківську вона коштувала щодня інакше, у межах двох копійок. Залежно від переміщення лінії фронту. Якраз тоді у нашому місті вперше з’явився Джон. Джон Сіддгартга, мандрівний в’язень ноттінгемський — так Юрко Андрухович назвав його у присвяченій Джонові «Перверзії». Джонові було майже шістдесят. Більшість свого життя він провів у тюрмах і мандрах. І навіть послав його. Дочекавшись особистого прийому, Джон зайшов до покою. Змучений за день далай-лама запитався — отож, чого тобі треба? Джон почав істерику — ю, факінґ лама, я приперся аж сюди, вичекав кілька годин перед твоїми дверима, я прийшов до тебе дізнатися, чого мені треба, а ти питаєшся, чого мені треба, фак ю. У Джона був знайомий, якому треба було поїхати машиною в Україну. Він запропонував старому спільну подорож. Вони накрутили кількадесят скрутів з марихуаною і поїхали. Вперше ми побачили Джона у совєтській військовій шапці, на місці зірки був приліплений великий портрет Боба Марлі. А для нас Боб Марлі якраз тоді був найголовнішою музикою, ми проживали своє реґґі. Один з нас навіть вліпив знимку Марлі у свій паспорт. Тож просто на вулиці ми познайомилися з Джоном. Виявилося, що на кілька років. Він завис у Франківську. Ми і наші батьки були його братами, наші дружини і матері — його сестрами. Мою дев’ятдесятирічну бабцю він не називав інакше, як мама Софія. Час від часу Джон їздив автостопом до Ноттінгему по пенсію. І повертався у свій рай, де його вперше у житті усі чекали. Він мешкав по черзі у нас і в наших друзів. Він з нами спав, їв, пив, ходив містом, попросту жив. Ми возили його у гори, до Києва і до Львова. Він приїжджав з персональними подарунками для кожного. Привозив украдені у костелах срібні чаші, знайдені по дорозі фігурні руків’я парасольок, томи малознаних давніх поетів з печатками публічних бібліотек, добрі дитячі куртки із вписаними іменами, домашніми адресами і номерами дитячих садків, пляшечки з фальшивим амфітаміном. Джон шалено танцював на міських святах і на дискотеці, де один з нас пускав музику, а інший стояв на вході. Він влаштовував банкети і скандальні сцени ревності. У його бейсболці був приклеєний папірчик з написом латинкою — дорогая, під’їжджаючи до дівчат, він кланявся, знімав шапку і вичитував слово, яке ніяк не міг запам’ятати. У його поляресі лежала квитанція на штраф за безквитковий проїзд у підміському поїзді Стрий — Івано-Франківськ, виписана гражданіну Сідхардхє. Хоча тоді майже всі їздили підміськими поїздами без квитків. Якраз почалася епоха невиплат заробленого. Коли я їхав до Делятина сам з двома малесенькими дітьми, кондуктори навіть не питалися, чи я маю білет. Мої хлопці дуже любили гризти черствий хліб. Коли я давав їм по скибочці чорного хліба у вагоні, то на нас усі дивилися як на святу родину. Але грошей тоді дійсно зовсім не було. Ми їхали на літо до Делятина, бо там був дешевий сир, були ягоди, гриби і яблука, була добра кринична вода. Вечорами, коли діти засинали, я брав із запасів на стриху якусь пилку, або емальовану ринку, або кілька керамічних попільничок і йшов це продавати у якийсь із нічних барів, яких у ті часи в Делятині було більше, ніж у Франківську чи Львові. Попільничка — це було найулюбленіше Джонове українське слово. Він казав, що якби у нього колись народилася донечка, то отак ніжно він би її назвав. У центрі Львова були тоді лише два нічні заклади. Один з них — бар ґранд-готелю. З Фациком ми хотіли випити вночі кави. У нас навіть було трохи грошей і ми зайшли до того бару. Виявилося, що кава там коштує один долар. І саме долар, а не купонами за курсом. Доларів у нас не було. Ми вийшли з готелю і за яких двадцять кроків знайшли на хіднику якісь папірці. Виявилося, що то були два долари. Можна було вертатися на каву. Натомість ми пішли в інший заклад — під готелем «Львів». Там було дуже симпатично, бо стояли довжелезні столи з такими ж лавками з двох боків. Незнайомі люди мусили сидіти один коло одного, як на сільському весіллі. За два долари ми повечеряли, випили фляшку і навіть каву перед ранком. Крім усього іншого, нас із Фациком з’єднувала буря на озері. Воно було велике і глибочезне. Фацик хотів половити щук на блешню. Найкраще це робити в русі. Ми знайшли справжнього дуба — човна, витесаного з одної верби. Я мав гребти одним веслом, а Фацик — закидати і тримати вудку, витягувати щук. Досить далеко від берега стало зрозуміло, що піроґа пропускає воду. Доводилося вичерпувати воду руками. Але все було добре, поки раптово не звіявся вітер і почалася злива. Великі й швидкі хвилі розгойдали дуба так, що важко було навіть всидіти, вода залила його з усіх боків, лупили блискавки. Ми навіть коротко попрощалися на всякий випадок. Але доплили до берега, втративши лише мешти, які були у мене так довго, що навіть називалися Петром і Павлом. Фацик був одним із тих трьох людей у моєму житті, яких я вважав досконалішими у всьому без винятку. Дзядзьо Михась був другим. Про третього я вже так не думаю. Дзядзьо Михась привіз бабцю Зоню і тата до Делятина у п’ятдесят шостому. Десь за рік у відпустку після Угорщини приїхав один родич-офіцер. Влаштували прийняття. Нарешті офіцер оголосив тост за успіх угорської кампанії. Дзядзьо не хотів за таке пити і спробував вийти з-за столу. Але сидів під стіною, затиснений іншими гостями, ті його не випускали. Тоді дзядзьо вискочив на переповнений стіл, пробіг ним, не зачепивши жодного тареля, жодного келішка, жодної фляшки, перескочив через ще якихось людей і пішов додому. Якраз у листопаді п’ятдесят шостого загинув дідо Мар’яни. В Ужгороді його застрелив совєтський офіцер. Він був зовсім молодий і мав двох маленьких доньок. Мусив багато працювати. Пізно ввечері вони з напарником везли картоплю для якоїсь крамниці. Дорогою їх спинив офіцер і попросився третім у кабіну вантажівки. Він мовчки собі сидів, а водії невдовзі почали говорити між собою, перейшовши за звичкою на угорську. Вони розмовляли про те, де можна було б роздобути трохи дров для дому. Так само без слів офіцер вийняв пістолет і застрелив Мар’яниного діда. Напарник ледве встиг вискочити з машини і забігти в якісь кущі. Офіцера навіть ніяк не покарали. Поруч була війна в Угорщині, на Закарпатті сконцентрувалися військові резерви. Офіцер пояснював, що, почувши розмову угорською, зрозумів, що його хочуть убити, тож він захищався. Дзядзьо і близько не міг знати про щось таке, але і не міг хоча би вдавати, що п’є за перемогу червоної армії в Угорщині. Навіть добре знаючи про повішаних угорськими військовими гуцулів у першу світову, про погром на Красному Полі. Він любив співати пісні з часів Карпатської України. Мені було три роки, коли дзядзьо навчив мене і мого делятинського кузена кількох козацьких пісень. Він вирізав з дошки профілі кінської голови, прикріпив їх до палиць, і це були наші коні. Ще ми мали дерев’яні шаблі і малинові шлики на шапках. Їздили городами і співали про Марусеньку, про Дунай, про хустину і стрілецьку могилу. Ми роздушували на руках, на голові і шиї ягоди калини і думали, що то кров з ран. Трохи пізніше він зробив нам перші луки. Потім ми щороку робили луки самі, вдосконалюючи і лук, і тятиву, і стріли. Наші останні підліткові стріли мали наконечники з автоматних куль. З відстані ста кроків вони перелітали ще й через двадцятиметрове дерево, а з тридцяти пробивали дошку. Але найбільше часу ми потратили на кидання ножів. У нашій колекції були і багнети, і штики, і тесаки різних армій. Були і саморобні ножі, виважені для метання, виточені з напильників. Мої сини винайшли ще одну технологію. Вони клали великі цвяхи або шматки грубого сталевого дроту на рейки, і поїзд виробляв бездоганні стилети. Дзядзьо Михась казав, що людина без ножа є найбезпораднішою істотою. Він завжди мав при собі не лише складаного ножа, а навіть маленький гострильний камінь. За два дні перед початком школи він подарував мені простенький однолезовий розкладний ножик, просвердлив у колодці дірку і засилив шнурок. Багато років я носив його на грудях. Щось подібне було і з ременем. Дзядзьо вважав, що чоловік мусить носити ремінь і не попускати його, щоби не дозволяти собі нарощувати живіт. Подарований тоді ж пояс перетерся аж в університеті. Ціле дитинство я ще й записував на внутрішньому боці паска назви усіх міст і місць, в яких бував. Пояс порвався на Кавказі, в горах Абхазії, на кордоні Пслух. Там відбувалася таємна конференція всесоюзної нелеґальної студентської природоохоронної екстремістської організації, і я був делеґатом від Львова і Західної України. Вуйко Влодко пришив мені у трусах внутрішню кишеньку, бо треба було їхати дві доби у загальному вагоні. Вуйко Влодко відбував термін у Хабаровську, ще далі, ніж Чита і Чита-три. З вагона потяга Львів — Адлер я дивився на Східну Україну. Вздовж колії цвіли безперервні бузки. Дуже часто між бузком стояли легковики, які гойдалися. Там хтось кохався. Так само колихалися на маневрах кунги радіостанцій на ГАЗ-66. До Красної Поляни їхалося перевантаженим пазом справжнім серпантином. У якомусь місці всі пасажири — хоч ще хвилину тому здавалося, що неможливо навіть ворухнутися — стали на коліна і почали молитися, закриваючи руками лице. Ми в’їхали в ущельє диявола — сказав мені водій відвертаючи очі від вузької дороги між скелями і прірвою. Від Красної Поляни до лісничівки на кордоні треба було ще двадцять кілометрів іти пішки. Весь цей час я придивлявся до трави і молодого листя, щоби переконатися, що на Кавказі все інакше. Трава була настільки яскравішою від нашої, наскільки у Прибалтиці блідіша. Йшлося ще й через горіхові ліси, де під ногами горіхи укладалися у багаторічні шари. Навколо лісничівки було сорок джерел справжнісінького нарзану. Щоранку я пив воду з одного, лице мив у другому, зуби чистив у третьому. З четвертого знову хотілося напитися. Господарями кордону було подружжя Салтикових. Утікачі від міської цивілізації. Неофіти. Вона закінчила акторські студії в Ленінграді, він — двічі доктор фізики і математики. Їхня чорна баня стояла просто над Пслухом. Там не було електрики, і вона щовечора декламувала Цвєтаєву при нафтовій лампі. Діти їздили до школи в Красную Поляну на конях, і коні п’ять годин паслися під школою. Уся сім’я завжди ходила з карабінами. Вони щовечора плакали, бо щодня страшенно сварилися. Вона казала, що у заповіднику все має бути по-заповідному, боронила чоловікові навіть заготовляти сіно коням на зиму. А він час від часу привозив від своїх друзів з інституту космічних досліджень якісь фраґменти супутникової техніки і врешті склав такий дельтаплан з двигуном, котрий за радіокомандами підлітав, кружляв і приземлявся. На дельтаплані була відеокамера, що подавала зображення на наземний монітор, який розрізняв шістдесят відтінків кольорів. Бензину в один політ можна було взяти стільки, що дельтаплан тримався у небі шість годин. Салтиков посилав його у недоступні місця і дивився, чим займаються різні звірі. Наталья плакала, бо це було втручанням у біоценоз. Я ночував у їхньому спальному мішку, підбитому лисячим хутром. У дзядзя Михася були безпалі рукавиці з лисячого хутра. Іноді приходив Лаціс, латиш, котрий сформував у заповіднику експериментальний загін швидкого реаґування у боротьбі з браконьєрами. Ми пішли подивитися, як Лаціс працює у переслідуванні. Якісь стрільці з абхазького боку завалили тура і тягнули його додому. Лаціс гнав їх горами, іноді вони стріляли у наш бік. Врешті почався травневий снігопад, і абхазців разом з тілом тура забрала лавина. Усі делеґати жили у бараку з двоповерховими нарами. Більшість цих сімнадцятирічних хлопчиків і дівчаток перейшла через справжні бої з озброєними і бєзпрєдєльними заготівельниками ікри, червоної риби, ведмежого жиру, тисячолітньої модрини, гагачого пуху, тигрячих шкір, женьшеневого кореня. Теоретичні заняття проводив відомий Шпільмарк, онук знаменитого Шпільмарка. Дуже скоро закінчилися каші, і ми цілий тиждень живилися вареними сушеними грушками з навколишніх грушевих лісів. До Арарату було зовсім близько. А саме на Арараті стояв чи не найпотужніший ретранслятор радіо «Свобода». Вночі після снігопаду, коли птахи не спали, бо розпачали над гніздами з яйцями, засипаними снігом, «Свобода» без жодних перешкод повідомила про жахливу ядерну катастрофу на Західній Україні. Казали, що відбувається масова евакуація, а ті краї перестали бути придатними для життя. Щоби не згубити свою родину, я мусив негайно повертатися додому. Сочинські пляжі були вкриті снігом. Літак до Львова летів так низько, що в якомусь місці біля Криму було видно два моря. А в самому Львові я бачив згори, як мої однокурсники курили на ланцах огорожі старого корпусу університету. В травні вісімдесят шостого ми не могли зрозуміти, чому не можна їсти зелену цибульку, на якій навіть не з’явилося жодних плям. Ми просто не знали, що робити. Вже через місяць я опинився в армії, і на дверях казарми було написано, що заради радіологічної безпеки слід кожних півгодини змочувати шмату на порозі казарми, а провітрювати приміщення лише уночі впродовж п’яти хвилин. Це була навчальна частина, і нас готували на телеграфістів. Основою усього навчання була азбука Морзе. Старший сержант Каракєджба місяць перед тим начитався ротапринтних матеріалів для службового користування про методику вишколу американських зелених беретів. Тому вишкіл нашого взводу був унікальним у досвіді совєцької армії. Ми постійно бігали і відтискалися. Заняття зі спеціальності відбувалися переважно вночі. Відбій — роздягання, складання одежі і вискакування на другий ярус тривав стільки, скільки горів сірник. У багатьох з нас були завузькі чоботи, тому відбій повторювався багато разів. Каракєджба придумував спеціальні вправи — висіти на перекладині вниз головою, бігати смугою перешкод із зав’язаними очима. Довкола були яблуневі сади, і начальник медчастини прапорщик Бек вливав кожному, хто надкусив яблуко, десять літрів води з марганцівкою. Політрук Маркідонов дозволив мені не конспектувати лекцій політзанять, бо я міг без помилки показати на політичній мапі світу столиці всіх країн — учасниць Варшавського блоку. Каракєджбі і цього було замало, він визнав мене після спеціальної перевірки — за п’ятнадцять секунд треба було знайти острів Робінзона Крузо. Той, що коло Чилі. Капітан Карельський був чесним офіцером. Двадцятикілометрові марш-кидки з повною викладкою він біг разом з нами. При цьому безперервно курив. Сержант Касатонов мав хронічний кон’юнктивіт. На стройовій підготовці він любив дати команду тримати п’ятнадцять хвилин піднятою одну ногу. В усіх нас хоча б раз гнили рани на ногах. Це пояснювалося вологим кліматом. Пізніше я довідався, що таке пояснення використовувалося в усіх частинах радянської армії незалежно від географічної зони. Так само універсальними були означення міст — город дождєй, блядєй і воєнських частєй. Того літа дощів майже не було. До міської лазні ми йшли спокійним кроком, а верталися, біжучи порохами неасфальтованих вуличок. Десь на околицях ворони збирали горіхи, прилітали до частини і кидали горіхи на плац, розбиваючи їх об бетон. Із Батумі приїхала десятикласниця, котра вже понад рік терпіла без Каракєджби. Її таємно поселили в медчастині. Дівчинка навчилась вирізати ножицями гнійні рани, заки три дні чекала на Каракєджбу, якого посадили на губу за те, що зачинив кількох нестаранних солдатів у пивниці з відкритими бочками лізолу. Лізол випаровувався аж до другого поверху, тому в казармі здихали всі комарі. Через десять років я працював у нічному барі, в якому не було водотяга. Начиння ми мили у відрі, а воду набирали з вуличної колонки. Тої ночі п’яний ростовський гість порізав руку франківському злодієві. Я промивав його рану і заразився тим ґатунком гепатиту, який подібно до сніду передається лише статево або через кров. Цілком пожовтівши, я востаннє випив тьмяного старопраменського, келішок фальшивого коньяку порто-марія і здався в інфекційні бараки. Ліків на той час майже не було, і доктор наказував нам їсти багато кавунів. Якусь молдавську родину, в якої запідозрили холеру, насильно шпиталізували у тій самій лікарні, і біля дверей палати цілодобово сидів озброєний міліціянт. З кожним пацієнтом, у кого виявляли гепатит типу Б, наступного дня розмовляв офіцер відділу боротьби з наркотиками. Я нічого не сказав про ростовських, він оглянув мої вени і припустив зараження під час прийому в стоматолога. Щодня палату мили розчином хлорки, і вже через півгодини на підлозі лежали тільця комарів, котрі здихали і падали зі стелі. Якось до Делятина приїхав мій приятель-ентомолог. Моїх дітей він здивував тим, що страшенно спритно ловив комарів і живцем їх з’їдав. Одну з найкращих світлин Чорногори — її навіть позичали в мене, щоби зробити поштівку — ми з ентомологом вкрали з вілли знаменитого львівського професора. Професор помер, і його спадкоємці збиралися продати весь непотріб вуличним антикварам. Крім світлин, я крав рогалики у хлібній крамниці. Тоді хліб треба було самому вибирати на полицях і підходити з ним до каси. Після тренувань у басейні ми були дуже голодні, а грошей ніколи не вистачало на рогалики для всіх. Хтось ішов попереду, тримаючи в руці булку і копійки. Той, хто йшов позаду, теж брав один рогалик у руку, а ще кілька закладав у каптур першого. Якщо ми були дуже голодні, то міг бути ще третій і четвертий. Уже значно пізніше у тому басейні працювала тренеркою молода жінка, яка закохалася в мого знайомого. Пізно ввечір, після закінчення усіх тренувань, ми приходили до басейну. Товариш з плавчинею лежали на канапі перед входом до душової, а я тим часом купався сам-один у неосвітленій воді. Інший знайомий з Франківська зустрічався у Львові з донькою шведської красуні і арабського багача. Я вчився тоді у Львові і відповідав за організацію зустрічей. Для однієї з них був вибраний готельний номер, вікна якого виходили на дах Опери. Софі запиталася у покоївки, де можна знайти воду, і та показала на лазничку в кінці коридору. Ванна була повна прохолодної води, і Софі, швидко роздягнувшись, лягла у неї. Через кілька хвилин до лазнички ввійшла покоївка з чайником. Виявилося, що вся ця вода була призначена на цілу добу для чаїв, миття рук, поливання квітів усього готельного поверху. Софі виросла на кінному заводі. Перед від’їздом вона подарувала моєму знайомому унцію чистого срібла. Перед тим, як повіситися, пані Ірця принесла до нас свою колекцію срібного начиння і попросила, щоби ми віддали його урядові незалежної України. Був вісімдесят третій рік, і почалися андроповські репресії. Посеред денного сеансу в дитячому кінотеатрі, де ми прогулювали уроки, вмикалося світло, і функціонери міськкому комсомолу відпроваджували прогульників до дитячої кімнати міліції. Начальниця дитячої кімнати Смірнова не пропускала нагоди вдарити когось із затриманих гумовим шланґом з піском. Дівчатам навіть пропонувалося вибрати те, що їм більше подобається, — тонкий і довгий чи грубий, але короткий. Мій брат побував у дитячій кімнаті з іншої причини. Його справа вважалася політичною, бо брата затримали каґебісти. Юрко хотів пофотографувати кілька старих будинків, призначених до знесення. Йому інкримінували ідеологічну диверсію — відправлені у закордонні журнали світлини руїн мали б ілюструвати розповіді про житлові умови радянських трудівників. Після довгої співбесіди версія розсипалася, але брата про всяке передали на облік до дитячої кімнати міліції. А за Пунею, який прогулював математику в парку, активісти добровільної молодіжної організації «Юні дзержинці» гналися аж до озера. Була рання весна. Маленький і легенький Пуня вибіг на лід. Дзержинці дві години блокували берег, не наважуючись ступити на підталу кригу, вмовляючи Пуню здатися і навіть обіцяючи повну амністію. Пуня знав, що до чого і тим часом утопив у якійсь шпарі свій щоденник і зошит, щоби залишитися анонімним. Пуня підірвав себе у війську. Він обпарив руку, коли ніс котел з окропом, і послизнувся на жирній бетонній підлозі у кухні. Пуню лікували у полковій медчастині. Він був дуже розумний, і його залишили у медичній службі. Багато разів військові медики будили Пуню вночі, вішали у петлю, відраховували певну кількість секунд, виймали з петлі і надавали невідкладну допомогу. Згодом я довідався і прізвища, і домашні адреси Пуниних мучителів. У нашому класі ніхто, крім Пуні, не вмів порядно грати в шахи, тому його відправили на міський шаховий турнір. Пуні попався справжній професіонал — після першого ж ходу суперник вийняв блокнот і записав Пунин хід пішаком. Тоді походив сам і теж зробив запис. Пуня запропонував йому здатися. Суперник довго оглядав поле, уважно вивчив свої нотатки і відмовився. Пуня зробив ще один хід і сказав, що дружня нічия влаштувала б усіх. Було зрозуміло, що він блефує. Після третього ходу Пуня оголосив, що визнає себе переможеним і привітав чемпіона. АПП, зауваживши, що Пуня кусає під партою канапку, дозволила йому їсти відкрито на її уроках. Наступного дня Пуня накрив парту білим обрусом і цілий урок їв пишного товченика, докладав з риночки на тарілку різні салати, маніпулював усілякими виделками, ножами, ложечками, попивав гарячу каву, а біля тарілки стояв флакон з гіацинтом. Ми не носили до школи канапок. На великій перерві ходили до їдальні і збирали зі столів недоїджений хліб, який у великих кількостях додавали до сніданків першокласників. Коли ми прийшли до школи, ніяких гарячих сніданків ще не було. Натомість не можна було відмовлятися від двістіп’ятдесятиграмової пляшечки пастеризованого молока після другого уроку. Взимку пляшечки цілу годину грілися, повискладувані на ребрах батарей. Я дуже любив молоко. І ті однокласники, які його ненавиділи, підпільно віддавали свою порцію мені. Ми вчилися знімати фольґову накривку з пляшки так, щоби вона не помнулася, і тримаючи її між двома пальцями, запускали фольґу, як планер, через цілий клас. На табличці на дверях їдальні літера «д» була завжди переправлена на «б». Один час у спортивній школі мені видавали талони на додаткове харчування. За цей талон можна було отримати будь-якої їжі на один рубель у будь-якій їдальні УРСР. Коли назбирувалося більше талонів, я запрошував своїх приятелів у дієтичну їдальню, і ми влаштовували собі бенкет з бабки, политої киселем. Тоді ми ще не пили навіть пива. Правда, Туркмєн, наслухавшись оповідей про те, як його кумир Володимир Куц не тільки на тренуваннях, але й на олімпіаді у Мельбурні пив склянку горілки перед і після десятикілометрового забігу, йдучи на тренування, випивав у гастрономі каву з коньяком. У війську я пробігав кроси першим. Але тільки взимку. На фініші командир полку виставляв чергову машину з термосами чаю. Я біг якнайшвидше, дихаючи відкритим ротом, намагався максимально вистудити трахею і бронхи. Тоді гарячий солодкий чай діяв як наркотик. Радіостанцією на БТР-ері ми з водієм Мікі реґулярно виїздили на тривалі автономні сеанси зв’язку. Тижнями жили у залізі самі серед лісу. Тоді Мікі варив справжній чифір. Одного разу ми не могли заснути три доби. Взимку в панцернику було так холодно, що на стінах зсередини наростав кількасантиметровий шар інею. Посеред ночі від холодного відчаю ми вискакували на сніг, і мороз під зоряним небом видавався полегшенням. Щоби добре забити кілки заземлення, треба було на них попісяти. Повне ім’я Мікі — Раміль. У нас було ціле товариство водіїв-башкирів. Мікі мав найкращу з бачених мною наживо рельєфність м’язів. Його двоюрідний брат Раїль ніколи не знав жінки і не їздив на мотоциклі. Він завжди просив усіх якнайбільше розповідати про мотоцикли і про відчуття жіночого тіла. Я йому щось придумав. Через кілька місяців після дембеля Раїль розбився на мотоциклі, їдучи до дівчини, з якою про все домовився. Рафаель брав у мене пару кубів спирту для промивання шифрувальної апаратури і вводив його собі внутрівенно. Капітан Єлізаров видавав нам лише десяту частину спиртової норми, а решту тримав у слоїках, зачинених у сейфі. Ми постановили собі його випити. Розхитали сейф і кинули його на підлогу. Слоїки побилися, і весь спирт стік у приготовлену залізну миску. В старшого лейтенанта Окатова коліна згиналися в обидва боки. Прапорщик Деренько був начальником найпотужнішої радіостанції. Вона містилася не у броньовику, а в просторому теплому автомобільному кунзі. Ми з ним працювали на той самий оперативний відділ і часто зустрічалися в лісах. Перед тим, як піти в якесь село, прапорщик прасував труси, майку і шкарпетки, скроплюючи їх одеколоном. Голкою з ниткою він пробивав мочку правого вуха, потім праву щоку, тоді язик, далі ліву щоку і ліве вухо, зав’язував нитку на ґудз, кілька разів прокручував її в усіх цих дірках, врешті висилював нитку, і комісія не могла знайти на його тілі жодного сліду. В одному з тих барів, де я працював, студентки дуже часто напивалися до нестями. Іноді їм ставало зле, і ми відтягували їх у підсобку. Кілька разів мені доводилося витягати непритомним дівчатам язик і пришпилювати їх аграфкою до комірця, щоби язик не перекрив дихальні шляхи. Одній я навіть зробив у такому вигляді штучне дихання рот в рот. Це науковий факт, сказала вона. У тому барі при довгій стійці постійно сиділо кілька відвідувачів. Я мусив переходити від одного до іншого, щоби вислуховувати історії їхнього життя і давати мудрі поради. Найтяжче було згадати, про що саме йшлося, коли хтось починав оповідь з того місця, на якому зупинився кілька днів або тижнів тому. З нічної зміни я приходив за кілька хвилин перед тим, як будилися діти. Ми йшли на багатогодинні прогулянки, і я часом на хвильку засинав, веслуючи на човні посеред озера. У перші місяці в армії я засинав так швидко, що не відчував від того жодної радості. Тоді почав випивати перед відбоєм багато води, щоби вночі самому збудитися, піти через літню ніч до туалету і знову влягтися у ліжечко. Тета Міра любила співати нам або сама собі таку пісеньку — я тішуся, як спати йду, і вранці я знова встаю, яка дурненька я, яка дурненька я. У Підлютому, де учениці гімназії проводили частину літніх вакацій поруч з патроном гімназії митрополитом Шептицьким, тета Міра ніколи не брала участі у ранкових дівчачих боях за право застеляти ліжко митрополита. Вона не могла навіть цілувати його перстень. Пізніше в неї був закоханий Ярослав Галан, тоді ще нормальний український драматург. Він пропонував одружитися, але тета Міра навіть думати про таке не збиралася, бо Галан постійно шпортався і падав на усіх гірських стежках. Її учителем української мови був Василь Щурат, біологію викладав Мельник, а географію Олена Степанів. Часто тета Міра купувала ціле колесо сиру, і ми з братом вирізали у брилі замки і печери, виїдаючи все зайве. Її клубом була крамничка іноземної літератури «Дружба». Ще там бував старенький скрипаль, котрий, передбачаючи падіння телевізійної вежі, ніколи не заходив у ту частину міста, межею якої було коло з радіусом висоти вежі. Тета Міра купувала в «Дружбі» неймовірну кількість книжок. В основному польські переклади авторів з цілого світу, недоступних в СРСР в українському чи російському виданнях. Більшість прочитаних книжок вона відразу ж здавала у комісійний відділ іншої книгарні. Тих, що залишалося, все ж набралося кілька тисяч. У дощ тета Міра любила сидіти на балконі і рахувати парасольки якогось одного кольору. Тета Міра мала складний розлад ковтання і тому варила собі переважно різні соуси. Невроз сформувався через те, що її сестрі лікарі заборонили вживати багато рідини. Тета Міра ціле життя пила дуже багато води, і ця заборона і страждання сестри призвели до цілковитої неможливості ковтання. Тоді тета Міра ледве вижила. Сестра була однією з п’яти перших учнів Олекси Новаківського. Збереглося кілька її дуже добрих робіт, але вона чомусь скоро закинула живопис. Якось знайомі з Америки запропонували їй влаштувати виставку Новаківського у Нью-Йорку. Виявилося, що Новаківський дуже боїться за свої роботи. Вони ж мали їхати через океан кораблем, і художник не наважився на такий ризик. Він сказав — а вдруг крушеніє. Мої родичі купили їх, щоби підтримати еміґрантів — старшин армії УНР, які щось малювали, а тоді продавали своє малювання на доброчинних виставках у галицьких містах. Вуйко Осип, який був начальником медичного поїзда УГА, а тому мав шанс закінчити медичні студії лише у Празі, добре розумів становище військових еміґрантів і скуповував картини без огляду на якість. Ціле моє дитинство пройшло під ландшафтами Великої України. Гори я ніколи не бачив намальованими. Вони були довкола. Спочатку гори було видно навіть з вікна нашого помешкання на третьому поверсі у центрі Франківська, але потім десь на околицях побудували високі будинки, і панорама зникла. У Сопоті я ходив ранковим холодним берегом, шукаючи рибалок зі свіжою рибою. Попросив, щоби вони самі вибрали мені якусь рибину, бо я не з-над моря. Дізнавшись, що я живу в горах, моряки заздрісно визнали, що це теж дуже-дуже добре. З татом ми кілька разів їздили на море тепле. Саме тепла вода була для нас найбільшим дивом. Ми звикли до гірських річок, які навіть у спеку були холодними. Жили у хатинці біля маяка. З протилежного від моря боку були поля лаванди. Вздовж польової дороги росли абрикоси. У неділю на маяк приїжджали гості, тато пив з ними червоне вино. Серед ночі дорослі йшли купатися, а ми залягали у кущах полину, пильнуючи, чи не треба буде рятувати тата. Перший раз тато взяв брата на море, коли Юркові було три роки. Тато знімав тоді восьмиміліметровою камерою. Брата підхоплювали хвилі і відносили від берега, а тато — доки було можна — робив про це фільм. Приїхавши після Чити до Делятина, тато кілька місяців удавав у школі, що не розуміє української. Він зробив собі лижі і вивчав ліси. У лісі ще траплялися поодинокі партизанські загони, бо лісоруби — тато пішов працювати до них — голосно і монотонно співали, щоб почули лісовики, — ми не хочемо, ми мусимо. Тато був єдиним у класі, в кого була краватка. Тому всі хлопці на закінчення школи фотографувалися у тій самій краватці. У Читі наймоднішим набором вважалися тяжкі черевики, наручний годинник і велосипед. Тому пацани, позичивши все це для знимки, позували однаково — нога у черевикові на рамі, рукав закочений, щоби видно було годинник. У Читі часто були піщані бурі. Буряти носили кожухи і в спеку, і на морозі, лиш вивертали їх на різні боки, залежно від пори року. Взимку молоко продавали на вагу, а більшість вулиць утворювалися височенними дощаними парканами з обох боків. Через часту зміну шкіл тато до кінця життя на початку речення писав Е обратноє. На висланні він мріяв стати оперним співаком. Тоді ж почав курити. Тато був з сорокового. А Борєю його називали урки, бо ще ніколи не стикалися з Бодею, з Богданом. Тато і мене назвав Тарасом передовсім тому, щоби не утворювалася здрібніла російська форма з жіночим закінченням. Юра звучить по-нашому, тому це ім’я підійшло братові. Татів тато називався Роберт. Він загинув у перші дні війни у вересні 1939. А тато народився через кілька місяців, на самий Новий рік. Новий рік ми сприймали як уродини тата, а татові уродини були Новим роком. Тато працював у лісовій промисловості, тому нам перед Новим роком привозили пишну ялинку. Після Йордану ми знімали з неї прикраси, різали ялицю на окремі гілки і так спалювали у печі в кімнаті. Біля печі стояв фотель. Вдома тато курив у піч, сидячи на фотелі. У середніх класах ми з братом відмовилися від ялинок. Коли мої діти були малими, ми з ними викопали з лісової дороги так багато малесеньких ялицевих проростків, що засадили ними цілу грядку біля хати. Більшість деревець, які не мали жодних шансів на дорозі, виросла. Через кілька років ми почали розсаджувати їх у різних частинах подвір’я і саду. Найбільшу залишили під вікном. Дзядзьо Михась робив чудесний напій зі смереки, засипаючи цукром молоді ясно-зелені пагони. Зимовими ранками він приносив нам з бабцею по келішку смереківки натще. Сніги були тими роками такі, що доводилося лопату до снігу брати на ніч до хати. Вранці виявлялись позасипаними двері, щоби їх відчинити, вилізалося з лопатою через вікно і розкидувалося замети. У міських школах діяло правило двадцяти п’яти градусів — при такому морозі можна було залишатися вдома. Місцем відносного перемир’я між районами ставали тоді Вали. Пацани з усіх вєнтєлів — з Центру, Желєзкі, Цегольні, Канта, Майзлів, Гірки, Софіївки, Бельведеру, Німецької Колонії, старого і нового Городків, Баму — приходили вечорами їздити на крижані ковзанки на валах. Приходили у кирзових чоботах і більшими товариствами, бо перемир’я було все ж відносним. Поруч з нашою школою було ще п’ять інших, найпростішою ознакою протистояння були українські проти російських. У найскладніших конфліктах виходили один на один королі школи. Біда жив своїм життям. Його тато був тренером з боксу, а мама — акторкою у театрі. Біда не зважав на школи. Він почав з власного класу, примусивши кожного платити йому щотижня двадцять копійок. Якийсь час він жив у меблевій крамниці, ховаючись перед закриттям у шафах, і спав на найкращих диванах. Одного разу він забрав у мене на вулиці рештки морозива. Іншого разу хотів забрати дев’ятнадцять копійок, призначених на консерву рибного паштету «Волна» для киці. Якраз ремонтували нашу вулицю. З купи грубого шутру я вхопив кілька камінців і з усього розмаху тричі вцілив у голову Біди з малої відстані. З того часу ми почали вітатися. А незадовго до його смерті навіть ходили вдвох кілька разів на варену кукурудзу з яблучним вином. Від початку вісімдесятих у Франківську діяло нетипове кафе «Золотий початок», де кукурудзу варили цілорічно. Каміння було улюбленою зброєю у часи мого делятинського дитинства. У критичних моментах досить було нагнутися, взяти камінь і стати сильним. Для дітей каміння було ще й знаряддям для різних забав — перекинути дроти, вцілити у стовп. Ми ставали один коло одного, кожен набирав жмені шутру, і всі разом підкидали камінці високо догори. Тоді чекали. Гра називалася «на кого Бог пошле». На нашім горбі було багато здичавілих черешень. Ми переходили з черешні на черешню, трактуючи кожне дерево, як богема — різні каварні і бари. Ми сиділи на окремих галузах, перелазили з одної на іншу, розгойдувалися на верхівці, пробували черешні, перестрілювалися кісточками. Дівчатам, які не могли вилізти на дерево, скидали обламані гілочки з найкращими черешнями. Такі ж галузки слугували букетами і подарунками. Як і суниці, нанизані на травинку. Найбільше суниць можна було назбирати на колійовому насипі. Ходіння по рейці було нашим променадом. Не сходячи з рейки, ми шпацерували аж до забороненої зони перед мостом. На мості була озброєна охорона. Відразу за мостом — зупинка підміського поїзду. Охоронці пропускали мене, коли я йшов з вечірнього потяга з Франківська, несучи двох малих дітей, котрі вже спали. Туманним ранком ми з Мар’яною запізнювалися на поїзд і побігли через міст. Сторожі не було видно і не було у кого попросити дозволу. Незнайомий охоронець з’явився ззаду вже за серединою мосту. Він навів на нас автомат і наказав негайно покинути міст. Ми вирішили, що краще бути застріленими, ніж скакати з такої висоти, і, не оглядаючись, дійшли до тверді. Одного з постових у нашій дивізії застрелили з дрібнокаліберної рушниці лише заради того, щоб забрати автомат. У місті був оголошений надзвичайний стан. На всіх виїздах стояли наші бетеери, і чергова машина розвозила екіпажам сніданки, обіди і вечері. Врешті убивць вичислили на якихось підміських городах, і піхота зробила справжню облаву, загнавши їх у безвихідь. Коли я стояв на варті в автопарку із законсервованими тягачами, на пост прилетів зранений бузьок. Ми його забрали у вартове приміщення і гріли й годували кілька днів, заки бузьок полетів далі. Зблизька він виглядав значно меншим, ніж у небі. Я зберігав бузькове прощальне перо у військовому білеті, доки його не поточили якісь паразити. Військові білети ми попалили під час студентської революції. Студентський рух протесту почався власне з того, що ми, повернувшись у вісімдесят восьмому з війська на другий курс після двох років армії, відмовилися від занять на військовій кафедрі університету. Ми так і не стали лейтенантами. Вуйко Влодко телефонував до Франківська татові, щоби він переконав мене не відмовлятися від військової підготовки. Коли станеться якась заворушка — казав він — то по Тарасові, якщо він загине офіцером, родина буде отримувати значно більшу пенсію. Ми поговорили про це з татом однієї ночі, і тато визнав, що настав час мого покоління і мого вибору. Якщо будеш вважати за потрібне, можеш спокійно йти навіть у тюрму — підсумував тато без суму. Під час таких нічних розмов, де узгоджувалися погляди на найважливіші речі, мене найбільше нервувало те, що тато безперервно курив, а я не міг собі того ніяк дозволити у його присутності. Якраз тоді він подарував мені блок справжнього мальборо, переданого з Америки. Однією з небагатьох нездійсненних мрій назавжди залишиться страшенне бажання покурити з татом під час нічної їзди автом. Хоча у ранньому дитинстві я ненавидів сиґарети якраз через татове куріння у машині. Востаннє тато закурив у передостанній лікарні, просто у палаті, якось так пускаючи дим стіною, що він збирався під самою стелею, не поширюючи жодного запаху. То була дивна доба. Я ночував у лікарні коло тата. Вночі тато попросив сиґарету, спробував курити й усвідомив, що більше не зможе цього робити. Під ранок помер пацієнт у сусідній палаті. Він був дуже тяжкий, і я помагав черговим сестрам перекладати померлого на візок, відвозити його довжелезними коридорами і пивницями до лікарняного морґу, переносити тіло на спеціальний стіл. Вдень я збивав татові температуру, накладаючи на чоло і зап’ястя оцтові компреси. Ввечір прийшов додому трохи поспати. Молодший син випав з ліжечка і розбив собі чоло. На швидкій ми поїхали до чергового хірурга у дитячу лікарню. Хірург був п’яний. До операційної сестри прийшов наречений і вони любилися у не знати якій порожній палаті на якомусь поверсі. Новокаїну не було. Хірург погодився працювати в парі, і ми разом, тримаючи сина і голку, вдало наклали кілька швів. Після операції доктор почастував мене спиртом, вітаючи з ініціацією, і дав п’ятдесят тисяч на таксі, бо швидка вже давно поїхала на свіжі виклики. Якогось року татовою службовою машиною була п’ятидверна волга, списана зі станції швидкої допомоги, такі швидкі їздили перед появою рафіків. Скло у передніх бічних вікнах постійно западало. Тоді у нас був пневматичний пістолет. По дорозі з Делятина я наполовину висувався з вікна і на повній швидкості стріляв з пістолета по заданих татом цілях, переважно у дорожні знаки. З тим пістолетом ми з братом прожили кілька років. Ставили на печі у своїй кімнаті кілька порожніх сірникових коробок і перед тим, як заснути, робили по черзі кілька пострілів просто з ліжка. Прокинувшись, ми добивали останні пуделка. Юрко навмисне стріляв у стіну, поступово укладаючи вензель королеви Вікторії, бо так робив Шерлок Голмс. Юрко досконало вивчив усі оповідання про Голмса, він міг безпомилково назвати прізвища навіть другорядних героїв, усі топоніми і власні назви садиб, маєтків і замків, що згадувалися у будь-якому оповіданні. Шерлок Голмс розпалив у ньому інтерес до знань. Юрко почав вивчати історію мистецтв, архітектуру, країнознавство, криміналістику, логіку, геральдику, допоміжні історичні дисципліни, дипломатичний етикет і протокол, термінологію найрізноманітніших галузей знань. Він пам’ятав сотні марок вина. На спеціальному згортку паперу Юрко виписував з усіх доступних джерел імена письменників і назви їхніх творів. Його цікавили лише ті, хто писав перед Першою світовою війною і не був українцем та росіянином. До п’ятнадцяти років у списку було дві тисячі авторів. Єдиний порядний вчитель української мови і літератури щодня водив Юрка до театру, на всі концерти класичної музики і художні виставки. Під час гастролей чужих театрів ми ходили двічі або тричі на ту саму виставу, якщо бували заміни акторів у головних ролях. Після вистави ми з Юрком мусили роздавати акторам стоси височенних ромашок, які вчитель попередньо приносив у відрі з водою зі свого городу. На його городчику росла верба, привезена з Канева, стояв бюст Аполлона. У кабінеті цього вчителя на кожній парті лежала підбірка основних словників, він вимагав, щоби кожен навчився писати друкованими літерами і мав записник з виписаними латинськими висловами. Лише на його уроках українська література виглядала симпатичною. Наша вчителька називала нас гнилою інтелігенцією, буржуазними націоналістами, і ми писали безконечні диктанти з книжок Брежнєва «Мала земля», «Відродження», «Цілина» і «Спогади». Ми навіть здавали гроші, щоб закупити комплект цієї абракадабри для кожного учня. У нашому класі були програвач і підбірка платівок з промовами Брежнєва. Нам подобалося слухати Брежнєвське цмокання на збільшеній швидкості. Пізніше стався якийсь шал з Продовольчою програмою КПРС, і ми вивчали різні її аспекти на географії, біології, історії, хімії і фізиці. Звичайно, писали з неї диктанти на українській мові. Я перестав робити домашні завдання у п’ятому класі, коли почав серйозно займатися легкою атлетикою. Тоді ж перестав розуміти математику і решту школи провів у цілковитих математичних сутінках. Молода вчителька математики, яка занадто близько підпускала деяких старшокласників, кожного уроку перевіряла письмове домашнє завдання. Тому багато років мій шкільний день починався на коридорних підвіконнях, де треба було переписати розв’язані задачі із зошитів однокласниць. Натомість арифметичні дії я виконував блискуче. Потім у барах ніколи не користувався калькулятором і жодного разу не помилився у рахунках. Не записуючи нічого на папірчику, я відразу називав цифру в кількасот тисяч або кілька мільйонів, і деякі відвідувачі підозрювали, що це такий барменський прийом, щоби обдурити їх на кілька тисяч. Хоч насправді ми навіть каву варили з більшої кількості порошку, ніж було закладено у ціні. Ми працювали у різних барах, але поціновувачі доброї кави переносилися за нами з бару до бару. Крім того, ми завжди підбирали справді добру музику, привчаючи франківську публіку до рок-н-ролу, реґґі, блюзу, джазу й етно. З напарницею ми самі виходили із-за стійки і танцювали, провокуючи загальну забаву. Коли ж воліли спокійного і затяжного напивання, запускали Тома Вейтса або Елємент оф крайм. Після закриття своїх барів до нас сходилися серед ночі бармени з цілого міста, щоби трохи побути з іншого боку барикади. Наше перше місце праці — найзатишнішу дерев’яну хатку у кінці міського парку спалили якоїсь ночі через непорозуміння з власником. Згоріло все причандалля, яким ми прикрасили бар — великі довоєнні знимки Заліщиків, аванґардові плакати з Праги, мій домашній програвач з колекцією платівок, пучки макових головок, вінки часнику і снопики кримської марихуани. Розплавився навіть давній латунний гуцульський мосяжний хрест, прибитий над входом. Вогонь знищив побиту дошку, прикриту Заліщиками, в яку ми дозволяли відвідувачам кидати ножі для полегшення. То було перше місце у Франківську, де можна було попити ґлінтвайну. Нам вдалося закупити багато літрів дешевого іспанського вина для причастя. Воно було попаковане у картонні пачки. Тоді багато чого у місті можна було роздобути з каналів міжнародної гуманітарної допомоги. У Юрка була ціла купа запраних вишуканих тонких білих сорочок з мереживами, перламутровими ґудзиками і вигаптуваними монограмами, які не хотів брати ніхто з тих, кому призначалася допомога. Довший час ми виглядали в них як пропащі європейці в опіумних притонах Індокитаю. Юрко звідкись дістав цілий мішок промоційних пачок чудових сиґарет бенсон і ґеджес, у кожній пачечці вміщалося три сиґарети. У кафе навпроти нашого будинку хтось здав партію солдатських ґалуазів-капрал у пачках, незмінних від двадцять сьомого року. Цього ґатунку ніхто не знав, інфляція знецінила їх до вартості сірників, і я курив найкращі французькі сиґарети кілька місяців, коли був безробітним. Ми з татом робили чудове калинове вино, і в одній порожній кімнаті були лише десятилітрові бутлі рожевого вина, відреставрований комод і шнурки з випраними і вивареними пеленками Марчика. На комоді стояли дві неоднакові, не миті довший час склянки для вина впродовж дня. Дзядзьо Михась, застосовуючи технологію повторного бродіння, робив подібне вино з білих порічок. Дзядзьо наливав його в екзотичні фляшки — кілька з них мали витиснений на склі імперський герб — відзнаку постачальника цісарсько-королівського двору — і складав лежма на полиці у найбільшій пивниці. Дві малесенькі пивнички у різних закапелках хати були старанно замасковані. В одній з них були заховані жорна. Ще дзядзьо вигадав таку систему, що драбина на стрих піднімалася й опускалася прихованим тросиком. Від перших днів повернення і аж до смерті — впродовж двадцяти семи років — дзядзьо робив щоденникові записи. Щодня він фіксував погоду, хатні роботи, приїзди і від’їзди близьких, розвиток своєї слабості, щороку — підрахунки сіна, дров, отави, яблук, помідорів, картоплі, порічкового вина, горіхів і сливок. Де-не-де — рецепти помічних мазей і інгаляцій. Тета Міра виписувала в окремі зошити українські прізвища, систематизуючи їх за певними ознаками. Дідо Богдан вираховував максимальні довжини електричних проводів між двома опорами. Потім він зацікавився Земельвайсом, угорським акушером, який вперше почав застосовувати антисептики, від чого смертність новородків і породіль відразу зменшилася у десятки разів. Дідо зв’язався з будапештськими архівами, і йому надіслали поштою всі відомі фотопортрети Земельвайса. Він почав збирати матеріали для книжки. На одинадцятиріччя тато подарував мені годинник. На внутрішньому боці ремінця я записував формули щастя. Найдивнішою була — читання-фрукти-незнані країни. Я хотів стати журналістом і писати нариси про життя природи. Але бути радянським журналістом вважалося неприпустимим, і я став ботаніком. І аж через десять років почав працювати репортером. Завжди було легко працювати на різних роботах, бо знав, що у будь-яку хвилю можна вернутися до свого фаху. Один близький товариш позичив у мене дуже багато грошей і втік до Америки. Щоби якось компенсувати втрату, його мама влаштувала мене нічним сторожем і двірником у дитячий садочок. Платня була такою, що треба було працювати тридцять років, щоби заробити позичену суму. Садочок розташувався у старому палацику. Вночі у порожніх коридорах і спальнях оживали невиразні дитячі голоси і кроки. Я спав серед іграшок на підлозі у залі для музики і танців. Там принаймні відлунювало піаніно. Вдосвіта замітав листя. Воно прилипало до мокрої бруківки. Листя різних видів дерев і кущів треба було мести по-різному. Того року снігопади були найсильнішими у новітній історії. Поки я доходив з лопатою до кінця стежки, початок знову виглядав недоторканим. Діти з батьками ледве пробиралися через завали. Через привидів я запрошував до садочка гостей. Ми пили вино, лежачи у закоротких ліжечках. Одного вечора відразу в кількох гостей була менструація, і вранці мене вигнали з роботи через кілька тампонів, які не втопилися у дитячому туалеті. Друг з Америки передав мені дорогу футболку. Через нього працівники американського посольства цілий місяць не видавали віз нікому з Франківська. Він, за рекомендацією авторитетної особи, домовився з ними, що заплатить великі гроші за свою візу. Йому все зробили, і він призначив зустріч для передачі конверта за годину по тому, як відлетів його літак. Ще давніше він десь почув, що з бичачих пенісів роблять якісь дорогоцінні ліки. Закликав мене на допомогу, ми виміняли у здивованих робітників м’ясокомбінату за ящик горілки кілька мішків пенісів. Він розмістив їх у домашніх холодильниках приятелів і почав шукати покупця. Виявилося, що ця тема застаріла і вже нікого не цікавить. Ми винесли товар на смітник. Здичавілі пси щось винюхали, і через кілька хвилин вулицею розбігалося ціле стадо з пенісами у зубах. В часи, коли не було кави, ми приходили вночі до головного міського готелю, виїжджали на останній поверх, замовляли дві кави у покоївки і дивилися згори на темні квартали. Щоби мама не знала, що він курить, товариш тримав сиґарету не пальцями, а затиснувши її у гребінь з довгим руків’ям. Такі гребені у сімдесятих стирчали у задніх кишенях джинсів. У руках носили транзистори, а розщеплені кольорові сорочки зав’язувалися на животі. Угорські робітники прокладали нафтопровід, діти випрошували у мадярів жувальні ґумки педро і дональд, підлітки купували презервативи і мальборо, на домашні урочистості добувалося оранжад і пепсі у літрових скляних фляшках, а міська еліта отримала квартири у мадярському домі з ґаражами і домофонами. Деґрадація сягнула такого рівня, що багато наших місцевих сімей влаштовувало домашні гостини першого травня і сьомого листопада. На листопадових канікулах я відмовлявся записуватися у почесну варту біля пам’ятника чекістам, бо треба було хоч кілька днів побути в осінньому Делятині. Варта була добровільною, але члени батьківського комітету, матері моїх товаришів, кричали, що приватновласницькі інстинкти не повинні бути сильнішими від почуття вдячності вбитим чекістам. На листопадовій демонстрації ми кілька годин стояли на певній ділянці визначеної вулиці і чекали своєї черги пройти перед трибуною. У руках ми тримали патики з поприв’язуваними надувними кульками. Заки стояли, розважалися тим, що різними способами пробивали один одному кульки. До трибуни у цілого класу залишилося лише кілька синіх і жовтих непробитих кульок. Розслідуванням займався міськком партії. Нам не дозволили поїхати у заплановану екскурсію до Москви, хоч хлопці вже роздобули у ветеринара збуджувальний засіб, який мав бути випробуваний дорогою на однокласницях. Армійський особіст багато разів викликав мене вночі на співбесіду, пропонуючи вступати у вище училище КҐБ на факультет урядового зв’язку. Він обіцяв, що у мене буде багато грошей, баб і закордонних поїздок. Я мав допуск до роботи із засекреченим зв’язком. У нас були валізочки з химерними залізними пластинками, які у певному порядку вкладалися у кодувальний пристрій радіостанції. Щопонеділка ми отримували у секретній частині запаковані як лотерейний білет бланки з послідовністю пластинок на тиждень. Виїжджаючи на сеанс, ми мусили отримувати автомат і набої, щоби захищати свою валізочку. Порушення режиму секретності передбачали позбавлення волі терміном до десяти років. Один бетеер зіпсувся серед лісів і боліт під час масштабних навчань. Ціла армія помчала далі, не звертаючи уваги на втрати. Екіпаж жив у замерзлому залізі цілий тиждень. Тоді закрили машину і пішли погрітися і поїсти до якогось хутора. Валізочку забрали з собою. І все ж після маневрів особісти збиралися посадити сержанта за те, що він залишав секретну апаратуру без охорони. Офіційно наш батальйон називався МУ і Пр. Автомат називався АКСУ. Рекламні написи були трьох ґатунків — маргарин дешевий смачний і корисний продукт, користуйтеся послугами держстраху, літайте літаками аерофлоту. В дев’яностому була найжахливіша сиґаретна криза. На базарі можна було купити трилітровий слоїк недопалків. Пів пачки каро вистачило, щоби винайняти автобус від Ворохти до Чотирнадцятого кілометра, коли на ботанічну практику приїхали з Любліна Рената, Йоланта, Дорота, Аґнешка, Дорота, Малґося, Йоана і Беата. Ми з Адріаном щодня водили їх горами, і дівчата відмовлялися збирати навчальний гербарій на заповідній території. Адріан був моїм вчителем, був молодим і найкращим флористом на Західній Україні. На всі свої відрядні дівчата накупили шампанського, і ми завезли його автобусом на високогірний стаціонар. Адріан був керівником моєї наукової роботи, ми їздили його машиною Львовом, розділивши місто на історично-цивілізаційні зони, і переписували флору старих парків, дахів і ринв, колій і сміттєзвалищ, приватних садів і заводських територій. Кафедра ботаніки була у найстаршому корпусі університету. На кафедрі стояли австрійські шафи, наповнені давніми книжками, гербарними листами і мокрими препаратами, було прохолодно, вікна виходили на ботанічний сад з тюльпанним деревом і гінкго. Садом бігали пси з вживленими фістулами на животах. Інше вікно виходило на внутрішнє подвір’я нечинного костелу Миколая. В одній з авдиторій стояло антикварне піаніно «Вайнбах» без половини необхідних струн, і ми з Фациком і Мациком грали в шість рук пісні «Бітлз» із самвидавівських фотокопій нот. Мацик любив футбол, морозиво і фільми із Софі Марсо. А я грав за факультет у баскетбол. Я був білим. Ще грали майже синій ґвінеєць, чоколядовий мадаґаскарець, какавовий колумбієць і жовто-червоний болівієць. Мої брати. Збереглася гарна знимка, зроблена з балкона спортивного залу. Наша команда сиділа внизу на лавці, і в кадр потрапили лише різнокольорові коліна, юнайтет колор. Колумбієць був сусідом Маркеса через паркан, а болівієць боявся, коли на Менчилі ми припалювали сиґарети від гарячого повітря над тубусом нафтової лампи. В останні роки школи ми так захопились баскетболом, що приходили щодня за дві години перед початком уроків на ранкові тренування, а щонеділі грали по чотири години. На підлозі лежали мати. Мати були складені в кутку зали. Проте його мати не хотіла під старість залишатися сама. І мати, й сусідки відраюють: з ким ти зв'язалась? Батько, як механізатор широкого профілю, в степах невідлучно, а мати до нього на сезон жнив підключається помічницею. Мати просто цвіте серед гостей, неприсідає, кожного припрошує, - адже така подія! Мати порається у хаті, але двері відчинені, - почула. Мене там мати повивала. Молода мати зовсім розгубилася. Моя мати була розкута й артистична. І моя мати. Ой, мамо, на свята я не була свята. Примітно, що саме The Economist першим заговорив про можливість як перевищення ціною за барель 100-доларової позначки, так і наближення до 200-доларової. Непересічній події 100-літньої давнини присвячено ряд заходів, організованих Львівською митрополією УГКЦ та Національним музеєм ім. Андрея Шептицького (м. Львів, пр. Свободи, 20). Передбачається, що водоканал має сплачувати 95% за спожиту електроенергію до моменту підписання договору, виконувати умови договору та забезпечувати 100-відсоткову оплату за спожиту електроенергію. За шириною — 1768 м, водоспад займав 10-те місце. Далай-лама, що здійснював 10-денну поїздку в Австралію і Нову Зеландію, закликав пам'ятати про проблему глобальної зміни клімату. Подано аналіз вивчення ставлення педагогів до змін у системі та у своїй роботі, готовність/неготовність прийняття і внесення нових орієнтирів в устрій професійного життя. Сьогодні Індія має 850 тис. програмістів, вона стала світовим лідером у створенні програмного забезпечення і експортує його більше ніж на 30 млрд. дол. Ось що значить виробництво інтелектуального продукту. Ми ж перекопали пів - України, день і ніч поїзди везуть сюди вугілля, туди – руду, безперервно гудуть домни і мартени і на експорті металу ми маємо у 4-5 разів менше, ніж Індія. Кому ж приємно бачити перед собою побиту міллю шубу? Навіть якщо ця шуба колись зводила з розуму пів-Хрещатика... У нас ячмінь також почали вирощувати ще за часів трипільської культури. Від тих далеких часів ячмінь не втратив свого значення, залишаючись четвертою зерновою культурою Землі після пшениці, кукурудзи та рису. Його вирощують у всьому світі на 90 мільйонах гектарів. А завдяки тому, що ячмінь не дуже боїться холодів, його сіють у Фінляндії аж біля Північного кола, в Тибеті й Непалі — на захмарній висоті у пів-Евересту. Свого часу пів-Ірландії виїхало в штати, і чи згубило це Ірландію? Тітка Ялосовета мені мачуха. Вона пішла за мого тата «на дитину», як мені було дев'ять років, і прожила з ним до війни рівно місяць, а зі мною оце вже шостий рік мучиться. Я-бо ніколи й разу не назвав її матір'ю, якось язик не повертається. Якби хоч тато був... Нічого, знайду ось вільшечку — переплаче. Вона радіє, як є чим топити. Спробуй її ще знайти, ту вільшечку!.. Казав уже їй раз: ідіть заміж, а я й сам якось. Плаче. Ну, хай як хоче. Я ж не заставлю. Та ще й півхати нема, зосталася тільки хатина, а більшу половину одірвало бомбою. У нас у півсела нема хат — такий сильний був бій... Нічого, нарубаю дров, зваримо щось їсти, а далі воно покаже. Не плакатиме ж вона з ложкою в руках! Найдешевші ПЕРСИКИ, які вдалося знайти на Привокзальному ринку у Львові, — по 12 гривень за кілограм, і то — молдовські. Питаю у продавця, чим відрізняються кримські від молдовських. “Різні сорти. Кримські крупніші, але молдовські солодші і від них краще відстає кісточка. До кінця дня пів’ящика треба списувати”, — скаржиться жінка. При цьому охоче відрізає покупцям по шматочку персика — покуштувати. Щоправда, на вигляд страшненькі — брудно-зелені, з плямами. Певно, зірвали їх ще зовсім не зрілими. Але дехто і такі купує. Вовк з’їв пів’ягняти. Я підрахував, що витрачаю в середньому до 10 € в день. Обід обходиться в 4-5 € у звичайних закладах, або під 7 €, якщо харчуватись в Lido, місцевій Пузатій Хаті. Все інше — їжа на кілька днів наперед. Вдома харчуюсь бананами (величенька в’язка 1 , 5 €) та мандаринами (кіло ~2 €). Іноді набереш повний пакет, а виходить порядку десятки. Я й лизнула — пів’язика й залишилось на замку. Ото було крику! Його широкі лижви на добрих пів'ярда поринали в пухкому снігові, втоптуючи стежку, щоб собаки не грузли. Вона вже приземлилася обома ногами на пів’ют корабля. «Хатка-пів’яйце» не має... фундаменту. На голу землю господар разом із двома помічниками мостив по колу мішки із сумішшю піску, цементу і вапна (дев’ять частин піску і одна — двох інших інгредієнтів). Умочав мішок у воду і клав один на інший. Жодної «мальти» для зв’язки! Далі у такий же спосіб мішками з глиною «підмуровував» невеличку основу. Стіни у цій хаті теж відсутні — їх заміняє «сотовий» каркас із 15-сантиметрового модринового бруса, який оббито дошками. Всередину утрамбовано утеплювач із… соломи. Усю конструкцію обклеєно легким міцним євроруберойдом. У сферичній оселі двоє великих вікон-шестигранників і кілька «євровікон», що одночасно служать люками для вентиляції. З дерева — сходи на умовний другий поверх, мисник, підставки і всі решта причандалля для життя. На столі — лляний обрус, на вікнах — такі ж «екологічно чисті» фіранки-жалюзі. Привертають увагу «шафка» з глини, чавунні казанки, які розшукав у старших людей по району. З усім цим уживаються ноутбук і плазмовий телевізор… Ребра з хребцями з'єднуються таким чином: дві пів'ямки сусідніх хребців утворюють ямку, куди заходить головка ребра. Утворюється суглоб головки ребра (плоский). Вона засотувала мене і я западав у довгі, хвилясті години півсну, пів'яву. Аякже! На блокпосту «сепарів» спробуй таке ляпни... Один мужик щось сказав, що їм не сподобалося — «ЛНРівці» виштовхали з машини, прострелили обидві ноги — «провчили»... І не поскаржишся ж нікому. Розслідувати справи, які мало за законом вести ДБР, нікому. І виявилося, що без сильної держави нікому захистити американців від ворожої агресії, і одна ліберальна демократія проти збройної агресії безсила. Це може також підсилити явище старіння нації та деградація майбутнього покоління, адже з посиленим виїздом молодих талановитих громадян згодом нікому буде навчати майбутнє покоління. Щоб ловити рибу на території парку, потрібен спеціальний дозвіл. Але видавати такі документи нікому. Так і в домовину ляжемо, а нікому буде за нами щиро поплакати, нікому буде й душі наші грішнії пом’янути ! У мене, прости мене мати божа, на душі полегшало: не то, щоб я йому смерти бажала, а гадала собі, що тепер вже ні з ким буде Антонові лаятися; а мені того тільки й треба. Розвиднялося у мене на душі. “Я не любився ні з ким ще зроду, – щиро зізнається він Мавці. – Я того й не знав, що любощі такі солодкі!”. Він не буде з тобою зустрічатися. Ні з ким не буде зустрічатися». «їм ні на чому і ні за що виїхати, декому навіть нема на що купити їжу» Це гірка іронія, адже він може зупинити все, проте сам перебуває у постійному русі й не в змозі ні на чому довго затриматися. З акторів не сподобався ніхто, навіть мої улюбленці. Бо ні на чому їм було себе проявити. Що ж стало причиною такої шаленої популярності цієї нехитрої крутилки: унікальні споживчі якості, новизна та оригінальність, або ж банальний хайп, заснований ні на чому? Мені й самому гірко за його стан, а помогти — ніяк. Але потемки туди ніяк не підійти. І нізвідки чекати допомоги. Сили беруться наче нізвідки. Нова журба нізвідки узялась. Дівчина була, ніде правди діти, негарна: вища від нього, що на той час зачіпало його мужську гідність, з надто довгим лицем і товстими губами, ходила, — тепер уже ні, але в молодості, коли ще мала багато невижитої сили, — чисто по-чоловічому. Це справді роман: змістовний, драматичний, так щільно деталізований, що домислу впасти ніде. Вірші сі ніде не друковані, та й написані зовсім недавно. Зоопсихіка. Ніким ще не започаткована наука. У нас, виходить, закінчилося безробіття, з кадрами напряжонка, й Ольгу Петрівну Лішик ми замінити ніким не можемо. У першому випадку це може призвести до того, що навчальний процес залишиться без викладача, якого замінити ніким. У мене Анжеліна Джолі відмовляється грати у фільмі. А замінити ніким. Проте Оксанки ти не зможеш замінити ніким іншим. Але не видно ніде нікого... Мені нікого обійняти. Нікого не треба обіймати. Тобі все ніколи. Мені все ніколи зосередитись і відрегулювати як належить. Хлопчаком він добряче напрактикувався, жбурляючи камінчики в кого заманеться, аж поки кролики, вивірки і навіть пташки почали блискавично тікати йому з дороги, щойно бачили, як він нахиляється; і навіть подорослішавши, він усе ще присвячував чимало часу метанню кілець і дротиків, стрільбі по паличках, грі в кулі й кеґлі та іншим тихим метальним і влучальним іграм — він таки справді вмів робити багато чого, окрім як пускати кільцями дим, загадувати загадки та готувати їжу, але раніше мені було ніколи розповісти вам про це. І зараз — теж ніколи. Доки Більбо підбирав камінці, павук дістався до Бомбура — і незабаром ґномові прийшов би кінець. Але тієї миті Більбо метнув. Камінь цюкнув павука по голові — й той, знепритомнівши, звалився з дерева й гепнувся на землю, задерши лапи. — Зараз ніколи! — крикнув стерновий. — Відпихайте! Йдеться насамперед про очікування невідворотного одними й готовність його прийняти, а ще – про жертовність і безкомпромісність інших, які також були породжені цим відчуттям невідворотного, «бо далі нікуди». – І лише у Мені у дні скорботних дат навіть нікуди покласти квіти пам’яті. Діватись було нікуди готель проплачений вирішуємо їхати далі. Я сказав: «Тоді мені нікуди йти». Укрзалізниця не хоче визнати, що скорочення потягів викликане зношеністю та закінченням терміну експлуатації пасажирських вагонів, які нічим замінити. Через подорожчання, зазначають аналітики, знизяться платежі, а кількість людей, яким нічим буде платити, зросте в рази. Дуже був подивований роз’ясненням Міністра Кириленка відносно нападів на звільнених керівників. Що більш нічим прикритись, з переляку буде давати 6 квітня якісь прожекти. Бо в іншому хвалитися справді нічим. Однак усі ці успіхи стали можливими лише тому, що вдалося подолати корупцію. Лі Куан Ю: «Корупція є однією з рис азійського способу життя. Люди відкрито брали винагороду, це було частиною їхнього життя». Однак в уряді Лі Куан Ю прекрасно розуміли, що «європейську кашу» зі «східних інгредієнтів» не звариш. Тому відомий рецепт сінгапурського прем’єра звучав так: «Посадіть трьох своїх найкращих друзів. Ви знаєте за що і вони знають за що». Інструмент, який був у розпорядженні сінгапурського уряду, – це Бюро з розслідування корупції (Corrupt Practices Investigation Bureau), засноване ще британцями в 1952 році для боротьби з корупцією в нижніх і середніх ешелонах поліції, серед інспекторів, які контролювали лоткову торгівлю, землеустрій і подібні сфери. Лі Куан Ю вирішив спрямувати БРК на великих хабарників у вищих ешелонах влади: «З дрібною сошкою ми мали намір боротися шляхом спрощення процедур прийняття рішень і видалення будь-якої двозначності в законах шляхом видання ясних і простих правил, аж до скасування дозволів і ліцензування в менш важливих сферах суспільного життя. Оскільки ми зіткнулися з проблемою засудження корупціонерів у судах, ми стали поступово посилювати закони». Уряд боровся з корупцією в Сінгапурі, починаючи з величезного нелегального «синдикату поліцейських патрулів», який незаконно збирав гроші з водіїв вантажівок, митних чиновників, які перевозили і «кришували» контрабанду, і закінчуючи міністрами, які лобіювали рішення, вигідні великим компаніям. Окремим аспектом цієї боротьби стало очищення судової системи (на місця суддів залучали кращих приватних адвокатів), а держчиновникам підняли зарплати до відповідного рівня у приватних компаніях. Система була досить сувора до злочинців, незалежно від їхнього соціального статусу. Ряд міністрів і вищих чиновників, викритих у корупції, або потрапили до в’язниці, або наклали на себе руки, або втекли з країни. Ба більше: було ініційоване розслідування проти дружини і сина самого Лі Куан Ю – з допитами і всіма необхідними за законом процедурами. Сьогодні Сінгапур займає у рейтингу Transparency International (2009 рік) 4-е місце за чистотою від корупції у світі та 1-е – в Азії. Ще одним важливим пунктом стала «корпоративізація» Сінгапуру. Багаті і бідні, власники і наймані працівники повинні були відчути, що вони – одна команда, співробітники однієї «корпорації», яка конкурує з іншими країнами-«корпораціями». Лі Куан Ю: «Якби ми не перерозподіляли ті блага, які наші люди створювали в умовах ринкової конкуренції, ми послабили б почуття солідарності між жителями Сінгапуру, послабили б почуття того, що всі вони – люди однієї долі». У 1959 році, коли Лі Куан Ю вперше став прем'єр-міністром, ВВП на душу населення в країні становив усього 400 дол. США. У 1985 році – вже 6500 дол. США. У 1995-му Сінгапур із 26 000 дол. США на душу населення обійшов Британію (19 700). Сьогодні Сінгапур, при 5-мільйонному населенні, гострому дефіциті вільних площ і відсутності ресурсів (навіть прісної води), має ВВП у 162 млрд дол. (2008) і позитивний торговельний баланс (експорт – 236 млрд, імпорт – 220 млрд). Не дивно, що ПНД – партія Лі Куан Ю – продовжує домінувати в політиці Сінгапуру, а після його смерті при владі залишалися люди з його найближчого оточення (в тому числі його старший син Лі Сянь Лун). І, зверніть увагу, жодної «західної» демократії! Прем’єр-міністр керує Сінгапуром залізною рукою, його партія досі має 83 з 89 місць у парламенті. Це демократія чи диктатура? Насправді, цій державі значно більше підходить визначення «поліцейська», а не демократична. Наприклад, тут можна слідкувати за переміщенням кожної автівки, а охоронці в будинках фіксують прізвища відвідувачів. Чоловіки повинні завжди носити брюки, а жінки – панчохи. І, якщо ви вже маєте двох дітей, але не маєте доброї освіти, вам можуть ввечері подзвонити з поліції і нагадати про необхідність користуватися протизаплідними засобами. В сінгапурській пресі заборонено писати про секс і політику. Як зазначає Б. Вербер: «Сінгапур – держава демократична, але для того, щоб громадяни не голосували як попало, на виборчому бюлетені пишеться номер картки виборця». Ніякої демократії! У 1949 році, зазнавши поразки від комуністичних збройних формувань Мао Цзедуна, підтримуваних СРСР, на острів Тайвань із материка втік очільник Гоміньдану генералісимус Чан Кайші. Серед них було чимало багатих підприємців, технічних і фінансових фахівців, простих трудівників, чиїм головним злочином було вміння і бажання добре працювати і заробляти. Оскільки Чан Кайші зумів прихопити з собою і державну скарбницю, скарби китайських імператорських династій, цінне обладнання та інші рухомі активи, то новий початок не був катастрофічним, як це могло статися, враховуючи, що на той момент Тайвань являв собою позбавлений природних ресурсів острів, переповнений бідним, голодним, малограмотним населенням. ВВП на душу населення Тайваню ($145) тоді мало відрізнявся від Ефіопії або Сомалі. ні розвиненої промисловості, ні доброї освіти на острові не існувало. А за вузькою Тайванською протокою лежав колосальний маоїстський Китай – багатолюдний, агресивний і невблаганний. Мізерно котилися Гнатові дні. Розсипав рясно піт відчаяної праці. П’янів і забувався. Можна п’яніти від усього, але найприємніше оп’яніння від праці і любові. Марія швидко наливалася соками і округлювалася. Знала, що від’їхав Корній, і не ходила більше тратити по гаях болючих ночей. Не бачила і не зустріла його. Робилося шкода затраченого дівоцтва. Хотілося мститись на комусь, а що під рукою Гнат, то на нього все. Він, а ніхто інший, винний. Він, рижий, з маленькими гострими очима, упиром упився в її соковите дівоцтво і висмоктав з нього перші найсолодші соки. Так вона ж йому задасть. Убиралася в барвисті спідниці, голову накривала по-дівочому, заплела розплетену дружками косу. Домашня праця не цікавить більше Марію. Напрацювалася й натягнулася. Досить. Неділі, музики, сміхи вечірнього стояння по перелазах. Першою приятелькою Марії стала Ганна. Повновида й моторна дівчина. Марія іноді кидала на неї погляд змії і не раз мала бажання впитися пазурами в ясні глибокі і невинні очі. Але терпіла, робила усмішки, танцювала на музиках, верталася поночі додому. Гнат. Ой, Гнат, Гнат! Чув він, коли вертається його дружинонька, як роздягається в темноті, розщіпає натягнену корсетку, думає про останній прощальний крадений поцілунок і всміхається до темноти? Чув і знав. Усе знав. Але Гнат — камінь, Гнат — страждання. Давав їй місце на постелі й уважно віддалік слухав, коли засипала вона, як дихала. Опісля і сам засипав, а рано знов при праці з фуганком у твердій руці. Буднього робочого дня Марія одягає святкові одяги. Кудись іде. Гнат не питає, куди вона йде. Чи ж мало куди треба їй піти. Краще ж піти в святковому ніж якоюсь задрипанкою. — Гнате. Коли б я не прийшла надвечір, занесеш веприкові. Розтовчеш у цеброві картоплю і замішаєш з грисом. Сказала і відійшла. Гнат і не думав спитати, куди відійшла. Це ж її, а не його справа. Пішов до праці і зовсім забув за веприка і грис. Вернулася, а веприк на ціле горло верещить. — Давав ти веприкові їсти? Вже ж вечір… Гнат мнеться. — Не давав! Бачу по тобі, що не давав! Не бійся, не перервався б. І братова твоя добра. Не зроблю я, так і лишається незроблене. Гнат мовчить. Марія від злості розривається. Коли б, макогін проклятий, хоч слівце промовив. Зціпить зуби, і мов пень гнилий. Одарка почала й собі на Гната. — Так, чуєш, далі не можна. Вона тільки потицянки та потицянки… За роботу зовсім забула. Вибіжить на вулицю і хіхи-хахи, а дома, як вовк. Що це? Так, чуєш, не можна. Скажи їй що. Ну, що ж він їй скаже? Які є для цього слова? І дійшло до того, що Марія часом не приходила на ніч додому. Казала, що ночувала в Домахи, але злі язики говорили, що вона деінде проводила свої ночі. Тоді Одарка й Михайло заявили останнє слово. Або — або. Або Гнат стриножить свою брикливу жінку, і вона сидітиме дома та працюватиме, або хай собі під (енергійно) три чорти вибирається з хати! Он є комора, роби з неї хату і жий там, як хоч. Ми не допустимо, щоб про нас люди таке говорили… Не допустимо, щоб нас викпивали через твою жінку. Після цього наступала сварня. Обидві братові змагалися голосами, і, розуміється, побила рекорд Марія. Гнат наскоро робить з комори (що через сіни) хату, ставить стола, лави, стільці, чіпляє в куті кілька образів і перебирається з Марією на самостійне господарювання. Ділилися садом, полями, городом. Дерлися за кожне дерево, за кожну п’ядь землі. Щастя ще, що Михайло розважливий, а Гнат не говіркий. Дивне прохання, але раптом таки я не марно це сюди запропоную. Потрібна піжамка мавпочки. Чи костюм мавпочки. Називайте як хочете — але якщо у вас є щось, що таки можна так назвати — напишіть мені, будь ласка. Весь ФПвН буде вам вдячний. Дівчата бігають повільніше ніж хлопці через особливості будови тазу, чи це зумовлено гормональними причинами? якщо, наприклад, одна дівчина матиме вужчий таз, то чи означатиме це, що бігати вона буде швидше за ту, що матиме ширший таз? Ясно, що тут ще інші фактори враховуються, але все ж таки? Тарас, ок, навіть якщо розглядати таз і ноги як систему двох фізичних маятників, точки підвісу яких рухаються відносно одна одної за певною траекторією(тут постає питання про максимальні кути і процентуальний вплив на швидкість), ми не можемо нехтувати іншими біологічними факторами, такими як довжина ніг, вага тіла, відсоток жиру, транспорт кисню, здатність м’язів до скорочення, в кінці кінців — підготовка спортсменів, вид забігу(!). Я до того, що так, можливо ширина тазу і впливає, але ми могли б сказати, що це є основним фактором при всіх інших рівних “дано”. Але проблема в тому, що різниця одного окремого “дано” може бути більшою між двома представителями однієї статі, аніж середня різниця між Ж і Ч. З чого можна зробити висновок, що сукупність всіх факторів може бути більш виграшною для рандомної жінки, ніж для рандомного чоловіка. Рік тому, біля 4 корпусу, постійно бачив хлопця з довгим білим фарбованим волоссям, та загалом дуже схожого на дівчину, хто він і де зараз? Хтось знає пароль від wifi 6-306 або 305? Всім привіт! Потрібні матеріали для підготовки до GMAT. Хто має і бажає продати/віддати—пишіть у приват) Хто може позичити телефон на пару днів якщо має запасний чи щось таке? дуже потрібно, дякую Друзі, тут така справа — ми ще з кількома хорошими людьми, за підтримки Спудейського братства НаУКМА робимо до дня Академії колекційну карткову гру “CampUs” із оригінальним ігроладом та правилами. Для початку маємо дві колоди — “Стару” та “Нову”, які потім, якщо все піде добре, будемо доповнювати новими картами, скажімо, до днів факультету. Перед вами зразки деяких карт і моя обіцянка, що гра обіцяє бути цікавою. Офіційно сподіваємось випустити гру у вівторок, 18 жовтня, тим часом оформити передзамовлення за собівартістю можна в мене через особисті повідомлення — Вам це вийде дешевше, а ми точно знатимемо розміри першої партії. Точки розповсюдження повідомлю додатково. Поки що орієнтовна вартість — 50 грн (і ми сподіваємось, що вартість остаточна буде дещо нижчою). Точну ціну колоди опублікую через кілька днів, як тільки своє слово скаже типографія. І, звісно, будемо дуже раді Вашим лайкам та репостам. Троя, В кого можна взяти завтра ввечері дриль на 5 хвилин? Хочу звернутися до всіх жителів гуртожитку на Троєщині, а саме на Марини Цвєтаєвої. Хлопці та дівчата! Поясніть мені, будь ласка, може, я чогось не розумію в цьому житті, але НЕВЖЕ ЦЕ ТАК ВАЖКО ВИКИДАТИ СМІТТЯ В СМІТТЄПРОВІД? Хіба це таке надскладне завдання кинути ваш пакетик в спеціально відведене місце? Судячи з того, що я бачу на 4 поверсі, то так. І не тільки бачу, але й чую, бо запах розповсюдився по всьому поверху. Одразу стає не по собі. Всі ми, наче, могилянці. Всі співають пишаються своїм званням студента найкращого ВНЗ України, а самі не можуть донести сміття до урни… Лайк, якщо цнотлива, репост, якщо вчишся у Могилянці. Хто слухає соціологію реклами у Осипчук? підкажіть, у вівторок семінар чи лекція, і що готувати?? Навіщо в кожну статтю про арахнофобію обов’язково вставляють фото стрьомних великих павуків?:( Якщо загубив студентський, чи можна брати книги в бібліотеці з паспортом/заліковкою? Людоньки, хто слухає основи літ. творчості, підкажіть будь ласка дз на понеділок. Буду вдячна! Будь ласка відгукніться ті, хто переходив в Могилянку з Острозької академії або хоча б підкажіть, де таких можна знайти? Спочатку ви кажете що в Могилянці заборонений плагіат, а потім показуєте на Дні ФПвН сцену з тарганом! Побачимося в суді. З днем народження, Іванко! Далі зазначується, що жінка має дбати про «фізичне збереження раси». Лише фізичне. Чи ж не замала така роля для жінки? І як тут не згадати славнозвісні 4 K! Завдяки фемінізмові «жінка перестає думати про інтерес родини». Цілком слушно. «Одним з неминучих результатів розвитку фемінізму є смерть — фізичне вимирання нації». Безперечно. Загальні вирази про жінку, як «приятеля-друга», не прецизують погляду на таку важну справу. Треба ще більш рішуче відгородитися не лише від фемінізму (амазонства), але й від чотирьох К, що відгомоном грають навіть серед тих, які того зрікаються. Та оскільки « Перемога », хоч не зовсім ясно, то принаймні цілком поважно, старається розв'язати ці питання, то, на жаль, цього не можна сказати про інші органи нашої преси. « Назустріч », наприклад, в спеціяльному числі, присвяченому жінці (ч. 12, 1934 р.) надзвичайно легковажним, кокетерійно-фрівольним тоном, повторює під маскою модернізму, передпотопові погляди на жінку-куховарку («мати») і «любку», що має мужчин для своїх «щоденних примх» (чи себе лише для примх мужчини?). «Єва чи еманципантка — між цими двома типами мусите вибирати»! Так нібито й один, і другий вже не перестарівся смертельно... Чи славнозвісні 4 К є дійсно правдивим поглядом фашизму на ролю жінки - про це нижче. Чи вона до того приготована? Чи в стані вона виховати свідомих дітей нації, а не «дурних курчат», коли на загально прийняту думку, була вона до цього часу лише «байстрюча мати яничар»? Чи може вона від одних фашистівських гасел, як від дотику чудодійної палиці, перетворюватися з матері яничар і «дурних курчат» в героїчну матір відважних Ґракхів? До цього часу, на жаль, ще велика частина наших матерей, бодай, як твердять наші поети, постала з цілком іншого матеріялу. Мати в «Науці» Руданського вчить свого сина стелитися, гнутися, коли того вимагає вигода. В «Синах» Стефаника бачимо матір, що з німим докором дивиться на синів, які тікають з-під рідної стріхи боронити рідну землю. Безперечно, не одна з українських матерей показалася в останні переломові роки — на висоті свого завдання. З їх домових вогнищ вийшла молода ґенерація, повна самопосвяти. Але теж не одна з цієї ґенерації знає скільки труду її коштує вирватися зі свого Андромахівського родинного вогнища. Та, на жаль, якраз жіночий тип цього окруження став типом нашої літератури. Значить, і досі існує він масово, не перевівся цілковито, оскільки його образ і дотепер страшить в нашім письменстві. Доручати такій Андромасі, як ударне завдання, родину і формування будучих поколінь, криє небезпеку і для теперішніх поколінь. Оскільки жінка типу матері Ґракхів, або Жанни д'Арк робить, як казав Б. Шов — з овець мужчин, то тип Андромахи навпаки, робить з мужчин те, що робила з ними Цирцея... Коли ж від такої жінки вимагається бути лише матір'ю і жінкою, то для неї буде далеко важнішою рідна стріха від рідної землі. Тоді її прив'язання до свого тіснішого колективу — родини, не раз штовхне її до зради ширшого колективу — нації. Ось тому фашистівські погляди неможливо живцем переносити на наш ґрунт. Бо українська жінка не сміє замкнутися в своєму теремі і відірватися від цілого многобарвного світу, що лежить поза ним, доки вона цілком не збагне всіх суворих і жорстоких вимог, які той світ ставить до неї і до її родини. Інакше вона буде зі свого терему входити до намету мужчини тільки на те, щоб «підтяти його міць», замість того, щоб її сталити; щоб відірвати його від сповнення свого обов'язку, затримати його при собі, а не пригадувати завжди ту годину, коли треба звивати намет і сідлати коня. Інакше буде вона завжди, як та мати козака Гоголя, лише припадати йому до стремен і заливатися гарячими сльозами — замість самій йому те стрем'я тримати. Три зозулі з поклоном Любові всевишній присвячується Я виходжу з-за клуба, в новенькому дешевому костюмі (три вагони цегли розвантажив з хлопцями-однокурсниками, то й купив) і з чемоданчиком у руці. І перше, що бачу — хату Карпа Яркового. А перед нею — молоденька сосна рівними рядочками на жовтому піску. На ґанку Карпової хати стоїть Марфа Яркова і веде мене очима. Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса — колись її волосся сяяло проти сонця золотим, тепер не сяє. Видно, думаю собі, волосся умирає раніше, ніж людина… Підійшовши ближче, я вклоняюся Марфі й кажу через молоденьку сосну; — Здрастуйте, тітко. Марфа ворушить губами і проводжає мене далі, аж доки я не увійду в сосну “велику” (у нас її називають ще: “та, що твій тато садив”). Дома мене стрічає мама, радіє, плаче і підставляє мені для поцілунку сині губи. — Мамо, — питаю після того, як куці студентські новини розказано (сесію здав, костюм ось купив), — а чого тітка Марфа Яркова на мене так дивиться? Мама довго мовчить, потім зітхає і каже: — Вона любила твого тата. А ти на нього схожий… Марфа — тоді її в селі за маленький зріст звали “маленькою Марфою” — знала, що лист від тата приходить раз на місяць. Вона чула його, мабуть, ще здалеку, той лист, мабуть, ще з півдороги. І ждала. Прийде до пошти, сяде на поріжку — тонесенька, тендітна, в благенькій вишиваній сорочині й рясній спідничині над босими ногами — і сидить, сяє жовтими кучерями з-під чорної хустки: втекла від молотарки або від косаря, за яким в’язала, або з лук, де сіно скиртують. Сидить на поріжку і обриває пелюстки на ромашці, шепочучи: “Є — нема, є — нема, є…” Коли з пошти виходив наш поштар дядько Левко — височенний, худющий, як сама худорба, з брезентовою поштарською сумкою через гостро підняте вгору плече, Марфа підхоплювалася йому назустріч і питалася тихо, зазираючи знизу в його очі: — Дядечку Левку, а од Мишка є письомце? — Нема, — одказував Левко, блукаючи очима поверх золотого Марфиного волосся, що вибилося з-під чорної хустки. — Не брешіть, дядечку. Є… — Ну — є! Є… так не тобі, а Софії. — Дядечку Левку! Дайте я його хоч у руках подержу… — Нельзя. Чужі письма нікому давати не можна. Заборонено. — Я тільки в руках подержу, дядечку, і оддам. Сині Марфині очі запливають слізьми і сяють угору на дядька Левка — ще синіші. Левко озирається довкола, зітхає немічно худими грудьми і манить Марфу пальцем за пошту. Там він дістає із суми конверт і простягає Марфі: — На. Тільки нікому не кажи, що давав, бо за це… виженуть мене. — Ні-ні-ні, дядечку! — аж похлинається від щирості Марфа. Вона хапає з Левкових пучок листа — сльози рясно котяться їй по щоках — пригортає його до грудей, цілує в зворотну адресу… — Чорнила слізьми не розмаж, — каже Левко і одвертається: жде. Марфа, якщо поблизу не видко людей, нескоро віддає йому листа, мліючи з ним на грудях, і шепоче, шепоче… — Ну, от бачте, нічого я йому і не зробила… Тепер несіть Софії. Я ж нічого йому не зробила… Спасибі, дядечку, рідненький… Нате вам осьо, вип’єте за його здоров’я. — Ти, Михайле, кажу, хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться. А він: — Навіщо ж людину мучити, як вона й так мучиться? Очі мамині сухі, голос ані здригнеться, і я чую за ним: спогади її не щемлять їй і не болять — вони закам’яніли. Останній лист від тата “Софіє! Соню! Учора дав мені товариш скалку од дзеркальця, я глянув на себе і не впізнав. Не тільки голова, а й брови посивіли. Зразу подумав: може, то іній (це надворі було), тернув долонею — ні, не іній… Більше не дивитимусь. Часто сниться мені моя робота. Наче роблю вікна, двері фільончасті, столи, ослони. І так мені руки потім засверблять, що, буває, ложки хлопцям ріжу на дозвіллі. А руки як не свої… Ти питаєш, як нас годують, як одягають на зиму. Годують такою смачною юшкою, що навіть Карпо Ярковий п’ятнадцять мисок умолотив би, ще й добавки попросив! Вдяганка звичайна, селянам до неї не звикати. Сю ніч снилася мені моя сосна. Це вона вже досі в коліно, а може, і вища. ні ти, ні синок, мій колосок, чогось давно не снитесь, тільки привиджуєтесь. Сусіда мій по землянці молиться уві сні, а Бога не називає. До кого молиться?... Соню! Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна. Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках Зінківських бандуристочка сліпий, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір несходиму, а чи впадуть од морозу. (“Сибір неісходиму” було нерішучою рукою закреслено густим чорним чорнилом, а вгорі тою ж рукою написано знову: “Сибір неісходиму”.) Сходи, моя єдина у світі Соню! Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття. Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму…” Дорогая Дориночко! Ти не дуже сердишся, що я тобі не хутко відповідаю? Але по два листи заразом в один дім писати, то трудно, а папі і мамі треба було де про що хутчій написати, от так і вийшло, що я спізнилася з листом до тебе, хоч моя Гуся і варта дуже скорої відповіді. Але від часу карнавалу не було так-то чогось цікавого до описання. Було тут « утро », що врядили приїжджі росіяни з Ніцци, але таке погане, що не тільки акторам, а навіть публіці було сором і ніяково дивитись одним на других… І програма така, як я не люблю, все якісь уривки, qui n’avaient ni queue ni tête. Ми всі дуже жалували, що пішли (нас затяг лікар і одна з актрис, ніяково було не піти), і ми з Наташею дали урочисте слово перед лицем вічного моря, що більш ми за границею на жадні російські « благоглупости »не підемо, хоч би нас на ретязі тягли. На mi-carême (середина посту) санремосці сподівались знов карнавальних розривок, але їх перенесли в Бордігеру (се маленьке місто коло Сан-Ремо, тепер воно вже так як передмістя, бо злилось віллами і садами з Сан-Ремо). Сьогодні там має бути bataille des fleurs, але ми туди не поїдемо, не хочеться, бо нового нічого не побачимо, а до того ж там, певне, будуть тільки квітки та конфетті, а не буде убраних carro (возів з гротами, масками і т. і.), як було тут, — без їх уже не так гарно. Тут їздили цілі гори зелені з білим снігом зверху, і кораблі, і хати (кухня, звідки тарілки та городину кидали), і багато від коліс до верху убраних квітками ландо, а в Бордігері сього, певне, не буде, бо тільки приїжджі братимуть участь, а італьянцям сьогодні піст (mi-carême уже пропустили). Зрештою, й англічанам «піст», — вони всі зажурені, що їх військо з Метуеном бури розбили, через те навіть на гонки яхт не ходять, а в самих гонках тільки дві англійські яхти беруть участь, і то, певне, ірландські (ірландці не журяться англійською бідою). Гонки сі робляться зовсім не так, як я собі думала. Я думала, що всі яхти стають перше в ряд, а потім переганяються наввипередки, тим часом вони всі роблять круги по морю навколо різних значків, і котра більше кругів зробить в призначений час, та виграє. Круги ті широкі і значки поставлені зрідка, так що, з берега дивлячись здається, що яхти так собі плутаються без мети і плану. Але й так воно дуже гарно, коли стільки різних кораблів на парусах (єсть яхти більші від дніпрових пароходів) бігають по морю. З нашої вілли, а надто з мого вікна, все те дуже добре видко. Я налічила 6 великих яхт і 18 менших, а три великі пароходи стоять увесь час напроти нас нерухомо і щовечора наводять світло електричне на Сан-Ремо. Сьогодні ми компанією їздили на один з тих пароходів, великий військовий, що зветься «Dandolo» (по імені одного знаменитого дожа). Їхали до нього човном мінут з 20, бо він стоїть досить далеко від берега. Хитало досить нашого човна, але ми всі того не боялись, і ніхто не був хворий, тільки Путя дуже боялася, і плакала, і требувала вертатись з півдороги, а ще нам довго якийсь катер заважав лізти на трап парохода, то вона вже розкричалась, що кинеться в море, потім же, на пароході вже, заявила, що вона не поїде додому, поки не втихне море (сього в марті прийшлось би довго ждать!). Чиста біда була з нею! Моряки сміялись і частували її коньяком «для куражу». Ми оглянули весь пароход, бачили масу гармат, та револьверів, та мітральєз і т. і., аж прикро було дивитись, що стільки-то всього того видумано і нагромаджено, щоб стріляти людей… Взагалі ж пароход гарний, чистий дуже, великий (з трьома поверхами), — я тобі посилаю його портрет, що мені подарували на пароході ті моряки, що нас водили. Назад їдучи, Путя було знов заходилась плакати, але один панич, італьянчик, товариш її по гімназії (тільки вже кінчаючий), так смішно почав удавати, ніби й він плаче, що вона мусила засміятись, а далі й зовсім розвеселилась. Путя взагалі чималий страхополох, певне, через те, що виросла без товаришів та під крилом у гувернанток. Але тепер вона, може, дедалі набереться одваги, бо вона ж «гімназист». Хоч, зрештою, у них в гімназії і хлопці часто плачуть, се у них в звичаї. Але гімназія у них славна, нема такої казьонщини, як в наших. Надто учитель італьянської мови, історії, латині і географії (все в одній особі) такий симпатичний, так просто і вміло обходиться з учениками, що ми всі, хоч незнайомі з ним, дуже його любимо і завжди помагаємо Путі робити для нього букети (йому ученики часто дарують букети, — інших дарунків він не приймає, та й букети тільки некуповані бере). Звичаї в гімназії дуже прості і вільні, найбільша кара — заборонити на скілька днів приходити в гімназію. Нулі та 1 «з поведения » ставлять часто, але й зачеркують хутко, і ніхто того особливо не боїться, хоч не раз «для годиться» плачуть і просять зачеркнути. Свят тут менше, ніж у нас, але зате, напр., позавчора ні з того ні з сього всіх розпустили з 10 г. рано, через те що «сьогодні гонки». Сьогодні, в суботу, директор хотів, щоб замість того пропущеного часу учились по обіді тепер (тут тричі на тиждень учаться ще й по обіді від 4 до 5, одну годину, а ранішня наука іде 3½ год., від 8½ до 12), але учитель італьянської мови сказав, що нехай директор «ловить», коли хоче, математика, а він (італ.) на урок не прийде, бо й сам хоче в суботу гуляти. А математик ранком так умовляв одного ученика, що не хтів тихо сидіти: «Та посидьте ж, Корраді, ще півгодинки тихо, а я вже вас сам на гонки поведу, їй-богу, поведу, тільки заспокойтесь». Сей Корраді знаменитий на всю гімназію своїм пустуванням. Путя його хутко в гості до себе запросить, тим часом до неї вже ходять дві товаришки і два товариші, спочатку церемонились, бо тут хлопці з дівчатами не дуже-то товаришують, а тепер звикли і остатнього разу таке виробляли, що Путя потім аж по сходах не могла ходити і в 9 год. спати пішла. Ще тобі колись про їх звичаї напишу, коли цікаво, а тепер вже годі, лист і так довгий. Про себе не маю що нового писати, бо я зовсім здорова, як і всі ці остатні дні. Пиши мені, Гусінько, а я буду відповідати завжди. Цілую міцно твою білу голову, а ти всіх поцілуй. Твоя Леся Се було в початку віків. Новостворений світ сіяв чудовою красою, скрізь була гармонія, ясне, повне життя. Цвіла божа мрія, розкішна й лагідна. Людське життя плило тихими хвилями і зливалося з тією мрією в одне осяйне, спокійне море. Великий спокій був на землі, й люди жили в спокою. Так було довго. Злий дух спав у підземній країні. Він спав довгі віки, і сон його був лихий. Прокинувся злий дух і покликнув: «Лихі сни мучать мене! Душа моя рветься, нема мені спокою! А там, на землі, панує ясний спокій, мрія ворога мого цвіте і витає — і ніщо не бентежить її. Чи маю я носити сам мою тугу огненну, чи маю ховати мій смуток темний? Ні, я кину тугу в серце наймиліших дітей ворога мого, я розкину над ними смуток чорним покривом, і потьмариться мрія ворога мого». Злий дух вийшов чорним димом з лона землі і огненною хмарою полинув понад землею. Він пролітав над долинами, де хвилювало золоте збіжжя, де рясні дерева клонили додолу важкі віти. Там спустився злий дух, — і збіжжя вигоріло, мов від огню, овоч на деревах почорнів, трави пожовкли, квітки посохли, стала пустиня. Люди ховалися від огненного подиху по ямах та печерах і стогнали: голод!.. голод!.. Злий дух вернувся у підземну країну і ждав. Минуло сто літ. Пустиня давно обернулася знову в розкішну країну, знову хвилювало золоте збіжжя, рясні дерева знов клонили додолу важкі віти. Нове покоління людське розказувало казки про колишній голод, але ті казки почали забуватись. Божа мрія цвіла, як і перше, і спокій був на землі. Але злий дух не спав. Він сказав собі: погляну на діло рук моїх! Здійнявся з лона землі сивим туманом і холодною хмарою полинув над землею. Він пролітав над горами-полонинами, де паслися отари великі, де розкинулись табори людські, там він з’явився густим мороком, лихою заразою. Гинула худоба, конали люди, крик страшний котився по горах: смерть, смерть!.. Отари зникали, табори порожніли… Злий дух вернувся у підземну країну і ждав. Минуло сто літ, — на могилах людей, що погинули від зарази, ярий моріг зеленів, а нащадки їх спокійно ходили по горах-полонинах, весело грали в сопілки, скликали незліченні отари. Табори біліли наметами, скрізь було життя. Ніхто не згадував про лиху заразу. Божа мрія цвіла, як і перше, і на землі був спокій. Злий дух сидів у підземній країні і думав. І він створив думкою своєю дивну постать. Вона була блискуча, як рання зоря, і міняла свій вид щохвилини, як вогонь. Злий дух дав їй життя і назвав її: щастя. Він взяв її на свої дужі крила і полетів з нею геть високо понад землею. Була темна ніч, табори спали, тільки молоді пастухи сиділи навколо багаття — пастухи не спали вночі, — вони співали. Наймолодший грав у сопілку, дивився на зорі, і очі йому були спокійні, як зорі. З неба покотилася велика блискуча зоря. Пастух покинув сопілку і вхопився за серце. Він бачив зорю, і вона йому серце вразила. Він крикнув уголос: «Дивіться, дивіться!» — і всі дивились туди, куди показувала його рука, — там упала зоря. Вона впала на високу гору, і на горі спалахнуло світло, горіло і вабило серце. Пастух сказав братам своїм: «Ходім туди!» — і всі пішли до світла. Всі бачили у світлі те, що було їм над життя миле, і всі бачили різно. Їм було так, мов у душі в них горів вогонь. Вони йшли все далі, і світло далі ставало. Вони все йшли, кололи ноги на колюче зілля, шарпали одежу об гострі терни, кров була на слідах їх; йшли і падали один по одному, бо сила покинула їх. А ясна, дивна постать все далі ставала, все більше мінилась і зникла в тумані. Настав день, а вона не верталась, і ніхто не знайшов її. Був знов вечір, і пастухи співали. Вони співали: «О щастя, о ясне, загублене щастя!» І ті пісні отруїли серце всім людям. Всі прагнули щастя, а ніхто не знав його, всі хотіли бачити його, мати його на хвилинку і вмерти потім, бо воно стало їм миле над життя. І кожний бачив його, хоч у сні, хоч на малу хвилинку. На одного воно глянуло коханими очима, іншому заблищало золотом, іншому засіяло світлом слави. Всіх зчарувало воно навіки, і чари його були отрута. Воно летючою зорею падало в серце, і серце починало горіти. Хто раз бачив його, той не забував його до смерті. Пекельний вогонь прокинувся в душах всіх людей. Всі шукали щастя, всі хотіли мати його ціле в своїх руках. Для нього віддавали все найдорожче, губили себе і других, сльози й кров лились річками во ім’я його. А щастя літало по світі зорею, блискавицею, вогником бродячим і ніде не спинялось надовго, і ніхто не мав його ціле в руках. І чутний був великий крик по всій землі: «Щастя! щастя!..» Одного з найвідоміших спортивних коментаторів України Валентина Щербачова відсторонено від коментування матчів «Євро-2016». НТКУ анулювало договір із журналістом без будь-яких пояснень і попередження. Про це повідомив у «Фейсбуці» друг Валентина Щербачова, журналіст Віталій Довгич. «Ось якого листа надіслав мені Валентин Щербачов. Цитую: «Я вже давно звик до вибриків різних телерадіочинуш, котрі, прогинаючись перед можновладцями, забороняли мені працювати в ефірі, бо я ж — «ображав критикою небожителів». Нині ж — абсолютно без будь-якого попередження, анулюють договір на репортажі на УР (під картинку з Євро). Після першого репортажу, готуючись до наступних, раптом від колег дізнаюся, що «зверху» — з НТКУ, від пана Аласанії, прислано «їхнього» коментатора, а мій договір анулюють», — написав Довгич. У листі також йдеться про те, що Валентин Щербачов має намір відстоювати в суді свою професійну честь і гідність. «Я б і начхав, але друзі-юристи радять подавати позов, випробовуючи судову систему на захисті прав людини. Мабуть, є сенс звернутися до суду, щоб «пани теленачальники» зрозуміли: з людьми треба по-людськи, а не з позиції непрофесіонала у владі», — заявив телекоментатор. Варто зазначити, що Валентин Щербачов — володар відзнаки «Всенародне визнання» Спілки журналістів України, у 1992-1999 роках очолював Федерацію спортивних журналістів України. З 1970 року на українському телебаченні він вів спортивні програми, найвідоміші з яких — «Футбольні діалоги» (з кінця 80-x рр. до 1997 року вона мала назву «Футбол-хокей»), «Україна спортивна», «Спортивні кумири», «Олімпійська хвиля», «Спорт арбітраж», «Спорт майдан», «Валентин Щербачов представляє» та інші. Також Валентин Щербачов є засновником проекту «Національний реєстр рекордів України». До речі, серед рекордів є і його власний — за свою кар’єру коментатор провів п’ять телевізійних марафонів, перебуваючи в студії без перерви по 12, 24, 25, 30 та 33 години. Нині Валентин Щербачов часто супроводжує команду ветеранів київського «Динамо», а не так давно був з ними в зоні АТО. Серед інших захоплень — екстремальні види спорту. Щербачов організував більше 30-ти гімалайських експедицій, про які відзняв 26 репортажів. Брав участь у парашутному десантуванні на Північний полюс у складі української експедиції «Україна — Північний полюс 2000». Автор проекту «Сімейний екстрім», котрий (через відсутність зацікавлення з боку наших телекомпаній) проводить в екзотичних країнах південно-східної Азії. Загалом Валентин Щербачов є автором 5 книг про спорт та 42 фільмів про екстремальні експедиції. Україна кличе Вас, наші Браття-сусіди, до цього великого діла. ЖОВНІРИ ЧЕСЬКО-СЛОВАЦЬКОЇ АРМІЇ! Ви вояки, але у Вас людське серце і сумління. Ми знаємо, що Ви, чехи,і Ви, словаки, - сини культурних, демократичних, політично високорозвинених народів, тому віримо, що Ви станете разом з нами проти большевицько-польського варварства і людоїдства. Коли Ви чесні люди, коли Ви демократи - не слухайте большевицької брехливої пропаганди, не слухайте тих, які вихваляють червоний тоталітаризм і кажуть Вам виступати проти українців. Не слухайте їх, а допомагайте серцем і ділом українському народові в його горю і нещастю і в його героїчній боротьбі! Ми українці - Ваші найближчі сусіди і найближчі брати. Не помагайте, отже, нічим ворогам людської свободи, але допомагайте її оборонцям! Пам'ятайте, що ми, Українські Повстанці, боремося за найвищі і найшляхетніші вселюдські ідеали свободи, братерства і рівноправности всіх народів, ми боремося за національне і соціальне визволення, рівність і справедливість кожнього народу і кожньої людини! Ми кровавились за ці ідеали повних три роки в боротьбі проти німецької окупації - і тепер продовжуємо нашу боротьбу за ті самі ідеали проти окупації большевицької. Не виступайте, отже, проти Українських Повстанців, не стріляйте до нас, але єднайтесь з нами і допомагайте нам. Тим прислужитесь також своїй батьківщині, яка рівно ж загрожена сьогодні небезпекою большевицького імперіалізму. Слава нашим волелюбним слов'янським братам - Чеським і Словацьким Демократам! Хай живе співпраця і братерство наших народів! Хай живе Вільна, Самостійна Українська Держава! Хай живуть вільні, самостійні держави усіх народів у братерській дружбі і співпраці! Хай живе новий вільний світ на руїнах гітлерівської і большевицької тиранії! Геть чорний, брунатний і червоний фашизм - ворогів людської свободи! Хай живе воля, братерство і соціяльна справедливість усіх народів і усіх людей! Від Бюра Інформації Української Головної Визвольної Ради Бюро Інформації УГВР уповноважене поінформувати кадри підпілля і ввесь український народ про те, що після смерти сл. п. генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича - Лозовського, Чупринки - пост Голови Генерального Секретаріяту УГВР та Головного Командира УПА обняв полк. УПА Василь Коваль. Назва, характерні особливості та межі поширення української мови, яка належить до слов’янської групи, з бігом її історичного розвитку не залишалися незмінними. З-поміж неслов’янських мов вона (приблизно від 895 р.) межує на заході з угорською, що належить до фіно-угорської сім’ї; на південному заході з румунською та її молдавськими говірками (романська група), які принаймні від XIII ст. розірвали безпосередній контакт між українською та болгарською мовами; донедавна (тобто до 1945 р.) також із кримськотатарською мовою, що належить до тюркської сім’ї. Раніше контакти української мови з тюркськими були міцніші й різноманітніші: печеніги (X-XI ст.), половці (XI-XIII ст.) і татари (від XIII ст.) межували з нею на сході та південному сході, а іноді проникали й углиб українських теренів, призводячи до мовної котериторіальності; турки межували з українськими землями на півдні (особливо в XVII-XVIII ст.). Контакти з німецькими, вірменськими, сербськими та ін. колоністами були обмежені часово й територіально. Сучасна українська мова в її літературній формі має чимало фонетичних і морфонологічних рис, що виразно відрізняють її від сусідніх слов’янських мов. Цей чинник не може, однак, бути виявлений безпосередньо, принаймні в царині історичної фонології, де вчений бачить лише матеріальні сторони розвитку в цілому їхньому багатоманітті. З огляду на ці обставини, історія назви не дає жодних підстав робити висновки щодо часу постання української мови як єдності. Насправді проблему її визначення слід заступити іншою, конкретнішою: відмовляючися від спроб установлення — принаймні наразі та з лінгвістичного погляду — невловного суб’єктивного "моменту запалення", історик української мови має відносити термін "український", заради зручності, щонайдалі назад у часі, наскільки це дозволяють матеріальні свідчення, і замість пошуку відповіді на питання про початки української мови спробувати відповісти на питання, коли почався її особливий, окремішній розвиток. У рамцях фонології це можна зробити, встановивши першу фонетичну зміну, що поширилася серед слов’янських мовців на пізнішій українській території, але оминула сусідні слов’янські племінні групи. Така найдавніша зміна може бути датована VI-VII ст. (див.: 3.1). Звичайно, жодна поодинока зміна не створює окремої мови. До такого результату могло призвести лише подальше нагромадження змін (що, власне, і сталося). Ми не в змозі встановити, в який саме точний момент часу накопичення змін спричинило якісний стрибок чи коли саме виник суб’єктивний первень, а отже й коли саме закінчився інкубаційний період і виформувалася самостійна українська мова. Ясно, принаймні, що на той час, з якого до нас дійшли перші писемні пам’ятки, нагромадження специфічно українських рис є значним, і цей факт уже в XIX ст. був добре відомий. Ще 1866 р. Потебня писав:"... тепер можна напевне сказати, що поділ руської мови давніший від XI століття і вся історія її, базована на свідченні пам’яток, має діалектний характер і являє собою історію руських наріч, зокрема й наріч писемних ... "Адже сьогодні для нас є безсумнівним, що вже в XI ст. південь Русі був відокремлений від півночі певними діалектними особливостями ..., і ми трималися б цього переконання, навіть якби не було таких явних свідчень на його користь, які фактично містяться в писемних пам’ятках XI ст.", — писав Шахматов 1882 p. (ASPh 7,73). Яґіч підсумовував уже 1884 р.: "Як не припускати для XI століття повного розвитку руських наріч, коли вже різні дрібниці їхні ясно прозирають із пам’яток. Звісно, для південноруської мови не минули без сліду багато століть бурхливого життя пізніших часів, для народної мови мала особливу вагу тривала доба польського панування, що відбилася на словах, зворотах, а також формах малоруського наріччя невигладними рисами. Цього пізнішого нашарування, звичайно, в живій мові XI ст. ще не було, отже й у пам’ятках його не віднайдемо. Більш детально питання походження української мови розглядаємо в 14.3. Отже, коротко кажучи, у цій книзі фонологічний розвиток української мови простежується від VII ст. і до нашого часу; при тому назва "українська мова" застосовується у зворотній проєкції на ввесь цей період, але питання про час, відколи вживання цієї назви є вповні обгрунтованим, залишається без відповіді. І хоча це нібито суперечить зацитованій вище поставі Потебні (1876 р.), насправді він сам учинив точнісінько так само, і, здається, нічого іншого мовознавцеві, власне, й не зостається. Зайве казати, що всі перелічені вище прикмети української мови, як і інші, неперелічені, розвинулися протягом цих тринадцятьох століть. Перед тим предки українців розмовляли тією самою мовою, що й уся решта слов’ян (принаймні, жодних відмінностей ми не спроможні встановити). Коли йдеться про джерела, використовувані для реконструкції фонологічних змін в українській мові, конче треба розрізняти між часом до та після середини XI ст. Для кількох попередніх століть, що мають братися під увагу, тобто для періоду приблизно від VII до XI ст., жодних пам’яток, написаних в Україні мовою її народу, не існує. Фонологічний розвиток протягом цього періоду має реконструюватися за допомогою порівняльного методу, а також методом внутрішньої реконструкції та шляхом аналізу запозичень, узятих українською мовою з інших мов та іншими мовами з української. У ґрунті речі, це є ті самі методи, що застосовуються для реконструкції праслов’янської мови, але з декількома відмінностями, серед яких варто віднотувати три: для протоукраїнських діалектів праслов’янські явища беруться як наперед дані й правлять їм за тло; дані діалектів (українських) мають тут далеко більшу вагу, ніж при реконструюванні праслов’янської мови; нарешті, певне світло найдавніші пам’ятки проливають і на аналізований попередній період. Підходи, застосовані до часів дописемних, зберігають чинність і для часів пізніших. Та починаючи з середини XI ст. з’являється важливе додаткове джерело даних — писемні пам’ятки, що дозволяють з’ясувати, коли саме відбулася та чи та звукозміна, а часто й визначити проміжні стадії розвитку, які залишилися б непоміченими при неминуче надто узагальнюючому порівняльному підході. Та разом із писемними пам’ятками виникають і нові проблеми. Як правило, письмо в Україні ґрунтувалося на взірцях, узятих з інших слов’янських мов; літописці й переписувачі аж ніяк не прагнули до відтворення реальної фонетики мови щоденного вжитку. На початку за взірець правила церковнослов’янська мова, і пам’яток, писаних саме цією мовою (в різних її редакціях), є сила-силенна впродовж усієї історії української мови від XI до XVIII ст. У Великому князівстві Литовському, починаючи з XIV ст., основою світської літературної норми була радше тогочасна білоруська мова, і існують різні варіанти її змішання з мовою українською. Від початку XVIII ст. мовну практику в Україні почала заполоняти російська мова, аж нарешті український складник звівся до поодиноких українізмів. Лише геть наприкінці XVIII ст. з’являються перші тексти, свідомо скомпоновані українською мовою. Перипетії, пов’язані з функціонуванням писемної мови в Україні, докладніше описано в "переходових" (між окремими періодами) розділах 14, 29, 43, 57. Відповідно, звукозміни неможливо просто вичитати з пам’яток. Докази їх наявності мусять видобуватися шляхом копіткого аналізу, що його методи мають варіюватися залежно від жанру пам’ятки та її стосунку до мови щоденного вжитку. У більшості випадків дослідник повинен насамперед з’ясувати, якої мовної та правописної системи дотримувався автор або переписувач, а відтак розглянути відхилення від цієї системи. Ці відхилення можуть бути двох типів: мимовільні помилки та свідомо внесені зміни. Діалектні дані й матеріали пам’яток доповнюють себе навзаєм, і якщо покладатися лише на один із цих складників коштом іншого, то можна дійти хибних висновків. У студіях з української історичної фонології обидва ці ухили мали місце. Кримський, приміром, неодноразово висловлював хибні думки, бо спирався на самі лише пам’ятки, вибираючи з них нетипові й випадкові помилки (він, на додачу, часто неправильно зчитував і/або інтерпретував узяті для аналізу уривки, збитий на манівці своїм прагненням віднести риси сучасної української мови до якомога давніших часів). Натомість Зілинський, прекрасний діалектолог, де-не-де у своїх діалектних дослідженнях наважувався робити висновки історичного ґатунку, що ніяк не підтверджувалися пам’ятками й залишалися чистісінькими спекуляціями (які він сам пізніше мусив спростовувати). До південно-західного наріччя відносять такі говірки: волинські, подільські, буковинсько-покутські, надсянські (після 1945 р. на велику міру розпорошені), наддністрянські, лемківські, бойківські, гуцульські та закарпатські. З погляду історичної фонології в цей перелік варто впровадити певну гієрархію. Насамперед, східні зони поширення як волинських, так і подільських говірок розташовані на заново заселених територіях, більшість із яких було поновно здобуто в XVI ст., тимчасом як решта земель, що про них іде мова, мали стале населення, характеризуючись тяглістю мовного розвою від давнішого часу. З-посеред них західноволинські, надсянські, наддністрянські, бойківські, західноподільські та покутські говірки ймовірно ведуть свою традицію в тих самих ареалах із доісторичних часів. Натомість про доісторичне коріння лемківських, закарпатських і гуцульських говірок можна сперечатися (див. 62.5). Починаючи від цього часу, можна обгрунтовано говорити про існування карпатської групи говірок. Деякі з карпатських інновацій середньоукраїнського періоду заторкнули також і надсянські говірки. Лише в південно-західному наріччі принаймні декотрі говірки (а точніше їх носії) називаються так, як визначив сам народ (зазвичай це слова на позначення сусідів), а не штучними науковими окресленнями. Лемки, бойки, гуцули — це носії відповідних говірок. Певною мірою це стосується також Покуття, Буковини, Волині та Поділля. Цим зайвий раз засвідчено відносну ізольованість і стабільність, характерні для постання й існування цих говірок. Проте ці назви не можна вважати дуже давніми, і до племінних назв доісторичного періоду вони з цілковитою певністю не нав’язують. Говорячи про Україну, слід брати до уваги такі доісторичні слов’янські племена, перелічені та/або згадані в Київському Початковому літописі, як деревляни (Середнє Полісся), сіверяни (Східне Полісся), поляни (Київщина, цебто ядро Русі), бужани (називані також волинянами або дулібами), уличі або улучі, тиверці (Подністров’я) та хорвати (Карпати? Перемищина?). Дуліби востаннє згадуються в записі за 907 р., уличі за 922 р., поляни й тиверці за 944 р., деревляни за 990 р., хорвати за 992 р., сіверяни за 1024 р. Дивлячись суто географічно, середньополіські говірки можуть бути виведені від деревлян, східнополіські від сіверян, західноволинські від дулібів; висловлено також гіпотезу, обстоювану — з індивідуальними нюансами — низкою вчених (Шахматовим, Лєр-Сплавінським, Зілинським, Нідерле, Кобилянським та ін.), що гуцули, а можливо й бойки, є нащадками уличів, які під тиском печенігів залишили свої рідні землі над Богом, переселившися до цієї частини карпатського реґіону. Проте нам нічого не відомо про мовні особливості, якими відрізнялися між собою доісторичні слов’янські племена на Україні, а отже будь-які спроби пов’язати сучасні говірки зі згаданими племенами ані довести, ані, навпаки, спростувати незмога. Навпаки, доробок Соболевського, Шахматова та Яґіча був значний. Після Потебні саме вони стали в цій галузі найвидатнішими дослідниками. Насамперед усі троє були першорядними філологами та фахівцями з давньоукраїнської рукописної спадщини. Соболевський і Яґіч здебільшого не виходили за рамці філологічної школи, хоча перший також приділяв увагу дослідженню діалектів. Шахматов, наймолодший з них, сполучав філологічну майстерність із молодограматичною методологією. Вплив книжки Кримського на пізніших істориків української мови був помітний. Його хибні твердження та невірно відчитані приклади раз у раз некритично повторювано, адже на позір ця книжка з її нескінченним цитуванням уривків давніх пам’яток здавалася докладно вдокументованою в кожній подробиці! У будь-якому разі, позитивною стороною книжки є те, що в ній зроблено перші кроки до створення української історичної діалектології, уґрунтованої в інтерпретації давньоукраїнських пам’яток. Полеміка із Соболевським утратила гостроту після української національної революції 1917-1920 рр., тож поле стало вільним для конструктивного й об’єктивного дослідження. Під методологічним оглядом найвизначніші з-поміж тогочасних викладів української історичної фонології дотримувалися молодограматичної лінії й були менше-більше пов’язані з шахматовською школою. Першими за хронологією вийшли книжки « Украинский язык » Степана Кульбакіна (X., 1919) та « Курс истории украинского языка » Івана Огієнка (К., 1918; друге видання — 1919); причому друга з них, орієнтована на злободенні гасла, відзначалася далеко меншою критичністю. Ці дві книжки викликали цікаву дискусію на шпальтах ЗІФВ (5, 15, 18, 19, 21-22, 23), в якій узяли участь Булаховський, Дем’янчук, Грунський, Пархоменко й сам Бузук, — а також на сторінках «Шляху освіти» за 1924 р., числа 6 і 9 (Сулима, Синявський і Бузук). Тимченкова книжка, що в ній близько 70 сторінок відведено фонології, відзначалася атомістичним викладом, типовим для молодограматичної школи: зміни кожного звука представлено в ізоляції від інших; часові й територіальні характеристики майже не враховуються, нечисленні спроби хронологічного аналізу є непевними через брак критичного підходу до матеріалу пам’яток. Бузук у причини звукозмін теж не заглиблюється, але подає найважливіші з них у хронологічній послідовності. Особливо щільні й багатобічні були взаємини з половцями: постійні сутички й руйнівні наїзди з обох боків не були перешкодою для жвавої торгівлі, воєнного союзництва, осадництва та винародовлення бранців, змішаних шлюбів в усіх суспільних верствах тощо. Обопільний вплив протоукраїнської людності та половців був глибоким, а двомовність набула, ймовірно, великого поширення. Половців розвіяла татарська навала 1234-1240 рр., що її наслідком було загарбання всієї України мало не на ціле століття. Коли йдеться про доісторичну добу, головний матеріал дослідникові постачають українські діалекти та факти інших слов’янських мов, що досліджуються за допомогою порівняльного методу, а також аналіз запозичених українською мовою чужомовних слів. Щодо можливості використання текстів давньоукраїнської доби для реконструкції протоукраїнської мови — див. завваги в 14.7. Більшість непорозумінь, що мають місце в історичній фонології української мови, є наслідком атомістичного підходу до давньоукраїнських пам’яток: дослідник, зацікавлений постанням котроїсь риси в сучасній українській мові, шукав написань, які б її відбивали в одному чи кількох давньоукраїнських текстах і, якщо знаходив, уважав їх за доказ того, що ця риса існувала під добу створення аналізованого тексту. Описки, помилки й часто-густо власні хибні прочитання (природні при упередженому погляді) сприймалися як достотні мовні факти. Як наслідок, процеси звукозмін висмикувалися з відповідного фонологічного контексту; їхнє реалістичне історичне витлумачення робилося неможливим, а цілій концепції історичної фонології загрожувала небезпека перекручень. Можна виробити формулу, яка б ураховувала всі ці фактори. Однак жодна формула не в змозі передбачити всіх імовірних випадків чи ситуацій, на які можна натрапити в пам’ятці з багатошаровим письмом. Типологія текстів — річ можлива й бажана, але жодна типологія не передбачить усіх комбінацій; навіть за найвищої вірогідності узагальнень щодо давніх пам’яток кожна з них має властиву лише собі неповторність, тому дослідник значною мірою покладатиметься на власний досвід і чуття історичної реальності. Його науковий підхід завжди міститиме елементи мистецтва. Коли загальне уявлення про характер пам’ятки вироблено, рутинна техніка полягатиме в усуненні всіх чужомовних рис, представлених у ній (хоч би тільки потенційно), тобто їх треба вилучити або ж — якщо це виявиться неможливим — аналізувати з надзвичайною обережністю; далі слід визначити й усунути всі писарські помилки й недогляди; нарешті — вилучити всі традиційні написання. Все, що залишиться (якщо залишиться), може правити за мовні інновації, відбиті в пам’ятці. Ба більше: їх можна вважати вірогідними лише в тому разі, якщо вони відтоді траплятимуться менше-більше регулярно в пізніших пам’ятках, часово наближених до неї, — зрозуміло, коли не постане якась особлива причина їхнього браку (притлумлення). Якщо в котрійсь пам’ятці знайдено певну ознаку, яка знову зрине щойно кількома століттями пізніше, то йдеться радше не про мовну інновацію, а про індивідуальне відхилення, що його причини належить з’ясувати. Перша фіксація фонологічного нововведення в пам’ятці звичайно відстоїть у часі від його постання в мові; такий розрив може подеколи бути тривалим. Проте, якщо ми не маємо інших засобів визначення хронології зміни (запозичення з інших мов у давньоукраїнські діалекти або літературну мову чи навпаки, відносна хронологія), дослідник не годен виміряти цю часову відстань і мусить уважати, що перша дата появи інновації в пам’ятці приблизно збігається в часі з самою фонологічною зміною. Наведені завваги стосуються використання давньоукраїнських пам’яток як джерела відомостей про інновації в мові, а також того, як ці пам’ятки використовуватимуться у книзі надалі. Той підхід — статичний, або систематичний, — контрастує з динамічним, що застосовуватиметься в дальшому викладі. Настрій та спосіб вести розмову треба знайти такі, щоб чоловік невдовзі зажурився за минулим теплом. Як він зм’якне, скориться, зробиться дуже люб’язним, тоді знов неждано обертаймося обличчям, вертаючи і ніжність, і захоплення, і сонячні дні. Для досягнення бажаних наслідків флірту принципово важливо оцінити вади чоловіка детально та глибоко, щоб змінюючи любовну погоду, не скоїти непоправної помилки і не нашкодити самому собі. У жодному разі не слід ставити під сумнів власні слова та нападати на ті риси, що ними раніше милувались, бо гра не повинна полягати в шахрайстві та взаємообмані, а лише в захопленні одними рисами чоловіка і у відкиданні інших. Сонячної пори дивуймося, хвалімо, високо цінімо його чесноти, у хмарний час байдужіймо до принадливостей і витягаймо на денне світло негативні риси. Дбаймо, щоб захопливі риси були первинні, головні, а немилі радше дрібні, і не стільки принципові, скільки обтяжливі, як на кожен день. Може, за такої нагоди деякі і пощастить викорінити. Часто випадає чути, що він чи вона сказали щось таке, чого зась, не можна взяти назад, і ті слова все-все попотрощили поміж ними. Це, власне, слова-каменюки, що ними, завівшись і не втримавши язика на припоні, силкуються болісно вдарити одне одного. Нищиться тоді дивовижний, досі чудовий та прекрасний о́браз коханої людини. Слів тих уже не забереш назад і ніко́ли вже не відновити довіри коханої людини. Вони безповоротно руйнують почуття безпеки у любові і розривають найістотніший зв’язок, що сполучає закоханих. Як бачимо з попередніх міркувань, флірт — це один з найпотужніших статево-почуттєвих засобів, що підтримує тривкість кохання. Спочатку розвага, словесний двобій пори, коли народжуються почуття, далі він поступово обертається на правила гри, які обумовлюють мало не саме́ буття цього кохання. Теперішні жінки, яких надихають дедалі більше урівноправлення з чоловіками, ширші можливості посісти донині неподільно чоловічі місця, в запалі разом з водою вихлюпують і дитину. Можна вчитися, можна працювати, але вдома, в любові, якщо вони хочуть жити повним життям й уникати розчарувань та психічних негараздів, жінка повинна бути жінкою, а чоловік — чоловіком. Кохання та домівка — твердиня, непорушна схованка, і лише спосіб життя та занять обох можуть піддаватися тим чи іншим перемінам. Жодна емансипація не здатна вплинути на те, що жінка — мати і народжує дітей, й у своїм материнстві та вихованні дитини потребу́є чоловічого піклування. У цій сфері нічо́го не зміниться, хіба що людей вирощуватимуть у пробірках і родина перестане існувати. Вертаючи до любовних таємниць наших бабусь, скажу, що флірт мав свої правила та настанови, не кажучи вже про багату “літературу” з цього питання, як-от: любовні порадники або гру “Товариський флірт”. Чимало було різних форм флірту, не просто словесного, а й такого, що ґрунтувався на умовних жестах чи знаках, як приміром, кольору паперу листів, способу начіплення значка (ліворуч, праворуч, догори ногами тощо), різновиду висиланих квітів (кожна квітка значила щось своє у любовній мові). Існували також певні етапи на важкій дорозі здобування чоловіка. Спершу треба висловити свій подив чоловіком і пошукати в ньому найрозмаїтіші чесноти. Нема на світі людини, якій би це не подобалось, звісно, коли дивуються нею. Так чинячи, звертаємо увагу на свою особу, на свої привітність, спостережливість, проникливість. Далі слід заохотити чоловіка розповідати про себе, сторожко видивляючись, що він вважає за найцінніше у своєму житті. Як матимемо намір і далі плекати почуття, це потім знадобиться. Згодом треба показати свою жіночу слабкість, щоб пробудити у слухача співчуття. У цім місці можна схвильовано описати свою безпорадність, життєві поразки та невдачі, висловити прагнення опіки та опертя на чоловічім плечі. Цього останнього вже, як правило, й казати не треба, бо зворушений кавалер сам пропонує те плече. Зовні ці правила виглядають досить кумедно та старомодно, й усе ж спробуйте, пристосувавши їх до сьогодення. Тоді побачите, що чоловіча природа відтоді аніскілечки не помінялась і що у давніх смішних рекомендаціях чимало правди. З’ясовуючи значення любовної мови, доходимо, нарешті, до ліжка і тут нова́ проблема: про що говорити і про що не говорити? А про що балакають завжди? — про колотнечу буднів! Як комашва, визбируємо смутки та прикрощі з цілого дня і подаємо їх на вечірнє базікання. Теліпаємо про паскуду Ковальського, який знов заклав начальнику, про Ковальську, котра вчора ляпала Зосі, що моє нове́ плаття — нікудишнє, про Ясю, яка вдруге народила близнят, про те, що обламалася газова плитка, а недавно ж лагодили, і тепер знов доведеться платити, про те, що Зося подерла десь свої чобітки і так далі і таке інше. І ось, остаточно змучившись надокучливим пасталяканням, шукаємо солодкої втіхи у забаві вдвох. У забаві, у якій не лишилося вже ані крихти радості. Шукати у коханої людини зрозуміння та розради — природна річ, але ніко́ли не годиться заводити про це мову у ліжку чи за столом, бо то препогана завичка — змішувати харч і секс з денними мороками. Збирати найтемніше та найогидніше, аби розплести його у вечірній розмові як тло до любові — страшенно небезпечно. Поступово, з роками, балаканина, галдикання у ліжку про кривди та жалі з цілого дня стає невиправною унадливою звичкою, своєрідною життєдайною, горезаливною чаркою після важкого дня, начиненого колотнечею, клопотами та неприємностями. Стомлені, роздратовані, зневірені життям — втікаємо, у ліжкові шукаючи забуття, і, подібно як алкоголем, не вгаваючи, напиваємось донезмоги. Так виникає і твердне сполука буденщини і сексу. Перегодом постає знеохота і до похмурої подружньої любові (на жаль, утішати випадає здебільшого дружині). Ніко́ли не годиться перепивати, як і кохатися, аби вбити смуток, бо в обох випадках довго доведеться каратись. Наслідки такої поведінки дадуться взнаки досить скоро. Мерзенні та дратівливі проблеми, поєднані з сексом, нашаровуються у психіці, і мимоволі відраза та зненависть до життєвих клопотів переноситься на супутні переживання — статеві взаємини. Умовний рефлекс пускає корені і винищує найкоштовніші якості співжиття — почуття повної розрядки та радісної відпруги. У такому становищі один крок до того, щоб закрутити нову́ любов, у якій шукаємо солодкого блаженства у ліжку замість подружнього “раю”, котрий вимотує всі жили. І ось вимальовується інший клопіт. Знаємо вже, про що не треба розмовляти у ліжку. Тож про що можна і треба? Авжеж, про солодку розраду вдвох! Почнімо з волосся. Погладження по голові, цілунки у волосся, ніжні дотикання своїм волоссям до чоловіка під час танцю, врешті зачіска, блискучість та гарний уклад тісно пов’язані з його чистотою. Тут мені на думку сплив уривок з фільму Мориса Шевальє під назвою “Любов опівдні”, в якому тато-детектив відгадав, що його донька закохалася, бо що не день стала мити голову. Брудне та запилене волосся зліплюється масними стручками й видає гидкий запах несвіжого лою. Таке волосся не вкладається, стовбурчить, липне до голови і виглядає так, наче його вполовину менше. Торкати, гладити чи, не дай Боже, цьомати таку голівоньку — ой як неприємно. Це може просто вбити народжуване кохання, та й зрілу любов добряче охолодити. Як часто мити волосся, залежить від природних властивостей (сухе, жирне), пори року — взимку дужче просалюється, влітку — більше запилюється. Але в середньому раз на тиждень жінці, а чоловікові й того частіше (адже волосся коротше і сохне швидше). Дуже важливо, щоб волосся було пройняте легким запахом постійно вживаного одеколону чи парфум. Щоб той запах був тендітний і випромінювався лише у хвилини піднесення, треба, помивши голову, побризкати мокре волосся духами або одеколоном, а потім старанно витерти і висушити. Як наслідок таких зусиль, волосся у звичайній ситуації не пахне, але як хоча б трохи змокріє (у дощ, туман чи коли упріємо), виділяється дуже витончений запах. На шкіру тіла застосовувати парфуми чи одеколон слід з великим почуттям міри. Чоловік може, умившись та побрившись, зараз же натерти обличчя, шию та долоні одеколоном. Жінці також найкраще, вмившись, скропити ще мокру шкіру парфумами. Легесенько надушуємо волосся на потилиці та за вухами, щоб, коли притуляємося та зближуємо голови, випромінювався запах. Зволоживши краплиною духів плечі побіля вирізу на сукні, викличемо на тоді, як тіло розігріється, виділення милого запаху з-під того вирізу. Звичайно, у піднесенні статевих чарів багато значать штучні, ро́блені запахи, але не забуваймо, що вони не повинні “забивати” власних, природних запахів. Свіжий піт, яким у ході статевих контактів рясно вкривається шкіра, має приємний і піднесливий запах, бо він, піт, свідчить про те, що посилюється кровообіг партнера, а це — один із проявів статевого збудження. Ще одне джерело запахів — це подих. Бадьорий подих немало значить під час цілунку. У любовних книжках натрапляємо на визначення подиху, що пахне фіалкою, материнкою тощо. Є спеціальні рідини для полоскання рота, які здатні забарвлювати запах подиху. Який руйнівний вплив має на статеві взаємини неприємний запах з рота, бачимо вже в настановах Корану, де є цілий параграф, що дозволяє дружині розвестися зі своїм чоловіком, коли в того повсякчас смердить із рота. Наявність такого права для жінки у культовій книзі, яка обґрунтовує радше права чоловіків, ніж жінок, показує, наскільки гидко може тхнути з рота. Дражнення жіночих персів — один з найдужчих еротичних подразників, а як посилити ці пестощі цілунками, я опишу докладніше у дальшому розділі. Існує різновид пестощів груді, од якого дістають надзвичайну насолоду обоє закоханих. Це — лоскіт сосків голівкою зведеного прутня. Дотикові подразники у таких щедрих любощах дуже витончені та збудливі. Певна річ, це різновид особливо вишуканих пестощів, які більш годяться для досвідчених коханців. Пестощі брутальні, грубі, надміру сильні знеохочують замість збуджувати. Виняток з цього правила становлять інколи жінки відгодовані, огрядні, у яких чуттєві закінчення сховані за товстим підшкірним жировим прошарком. У такому разі годиться і плескати, і скубти. Розшалілий у хтивості чоловік нерідко має схильність боляче здавити або покусати жіночі перси. Варто не забувати, що жіночу грудь, статево збуджену та набучавілу, майже так само легко пошкодити, як і чоловічі яєчка. Кажучи далі про статеву чутливість шкіри, маю зазначити, що, як правило, чоловіче тіло значно бідніше на нервові волокна, аніж жіноче. Дотикова вразливість у чоловіків здебільшого обмежується статевими органами, губами, доволі часто вухами, що становить істотну різницю проти жінок. Чоловікові досить глянути на жінку, тернутися об неї або притулитися, і він уже ладен до статевого акту, який сповна його задовольняє. Якщо, починаючи співжити, не розвинемо у жінки вразливості нервових закінчень, які задіюють статево чутливі механізми, то вона залишиться сексуально недозріла і не спроможна буде видати з себе усього того, на що здатні її душа і тіло. Коли терпляче й наполегливо навчати жінку пестощів, це щедро винагородиться, як стане вона досконалою партнеркою чоловіка у коханні. Кажучи про статеву вразливість, я повинна зазначити, що бувають жінки з малочутливими персами та шкірними рецепторами, а усю їхню вразливість зосереджено головним чином поблизу геніталій, як і в чоловіків. Є також багато чоловіків з високою чуттєвою сприйнятливістю шкіри, яким, щоб повною мірою насолодитися у статевому акті, потрібні вступні пестощі. Жінка такого чоловіка повинна потрудитися і відшукати його статево чутливі ділянки тіла. Здебільшого вони містяться довкола губ, очей, шиї, плечей, уздовж боків та на внутрішній поверхні стегон. Нерідко у чоловіка буває значна кількість нервових волокон і на сосках. У такому разі, щоб він у всій повноті відчував насолоду від зносин, їй треба погладити, поцілувати, полоскотати язиком соски, губи, інші статево чутливі ділянки його тіла. Легко потерти долонею, вп’ястися нігтями, куснути, особливо перед самісіньким оргазмом — усе це діє украй збудливо на деяких чоловіків. Добре складається, коли чоловік з неабиякою вразливістю натрапляє на жінку заповзятливу, заводійську у пестощах, адже тоді одне одного доповнюють і статево вдовольняються обоє. Коли ж стріваються двоє статевих ледарів, то обом кортить бути пещеними, а спокушати іншого ліньки. Доречно підкреслити, що, коли подразнюємо ділянку клітора, слід видозмінювати дотикові подразники, бо якщо невпинно й одноманітно повторювати ті самі рухи, то це зменшує піднесення. Поздовжні рухи пальця тоді, як відчується, що твердне клітор, треба змінити на поперечні, під час яких палець перестрибує через його верх або легесенько шарудить уздовж бічних канавок. Щохвилини перериваючись, поплескуємо ділянки лобкового горбка та пахв. Перемінні та урізноманітнені подразники спричиняють те, що швидко зводиться і твердне клітор. Зрозуміло, що при цьому не треба забувати і переривати подразники, уникаючи того, щоб постійно одноманітно надавлювати. При повному зведенні клітора стане видно його голівку, що висунулася зі складок крайньої плоті. Чоловік повинен пам’ятати, що кліторна голівка не менш за прутневу ніжна і піддатна пошкодженням, через що грубий або надто сильний дотик заподіює болю замість приємності. Аби уникнути неприємного тертя, палець треба зволожити і, у разі, коли виділення з піхви вельми скупе (зокрема в юнок), варто змочити палець ще й слиною або іншою рідиною чи маззю. Лоскочучи клітор, юнак може довести дівчину аж до оргазму, навчаючи її статевої розкоші ще задовго до початку співжиття. Такий досвід поменшує її страх перед першим статевим актом та роздмухує інтерес до дальших пестощів. Для статево нерозбудженої жінки, такої, що ніколи раніше не пробувала онанізму, це найкращий шлях якнайповніше розвинути її еротичну вразливість. Ведучи мову про дотикові пестощі геніталій, не оминути чоловіка, у якого саме у цій частині тіла зосереджуються статево чутливі рецептори. У чоловіка сприйнятливість до збудливих дотиків міститься у ділянках, де пробігають чуттєві нервові волокна, що підходять до геніталій. Як бачимо на малюнку 11б (у розділі, де йдеться про іннервацію статевих органів), шлях, яким проходять нерви, починається біля заднього проходу (маю на увазі, ясна річ, поверхню шкіри), зусібіч оточуючи кільцевий м’яз-замикач заднього проходу. Велику статеву чутливість знаходимо і вздовж промежинного шву, який сполучає задній прохід з мошонкою. Подразнюючи цю ділянку пальцями, викликаємо гостре відчуття насолоди і нестримний кровоналив венозних судин прутня. Багата на нервові волокна і шкіра мошонки. Потираючи у цьому місці усією долонею, даємо волю піднесенню та приємності. Дражнити прутень можна прерізними способами. Коли хочемо прискорити його зведення та посилити стійкість, можна легко здавлювати, охопивши долонею тіло прутня, масажуючи його у напряму голівки. Збільшена чутливість до стиску та дотику уздовж нижньої стінки прутня, де проходить шкірний шов, що йде од промежини і мошонки. Кінець цього шву бачимо у вуздечці крайньої плоті — складці слизової оболонки, яка прикріплює крайню плоть до голівки прутня. Статево найчутливіші місця тут — ділянка слизової оболонки, нижня частина голівки та краї вічка сечоводу. Лоскіт, дотик, пестощі всіх статево вразливих зон надзвичайно збуджують будь-якого чоловіка. Наведені вище пестощі мають подвійне значення, бо справляють приємність та збуджують також і жінку, що відчуває, як унаслідок її пестощів підводиться, надимається і готується до акту чоловічий прутень. Ці відчуття діють дуже збудливо, зокрема на жінок, досвідчених у любові. Ерекція, тобто вставання, чоловічого прутня — то речовий доказ статевого впливу на чоловіка, й нема у почуттєво-еротичному житті жінки більшого нещастя, ніж те, що чоловік перестане відгукуватися готовністю на її пестощі. У випадках уже розвинутих пестощів, що йдуть перед початком співжиття, можна також заразом зазнава́ти оргазму у формі так званих поверхневих зносин. Завдяки тому, що голівка чоловічого прутня дотикається до клітора і треться об нього, такі зносини доводять до оргазму. Вони виконують подвійну роль, пробуджуючи еротичну чутливість жінки та призвичаюючи її до вигляду і дотику прутня у час солодких зазнава́нь. Такі любощі набагато ніжніші за дотики долонею, бо слиз, що виділяється зі слизових залоз сечоводу чоловіка, створює потрібне зволоження і корисні умови на пестощі. На стадії відпруження відмітною рисою чоловічих реакцій є період нечутливості. Аби пояснити, що означає цей термін, проведу аналогію зі скорочувальною функцією серця. Після кожного серцебиття настає момент відпочинку, коли серцевий м’яз стає абсолютно нечутливий і нездатний приймати нервові подразники, що спонукають його до поновного скорочення. Якщо, коли раптово розгніваємось чи порушиться діяльність серця, станеться, що виникнуть два чи більше серцебиття один за одним, то період нечутливості після них довшає вдвічі-втричі, залежно від числа скорочень, і серце наче на мить затримується. Це сприяє правильному відпочинкові серцевого м’язу. Втім, трапляється це ще рідше, ніж у жінок. Стадія відпруження після шалених пристрастей може затягуватися надовго, переходячи у щось схоже на “транс”, на статеве очманіння, тобто підвищене статеве збудження. Людина живе наче в іншому світі, з’являється у неї надзвичайна вразливість, що триває дні, тижні, іноді місяці. Світ видається напрочуд барвистим та свіжим, сповненим збудливих звуків та запахів (що зв’язано з посиленою гостротою чуттів). У період очарування нема жодних сподівань на розсудливе мислення. “Мислення і кохання — несумісні!” — як кажуть іспанці. Буває, що наглий обрив того напівмлосного трансу доводить до думки покінчити з собою і відчувається, як “ломка” у наркомана. Усе це супроводиться відчуттям загального виснаження та нездатності до будь-яких починань, крім невідчепного, настирного бажання. Ось Карачапов: він здатний схопити людину, що попала в скрутне становище, взяти її за горло й душити доти, поки ні копійки не лишиться в неї. Робитиме це серйозно, з діловитою пикою, мовчки, строго, поважно. Клапан — боягуз, хапа дрібничками. Схопивши, озирається, біжить у куточок і там наминає свій маслачок. Окрім маслачків, ні про що не мріє. Сосницький гасає в ріжні боки. Коли ведеться йому, може кинутись у воду й, рискуючи життям, рятувати другого. Коли погано з ним, — може підставити ніжку приятелеві і знаходити для себе сатисфакцію в біді його. Мені приємно заманути чоловіка на саму гору й зіпхнути його вниз. І той момент, коли в очах, поширених надією й захватом, блискає жах — є найкращий. Приємно, коли увага застигає, й ти обережно, м’ягко повертаєш його в той бік, який тобі потрібний. А він усміхається й гадає, що сам іде, "сам іде"! Сосницький бере в мене вже шосту сотню. Він більше не хоче рискувати. Тепер він гратиме з розумом. Банк нароста. Це вже справжня гора. Але Сосницький по камінчику, як Клапан, довбає і з усіх сил тримає себе, щоб не кинутись на неї з криком "ура"! Він, недбало розсівшись, ставить малесенькі ставки, — його не обходить гора. Мене ж тягне вивести його на неї. — Ну, Сосницький, давай у кумпанії? Га? — Ні, мерсі. — Що, волієш по гривеничку зароблять? Розсудливо. Катай, серденько, катай, принесеш діткам гостинчика. Ну, кинь дурниці! Удвох же, кажу тобі. Ну бо! Сосницький раптом плигає: Карачапов, бережіться! Він сідає рівніше, зачісує обома руками жовту гриву й гупа рукою по столі. Він от-от на самісінькій горі. Тоді я замислююсь і кажу: — Ні, здається, момент не дуже добрий, треба, мабуть, підождати. — Що?! Ждати? Чого?! — Кращого моменту. Тепер не можна. — Ех, ти, боягуз! Сам іду! — Як хочеш, не раджу. — Начхав я на твою раду. Він сам іде! А побіч, за столом із закусками, сидить оцей обгризений Нечипоренко. Немов не помічаючи сам, часом бере вилкою то гриб, то шматочок ковбаси, й їсть. А щелепи йому десь аж корчить, і хочеться кинутись, виючи, на їжу й обома руками пхати її в себе, сопучи та здригуючись від насолоди. Иноді він підходить до нас і дивиться на сотняні папірці, які ми пересуваємо один до одного. На його синюватих, голодних губах грає запобіглива і в той же час вибачлива посмішка старого ідейного інтеліґента. І ввесь вигляд у його старий, ідейно-інтеліґентний: скудовчена, мишачого коліру, кучерявенька борідка; попелясті пасмочки волосся на висках і потилиці; неохайний, обшарпаний піджачок та вишивана сорочка з якоюсь стьожкою, замісць краватки; на ногах короткі штани, зпід котрих видно руді халяви чобіт, які тепер іще носять, здається, тільки батюшки. Серед нас, серед наших ретельно поголених облич, бездоганних комірців, строго вигладжених бриж на штанях, лякованих черевиків, він робить вражіння не то псаломщика, не то прикащика з економії. І здається, що він сидить тут для того, щоб дочекатись, коли пан увільниться й дасть йому інструкції. Тоді він візьме свій клуночок, що лежить десь у кухні, суковату палицю й пішечки почимчикує на вокзал, жаліючи п’ятака на трамвай. А колись же він царював на мітинґах, і ця скудовчена борідка, ці пасмочки на потилиці викликали повагу. Неохайність і вбогість одежі були потрібні, необхідні. Колись робітники напам’ять учили прокламації, написані цією рукою, що тепер так несміло і злодійкувато посилає в рот на виделці смачні гриби. Він чекає на мене. Я сказав, що можу добути йому роботу. Так, так, я запропоную йому роботу. Коли Сосницький зривається згори й потім понуро сидить, мені стає нудно. Ми граємо цілу добу. Це може остогидіти. — Ви мусите жити. Ви видержите, Гелю. Ви сильна. — Я не хочу їм здаватися. Зрештою, також маю гранати, цілих дві, — і всі одночасно без слів згадали, як дарували їй у вересні на іменини «репанку»-РГД, і вона мусила те згадати, бо схлипнула, чи то засміялась нервово: — Ой Божечку, а я ж для вас усіх гостинці маю на Різдво наготовані! — і вже викидала в западаючу темінь зі свого наплечника якісь тремтячі згортки: рукавиці, шкарпетки? — щось біле спурхнуло й спало долі крилом, зачерпнувши жару, вона підхопила, стріпуючи: — А це для вас, друже командир, вберете? То Ліна, сестра, просила вам передати, я берегла до Різдва… То була сорочка. Сліпучо-біла чоловіча сорочка з рясною, як грядка чорнобривців, вишивкою на грудях.Така, як вишивають дівчата своїм нареченим, — і трьом мужчинам од того видива на мить заперло дух: сорочка світилася в тьмі як жива, вона хотіла бути вбраною не на смерть, а до шлюбу. І раптом Адріян зрозумів, навіщо вона тут. — Ах, бодай же вас Бог любив! — сказав, уже нічому не дивуючи: все було так, як має бути, життя,діслане до свого кінця, як набій по цівці, бігло гладко, мов із верховної волі, і все в нім вкладалося в свої пази. І дівчинка в матроському костюмчику, що, сама того не відаючи, вишила йому останню зброю,теж була тут і дивилась на нього з любов’ю. От під цією сорочкою він і вийде. Він пояснив свій план: він оголосить, що здаються. Вийде перший, під білим прапором — під оцим-о, —взяв сорочку до рук, але вона не пахла: він перестав чути запахи, чув лиш паленизну. Сорочкою прикриє гранату — тамті не побачать, поки не оточать його впритул. Тоді трьома вибухами водночас вони зможуть знищити щонайменше десяток ворогів. А як пощастить, то й більше. І «Стодолю» з ними, подумав він, лиш уголос цього не сказав. То було його останнє завдання, нікому іншому не міг його передоручити: мав убити зрадника. Не смів без того згинути, ані друзів відпустити всмерть: така смерть була б поразкою, на тім світі не мав би духа глянути їм в очі. А Гельця мусить лишитися тут, у криївці, Гельця мусить жити. Хтось мусить виростити наших дітей. — Друже командир, — це знов була вона, лиш голос мала одмінений до непізнання, низький, мов перестуджений. — Дозвольте, я піду з вами Але він уже не слухав — перед ним підносилася велетенська темна стіна, більша за все, що він здолав досі, й він сказав тій, що не пускала його туди, втримуючи при життю: — Ні, — і підступив до продуху. — Заждіть! — волосся їй розкошлалось; виглядала як безумна. — Вислухайте мене! Вони прийшли по вас, друже «Кий», — але він прийшов по мене!.. Мужчини дивилися на неї, мов уперше побачили. — Він врятується, — сказала вона; в голосі їй дзвеніли істеричні нотки: — Він вислизне, він хитрий. Ви нічого йому не зробите. А за два тижні буде крайова нарада провідників СБ. І він на неї прийде, вже з новими облавниками. І то буде кінець. Господи, — майже крикнула, — та чи ж ви не розумієте, що його ви не вб’єте? Не здурите його своєю виставою, і він урятується, навіть якби ви мали зараз не гранату, а бомбу, й положили півгарнізона? Маю вийти я! І то перша, як він і хотів! Тільки тоді він вам повірить— коли я стоятиму поруч із вами!.. Запала тиша. Крізь дзвін у вухах Адріян чув мовби тоненькі дитячі голоси: співали хором, десь далеко, наче колядку. Установлюється листова тайна. Постанови параграфів 14, 16, 17, 18 і 19 не торкаються нормовання спеціяльними законами виїмкового стану, який можна встановляти лише кожен раз окремим законом, згідно параграфів 79 - 80. Лише громадяне УНР користуються з усієї повноти громадянських і політичних прав, беруть участь в орудуванню державним і місцевим життям через активну і пасивну участь у виборах до законодатних установ і органів місцевого самоврядування. Активне і пасивне право участи у виборах, як до законодатних органів УНР, так і до всіх виборчих органів місцевого і громадянського самоврядування, мають всі громадяне УНР, коли їм до дня виконання виборчого акту вийде двадцять літ. Виїмок творять признані законом за безумних або божевільних, котрі находяться під опікою. Які карні переступства тягнуть позбавлення виборчого права, про те рішають Всенародні Збори звичайним законодатнім порядком. Ніяких инших обмежень виборчого права не може бути. Окремі постанови про права громадянства нормує спеціальний закон. Вибори мають бути впорядковані так, щоб один депутат припадав приблизно на сто тисяч людності і щоб при виборах ніхто не мав другого голосу. У всім иншім правила виборів у Всенародні Збори установляються законом. Повірка виборів належить Судові УНР. Свої рішення в цих справах він передає Всенароднім Зборам. Признання мандатів неправними і скасовання виборів та призначення на їх місце нових виборів належить Всенароднім Зборам. Скликає Всенародні Збори і провадить ними Голова їх, вибраний Всенародніми Зборами. Нові Всенародні Збори скликає і відкриває Голова, вибраний попередніми Всенародніми Зборами, Уряд Голови триває весь час, поки не будуть скликані нові Збори і буде вибраний ними Голова. Зміняє його заступник, вибраний Зборами на випадок смерти або тяжкої хвороби, до вибору нового Голови. Член Ради Народніх Міністрів, котрому більшість Всенародніх Зборів УНР висловить недовірря, складає свою повновласть, і через 24 години після цього Всенародні Збори можуть приступити до заміщення його способом, вказаним в параграфі 53. Те саме розуміється про цілу Раду Народніх Міністрів, коли їй буде висловлено недовірря в цілости. Стаття 13. Особливості надання спеціальних дозволів на геологічне вивчення та видобування газу (метану) вугільних родовищ Особливості надання спеціальних дозволів на здійснення господарської діяльності з геологічного вивчення запасів газу (метану), його видобування на шахтах, що готуються до експлуатації, та вугільних родовищах, промислова розробка яких не здійснювалася, незалежно від їх подальшого використання, а також на відпрацьованих вугільних родовищах визначаються відповідно до цього Закону. У межах ділянки, яка не збігається з межами гірничого відводу діючих шахт, а також для шахт, що готуються до експлуатації, та відпрацьованих вугільних родовищ спеціальний дозвіл на геологічне вивчення та видобування газу (метану) вугільних родовищ надається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр відповідно до закону без погодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у вугільно-промисловому комплексі. Спеціальний дозвіл на геологічне вивчення та видобування газу (метану) вугільних родовищ, промислова розробка яких не здійснювалася незалежно від їх подальшого використання, а також для відпрацьованих вугільних родовищ надається на строк не більш як на 20 років. Діяльність з видобування газу (метану) вугільних родовищ у межах гірничих відводів діючих гірничих підприємств, у спеціальних дозволах на користування надрами яких на час набрання чинності цим Законом зазначено право гірничих підприємств здійснювати видобування газу (метану) як супутньої корисної копалини, протягом строку дії відповідного спеціального дозволу здійснюється такими гірничими підприємствами без додаткового отримання окремого спеціального дозволу на видобування газу (метану) вугільних родовищ. Стаття 24. Вилов та тимчасова ізоляція домашніх тварин Собаки, незалежно від породи, належності та призначення, у тому числі й ті, що мають нашийники з номерними знаками і намордники, але знаходяться без власника на вулицях, площах, ринках, у скверах, садах, на бульварах, пляжах, у громадському транспорті, дворах та інших громадських місцях, вважаються безпритульними і підлягають вилову. Тимчасовій ізоляції підлягають собаки, коти та інші домашні тварини в разі, якщо на це є відповідне рішення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, а також ті, що завдали тілесних ушкоджень людині або іншій домашній тварині. Тимчасова ізоляція домашніх тварин може проводитись у примусовому порядку, якщо домашня тварина є небезпечною для оточуючих. Тимчасово ізольовані домашні тварини протягом семи днів з дня їх вилову повинні бути обстежені і після висновків державної установи ветеринарної медицини про стан здоров’я тварин повертаються власникам (після сплати витрат на обстеження і утримання), а в разі виявлення обставин, що можуть загрожувати життю та здоров’ю оточуючих, передаються спеціалізованим організаціям для подальшого лікування чи умертвіння. Для забезпечення вилову та тимчасової ізоляції собак, котів та інших домашніх тварин органами місцевого самоврядування можуть створюватися комунальні служби або підприємства з питань утримання та поводження з тваринами в населених пунктах відповідно до місцевих програм регулювання чисельності тварин у населених пунктах. Вилов собак, котів та інших домашніх тварин окремими громадянами забороняється, крім випадків, коли ці тварини є небезпечними для оточуючих та проявляють агресивність, створюючи загрозу безпеці людей. Вилов собак, котів та інших домашніх тварин, як правило, проводиться за відсутності сторонніх осіб із 5-ї до 7-ї години або після 20-ї години (влітку — після 22-ї години). Виловлені безпритульні домашні тварини протягом семи днів з дня їх вилову обов’язково утримуються на карантинних майданчиках служби або підприємства, що здійснює вилов, і можуть бути повернуті власникам із дозволу ветеринарної установи після пред’явлення реєстраційного посвідчення та оплати вартості витрат на вилов і утримання. Виловлені бродячі домашні тварини протягом п’яти днів з дня їх вилову утримуються на карантинних майданчиках служби або підприємства, що здійснює вилов, і можуть бути передані спеціалізованим організаціям за їх бажанням для передачі їх у спеціалізовані притулки. Якщо протягом двох місяців з моменту заявлення про затримання безпритульної тварини не буде виявлено її власника або він не заявить про своє право на неї, право власності на цю тварину переходить до особи, у якої вона була на утриманні та в користуванні. У разі відмови особи, у якої безпритульна тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї ця тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої її було виявлено. Повернені власникам тварини підлягають щепленню проти сказу. Власники зобов’язані протягом тридцяти днів утримувати таких тварин в ізольованому приміщенні і за вказівкою ветеринарної установи доставляти їх для огляду. Стаття 25. Правила поводження з тваринами, що використовуються у видовищних заходах, у спорті, при організації дозвілля Демонстрація тварин на виставках, у зоопарках допускається за умови дотримання зоогігієнічних, ветеринарно-санітарних норм і правил, установлених для утримання тварин. При поводженні з тваринами під час проведення спортивних, видовищних заходів, відео- та фотозйомок не допускається заподіяння їм травмувань, болю, знівечення, їх загибель. Забороняється використання тварини у кориді, створення та діяльність пересувних звіринців, пересувних зоопарків та пересувних виставок диких тварин, а також діяльність дельфінаріїв, що не мають природної морської води. При дресируванні тварин не допускається: нанесення тваринам побоїв, залякування, видалення кликів, кігтів тощо; примушування тварин до виконання дій, що їх травмують. Забороняється використання у видовищних заходах, у спорті, при організації дозвілля тварин, які важко переносять неволю, закритий простір, дресирування. Особа, яка утримує тварину, використання якої в циркових, спортивних та інших видовищних заходах є неможливим, зобов’язана забезпечити вказаній тварині умови утримання відповідно до вимог цього Закону. Забороняється проведення боїв тварин, спортивних, видовищних заходів, що передбачають переслідування, умертвіння, спостереження передсмертної агонії тварин, використання для умертвіння тварин інших тварин. Стаття 26. Правила поводження з тваринами, що використовуються в наукових експериментах, тестуванні, навчальному процесі, виробництві біологічних препаратів Використання тварин у наукових експериментах, біологічному тестуванні, навчальному процесі допускається лише в разі, якщо відсутня можливість заміни їх іншими альтернативними методами і об’єктами. Перелік альтернативних методів і об’єктів для використання замість експериментальних тварин розробляється та затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти і науки. Робота з експериментальними тваринами може проводитися за наявності дозволу на проведення такого виду діяльності, що видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері наукової діяльності. До роботи з експериментальними тваринами допускаються особи, які мають вищу медичну, ветеринарну, зоотехнічну, біологічну або фармацевтичну освіту, здобуту у вищих навчальних закладах III – IV рівнів акредитації. Процедури на експериментальних тваринах незалежно від їх цілей, за яких можлива небезпека травмування тварин або заподіяння їм гострих чи тривалих больових подразнень, проводяться в умовах знеболювання. Експериментальна тварина, яка вже використовувалася у процедурі, може використовуватися в наступній процедурі лише після відновлення її стану здоров’я до нормального та за умови, якщо: під час нової процедури до тварини застосовується загальна анестезія; наступна процедура передбачає лише незначні втручання. Забороняється використання в наукових експериментах, тестуванні, навчальному процесі тварин, які важко переносять неволю, закритий простір, дресирування. Забороняється застосування: девокалізації тварин (позбавлення хірургічним шляхом можливості тварини видавати звуки); травмуючих методів при відібранні з тварин клітин. Забороняється проведення на тваринах демонстрацій у навчальних цілях, якщо явища, що демонструються, можуть бути показані на неживих об’єктах, у тому числі демонстрація рефлекторної діяльності організму. Під час проведення практичних робіт у навчальному процесі забороняється вимагати від студентів виконання процедур, що призводять до смерті або травмування тварин, якщо це суперечить їхнім моральним або релігійним принципам. У цих випадках такі форми практичної роботи повинні бути замінені іншим завданням. Експерименти на тваринах, що пов’язані з хірургічним та іншим ушкоджуючим впливом, не можуть проводитися за участю або в присутності осіб шкільного віку. Тваринам, що використовувалися в наукових експериментах, тестуванні, навчальному процесі, надається кваліфікований догляд. Нежиттєздатна експериментальна тварина умертвляється методами евтаназії до настання у тварини страждань. Методом евтаназії для експериментальних тварин є передозування анестетиків. Прибирання трупа можливе лише тоді, коли смерть буде констатована особою, відповідальною за роботу з твариною. Верховна Рада України постановляє: До податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання) платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону. Узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України". Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. 299.4. У випадках, передбачених підпунктом 298.1.2 пункту 298.1 статті 298 цього Кодексу, контролюючий орган, у разі відсутності визначених цим Кодексом підстав для відмови, здійснює реєстрацію суб’єкта господарювання як платника єдиного податку з дати, визначеної відповідно до зазначеного підпункту, протягом двох робочих днів з дати отримання контролюючим органом заяви щодо обрання спрощеної системи оподаткування або отримання цим органом від державного реєстратора електронної копії заяви, виготовленої шляхом сканування, одночасно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця, якщо така заява додана до реєстраційної картки. 4. Не підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб кошти, що відповідно до закону, що регулює питання створення та функціонування фондів банківського управління, виплачуються в період дії цього Закону фізичним особам згідно з договорами довірчого управління, укладеними з учасниками фондів банківського управління, та договорами пенсійних вкладів, укладеними в період проведення такого експерименту (за винятком випадків, коли кошти знімаються такими фізичними особами з порушенням умов відповідно пенсійного вкладу або фонду банківського управління). Відповідно до статей 93, 122-124, 149 Земельного кодексу України надати фізичній особі - підприємцю Пісоцькому С. Г. дозвіл на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,9288 гектара землі державної власності лісогосподарського призначення (ліси), що перебуває у постійному користуванні державного підприємства “Вінницьке лісове господарство”, розташованої на території Вінницького району Вінницької області (Михайлівське лісництво, квартал 7, виділ 3), з подальшою передачею її зазначеній фізичній особі - підприємцю в оренду строком на 25 років із зміною цільового призначення для будівництва та обслуговування об’єктів рекреаційного призначення. Фізичній особі - підприємцю Пісоцькому С. Г. передбачити у зазначеному проекті землеустрою розрахунок розміру втрат лісогосподарського виробництва та збитків, що будуть завдані землекористувачу внаслідок вилучення земельної ділянки. 1. Цей Порядок визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті Господарсько-фінансовому департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України за програмою “Розвиток електронного урядування” (далі - бюджетні кошти). 6. Відображення у первинному та бухгалтерському обліку інформації про отримані (створені) оборотні і необоротні активи, а також відкриття рахунків, реєстрація, облік бюджетних зобов’язань в органах Казначейства та проведення операцій, пов’язаних з використанням бюджетних коштів, здійснюються в установленому законодавством порядку. 7. Складення та подання фінансової і бюджетної звітності про використання бюджетних коштів, звіту про виконання паспорта бюджетної програми, а також контроль за їх цільовим та ефективним витрачанням здійснюються в установленому законодавством порядку. 1. Присвоїти військове звання генерал-лейтенанта генерал-майору ЄВДОЧЕНКУ Леоніду Олександровичу - Голові Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. Призначити Надзвичайного і Повноважного Посла України в Королівстві Таїланд БЕШТУ Андрія Петровича Надзвичайним і Повноважним Послом України в Республіці Союз М’янма за сумісництвом. Призначити ЛАБУША Віталія Васильовича головою Любашівської районної державної адміністрації Одеської області з 11 серпня 2017 року зі строком випробування один місяць та оплатою праці відповідно до законодавства. 1. Увести в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 10 липня 2017 року «Про стан виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року «Про загрози кібербезпеці держави та невідкладні заходи з їх нейтралізації», введеного в дію Указом Президента України від 13 лютого 2017 року № 32» (додається, підпункт 1 пункту 2, пункти 4, 5 - для службового користування). 2. Контроль за виконанням рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію цим Указом, покласти на Секретаря Ради національної безпеки і оборони України. 3. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування. 1. Присвоїти військове звання генерал-полковника генерал-лейтенанту КОЛЕСНИКУ Ігорю Івановичу – першому заступнику начальника Генерального штабу Збройних Сил України. 2. Присвоїти військове звання генерал-лейтенанта: генерал-майору ГРИЩЕНКУ Андрію Миколайовичу – командувачу військ оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України; генерал-майору ШАМКУ В'ячеславу Євгеновичу – начальнику штабу – першому заступнику командувача Повітряних Сил Збройних Сил України. 3. Присвоїти військове звання генерал-майора: полковнику БАРГИЛЕВИЧУ Анатолію Владиславовичу – начальнику оперативного управління – заступнику начальника штабу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України; полковнику ЗАЛУЖНОМУ Валерію Федоровичу – начальнику штабу – першому заступнику командувача військ оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України; полковнику ПАЛАГНЮКУ Ігорю Миколайовичу – начальнику штабу – першому заступнику командувача військ оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних Сил України. 4. Присвоїти військове звання контр-адмірала капітану 1 рангу НЕЇЖПАПІ Олексію Леонідовичу – заступнику командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України з бойової підготовки – начальнику управління бойової підготовки Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Дорогий Павле Григоровичу! Вашого листа одержав і щиро Вам за нього вдячний. Ви даремно вважаєте потрібним виправдувать своє мовчання: 1) в академіки від літератури я ще не збираюсь, а по 2) хто ж не знає, що надламуєтесь над купами українського графоманства, яке залежами ґуано (Перу, підручник географії Смирнова) — втішає нас у «Червоному шляху»; про це одностайно розповідають наші київські «соглядатаї», що їздять до Вашої «страни обітованої». «Камену» я Вам уже послав. Видали її, на мою думку, прекрасно. Особливо мені до вподоби друк — чіткий, благородного рисунка шрифт і чорна справжня фарба! Щодо змісту, я «об том незвестен». То вже Вам міркувати, краща «Камена» від «Антології» чи гірша. Павла Петровича друга книжка ще in spe. Можливо, буде на осінь. Задумує він її цікаво, але його писання від голови, а не від безпосереднього внушіння серця, — і синтакса у нього російська. Люблю я його дуже, але думаю,що для Парнасу йому не стає мови, а для масового читача він роблений і «холодний». Зміст Вашої книжки переглянув. Що Ви не пускаєте «Сковороди», це добре: «Сковорода» потребує окремого видання. Мою думку про нього Ви знаєте. Він цікавий головним чином як Ваша сповідь. В цілому я зараз його не уявляю, але окремі описи в ньому люблю і перечитую завжди. Київський краєвид у ньому божественний, — Ви прекрасно відчуваєте київську своєрідність, стиль Києва. В цьому ніхто Вам не рівня. Щодо самої постаті Сковороди, то вона не історична. Але цим турбуватися не треба: Ваш Сковорода — все-таки дитя українського ґрунту. Він цінний, змістовний, це не порожнє місце, як динамічний Сковорода Поліщука або лубенський телеграфіст Івченка («В тенетах далечини»). Ви почитайте, що цей дурень говорить у Івченка другому дурневі, якого автор чомусь називає «Руссо». Я вже й не кажу про те, що Руссо тоді, як мандрував Сковорода, Європа ще не знала, — та чи й був Сковорода у Женеві? Ваше небажання друкувати останні розділи «Космічного оркестру» вітаю. Вони ослаблюють враження. Занадто багацько в них публіцистики й газети. Решта збірки мені відома, за винятком двох-трьох віршів. Суцільності «Кларнетів» вона не має, але «Плуг» перевершить. Ваша влада над ритмами росте невпинно, а таких речей, як перша поезія з «Плачу Ярославни», як «Осінь», як «Живем комуною», в «Плузі» нема. До речі, як друкуватиметься «Живем комуною»? Чи будуть там слова: «Людськості престол і кожен як апостол»? Без цих слів я «Живем комуною» не згодився б друкувати. Текст «Живем комуною», як він видрукуваний у «Шляхах мистецтва», — це таке свідчення про бідність естетичну, що я й не знаю, як редакція погодилась його собі самій видати. Прийняття Вашої книжки буде добре. А як хто й гавкне, то не біда. Ми ж з Вами знаємо, чого вартий наш український селючок, коли він починає кар’єру робити. Жадність, заздрість, готовність усім пожертвувати — аби тільки мати черевики з гострими носками і сидіти в кав’ярні в ролі законодавця і арбітра «elegantiarum». Всі вони однакові, і ті, що УНР будували, і ті, що до УСРР зараз примазуються. Ми з Вами нікуди не тислися і в тіні зоставалися, а Савченки та Клими Поліщуки усе замість нас випиналися і робили літературну політику, засновували «групування», виробляли платформи, ідеології мистецькі і політичні, все, що через рік-два неминуче стає таким же трупом, як нині Семенко. Що на них, дорогий Павле Григоровичу, зважати! Пам’ятаєте, як Вам безбожно заздрили і тайкома ненавиділи в «Музагеті»… за хист, якого самі не мали. Ну і що ж? Як не шепталися, що вони талановитіші від Вас, як не говорили, що з Вас лише «співець національного безсилля часів пролетарської революції» (Семенко), — а за Вами плентаються в ар’єрґарді. Що вони Вам? Я та й то плюнув на них у своїй «Камені» в примітках до латинських перекладів. А тепер то ще й не те зроблю. Візьму та й перекладу назло їм усі «Метаморфози» Овідієві. П’ять років над ними сидітиму, а таки зроблю. А Вам? Ви ж можете з ними балакати з англійським презирством, крізь зуби — і дивитися на них, як Монблан на Шамуні. Чи варт тим турбуватися? Хвильовому мій привіт. Хай не гнівається (скажіть йому), що я не прислав рецензії на Дорошкевича. Мене засмикала ліквідація триместра. Іспити! Пришлю на днях. «Камену» Сосюрі не вислав, бо казали мені — він у Криму. Одержу — пришлю. Хто такий Доленго? Не як поет (поет слабенький), а як товариш-літерат і аматор художнього слова? Може б, і йому прислати «на суд і осужденіє»? Вітайте Сосюру; низенький уклін Хвильовому (хай їде з Харкова!) і побажання всього найкращого Вам — Ваш М. Зеров Високоповажний і дорогий добродію! Не можу виповісти Вам, який я радий, одержавши від Вас посилку і такого ласкавого листа. Я саме йшов на пошту, щоб послати Вам усі важливіші інформації про те, як стоїть справа з друкуванням Вашої книжки. По дорозі зустрів поштаря — і от маю писати листа наново. На жаль, щодо видання всіх «покарбових» оповідань уже нічого не можна зробити. Книжку майже видрукувано (з 208 с. — 176), і вносити зміни в її план і склад запізно. Недруковані лишилися 1-й аркуш (бо задержався портрет, перебитий з календаря «Громада») та останній з словником гуцульської говірки. Тепер портрет (7-й) рішено викинути й замінити його новим, ласкаво Вами присланим. Той вдався не дуже добре. Поруч сеї збірки, яка має зватися «Село вигибає» (хотілося назвати її «Село потерпає», але вирішено було: у нас ця назва не буде промовистою. Слова «потерпати» у нас не зрозуміють), я постараюсь настояти, щоб видавництво заходилося коло другої. А скласти її я би гадав так: 1. Оповідання з «Карбів» («Основини», «Злодія зловили», «Більмо», «Чічка», може, ще «Дід» або «Лік»). 2. Нові оповідання (всі прислані, не виключаючи й «Поменника», якого цей раз видавництво не наважилося подати). 3. Переклади, про які Ви пишете. Здається, тепера це найкращий вихід. Будьте ласкаві повідомити, оскільки Вам до вподоби ця перспектива мати другу книжку оповідань, с. 144—160. Зразки друку, формату і паперу посилаю. Здається, буде не так погано. Свою передмову до книжки я, доповнивши різним матеріалом ілюстрованим, прочитав у історично-літературному товаристві при Академії. Читання випало дуже щасливе: гостей прийшло чоловік 120—150. Газетний звіт про свій реферат прикладаю. Тижнів через три, як книжка з’явиться на вітринах книгарень, я гадаю зробити ще публічну лекцію при громаді академічних службовців — з відчитанням кількох оповідань в цілості — щось на зразок того читання, яке улаштував С. О. Єфремов півтора місяця тому на пошанування В. Стефаника. Що видавництво «Книгоспілка» думає робити далі в справі переговорів з Вами — не знаю. Але гонорар воно Вам вишле, перевівши на долари. Про це мені сьогодні говорив завідуючий редакційною частиною. Видавництво наше, здається, не любить листуватися. Воно, мабуть, волітиме всі переговори вести через мене. За біографічні відомості я, безперечно, Вам вдячний. Про рік 1874-й я знав від С. О. Єфремова, який знайшов ще листи, писані Вами з Відня до видавництва «Вік». Про коломийську гімназію я знав від п. Мелетія Кічури, з яким часто і приязно зустрічаюся тут, у Києві. Про с. Кобаки і снятинський період дещо розповідав мені Антон І. Онищук. Але Федькович і його вплив на Вашого батька, різні обставини Вашої шкільної науки, ціле оповідання: «Бо як дим підоймається…» — це для мене новина. Від різних людей, Ваших земляків, я ще дізнався, що Ви великий аматор книжки української. Радий був би дістати від Вас дозвіл послати Вам свою: «Антологію римських поетів», 2) «Камену» та 3) 1-у частину свого курсу історії нового українського письменства. І ще одна справа. Незабаром, можливо, я і декілька моїх приятелів одержимо пропозицію скласти літературний альманах. Чи не дозволите Ви на той випадок скористатися якимсь із Ваших, присланих в машинковім письмі, оповідань? Гадаючи, що Ваш лист з 27.11.1925 р. до мене ще не край Вашим зносинам з київською літературною громадою, — шлю Вам найсердечніші вітання од себе і всіх київських прихильників Ваших писань. Ваш Мик. Зеров P. S. Допіру заходили з видавництва «Книгоспілка». Просили Вашої адреси. М. З. Інформація про оплату: Платник послуг доставки: Одержувач за готівку - 331 грн. Документи для отримання відправлення: Ознайомитися з повним переліком документів для отримання відправлення. Голова комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганна Гопко приєдналася до флешмобу #22PushUpChallenge, який запустили на підтримку ветеранів АТО. "Підтримую військових і дякую українським воїнам за захист нашої свободи, територіальної цілісності та суверенітету!" - написала Гопко. Ганна передала естафету далі своїм друзям, зокрема, іншим жінкам. Вперше за останні півроку працюю з 11-ї і встаю, коли на вулиці вже сонце. Більше не хочу. Мій графік з сьомої - це ❤ я тупо закоханий з першого погляду (серйозно)...борюся з цим: наприклад написав пісню(з посвятою моїй першій викладачці англійської та її дочці), яку ми з групою тепер граємо!))може колись на концерті вона.... ех... солодкі, молочні, кавові й гіркі, прекрасні і точні чорні очі твої......Катерино Виконуйте роботу раціональніше Office Професійний 2016 допоможе створювати, презентувати та публікувати професійні документи, а також обмінюватися ними завдяки функціям, що заощаджують час, оновленому сучасному зовнішньому вигляду та вбудованим засобам співпраці. Зберігайте результати роботи в хмарному сховищі OneDrive, щоб до них можна було отримати доступ звідусіль. У ЖОДНОМУ РАЗІ КОМПАНІЯ APPLE, ЇЇ КЕРІВНИКИ, ПОСАДОВІ ОСОБИ, СПІВРОБІТНИКИ, АФІЛІЙОВАНІ ОСОБИ, АГЕНТИ, ПІДРЯДНИКИ АБО ЛІЦЕНЗІАРИ НЕ НЕСУТЬ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРЯМІ, НЕПРЯМІ, ВИПАДКОВІ, ШТРАФНІ, ФАКТИЧНІ АБО ОПОСЕРЕДКОВАНІ ЗБИТКИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ВИКОРИСТАННЯМ ВАМИ БУДЬ-ЯКОЇ СЛУЖБИ, А ТАКОЖ ЗА ІНШІ ВИМОГИ, ЯКІ БУДЬ-ЯКИМ ЧИНОМ ПОВ’ЯЗАНІ З КОРИСТУВАННЯМ СЛУЖБАМИ, ЗОКРЕМА БУДЬ-ЯКІ ПОМИЛКИ АБО УПУЩЕННЯ В БУДЬ-ЯКОМУ КОНТЕНТІ ЧИ БУДЬ-ЯКІ ЗБИТКИ, ЩО ВИНИКЛИ ВНАСЛІДОК ОПУБЛІКУВАННЯ АБО ПЕРЕДАЧІ БУДЬ-ЯКОГО КОНТЕНТУ ЧИ ЙОГО НАДАННЯ ІНШИМ СПОСОБОМ ЧЕРЕЗ СЛУЖБИ, НАВІТЬ ЯКЩО ПРО МОЖЛИВІСТЬ ЇХ ВИНИКНЕННЯ БУЛО ПОПЕРЕДЖЕНО. ОСКІЛЬКИ В ДЕЯКИХ КРАЇНАХ АБО НА ДЕЯКИХ ТЕРИТОРІЯХ ЗАБОРОНЕНО ВИКЛЮЧЕННЯ Й ОБМЕЖЕННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА НЕПРЯМІ ТА ВИПАДКОВІ ЗБИТКИ, У ТАКИХ КРАЇНАХ АБО НА ТАКИХ ТЕРИТОРІЯХ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ КОМПАНІЇ APPLE УСТАНОВЛЕНО В МЕЖАХ, ДОЗВОЛЕНИХ ЗАКОНОМ. Дата останнього оновлення: 13 вересня 2016 р. З.: Разом із онлайн-замовленням із магазину Microsoft я отримав (-ла) ключ продукту. Чи маю я активувати свій продукт Office? В.: Якщо ви здійснили придбання через магазин www.microsoftstore.com, у більшості ситуацій вам не знадобиться ключ продукту, щоб активувати, інсталювати чи повторно інсталювати Office. У разі підписки на Office 365 Домашній, Персональний чи Для студентів перейдіть на сайт www.office.com/myaccount, щоб інсталювати Office. При цьому для інсталяції Office вам знадобиться ключ продукту. У разі придбання планів Office Для дому та навчання, Office Для дому та бізнесу чи Office Професійний, увійдіть до сторінки свого облікового запису Microsoft Store, зв’язаного з вашим замовленням, та встановіть Office. При цьому для інсталяції Office вам знадобиться ключ продукту. Якщо ви придбали Office у форматі фізичної ключ-карти: Як Office 365, так і Office 2016 постачаються із 25-значним алфавітно-цифровим кодом, який слід застосувати для активації вашого продукту. Чи реально повернутися на ринг після жахливої автокатастрофи? Все можливо, якщо віриш у себе! А в нас Уляна Супрун - улюблена моя міністерка:) Вгадайте чи спромігся Кабмін затвердити Положення про Національну раду з питань науки та технологій? Ні! Знову навіть не розглядалось. Те, що ми з колегами бекали-мекали то сям то там, то се то те, людина взяла й сформулювала стисло, чітко й по суті. Юліє, не вигадуйте. У мене в дипломі написано: Генетик, викладач біології та хімії. Але це аж ніяк не робить мене викладачем, бо викладати я не вмію, ні генетиком, бо мої знання застаріли на сорок років. Хоча... вам же краще знати, що робить чи не робить мене перекладачем - десяток книжок та сотні фільмів, чи ваша особиста думка. Є така думка, що в результаті множення 7×8 вийде 56. Поганий буде вкраїнський Фейсбук, якщо ніхто цього не заперечить і не запропонує свій варіант. Романи про Віннету - наче дитяча катеринка, популярна в совіцькому дитинстві іграшка. А перестати грати не можеш. Заїхали в таун, купили сідел, пороху, рушниць, бобів. Сіли в каное, попливли, постріляли. Заїхали в таун, купили сідел, пороху, рушниць, бобів. Була якось в садибі-музеї Карла Мая в Радебойлі, нарешті дізналась про нього більше. Загалом десь 100 романів написав і не тільки про індіанців (яких він не дуже то і бачив), а про далекі краї, де він ніколи не був. Один з найперших продуктів, що ми переклали й озвучили в Міжнародній комерційній телерадіокомпанії (нині ІзяТіВі), був науково-популярний фільм про важку екологічну ситуацію в районі польського міста Катовіце - як там хворіють люди, які патології у вагітних... І, зокрема, показували великим планом пологи - розкинуті ноги, все відкрито, дитинка вискакує з лона... Я такого ніколи доти не бачив. Артистка, яка читала тексти, теж не бачила, тому на цьому місці запнулась. Нічого, відмотали плівку назад. Дитинка на екрані заскочила на місце. Знов пишемо, дитинка вискакує - і знов артистка запинається. Відмотуємо, дитинка вертається. Пишемо - вискакує. Знову запинка! І знов! І так разів десять! Ну буває таке. Маю мимовільне враження, ніби щось подібне відбувається 25 грудня і 7 січня. селфі веселкове/ чергове/ ліфтове Claudia - це надзвичайно комфортний та фантастично м`який диван з просторим спальним місцем для двох та зручними нішами для білизни. У його створенні нас традиційно надихнула Італія, де особливо цінують домашній затишок і не задовольняються звичайними вузькими та більш жорсткими диванами. Якийсь він стрьомноватий, та дуже пахне від нього Made in China, відхилено. ну якщо в тебе є покриття 3G від київстару чи лайф.... Але всеодно в інтертелекома і покриття 3G краще, і кращі тарифи, про що писав я в сусідній темі Та зараз можна будь-який взяти, хоч і за 1000 гривень. Картинка буде не чітка, а розмита. Краще трохи додати грошей, та взяти планшет+смартфон. Ми нещодавно подібний у смарт-шоп батькам брали, фірми Assistent, коштував близько 1600 гривень. Звісно, можна ще нормальну модель знаних фірм і серед об'яв про вживані гаджети пошукати. Але ж ... це таке, ненадійне. Можна натрапити на вже битий та відремонтований гаджет, або на такий, що вже десь поплавав. Ще, як варіант, можна на тому ж олх пошукати - там є недорогі моделі. Ну як вам цей серіал? Що думаєте? Щось всі так хвалять, наче це якийсь "Breaking bad" чи "Гра престолів". Певне треба глянути. Коли закінчу з "Людиною у високому замку". Оце я розумію серіал. Ну ex.ua офіційно закрились самі. Прикрили fs.to. Що дуже прикро, хороший і зручний був ресурс. Особливо для перегляду серіалів. toloka то теж пірати ще ті, при чому мабуть єдиний ресурс, де можна знайти нові фільми з українською доріжкою. Крім того деякі вони своїм коштом озвучують. Такий собі невеликий аванпост українізації в інтернеті. Хоча там немало й піратського софту з різними активаторами. Від Windows до 1С. Темне пиво виготовляють без всяких барвників. Ячмінні зерна обжарюють – виходить солод карамельного кольору. Добре темне пиво – густе, в'язке, як би маслянисте. Чим щільніше – тим ситніше. Темне пиво п’ють не разом, а замість їжі. Цей напій не призначений для відсвіжування . Зате гіркувате світле пиво просто створене для жаркого дня. Тому ситний обід краще запивати саме світлим пивом. У деяких марок пива є різновиди: особливе, класичне, спеціальне, портер. “Спеціальне” й “особливе” – легкі сорти світлого. В “класичному” – більше гіркоти й міцності. “Оригінальне” – зі світлих сортів найгіркіше й найхмільніше. Будь-який пиволюб знає також, що пиво буває свіже й пастеризоване. Пастеризоване проходить процес термічної обробки. При цьому гинуть дріжджі, живі істоти. Отримується продукт, в якому все – мертве. Відрізнити пастеризоване пиво від свіжого можна за надписом на пляшці. Якщо там значиться “pasterizant”, значить, практично всі дріжджові клітини й бактерії в ньому вбиті . Пиво імпортне – і в пляшках, і в банках – завжди пастеризоване. P.S. Особисто я вибираю і п'ю пиво в залежності від настрою, а на певній одній торгівельній марці не зупиняюсь - в кожній є своє улюблене: Львівське світле, Чернігівське біле, Славутич Ice, Оболонь біле... Про скандал у пісочниці: як Гройсман відібрав в Омеляна паровозики, а також про Тіну Кароль та двері в Нарнію у шафі поліцейського — у новій серії «#@)₴?$0 з Майклом Щуром» Майкл уклін тобі))) після твоїх випусків точно довше буду жити у цій чудовій державі, цім казковім царстві тварин які розмовляють і людей які щось людське у тваринах шукають))) "Пошуршимо?" - це територія натхнення, гарного планування та розвитку. Тут ви можете знайти корисні поради щодо свідомого життя, реальні інструменти для гарного планування і море натхнення. Плануйте своє життя гарно! Автор - Таня Оселедько Коли наша команда брала участь у згаданому вище змаганні Kaggle, ми використовували орендований на Amazon ресурс із 128 процесорів та 2 Tb оперативної пам’яті (x1.32xlarge Amazon EC2), що було одним із важливих чинників нашої перемоги на змаганні, оскільки дало можливість нам випробувати велику кількість моделей з великим набором створених ознак. Все це говорить про те, що навіть аналізуючи дані достатньо великих розмірів, у багатьох випадках можна обійтись без технологій Big Data. Криза ліберальної моделі й — у ширшому сенсі — ліберального світоустрою зміцнює популістські тенденції в західних суспільствах. Нині покійний український дисидент Леонід Плющ казав про «позаморальні демократії», що формуються як у розвинених капіталістичних країнах, так і в третьому світі. Такі моделі зберігають систему виборної влади, політичний та економічний плюралізм, але нехтують етичними імперативами. Марін Ле Пен, якій вдається поєднувати патріотичний пафос із московськими грошима, що зобов’язують її фактично працювати в інтересах недружньої до Франції зовнішньої сили, ідеально пасує до окресленої державної формації. Вона здатна як звабити розгублених, незадоволених життям французів, так і згуртувати проти себе ті сили суспільства, що готові боротися за свої світоглядні цінності. Цілком може бути, що вуличні протести проти Марін виявляться ще масовішими, ніж марш американських жінок, обурених Трампом. Французи люблять, раптом що не так, виходити на демонстрації. До Кутаїсі ми прилетіли зранку з польського міста Катовіце, позаяк набагато дешевше летіти звідти, ніж з України. Світанкове місто було темне, півсонне й порожнє, проте на головній площі пінився яскраво освітлений фонтан із позолоченими фігурами тварин і чекали на клієнтів пункти обміну валют. Під Авдіївкою українські військові знищили групу терористів на чолі з "командиром" 1-го батальйону 100-ї бригади "ДНР", одним із найбільш досвідчених терористів "Греком". Про це повідомив журналіст Юрій Бутусов. «Знищений сьогодні командир 1-го батальйону 100-ї бригади Республіканської гвардії "ДНР" позивний "Грек", був одним із найдосвідченіших польових командирів бойовиків, який воював починаючи зі Слов'янська, брав участь в боях на кордоні в секторі "Д" починаючи з червня 2014 го, в районі Маринівки, Сніжного, Саур-Могили, коли ряд наших підрозділів, в тому числі 72-ї бригади, були оточені російською регулярною армією і загонами найманців, також брав участь у боях за Ясинувату в серпні 2014-го, командував спецпідрозділом "Південь" бригади найманців "Схід", а після організації російським командуванням окупаційної армії, очолив 1-й батальйон Республіканської гвардії і вже два роки веде бої під Донецьком», - розповів Бутусов. Виконання Мінських угод було заблоковано Росією та ватажками бойовиків самоназваних «народних республік», оскільки Кремль очікує отримати у цьому році більш лояльні угоди з боку нової адміністрації США та низки європейських країн. «Дуже важлива солідарна позиція країн ЄС, вже висловлена лідерами Німеччини, Франції, Великої Британії, що санкції мають тривати до повного виконання Мінських угод, тобто, до повернення Україною контролю над кордоном. А безпекові і гуманітарні питання мають бути першочерговими», — підкреслила вона. За повідомленням, у перебігу рейду, здійсненого раніше в неділю, також загинув один американський спецпризначенець і троє були поранені. Це перший відомий випадок загибелі силовика США в бою від приходу до влади президента Дональда Трампа 20 січня. Раніше в неділю в Ємені засоби інформації цитували слова неназваних єменських посадовців про те, що в операції у провінції Аль-Бейда брали участь кілька вертольотів. За тими повідомленнями, в сутичці в районі Якла цієї провінції загинули троє чільних діячів «Аль-Каїди», а загалом до 41 бойовика, а також 16 цивільних людей. Інших даних про цю спецоперацію наразі немає. Джерело: Радіо Свобода Премію MTV Video Music Awards-2016 вночі на 29 серпня вручили у Нью-Йорку. На поважне щорічне свято прибули зірки кіно і музиканти. Ефектна співачка Бейонсе, яка цьогоріч “загребла” аж шість статуеток, прибула з донькою, схудла Кім Кардаш’ян — з чоловіком. А ще були Брітні Спірс, яка востаннє виступала на MTV Video Music Awards ще дев’ять років тому, а також Нікі Мінаж, “чорна пантера” Наомі Кемпбелл, Гайді Клум і навіть олімпійський чемпіон Майкл Фелпс з нареченою… Спеціальну премію імені Майкла Джексона за досягнення у музичній кар’єрі вручили барбадоській виконавиці у стилі ритм-н-блюз Ріанні. Церемонія нагородження запам’ятається Ріанні не лише особливою нагородою, а й романтичним освідченням. Бойфренд співачки, репер Дрейк, просто на сцені освідчився їй у коханні. “Вона — та людина, в яку я закоханий з 22 років. Вона — один з моїх найкращих друзів у світі. Все своє свідоме життя я рівнявся на неї, попри те, що вона молодша від мене”, — сказав Дрейк. Після цього він поцілував кохану. У травні західні ЗМІ повідомили, що репер і співачка почали зустрічатися. Однак, пара свій роман офіційно досі не підтверджувала. Насправді саме люди роблять компанію Google такою, якою вона є. Ми наймаємо розумних і цілеспрямованих людей, але віддаємо перевагу здібностям над досвідом. Хоча працівники Google мають спільні цілі та бачення компанії, ми представляємо всі верстви населення, розмовляємо десятками різних мов, уособлюючи всесвітню спільноту наших користувачів. Відео про виступи керівників, події та продукти можна переглянути в офіційному каналі Google на YouTube. Тексти відео, інтернет-трансляції чи старіші відео з 2005 року можна знайти в архіві. Для тих, хто в Варшаві: 1 лютого в Teatrze Polskim - Сестри Тельнюк! Warszawiacy, nie przegapcie!)) (З нетерпінням чекаю оприлюднення нової пісні Сестер - на моє "Од такої тоски...": чула студійний запис, це бомба!) Сьогодні - важлива дата: 45 рр. тому стартувала інша, куди менш відома (і досі дуже погано вивчена) "гібридна війна" Кремля проти України - т.зв. спецоперація КГБ "Блок", жертвами якої стали десятки тисяч людей (сотня-друга "відсидентів", про яких згадують, - то була тільки вершина айсберґа). Почалась "темна доба" "щербиччини" - на цілих 17 рр. (Щербицьким Москва замінила Шелеста пізніше, в червні 1972-го, коли каток репресій уже був розкручений на повну.) Коли сьогодні нарікаємо, "чому в нас у владі весь час злочинці й дебіли", непогано б розуміти - та от саме тому)). 17 років планової "неґативної селекції еліт" - ось чим була щербиччина в реалі: діра в еволюції, винос "національного мозку". А за одне покоління такі історичні травми не лікуються (особливо, якщо їх і не лікувати!). І це, далебі, не найгірше джерело оптимізму - пам'ятати, що все в нас могло бути значно, значно гірше... ((( Текст Василя Овсієнка - старий, але досі найбільш "підручниково"-інформативний, для тих, хто не застав і не пам'ятає: http://umoloda.kiev.ua/number/163/0/71564 ОК, про інавґурацію самі-знаєте-кого. Днями в одному (інтернаціональному) товаристві довелося стати свідком дискусії - а чи знала ж американська розвідка, що Росія готує війну проти України? (Гарні люди такі непозбутньо наївні!) Розвідка, кажете? Та про це тільки що на парканах панам десіжин-мейкерам не писали! (Далі див. передмову до "І знов я влізаю в танк...")) От, напр., за цим лінком - стаття в The Washigton Times за жовтень 2008 р. (2008-го, Карл!), дуже раджу: http://www.washingtontimes.com/…/2…/oct/12/europes-next-war/ Я жінка не лиха, але пам'ять у мене добра. І, так, я пам'ятаю, як у січні-2014 жодне "дружнє" амер. видання не взяло до друку мою розпачливу статтю, написану після перших убивств на Майдані (надрукували - тільки шведська Dagbladet та німецька FAZ: остання тому, що там знайома журналістка з добрим стажем роботи в Москві знайшлася - вкурила тему!). І своє тодішнє листування з амер. редакторами я теж зберегла - колись непоганий іст. документ буде. Так що все закономірно, час збирати каміння. І не кажіть потім, що вас не попереджали... Мені щиро жаль - я любила Америку (зараз поставлю собі New York, NY у виконанні Сестер Тельнюк: попрощатися з тою, яку любила). І, так, я вболіватиму за те, щоб вона таки вигреблась із цієї ями, в яку так довго йшла, - хоч би тому вболіватиму (цинічно), що від цього все ще залежить розклАд на цілій нашій кульці... От замовлю собі багато-багато попкорну - і вболіватиму, чесно. Діп, так би мовити, консьорн. Те, що Харків - прифронтове місто, пізнати вже по тому, як публіка слухає "Ми, депортовані. Кода": з перших же слів зал ціпеніє, і ти читаєш у гробовій тиші - з відчуттям, ніби ріжеш по живому. (ні в Києві, ні у Львові, ні в Дніпрі - в жодному іншому місті, де я досі читала на презентаціях цей текст, подібної реакції не було). А після слів «Скільки часу вам треба, щоб спакуватись, коли на порозі вашого дому стануть люди з автоматами й скажуть вам: виносьтеся, транспорт жде?» - по залу пробігає легенький дрижачок електричного струму, і десь у задніх рядах чоловічий голос стиха буркає, собі під носа: - Десять хвилин. Це й є те, чого вам не розкажуть про Харків у жодному ЗМІ. Те, що ви "хотіли знати, але боялися запитати". Ось із цим відчуттям тут люди й живуть. І це багато чого пояснює. І не тільки про Харків. Убиту браконьєрами лосиху з Чернігівщини шкода, але писати, що вона була вагітна... Бо корови, лосихи, олениці -- тільні; вівці й кози -- кітні; свині -- поросні; суки, лисиці -- щінні; кобили -- жеребні. А які кішки? 70 років тому, 27 січня 1945 року браму табору Аушвіц відкрили солдати 100-ї Львівської дивізії з батальйону майбутнього Героя України, полтавчанина Анатолія Шапіро. Цей момент був зафіксований іще одним вихідцем з України – киянином Володимиром Юдіним, фотокореспондентом газети "За честь Батьківщини" Першого Українського фронту. Нагадуємо, Аушвіц - один із найбільших концентраційних таборів нацистської Німеччини, який розташували на території Польщі (біля м. Освенцим) впродовж 1940-1945 рр. Аушвіц став для світу символом Голокосту, геноциду й терору. Дослідники припускають, що в’язнями концтабору Аушвіц було близько 110 тис. осіб-вихідців з України: військовополонені червоноармійці, члени Організації українських націоналістів, депортовані за спротив вивезенню на примусову працю або втікачі з цих робіт, зокрема - близько 95 тисяч закарпатських євреїв. 17-21 січня 1945 року близько 60 тисяч в’язнів, які могли рухатися, нацисти змусили пішки відійти (т.зв. "марш смерті") в тил Третього Рейху. Матеріал підготовлений співробітниками Українського інституту національної пам’яті. ПОПЕРЕДЖЕННЯ: Деякі фото містять зображення нерекомендовані для перегляду дітям та людям із вразливою психікою. У березні 1918 р. крутянців перепоховали на Аскольдовій могилі. Наразі вдалося встановити та перевірити життєписи вісьмох героїв та віднайти шість їхніх фотокарток. Пропонуємо читачам подивитись у вічі захисникам Києва від московських окупантів. Будь ласка, заповніть анкету або завантажте своє резюме. Ми обов'язково вийдемо з Вами на зв'язок. Ви також можете надіслати своє резюме на адресу hr@sushiya.ua Вітаємо в команді «Сушия»! Учасники "блокади" на Сході своїми діями в першу чергу шкодять державі Показово, що групи в соціальних мережах, які поширюють заклики до масових заворушень на річницю Революції Гідності, адмініструються з Москви Бойовий досвід ветеранів Афганістану став дуже цінним для перших кроків оновлених Збройних Сил. Серед воїнів, які пройшли вогняне горнило Афганістану, більш ніж 160 тисяч наших земляків Вітаю Україну зі світлим святом Стрітення Господнього! Підписав Указ про нагородження генерал-полковника Геннадія Воробйова орденом Богдана Хмельницького I ступеня посмертно. Важливо зберігати санкційну політику ЄС щодо РФ до повного відновлення суверенітету і територіальної цілісності України, включно з Кримом Тепер експеримент, коли 50% понадпланових надходжень митних зборів направляються на ремонт доріг, розповсюджуємо на всю Україну Незабаром біля Коломиї буде збудовано завод з виготовлення автозапчастин. Це дасть 8 тисяч робочих місць для людей Це для ворога військові славетної 72-ої бригади, які захищали Авдіївку, - «Чорна бригада», а для нас – світле і хоробре військо! якщо хтось де проводить ритуальні танці для закликання весни, то я б радо приєдналась. в зимі більше нема сил перебувать, нумо рухатись далі микола вересень – український джон малкович (висновок підкріплений переглядом трейлера the deadman`s path, поза всією його абсурдністю) ледь не забула вкотре сказати, що джуд лоу звісно ж неймовірний актор. їм гостру пасту і шукаю свій еквілібріум (вчора, сьогодні й завтра) #вихідні Мені здається, всім бабам треба відключити інстасторіз, або ввести ліміт на пости туди. Дівчина мордувала кошеня (дали 2 роки умовно) - народ злиться бо мало; Коломойський наєбав країну на 150 млрд - народ мовчить. Країна абсурду Бангладеш та «Укроборонпром» домовляються про модернізацію «АНів» Проект модернізації Ан-32, а також програми з ремонту бойових літаків та вертольотів були обговорені керівництвом ДК «Укроборонпром» з Головою делегації Збройних сил Республіки Бангладеш паном Наімом Насаном. Зустріч відбулась в рамках участі Концерну в спеціалізованій авіакосмічній виставці AeroIndia-2017. Зустріч дозволила актуалізувати значну кількість проектів, в найшвидшій реалізації яких зацікавлені обидві сторони. Станом на 2016 рік ВПС Республіки Бангладеш володіє 3 Ан-32. Міжнародна авіакосмічна виставка AeroIndia проводиться в Індії вже в одинадцяте і за цей час стала центром з розвитку співпраці оборонних підприємств авіаційної галузі в усій Азії. Учасниками виставки є провідні світові компанії військової та цивільної авіапромисловості. Дякую за роботу. Підписана вже давно і з радістю відкриваю кожен пост, багато чого з того публікую у своїй стрічці - хай друзі теж радіють. Нажаль, такого яскравого щоденного промо сучасних кроків України уперед не дає жоден український телеканал. Тобто, може якийсь щось й подає, але це якось губиться серед міжпартійного суєтного бруду, що заполонив ефір. Очі. Ось що весь час вибиває і "ріже" професійно та ідеально вибудуваний епатажний засексуалений публічний образ Даші Астаф’євої. Серйозні сумні очі. Це стало зрозуміло під час нашої розмови, на яку співачка прийшла без макіяжу, в темному м’якому спортивному костюмі, без звичних сценічних атрибутів і аксесуарів. Напередодні в ужгородському нічному клубі "KontraBass" Даша виступила в новому для себе амплуа – діджея. Про дорослішання, пошук себе, гармонію і справжність – в інтерв’ю для Varosh. Я починаю з клубної музики, оскільки попит на неї зараз найбільший. І для досвіду мені потрібно його відпрацювати. До того ж, поки що я працюю в елементарних програмах. Але поступово мені б хотілося викристалізувати свою особисту лінію. Мрію працювати в напрямку характерних вечірок. Наприклад, old-style мені дуже подобається. Можливо, вам здасться дивним, але в житті я майже не слухаю попсу. Люблю старі фільми, романси. У цих виконавців відчувається талант і харизма. Їх ні з ким не переплутаєш. Не знаю, можливо, він дуже глибоко. Але мені насправді дуже затишно зараз. Незважаючи на все те, що відбувається навколо. Просто я дуже все близько сприймаю до серця. Мене дуже хвилює, що відбувається назовні. Так багато байдужих людей… Навіть серед тих, хто намагаються виглядати гіпер-небайдужими. Наприклад, волонтери. Серед по-справжньому відданих справі людей, трапляються такі, що я не можу це передати словами. Вони ніби допомагають воїнам, тваринам, дітям, але часто там у того всього є така сторона … Це страшно. Це засмучує. Старшою стаєш, починаєш розбиратися у всьому цьому, і потім не знаєш, як дати раду своїм емоціям. Тому я зараз створила такий свій світ, у якому зачиняюся зі своєю коханою людиною, і в якому нам затишно. Ми вимикаємо телефони, не дивимося новини, не обговорюємо їх, не сваримося. В один момент я відрізала все. І завела звичку складати графік дня, спілкуватися з людьми в рамках графіку, а потім вимикати телефон і не хвилюватися, що хтось образиться. І я почала володіти своїм часом. І отримала гармонію. Зараз мені подобається повертатися додому. Це мій улюблений момент протягом дня після примірок, інтерв’ю, виступів. Мені добре там, звідти не хочеться виходити. Ось такий результат всіх цих років на сцені – мені захотілося бути домашньою. Як і «технічний об'єкт», «конструкція», «виріб», слово «пристрій» зазвичай використовують, коли відсутній точніший термін. Парціфаль (нім. Parzival) — містично-куртуазна поема Вольфрама фон Ешенбаха. Датується 1200—1210 роками та містить 25000 віршованих рядків. Твір написаний середньоверхньонімецькою мовою на основі незакінченої поеми Кретьєна де Труа — «Персеваль, або повість про Грааль» (фр. Perceval, le Conte du Graal). Вольфрам збільшив обсяг тексту, довів до кінця фабульні зв'язки та вніс деякі зміни в основний сюжет, розроблений Кретьєном, але в цілому дотримувався задуму останнього. Провідною темою твору є пошуки Святого Грааля, проте ці пошуки несуть, насамперед, психологічний характер. Парціфаль проходить шлях покаяння та внутрішнього переродження наївної душі та досягає досконалості. «Парціфаль» став джерелом для однойменної музичної драми Ріхарда Вагнера 1882 року. Рулон Гарднер (англ. Rulon Gardner) — американський борець греко-римського стилю, чемпіон світу, дворазовий чемпіон та срібний призер Панамериканських чемпіонатів, срібний призер Панамериканських ігор, володар Кубку світу, чемпіон та бронзовий призер Олімпійських ігор з греко-римської боротьби. Панамериканський чемпіон з вільної боротьби. Став широко відомим після перемоги у фіналі Олімпіади 2000 над найкращим борцем греко-римського стилю XX століття Олександром Кареліним. Занесений до Національної зали слави боротьби у США (2010). така дурна аж ся світить Французька актриса українського походження Ольга Куриленко стала зіркою одного з урочистих заходів у рамках Паризького тижня моди. На червону доріжку 37-річна "дівчина Бонда" вийшла в розшитому пайєтками чорному комбінезоні від "Armani", виставивши на огляд чималу частину своїх грудей, але цнотливо закривши соски бретелями. Про це пише "The Daily Mail". Нагадаємо, восени 2015-го року Куриленко народила первістка, сина Александра. А менш ніж за рік позбулася "вагітних" кіло та позувала у купальнику. Як відомо, Ользі за звання власниці найепатажнішого вбрання Паризького тижня моди доведеться позмагатися з юною Беллою Хадід, яка показала соски через геть прозору сукню. Чому ви жіночі циці зневажливо називаєте цицьками. Бойчук - один із співзасновників Нью-Йоркської Групи, був співредактором річника цієї ж групи «Нові Поезії» (1959–1971), ініціатором і головним редактором нью-йорксько-київського літературно-мистецького квартальника «Світо-Вид» (1990–1999). Член національної Спілки письменників України. Окрема увага була приділена активізації економічної складової двосторонньої співпраці. Співрозмовники досягли домовленості про проведення чергового засідання Спільної міжурядової українсько-туркменської комісії з економічного та культурно-гуманітарного співробітництва вже ближчим часом. Петро Порошенко та Гурбангули Бердимухамедов обговорили також питання залучення українських компаній до реалізації інфраструктурних проектів у Туркменістані. 8-10 лютого у Запоріжжі, в рамках соціальної програми дружини Президента України Марини Порошенко, проходив третій етап спеціалізованих тренінгів «Інклюзивна освіта – рівень свідомості нації. Досвід. Перспективи. Результати». Навчальний курс пройшли 75 фахівців психолого-медико-педагогічних консультацій Запорізької області, де з липня 2016 року Благодійний Фонд Порошенка спільно з Міністерством освіти і науки України реалізує експериментальний проект по впровадженню практичної моделі інклюзивного освітнього середовища. Інтернет-магазин Amazon оголосив про розробку нової форми доставки. Замовлення тепер доставлятимуть просто на поріг покупця за допомогою безпілотних літальних апаратів та парашутів. Тож тепер читачі зможуть отримувати книги просто з неба Amazon подав заявку на патент цього способу доставки 14 лютого. Випробування технології проводилось протягом грудня у Кембриджі (Великобританія), і, як показали результати, доставка може тривати близько 30 хвилин, що значно швидше та ефективніше, ніж доставка багатьма іншими методами. Оскільки літальний апарат під час доставки перебуватиме в русі, технологія передбачає регулювання сили, докладеної до посилки під час спуску, а також систему відслідковування процесу «падіння» замовлення на землю. Передбачається, що дрон літатиме на висоті до 120 метрів і нестиме пакунок до 2,5 кг. Ймовірно, Amazon буде використовувати цей спосіб тільки для доставки певних типів товарів. Наприклад, ефективніше так надсилати книги, ніж комплект келихів. Ранні прояви параної: коли я говорю чеською, мені здається, що це вигадана мова і люди навколо мені підігрують. 21 березня - весняне рівнодення. Вулиці Відня та тепла погода надихають на гарні думки, прогуляйтесь зі мною;) Життя - це транспортна система Києва і ти в ній - метро на Троєщину трохи підофігів,коли побачив,що в угорськ паспорті графа"національність"виділена жирним і більша за решту тексту О_о Українська з французьким акцентом - це нереальний вухоргазм Державне підприємство «Конструкторське бюро „Південне“ ім. М. К. Янгеля» було створено 1951 як конструкторський відділ Південного машинобудівного заводу з виробництва військових ракет. Переконайтеся, що у вашому інтернет-браузері дозволено використання Cookies і JavaScript. Якщо ви не знаєте, як це перевірити, забули пароль або виникли інші питання — зверніться в нашу Службу підтримки. Спеціальна пропозиція! Зареєструйтеся і сплачуйте регулярні рахунки без комісії протягом перших 2-х місяців* разом з нами! * Нові зареєстровані користувачі протягом перших 2-х місяців сплачують без комісії виставлені електронні рахунки за комунальні послуги, телефон, інтернет та телебачення (за виключенням оплати рахунків за реквізитами компанії). Після 2-х місяців встановлюються базові тарифи на послуги. Ви можете здійснювати платежі через Інтернет-банк Приват24, додатки Privat24, SMS -банкінг, термінали самообслуговування, банкомати, у відділеннях, зателефонувавши на номер 3700. Катя - мала бути місс могилою! Супер сексі - щойно я так ходжу вдома, але без жирафіків, колготів і ведмедиків, і в тапцях. Але млію від дівчат, що вдягаються як я вдома Катю,Катю!!!хто він??!!! ))як романтично!!!!!))) Щоб кожен раз не створювали нових тем пропоную зробити одну і прикріпити її зверху всіх тем. Тернопіль-Калуш Кудою краще? Шоб не муляло у флуді, і шоб не викинуте було (флуд же чиститься), переніс сюди. Писатиму тут про свої успіхи в справі імплементування UEFI на кількох mips і arm одноплатних компутерах (ОПК). Це явно не все. А Вінда взагалі пропонувала спочатку "цей диск не форматований, зробімо це!". Потім в "керуванні дисками" стало ясно шо вона баче захисну MBR. Ну а це вже пішов подивився на крепексі вміст /dev, а також mount - l, - перелічує змонтовані фс дерева. Далі вона бере кожен з 5-ти елементів, і вставляє їх в дерево кожен в свій вузол. Це логарифмічний пошук і ніколи не вироджений в лінійний (це ж червоно-чорне дерево, bitches!). За довжиною словника (тобто об'єднання множин класів на які є лише посилання, на яких є зразки і на яких є і те і інше). Але головне цей алгоритм логарифмічний за цією довжиною. Клод Сімон, Гемінґвей, Бернанос, Мальро, ті згадані вище відомі письменники були сучасниками або майже сучасниками подій громадянської війни. Вони знали про неї водночас і більше, і менше за мене. На відміну від них я дивлюся на ті події з дистанції, не так, як безпосередні учасники, маю зовсім інший досвід їх переживання. Я дуже чутлива до того, як події, що відбулися в Іспанії в 1936–1939-му, позначаються на сьогоденні. Факт, що під час воєнних протистоянь усі пристрасті радикально загострюються. Це історична константа, коли хочете. Релігійний фанатизм іспанців 1936 року — чи можна його порівняти з тими процесами, які відбуваються в релігійній царині сьогодні, у наші дні? Чи ту жорстокість і політичну ненависть тодішніх політичних промов ми можемо знайти в нашому сьогоденні, у дописах соцмереж? Байдужість Європи в 1930-х до подій в Іспанії, заплющування очей на те, що насправді відбувалося, здається, можна порівняти з байдужістю сучасної Європи до того, що відбувається на її теренах, в Україні. Оте заплющування очей не дало розгледіти початок великої трагедії, яка торкнулася всієї нашої частини континенту. Коли підписали Мюнхенські угоди в 1938-му, розділили Чехословаччину, потисли одне одному руки й думали, що жодних наслідків це за собою не потягне. Чи не знаходимо ми в наш час той самий прецедент? Звичайно це реклама, але, оскільки автор наполягає шо він хоче поради я, як щирий фанат і ентузіаст ОС Windows, і лояльний користувач корпорації майкрософт, кажу - правильно, ти правильно вибираєш. Або рекламуєш. Я не купив арм-базований майкрософтівський Surface з Windows RT тіке того шо не схотів чекати - і купив відроїдний планшет. І це жах. Попри нормальну апаратну частину - відро і вся софтваря в ньому крім пари програм - це суцільний жах. Неюзабельний! бо опера міні зберігаючи файли як ім’я обирає край урла - вона ж думає шо корцінка - це ж статичний вміст, і край урла закінчується на ім’я файла з розширенням файла, всьо чотко, та не ті часи зараз, і навіть в урлі фотки ми маємо квері шматок, і він кілометровий! Воно приємне, а до хорошого звикаємо швидко. I 'm on the wagon. Маю зізнатися, що коли я почула цю фразу вперше (років в 15), я надавала їй зовсім іншого значення. (І це вперше цьогоріч я виспалася, бо спала до 1 юху) #гібкійзож хотіла натиснути реплай, а видалила комент) сорі. Хотіла написати, що погоджуюся) мені – добре київ – сонцелитий Ти мій особистий сорт поезії і неологізмів Ооо, а я читаю це якраз в дорозі назад в київ (сережка постійно в гаманці з собою) Бліна. Ну ладушкі. Тоді рекомендуй злачні місця?! Доброго дня! Хотілось би зпитати, ви плануєте друкувати книгу Коннора Франти "Робота в процесі"? а правда ж цьогоріч на Ночі Поттера 25 лютого конкурси будуть не лишень дитячі? ми всеньким студентським театром завітати плануємо. і готові до питань а-ля назвіть повне ім*я Дамблдора... до речі, може, вам аніматори ще потрібні? ;) Катя, Вінниця, Україна. 2017-02-02 15:21:11 Дуже жаль, що на сайті ціни на книги такі ж, як і в магазинах... Ірина, Івано-франківськ. 2017-01-31 19:10:46 Маю два чудові ілюстровані видання Гаррі Поттера. Але написи на суперобкладинках не збігаються. На другій книжці написи вище, ніж на першій. Це нормально чи ні? Дякую. А що - вони мали збігатися?.. Все пропало, відмовляйтеся від книжок... Не турбуйтеся Олексій, це нормально,так, там є невелика розбіжність. Це не ознака підробки. Шановне видавництво, людина явно просто переймалася чи не є це зміщення чимось на зразок темного логотипу на ваших класичних виданнях "Гаррі Поттера", яке означало свого часу підробку книги (пам'ятаю в якомусь виданні "Поттера" про це згадувалося в кінці книги). Тому людина і перейнялася. Звичайно Ваші книги роздягають мою пенсійну картку але я це роблю з гордістю за мою Україну. І хоча Ашан - це трохи наш магазин але для мене Ваші автографи дорожче за орден Почесного Легіону. Ми дуже зраділи та чекали на зустріч в Бучанській гімназії але ви загрипували... Ми чекаємо на зустріч - адже дотик до видавця побачити Вашу радісну посмішку та потонути в чарах продукції - це спомин на багато років та добре щеплення поважати та цінувати свою країну... Я не представник видавництва, та все ж підкажу вам. На сайті є розділ "книги" а в нім - "готуються до друку". Там ви можете побачити що видання "в'язня Азкабану" готується на грудень 2017 року. Приношу вибачення видавництву що так часто вклинююсь в коментарі. Просто мені приємно бувати на вашому сайті, і цікаво читати що пишуть люди). У 17му році 3го ілюстрованого Поттера не буде. Художник Джим Кей взяв перерву на 1 рік. Шановна"А-ба-ба...", чи плануєте випустити оновлене видання "Фантастичних звірів" Ролінґ з додатковою інформацією про 6 нових звірят, новою передмовою Ньюта та новими ілюстраціями? https://www.pottermore.com/news/updated-edition-of-fantastic-beasts-library-book-will-include-new-magical-creatures Доброго дня! Коли буде другий ілюстрований Поттер в Ашані?? Дякую ! Мар'яно, "Граф Монте-Крісто" виходив українською ще далекого 1924 року, три з чотирьох томів оцифровані, можна завантажити тут: http://toloka.to/t73252 Доброго дня! Давно хотіла придбати "Алісу", а тепер, коли з`явилася можливість, "товар відсутній" у київському інтернет-магазині. Не підкажете, будь ласка, як скоро з`являться нові примірники? Пічаль пічаль. День народження ближчає, а книги Гаррі Поттера від ілюстратора Джима Кея все нема:(( Не печальтеся, дитятко. Книжка буде, все в порядку. Відгадайте-но загадку: не тепер і не в четвер, а на день раніше, хоч тижнем пізніше.:) І.Малкович. Шановне видавництво!Прочитала на Вашому сайті про книгу "Сіроманець" Миколи Вінграновського. Коли можна очікувати таке видання?І чи ви не маєте в планах видати чудові вірші Тамари Коломієць?Моя найулюбленіша книга з дитинства "Гарна хатка у курчатка" і досі в моїй пам'яті. Доброго вечора! Вчора отримав восьму частину Гаррі Поттера і щойно її дочитав. Хотів подякувати за чудове видання та можливість першими прочитати в перекладі з оригіналу. Якщо мої зауваження вірні, тоді було приємно допомогти. Я заказала книжку"Гаррі Поттер і прокляте дитя" 1 жовтня. Мені досі не відправили і не повідомили коли відправлять Коли подзвонила, не відповіли, написала на пошту те ж саме. Я пишу куди тільки можу, бо не знаю що робити. Книжку оплатила зразу, а від книгарні відповіді немає. Якщо можете допоможіть і підкажіть, що я маю робити Можливо це якась помилка Велика сердечна Вам подяка за те, що не лишили українських потероманів задоволення потішитись ілюстрованим Гаррі Поттером! Так постаралися для нас ) Нарешті я отримала свою довгоочікувану книгу, з таким нетерпінням летіла на пошту в дощ, як не знаю що... ;)) І ще одна коштовність в гаріпотерівську колекцію від улюбленого видавництва! Дуууже розкішне і якісне видання, і доречі, красивіше за оригінал, хе-хе... Бо це ж «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» ;)) В мене просто відвисла щелепа від отриманого!! АЛЕ, додам, на жаль, не викликають в мене бажання ілюстрації Джима Кея гортати і переглядати їх знову й знову, все ж люблю світ Гаррі Поттера від Владислава Єрка, на його ілюстрації можна як на вогонь, дивитись вічно! ;) Тому, ніщо не може бути краще, ближче і тепліше саме українського ГП ;) Ще раз дякую Вам за Вашу велику працю, за магію і чари! Українські потеромани однозначно найщасливіші в світі!! Я просто сама собі заздрю! ;)) ДЯКУЮ!!! Олена, Херсон, Україна. Браузер клієнта повинен підтримувати роботу за протоколом SSL з довжиною ключа 128 біт. Вам необхідно встановити останню версію інтернет-браузера, що використовується Вами. Змініть у разі необхідності налаштування браузера за зразком: - у пункті меню «Властивості»/«Зміст»/«Автозаповнення» відключити режим автозаповнення імен користувачів і паролів у формах; - у пункті меню «Властивості»/«Додатково»/«Безпека» вибрати «Не зберігати зашифровані сторінки на диск». У травні гурт виступив на сцені міжнародного фестивалю татуювань «TattoCollection 2015» та разом з гуртом YouCrane влаштував міні-тур містами Західної України з завершальним концертом у Києві. У червні музиканти відвідали Переяслав-Хмельницький та виступили на фестивалі «Рок-Булава». Ввечері 2 березня, якраз напередодні дня народження Насірова, у Феофанії відбулось чергове дійство, головними дійовими особами якого були слідчі і "напівпритомний, ледь живий" український чиновник. У соцмережах це одразу викликало ціле торнадо обговорень і жартів. Найцікавіші і найважливіші думки із цієї дискусії зібрала "Українська правда". ОПЗ запускається та інші головні економічні новини за 2 березня. Також, група СКМ, кінцевим бенефіціаром якої є бізнесмен Ринат Ахметов, заявляє, що її підприємства на тимчасово неконтрольованих територіях Донецької та Луганської областей будуть продовжувати працювати відповідно до законодавства України. Про МВФ. Міністр фінансів Олександр Данилюк повідомив, що підписання Меморандуму з Міжнародним валютним фондом - це питання найближчих днів. А глава Національного банку Валерія Гонтарєва заявляє, що Міжнародний валютний фонд надіслав фінальну версію меморандуму співпраці 1 березня. Доречі, про Гонтарєву. Голова Національного банку не виключає, що може залишити цю посаду. "Таке може відбутись, але я наголошую, що офіційно НБУ за місяць подасть повідомлення (про відставку - ред.), ми таке повідомлення не робили і все правління НБУ працює за графіком дуже щільно", - сказала очільниця Нацбанку, відповідаючи на питання журналіста. Що так обурило білорусів? Їх просто образили, ледь не поголовно записавши в «дармоїди». Ідея документа під назвою «Декрет № 3 «Про запобігання соціальному утриманству» з’явилася 2014 року, а реалізовувалася 2015-го, коли він був підписаний. Суть декрету в тому, що громадяни, які працюють у рік менш як 183 дні, мають відшкодовувати витрати на соціальні блага, якими нібито користуються: безплатна медицина, державні дитячі садки й школи тощо. Отже, «дармоїди» повинні сплатити податок у розмірі 20 базових величин (приблизно $225 за нинішнім курсом валют). Ідея полягала не так у тому, щоб поповнити бюджет із кишень «дармоїдів», як у стимулюванні роботодавців і працівників, які виплачують та отримують зарплати в конвертах, вийти з тіні. Від самого початку влада зіткнулася з великою проблемою: кого вважати таким, що працює неналежний термін? Замість акул тіньової економіки до категорії «дармоїдів» потрапили найменш забезпечені прошарки населення: матері, що перебувають у декретній відпустці, люди, які доглядають за літніми батьками або родичами-інвалідами, ті, хто працює вахтовим методом (та й не вахтовим теж) за кордоном, безробітні, які довгий час не можуть знайти роботу з гідною оплатою, фрилансери, представники творчих професій і навіть спортсмени, які «працюють» тільки на чемпіонатах різних рівнів. «В Україні вже працюють лоукости Pegasus та Wizz Air в аеропортах «Київ» та «Львів». Не раз заявляв про наміри зайти на наш ринок ірландський Ryanair. Однак лоукости зазвичай, перш ніж заходити на ринок, дуже довго вивчають його, йдуть лише туди, де робота гарантовано буде рентабельною. Їх цікавлять лише потужні пасажиропотоки, чим Україна наразі похвалитися не може», — каже авіаційний експерт Богдан Долінце. Проблема пошуку інвестора актуальна для всіх українських аеропортів. Однак тут всю ситуацію псує питання власності. Річ у тім, що лише два аеропорти в Україні державні («Львів» та «Бориспіль»), два в концесії («Київ» (Жуляни) та «Одеса»), а решта в муніципальній власності. Якщо аеропорт у муніципальній власності, то кошти з бюджету міста. Годі й казати про те, що міські бюджети традиційно мають дуже багато нагальних статей витрат, через що грошей на аеропорти, які є не надто прибутковими, не вистачає. Прем’єр-міністр Великої Британії Тереза Мей першою серед іноземних лідерів зголосилася зустрітися з президентом Трампом після його інавгурації. Попри те що більшість британців не приймають поглядів і політики нового президента США, Мей звернулася до колеги з теплими словами. До того ж передала запрошення від королеви: новообраний президент може зупинитися в Букінгемському палаці під час офіційного візиту. Ніхто з попередників Дональда Трампа не відвідував Велику Британію так скоро після вступу на посаду. Британські можновладці дали зрозуміти, що не мають наміру скасовувати візит, як того вимагають протестувальники. Останні стверджують, що приймати Трампа в Букінгемському палаці — ганьба для королеви. Близько 1,8 млн британців, які підписали згадану петицію, закликали також не проводити традиційних церемоній, як-от бенкет, артилерійський салют і зустріч гостя в палаці, з огляду на «загальновідомий сексизм та вульгарність» Трампа. Тим часом матір нового президента США була шотландкою; він не раз висловлював захоплення королевою і, як відомо, з нетерпінням чекає на гостини в Єлизавети II. На думку британських політиків, Трамп не зможе ігнорувати союзників Америки. У царині міжнародної безпеки Велика Британія була партнером США у кожній масштабній інтервенції останніх 25 років: від Перської затоки до Афганістану, Іраку та Лівії. Однак тепер їхні політичні курси в питаннях Близького Сходу, Росії, зміни клімату та ролі ООН суттєво різняться. Мабуть, тому Лондон так поспішав запросити Трампа до Букінгемського палацу. Для нового президента зовнішня політика має другорядне значення. Для нього головне — виконати передвиборчі обіцянки стосовно робочих місць, торгівлі, промисловості США, безпеки та інших внутрішніх справ. Йонатан Голслах — професор міжнародної політики у Вільному університеті Брюсселя. Народився 1981 року в Бельгії. 2007-го здобув ступінь магістра політичних наук того самого вишу. У 2011-му, там-таки захистивши дисертацію, став доктором філософії з міжнародної політики. Автор низки статей та книжок, працює радником кількох компаній, урядів країн, інституцій Євросоюзу. На Київщині правоохоронці затримали 15 учасників злочинного угруповання, які тримали комплекс борделів в Києві і області. Про це повідомили у прес-службі Національної поліції у неділю, 26 лютого. "Організатори не залишили поза увагою дисципліну в середині банди. Дівчата, які потрапляли «до рук» вказаної злочинної організації, перебували під цілодобовим контролем. Окрім того, з метою підтримання дисципліни діяли безпрецедентні штрафні санкції як матеріального, так і фізичного характеру за недотримання визначених правил. Так, наприклад, за прирікання з диспетчером-адміністратором штраф - 1000 гривень, не вихід в робочу зміну - 2000 гривень, повторне повернення на роботу - 5000 гривень, зміна місцезнаходження без узгодження з адміністратором - 2000 гривень, відмова від замовлення - 1000 гривень", - додали у прес-службі. У неділю, 26 лютого, працівниками внутрішньої та власної безпеки Держприкордонслужби спільно з Національною поліцією, затримано старшого інспектора прикордонної служби Сумського прикордонного загону у званні «старший лейтенант». Про це повідомили у прес-службі Державної прикордонної служби України. Затримали офіцера в рамках кримінального провадження, розпочатого за повідомленням прикордонників за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.368 ККУ. "Спіймали його на гарячому - при отриманні неправомірної вигоди в розмірі 12 тисяч гривень за сприяння у протиправній діяльності, пов’язаній із незаконним переміщенням через державний кордон товарів народного споживання поза встановленими пунктами пропуску", - додали у прес-службі. У понеділок, 27 лютого, на всій території України очікується не дуже холодна відносно волога повітряна маса. Про це повідомили в Укргідрометцентрі у неділю, 26 лютого. Повідомляється, що вночі у західних, північних і центральних областях, вдень у східній частині, місцями невеликі опади, на решті території сухо. На дорогах, крім півдня, подекуди ожеледиця. Вітер південно-західний, західний, 7-12 м / с. Як повідомляє Укргідрометцентр, у неділю переважно без опадів, хоча в західних і північних областях вдень місцями невеликі опади. На дорогах, крім південної частини, місцями ожеледиця. Вітер західний, південно-західний, 5-10 м/с. 27 лютого вночі та вдень на Лівобережжі місцями невеликі опади. На дорогах вночі і вранці місцями ожеледиця. Вітер західний, 5-10 м/с. Про це повідомляє Український гідрометцентр. "У мене немає такого e-mail. Мій e-mail зареєстрований на gmail, я ніколи не реєстрував пошту на icloud", - зазначив Лещенко. Четверо депутатів - двоє з "Народного фронту" та двоє з партії "Відродження" кнопкодавили на пленарному засіданні Верховної Ради у четвер, 23 лютого. Зокрема, депутат від "Народного фронту" Анатолій Дирів кнопкодавив під час голосування за законопроект №5247 про призначення позачергових виборів Сєвєродонецької міської ради Луганської області. Фінансова система України залишається чи не найбільш уразливим місцем у державі: попри заяви очільниці НБУ про «очищення» банківської сфери, у нас продовжується «банкопад», не створено умов для відновлення кредитування реального сектору економіки. Київська ОДА виявилася чи не першою, яка намагалася вплинути на перевізників. І після розмови відзвітувала: ціни знижено на 25%! Громадськість так і не довідалася, про що говорили за зачиненими дверима, але вже за кілька днів виявилося, що з адміністративного тиску вийшов величезний пшик. На другому місці за популярністю запитів розташувалася наукова фантастика "Прибуття", а на третьому місці – режисерська робота Мела Гібсона, військова драма "З міркувань совісті". Усіма військовими справами ЗУНР відав ДСВС, що діяв до 9 червня 1919 року та поділявся на Військову канцелярію ДСВС і 16 відділів. Йому безпосередньо підлягали справи поповнення армії, бойового й харчового постачання. Після проголошення диктатури ЗО УНР функції ДСВС перейшли частково до Начальної Команди УГА, а частково до новоутвореної військової канцелярії диктатора (шеф підполковник К. Долежаль). Утворена в травні 1919 Команда запілля, що перебрала тимчасово функції ДСВС, увійшла в червні до Етапної Команди УГА. Деякі наші корови дають більше тридцяти літрів молока. Як в Голландії. І сир у нас без пастеризації та кальцій хлориду, бо молоко - відповідної якості, видоєне на делавалівському обладнанні. Нам нема коли триндіти про зраду. Ми будуємо нову Україну. Скоро літо. Доній написав черговий пост про Баригу та зраду. З 760 лайкарів - в мене в друзях тільки 7, це - тішить. Четверо малознайомих видалив, лишив тільки знайомих улибанів:))) Частенько відвідую сайти знайомств, так от 70% жінок там, з байстрюками. В мене питання кому ви такі потрібні? Нагуляла то виховуй сама одна з другою! У генеральному плані міста територія, на якій орендар – ТОВ “Київщина-Житло” – зводитиме багатоповерхівки, досі позначена як «ліси», цей план не змінювався роками. Проте ще у 2006 році Обухівська міськрада здала цю територію в оренду забудовнику. Тристоронній договір між ДП «Київський лісгосп», міськрадою та забудовником передбачав, що лісгосп передає ці землі міськвладі, а та в свою чергу – у користування забудовником. Натомість забудовник зобов’язався передати 10% збудованих площ Обухівській міськраді і ДП “Київлісгосп”. Громада готова йти до НАБУ ПОГЛЯД ЗБОКУ. Якщо явні порушення законодавства і махінації у цій справі і були, то їх скоїли 10 років тому, виводячи землі з лісового фонду, вважає незалежний журналіст, відомий політичний оглядач Леонід Швець. «Тепер забудовник планує відбити вкладені кошти і мати прибуток, що, зрештою, зрозуміло, – говорить він. – В таких випадках, якщо оскаржити право власності вже неможливо, лишається тільки шукати компроміс: міська рада може запропонувати будувати не житло, а якийсь інший, соціально корисний об’єкт, або надати іншу ділянку під забудову. Нажаль, не бачу варіанту для громади, окрім як вимагати від влади обміняти ділянку під лісом на іншу – інакше ніякий суд її не підтримає (звісно, якщо порушення доведені не будуть)». "Зелені Карпати" тому зелені, що дощові. Це кожен знає. Коли дощі, то багато трави й багато грибів - гуцулам (і бойкам, і бойкам!) це добре. А туристам погано. Ото раз на кілька років вирвешся в ті гори, а воно ллє і ллє, ллє і ллє, і туман, і не видно ніякої карпатської краси. На високому - десь півтора метра. Так сталося, що двоє найвизначніших конструкторів протиракетних систем (ПРО), народившись у сусідніх українських областях (у Запорізькій і Дніпропетровській відповідно), «воювали» за дві найбільші держави: Григорій Кисунько розбудовував радянську ПРО, а Едвард Гінцтон створював ПРО США. Мама маленького Зайчика застудилася, і він вирішив піти купити для неї меду, адже чай з медом — найкращі ліки на горло. Але місто велике, а Зайчик — дуже маленький, і він заблукав... Зворушлива історія зі зворушливими ілюстраціями і щасливим закінченням.. У надзвичайно живописних ілюстраціях Софії Ус гармонійно поєднуються олія і акварель. Для дошкільнят. Однорічна трав'яниста рослина висотою 30—60 (100) см. Стебло пряме, гіллясте, 30—70 см заввишки. Листки цілісні лінійні. Крайові квітки в кошику лійковидні. Листочки обгорток по краю війчасті. Цвіте з червня до осені. Крайові лійковидні квітки безплідні, вони приваблюють комах, які запилюють серединні трубчасті квітки. Стовпчик маточки наявний із тичинками, що зрослися в трубочку. 1753 року волошка синя була описана Карлом Ліннеєм і віднесена до роду Centaurea. Однак 1762 року англійський ботанік Джон Гілл відніс цю рослину до роду Cyanus, який 1754 був виділений Філіпом Міллером із роду Centaurea. Тож деякі сучасні систематики вказують прийнятою назвою цього виду Cyanus segetum Hill, а Centaurea cyanus вказують як синонім, водночас, інші вказують прийнятою назвою Centaurea cyanus, а Cyanus segetum — синонімом. Олена Львівна Кульчицька (15 вересня 1877, Бережани — 8 березня 1967, Львів) — український графік, маляр, педагог. Народний художник УРСР (1956). Депутат Верховної Ради УРСР 3-4-го скликань. Автор понад 4 000 художніх творів. Зокрема, Україна просить суд зобов'язати Росію утриматися від дій, які можуть ускладнити спір до розгляду судом справи по суті; здійснювати належний контроль над своїм державним кордоном для запобігання терористичним актам, а також припинити надання терористичним групам грошей, зброї й інших видів підтримки. Колишні акціонери фактично передали на аутсорсинг банку всю фінансову і бюджетну діяльність своїх підприємств. Все, що стосується бюджету, виплат зарплат, закупівель МАУ, нафтопереробки, ГОКів, феросплавних заводів, здійснювалося через банк. У такий спосіб банк отримав унікальний досвід бюджетування підприємства. – Уважайте на нього, щоб не покинув університету і не вступив до театру, – звертається колишня актриса театру "Руська бесіда" у Львові Ванда Янович до Хоми Водяного. 1907 року той разом з її сином Лесем Курбасом їде навчатися у Віденський університет. – Але ж, пані добродійко, він зовсім не думає йти до театру! Він іде на філософію! – відповідає Хома. – Ах, ви не знаєте. Він про ніщо інше не думає, тільки про театр! Обіцяйте мені, що будете його відмовляти від театру. У столиці Австро-Угорської імперії юнаки перш за все купують путівник і беруться оглядати місто. Лесь витрачає дідові гроші на журнали й книжки. А ще – потай від товариша – ходить на театральні вистави. "Режисерія була дуже і дуже старанна, а місцями задивляче помислова. Гуртові яви живі, мальовничі, ефекти акустичні давали досконалу оману", – відгукується на виступ у Львові критик Степан Чарнецький у часописі "Неділя". "Курбас блискуче провів свій дебют і був нагороджений оплесками глядачів, – згадує актриса Ганна Юрчакова виступ театру "Руська бесіда" у Самборі 1912 року. Грали "Марусю Богуславку". – Кожен його рух, кожна кинута в зал репліка збуджували думку глядача. Він і в житті був гарний, високий і сильний. Пізніше почав грати свою найкращу роль – Михайла Гурмана в "Украденому щасті". У п'єсі Франка ніби для нього написані такі слова Анни: "І боюсь його, і жити без нього не можу. Та й сильний же він. Здається, вола за роги вхопить і об землю кине". Дуже задоволена була зі свого партнера Катерина Рубчакова, яка грала Анну. Вона й пізніше радо виступала з Лесем". "Все невеличке приміщення театру було густо насичене запахами аніліну й клею, – згадує початок 1918 року Леонід Болобан, учень студії Курбаса. – Тоді все вбрання робили з бязі, яку фарбували різними кольорами аніліну. Шматки тканини сохли по всіх закутках. На балконі й у фойє малювали декорації, а в залі вільні від репетиції актори наклеювали номерки на щойно привезені стільці. До нас, студійців, нікому не було ніякого діла. Нічого не вимагаючи, засукали рукави і почали скрізь і всім допомагати". Займаються в будинку № 17 на вул. Прорізній. У тому ж приміщенні працює танцювальна студія. Режисер звертає увагу на танцівницю Валентину Чистякову. Вона – донька співака Большого театру в Москві. Молодша від Курбаса на 12 років. – Будеш моєю дружиною, – говорить їй на першому ж побаченні. А ще пропонує роботу в театрі. Для цього дівчина мусить вивчити українську мову. 7 вересня 1919 року вінчаються у Свято-Андріївській церкві. Живуть в орендованій кімнаті. Інколи їх відвідує батько Валентини. У нього не виходить правильно вимовляти ім'я зятя. Звертається до нього "Лєс". Приміщення театру потребує ремонту. Вирішують здати його в оренду. Частина акторів разом із режисером на літо їдуть до Одеси. Поселяються в приміщенні школи в районі Великого Фонтану. Там же і працюють. У дворі влаштовують кухню. Готують їжу у велетенському казані, з нього ж їдять. Коли повертаються до Києва, тут уже закріпилися радянські війська. Театр націоналізують. Курбас збирає акторів у трупу з назвою "Кийдрамте". Виїжджають до Білої Церкви, а потім – до Умані. "До Умані завітав представник села Дзензелівка і попросив нас приїхати до них на тиждень з виставами, – пише актор Василь Василько. – Село святкувало храм. Збори і квартири акторам гарантували. Для нас це була вигідна пропозиція, і ми згодились. У домовлений день приїхали кілька підвід і перевезли нас до Дзензелівки. Акторів одразу ж розібрали по хатах. У селі прекрасний сільбуд, а в ньому зала на 250 місць і невеличка, але пристойна сцена, навіть з кімнатою для акторів. Особливо ж вразило те, що портал театру, завіса й декорації були мальовані в імпресіоністичній манері! Виявилося, що дочка одного із селян – художниця, і все зробила власними руками. Ми довго розмовляли, що як би добре було, коли б у кожному селі був такий будинок, де б театр міг давати вистави. Почали п'єсою "Невольник" і мали величезний успіх. Другого дня, коли зійшлися до театру й почали розповідати одне одному, як кожний влаштувався, виявилося, що всі хазяї годують нас безкоштовно і вважають актора своїм дорогим гостем". "Він створив там таку атмосферу, що, крім захоплення роботою, все інше – і наше особисте життя, і наша побутова метушня – було тільки паливом, яке, згоряючи, перетворювалось на натхненну працю, – згадує Євгенія Стрєлкова, яка займалася в акторській студії Курбаса. – Не одержуючи ніяких стипендій, напівголодна, погано одягнена молодь могла цілими ночами "висіти" й бігати на конструкціях, репетируючи чергову постановку. Потім одне за одним ішли заняття з: історії літератури, філософії, постановки голосу, фехтування, боксу, пластики й танцю. Працювали в атмосфері творчої дружби, цілковитої відсутності інтриг і заздрощів". Під час репетицій Курбас передає своє бачення гри. Каже, що тримати образ потрібно не епізодично, а протягом усієї вистави. Режисер Борис Сахно згадує діалог Курбаса з Амвросієм Бучмою: – Кого ти граєш у другій картині, в церкві? – Брата Жана, – говорить Бучма. – Ти зовнішніми засобами передаєш скульптуру католицького святого. А за людським характером хто ти? Мужик? – Мужик. – Яка основна пристрасть Жана на всю дію? – Піднести людську гідність у своїх парафіян. – Навіщо? – Щоб потім підняти на повстання проти феодалів. – А чим він снідав? – Кашею. Гречаною. – Іди знов на сцену. Проголошуй свою промову до мужиків, як може робити це Жан, мужик, що добре поснідав кашею. Олександр-Зенон Курбас народився 25 лютого 1887-го в Самборі – тепер райцентр Львівської області. 1922 року заснував у Києві мистецьке об’єднання ”Березіль”. Через чотири роки колектив перевели до Харкова. За 11 років поставили 52 спектаклі. Половина з них – твори Леся Курбаса, інсценізації, переробки, переклади. 1924-го Лесь Курбас працював на Одеській кіностудії. Знімав короткометражні фільми: ”Вендета” – про суперечку попа з дяком за черешню на межі, ”Макдональд” – памфлет, присвячений прем’єр-міністру Великої Британії, ”Арсенальці” – епізод повстання робітників у Києві. 1933 року арештований у Москві. Звинувачений у тому, що був членом ”контрреволюційної Української військової організації”. Засуджений до п’яти років виправно-трудових таборів. 3 листопада 1937 року розстріляний у лісовому урочищі Сандармох у Карелії – Раніше зими були такі, що снігу випадало по півметра, а то й більше, – розповідає директор Колочавського музею в Міжгірському районі на Закарпатті Василь Дербак, 73 роки. – Щоб ноги не провалювалися, поверх взуття одягали снігоступи. Спочатку робили їх так: дерев'яний обідок обплітали конопляними мотузками. Ногу протягували між ними. Пізніше почали використовувати дроти й пасма шкіри. Іноді виготовляли з металу. Але такі були незручні, бо заважкі. Що більша площа "підошви", то зручніше ходити по снігу. Але надто великих не робили – щоб не плуталися ноги. Черевики для них виготовляли з автомобільних шин. Вони не пропускали вологу – можна було ходити навіть під час відлиги. Найбільше цінувалися зроблені з внутрішньої частини шини – матеріал м'якший, зручніше ставити ногу. – Замість чобіт ноги обв'язували онучами та взували мешти (черевики. – Країна) в снігоступи, – розповідає киянин Ігор Довбуш, 45 років. Його дід працював лісорубом. – Були такі зими, що моя баба намотувала на ногу цілу простинь – аж вище колін поверх штанів, майже до самих пахов. Тоді сніг не потрапляв у ноги. Ця конструкція погано трималася. Часто мешти разом зі снігоступами губилися в снігу. А як треба було хутко йти, то під час ступання могли полетіти вверх. Якось у діда злетів снігоступ. Дерев'яна частина влучила йому в голову. "Наша нарада в Криму знову підтвердила спільну рішучість зберегти й посилити в майбутній мирний період ту єдність мети і дій, що зробила в сучасній війні перемогу можливою і безперечною для Об'єднаних Націй. Ми віримо, що це є священним обов'язком наших урядів перед своїми народами, а також перед народами світу", – йшлося у підсумковому звіті Ялтинської конференції. Вона розпочалася 4 лютого 1945 року. На той час було зрозуміло – Німеччина, яка восени 1939-го розпочала Другу світову війну, незабаром капітулює. Глави держав-учасників антигітлерівської коаліції – президент США Франклін Рузвельт, прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль та голова Ради народних комісарів СРСР Йосиф Сталін – протягом тижня обговорювали майбутній політичний устрій світу. Спершу планували зустрітися у Шотландії. Проти виступив Сталін: сказав, що не хоче бачити чоловіків у спідницях і вважає шкідливими для здоров'я часті там тумани. Terra Mariana – Земля Діви Марії – таку назву отримало нове князівство у складі Священної Римської імперії, утворене 2 лютого 1207 року на території Лівонії – сучасних Латвії та Естонії. Ці землі вважали останнім нехристиянізованим закутком Європи. 1193-го Папа Римський Целестин III ініціював хрестовий похід на прибалтійських язичників. Терра Маріана проіснувала до 1561-го, коли її поділили між собою Швеція і Велике князівство Литовське 8 лютого 1965-го парламент Великої Британії заборонив рекламу сигарет на телебаченні. Перший ролик про куріння відтоді показали 10 листопада 2014 року. Це була реклама електронних сигарет. Оскільки зміст розцінили як орієнтований винятково на дорослих, її показували після 21.00. Не менше значіння мав він як маляр і скульптор, та в цій ділянці залишив по собі чимало цінних речей. Образи його знаходяться у Празі в костелах Францішканів і Капуцинів та у Мельнику. не знаю, як всі ті ваші мангали, а от big green egg можна назвати замінником грубки. смак страв порівнюється лише з тими, що приготовлені у мурованих грубках. смачнішої піци я не їв - смак хліба, ніби колись у бабці. Було це під Семиківцями над Стрипою. Москалі значною силою відкинули мадярську частину, що кинулася у паніці до втечі. Відворот сумежних частин потягнув за собою і мою частину. Вона поквапно вилізла з окопів, щоби погрозити москалям зап'ятками. Я навіть не намагався задержати втечі, бо ситуація була доволі безвиразна й не хотілось попасти у полон або губити даремно людей. Тим часом У. С. С. непорушно сиділи в своїх окопах, причому кропили ворога рясним вогнем і не виявили найменшої охоти послідувати за прикладом сусідів відділів. Втікай до лиха один з другим, бо москалі вас видушать, як рудих мишей. — Та мої слова були горохом до стіни. Особливо вбилась мені в тямку одна сценка, що застановила мене зовсім іншими очима глядіти на Український Легіон. Щоби здержати навалу москалів, що лявіною котилася на наші окопи, двоє стрільців схопили скоростріл і вискочили з окопу, щоби бічним вогнем перетяти ворогові дорогу. Але що на лінії стрілу терен легко підносився, а добігти до вигіднішого місця було неможливо, то стрільці без хвилі вагання спорудили інструмент, що аж здивував мене своєю дотепністю. Один із них злегка нагнувся і при допомозі другого насадив на свої плечі скоростріл. Другий як стій наложив ленту — і як затріскотить першому над головою! Не знаю, чи цільно стріляв той прилад, але признаюся, що тоді вперше доводилось бачити таке дивовижжа та подивляти стрілецьку вигадливість. В бою, головно в наступі, турки виявилися добрими вояками. Коли розігнались було до наступу, то йшли одчайдушно, не зважаючи ні на які втрати. Зате, коли охопила їх бувало паніка, то важко було їх спинити, впорядкувати й завернути до боєвої лінії, - описує турецьких військових стрілець та історик Осип Думін, - Багато шкодив їм, як воякам, релігійний фанатизм. Людина, що віруванням ісламу не може оминути свойого "кісмету" (призначення), не має чого берегтися. Тимто турецькі відділи на становищах не придержувались нераз найпримітивніших засобів обережности й мали звичайно великі втрати Тої самої ночі, коли на моїм відтинку йшла завзятуща борня, сусідний курінь 88-го полку, зложений зі самих чехів, перейшов добровільно до москалів. Мені стало ясно, чому, коли я напередодні нашого бою випадково проходив повз чеський курінь, між ним і противником стояла дивна тиша. І ще більше мене тоді вразило, що чехи преспокійно, роздяглись до половини, милися під оком москаля. А як з другого боку гримнув якийсь постріл, роздягнутий сердито кричав: — А тихо ти там будеш, дурню якийсь!.. — Не бачиш, що тут люди?! І, на диво, стріли вмовкали. Очевидно, вже тоді між обома сторонами було порозуміння. — Ще тому кілька днів спротивився прем'єр Великої Британії, Черчіль всяким змінам у свому кабінеті, а сьогодні вже є вістка, що в уряді Черчіля проведені зміни. Двох міністрів усунено, Бівербрук від'їде до Вашінгтона, здається до Воєнної Ради; за те до кабінету уряду ввійшов відомий зі своєї большевицької агітації Кріппс як льорд печаті і міністр для Палати Громад. Поява Кріппса в уряді Черчіля — це дальший крок до большевизації Англії. — Є також чутка, що до уряду втягають старого віком Льойда Джорджа, який, до речі, у своїх спогадах гостро висмівав Черчіля, як недотепу. — У Палаті Громад у Лондоні відбудеться у найближчому тижні дебата зприводу здобуття Сінгапуру японцями. Дебата буде, розуміється, при закритих дверях. БЕРЛІН, 21 лютого. — Англійський король приняв на авдієнції новоіменованого мін. Стеффорда Кріппса і тим наче підкреслив його значення. Кріппс буде вже тепер диктувати в Англії під музику Сталіна. Японці заняли Тімор ТОКІО, 21 лютого. — Ще 17 грудня заняли американські і голяндські війська португальську частину острова Тімор. Португальці вимагали, щоб напасники залишили острів; але їх ніхто не слухав. Тепер японці висадилися на Тиморі і знищили американську і голяндську залогу. Притім японці видали офіційну заяву, що з Португалією вони не є на воєнній стопі, але не можуть дати змоги ЗДА і голяндцям користуватися Тімором, як воєнною базою. Японія признає португальську владу на Тіморі. Британські фінансові уряди намагаються стягнути воєнні податки з англійців-плутократів, які з вибухом війни втікли до ЗДА, щоб не брати участі у боях. Фінляндія розписує внутрішню позику у сумі 2-ох міліярдів марок під кличем: "Позика для батьківщини". Навіть у Північній Ірляндії, де ірляндці не мають свого уряду, відносяться вони до англійців з неохотою. Англійці непевні тут свого становища. Так наші поселенці, поруч сусідів усяких інших національностей (бразилійців, італійців, німців, португальців, поляків, а навіть негрів) дістали нових сусідів, японців. І тоді, як наші українські поселенці зараз спочатку попали у фінансову залежність у формі боргів за землю і боргів, пороблених на загосподарювання, японці зразу повели господарку на велику скалю, користувалися вантажними автами, побудували біля стації великий торговий кооперативний дім, де збували свої продукти, за виключенням чужих посередників-спекулянтів, а надто скоро відкрили кілька власних крамниць, щоб свого гроша не топити в кишенях чужих купців. Почули таку новину (див. заголовок). Прикольно. Поїхали дивитися. Веземо з собою нещипаного півня (по дорозі заїхали в село Феськівку, купили у господаря. Він же Петю і життя позбавив). — Попередньо птицю потрібно ошпарити кип'ятком, — інструктує винахідник. Дістали ми свого півня. Нагріли на газу воду. Ошпарили. — Зробити таку машину прикортіло весною, — тим часом розказує Володя. — Живемо поряд з фірмою «Гаврилівські курчата». І мені чомусь у голову: «Йомайо. Як же вони стільки курей общипують? Не руками ж». А воно ж, коли довго про щось думаєш, аж снитися починає. Давай в Інтернеті дивитися. Справді, є такі машини. Але... Коли долар був по 8 гривень, стоїла ця техніка 4,5 тисячі гривень. А щипати треба. Я птицю на продаж до Черкаської області вожу. По десять-п'ятнадцять общипувать за раз треба. Почав думати, як самому таку зробить. Продивлявся відео, як працює. Та хіба ж усе розгледиш? Дивився на картинки, що і як прикручене. Барабан пристосував зі старої пральної машини «Ардо». Дрилем зробив 100 дірок. У них вставив гумові ребристі пальці сантиметрів по десять. На той час один коштував 2 гривні. Барабан крутиться, пір'я за них чіпляється і вилазить. Водою зі шланга зверху поливаю, воно змивається вниз, на лоток, щоб потім на викинштейн. Електродвигун мій ровесник, 1985 року народження. Зі старої насосної станції. На все витратив 500 гривень. — Аби якісно обскублось, потрібно відрізати голову, ногу, — завершує інструктаж. — Я одну ногу залишаю, щоб було за що витягати з гарячої води. Що ж, зрозуміло. Вкинули півня в барабан, шнур до розетки. Загуло-закрутилося. Теліпався там птах десь з півхвилини... Холодною водою зі шланга Володимир поливав зверху. Вимкнули диво-техніку. І пір'я не все повилазило, і взагалі тушка якась покоцана. Таку точно на базарі не куплять.— Не було такого ще ніколи, — засмучено розводить руками господар. — Ось дивіться! — прямо заводиться. Ловить свою цесарку, позбавляє її життя, ошпарює, вкидає в свою машину. За якісь секунди виймає. Чистенька, красивенька. На крильцях залишилося декілька пір'їн. Доскуб руками. Цей центр міг нормально функціювати за умови, що релігійне життя громади буде обслуговуватися професійними волхвами і жерцями. І хоча, на думку археологів, святиня Святовита на горі Богит занепала в XIII ст., ряд фактів, встановлених при розкопках інших святинь Медоборів (гора Рожаниця, узгір'я Баба, Триніг, Старий Кут, гора Високий Камінь), дають змогу датувати останні язичницькі богослужіння в Медоборах ще навіть XVII сторіччям. Це цілком імовірно, враховуючи віддаленість храму Святовита та й цілого комплексу інших галицько-подільських капищ від основних центрів християнізації слов'янського світу. Мабуть, найбільш іронічним і потенційно небезпечнішим прикладом зв'язку між юнгізмом та неоязичництвом виявилася та видатна роль, яку юнгівські твори зіграли у відродженні «Релігії германців» або нордичного язичництва в Європі, Англії та Північній Америці. Поняття архетипів та колективного несвідомого надзвичайно сильно вплинули на формування ідеології неогерманської релігії…. Божества у релігії Асатру/Одіна розглядаються не як автономні, трансцендентальні істоти, а, скоріше, як зразкові моделі свідомості або архетипи, які слугують патернами для людського розвитку» Корені слов'янського неязичницького руху в країнах СНД лежать у колах дисидентів (самвидавський журнал «Віче» (70-і рр.), Костянтин Васильєв, Анатолій Іванов (Скуратов), Валерій Ємельянов, дисидент Олексій Добровольський (Доброслав)), у середовищі яких воно стало у свій час однією з форм ідеологічного протесту проти комуністичного режиму. Саме тоді нативізм набув націоналістичний тон. Телескоп «Габбл» після сервісного обслуговування 1997 року, під час відокремлення від шатлу «Дискавері» Космічний телескоп «Габбл» (англ. Hubble Space Telescope, HST) — американський оптичний телескоп, розташований на навколоземній орбіті 1990 року. Спільний проект NASA і Європейського космічного агентства (ЄКА). Телескоп названо на честь Едвіна Габбла. Телескоп «Габбл» — унікальна багатоцільова орбітальна обсерваторія, найбільша серед запущених у космос у XX сторіччі. Є першим апаратом із серії «Великі обсерваторії». Попри невдалий початок роботи (телескоп було запущено на орбіту із дефектом головного дзеркала) зусиллями космічної експедиції дефект вдалося майже повністю компенсувати, що надало змогу наблизитися до розрахункових характеристик. Подальші експедиції вдосконалили телескоп і за його допомогою здійснено багато важливих спостережень. Космічна астрономія стала розвиватися після закінчення Другої Світової війни. 1946 року вперше було отримано ультрафіолетовий спектр Сонця. Орбітальний телескоп для досліджень Сонця було запущено Великобританією 1962 року в рамках програми «Аріель», а 1966 року NASA запустила в космос першу орбітальну обсерваторію OAO-1 (англ. Orbiting Astronomical Observatory). Місія не здобула успіху через відмову акумуляторів через три дні після старту. 1968 року було запущено OAO-2, яка здійснювала спостереження ультрафіолетового випромінювання зірок і галактик аж до 1972 року, значно перевищивши розрахунковий термін експлуатації в 1 рік. Крім того, 10% часу спостережень залишається в так званому «резерві директора інституту космічного телескопа». Зйомки глибокого космосу за програмами Hubble Deep Field і Hubble Ultra Deep Field також було здійснено за рахунок директорського резерву. Шановні народні депутати! Я, як громадянин, переконаний у тому, що демократія в Україні зазнала серйозної поразки. Ми виявилися неспроможними зробити свій вибір. Політична еліта, представлена більшістю тих, хто проголосував сьогодні проти українського уряду, виявилася неготовою визнати легальну економіку і публічну політику єдиним можливим способом суспільного розвитку. Я дякую всім — і це головне. Дякую всім, хто підтримував уряд і мене у ці півтора року. Я переконаний, що наші з вами зусилля не були даремними. Я буду продовжувати ту політику, яку запропонував, усіма доступними інструментами та методами, які дозволяє демократія та принципи публічної політики. Я не йду із політики. Я йду, щоб повернутися! Економічне джерело боргів — це надто високий бюджетний дефіцит, що склався в перші роки Незалежності. Наприклад, у 1992 році він становив 13,8 відсотка, у 1994 році — майже 9 відсотків, у 1995-му — 7 відсотків, у 1997-му — 7 відсотків. Розрахунки показують, що накопичений протягом 1992-1998 років бюджетний дефіцит становить 33,4 відсотка обсягу внутрішнього валового продукту нації у 1998 році, або 34,7 мільярда гривень, чи 14,2 мільярда доларів США. Це практично дорівнює сумі нинішнього зовнішнього боргу держави Україна. Ми повинні сьогодні визнати, що держава надто довго жила не відповідно до своїх достатків. З огляду на неможливість установити результати реального волевиявлення виборців у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі шляхом установлення підсумків повторного голосування і з огляду на те, що проведене 21 листопада повторне голосування не змінило статус кандидатів, Суд вважає за необхідне відновити права суб’єкта виборчого процесу шляхом проведення повторного голосування, за правилами, визначеними Законом про вибори президента. Рішення остаточне й оскарженню не підлягає. А також завжди казала мені до Святвечора помиритися з усіма, з ким можливо були конфлікти, простити усім і попросити пробачення. Щоб і душа твоя, і серце були щирі, щоб це було гарно, приємно, родинно. Цих традицій стараємося дотримуватися і сьогодні. Кримінальна поліція Мукачева провела ряд оперативних заходів та встановила, що цю крадіжку скоїв 33-річний непрацюючий мукачівець. За цим фактом поліція розпочала кримінальне провадження за ч.1 ст.185 Кримінального кодексу України (Крадіжка), - повідомляє Головне управління Національної поліції у Закарпатській області. На території Закарпаття за три місяці уже зафіксовано 211 пожежа в екосистемах. Рятувальники просять не спалювати суху траву та чагарники. Про це йдеться у повідомленні Управління ДСНС у Закарпатській області. «З початку року (станом на 22:00 20 березня) підрозділи оперативно-рятувальної служби Закарпатської області в екосистемах краю ліквідували 211 пожеж. Загальна площа знищеної сухої трави, чагарників та сміття становить 285,4 га», – йдеться у повідомленні. Вер любила пляж, річку, смугу біло-жовтого піску, берег, верболіз, натовп. Вона любила, скинувши верхнє вбрання, стояти напівроздягнена й роздивлятись натовп, як натовп роздивлявся її. Засмалених юнаків у синіх і червоних штанцях вона дразнила своїми духовитими десу, червоними підв’язками — Вер була брюнетка — і прозорістю довгих чорних панчіх. Їй подобалось лишатися незворушеною, коли юнаки одверто виявляли схвильовану змисловість і молоде збудження. Вони абож проходили повз неї, роблячи спроби розпочати розмову, абож спинялись недалеко від неї і починали змагатися у стрибках, боротьбі та будуючи піраміди, щоб показати стрункість тіл та міцну напруженість м’язів. Було приємно бачити кріпкі й дужі ноги, вузькі стегна, плаский живіт, м’язисті руки, тверду шию, засмалені жовто-бронзові тіла й несховане бажання, але Вер нехтувала їх. Байдужим поглядом вона пробігала по юнаках і одверталася. Вона воліла вибирати сама. Це ж він, а не хто інший, міг би сидіти з нею удвох увечері на канапі, читаючи книжки або ж так про щось розмовляючи, це він міг би повертатися з нею з театру. ФОП-єдинники, що не застосовують РРО, під час розрахунків із покупцем у місці проведення розрахунків за технічно складні побутові товари, що підлягають гарантійному ремонту, повинні застосовувати РРО. Збудована у 1975–1982 роках. Енергетичне підприємство офіційно називається ВП «Южно-Українська АЕС», входить до складу державного підприємства — Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» України. Є частиною Південноукраїнського енергетичного комплексу. За 9 км північніше від АЕС проходить залізнична лінія Шепетівка—Здолбунів—Львів, на якій розташована залізнична станція Кривин, до якої примикає під'їзна залізнична колія електростанції. Автомобільна дорога державного значення Бердичів—Шепетівка—Острог, від якої здійснений головний в'їзд до АЕС, проходить на відстані 6,3 км на північ від електростанції. Хмельницька АЕС щорік виробляє близько 14—15 млрд квт·г електроенергії — тобто 15,6% виробництва АЕС України. До складу розподільних пристроїв входять: вимикачі електричні, роз'єднувачі, трансформатори струму і напруги, вимірювальні прилади, збірні шини, розрядники, реактори електричні. Для забезпечення можливості ремонту розподільних пристроїв або ділянок електромережі, не припиняючи енергопостачання споживачів, систему збірних шин розподільчих пристроїв секціонують. Захист від ураження електричним струмом має відповідати вимогам глави 1.7 ПУЕ:2006. Нетішинське водосховище (Ставок-охолоджувач Хмельницької АЕС) створене у 1986 році на річці Гнилий Ріг яка впадає в Горинь. Головне призначення — резервуар води для охолодження конденсаторів турбіни атомних реакторів Хмельницької АЕС. Побічне призначення — промислова риболовля. Під час створення водосховища було затоплено село Дорогоща. Побудоване за проектом київського відділення «Атоменергопроект». Площа водойми: 1838 гектарів. Характер дна: в різних місцях водойми не однакове: є піщане, глинисте, місцями замулене. На дні є старе русло річки. Також присутні затоплені дерева(ближче до річки Гнилий Ріг). Глибина: зі сторони ХАЕС глибина досягає 20 метрів. Є ями і русло. Біля річки (південна частина водойми) глибина складає 1. 5 метри і поступово переходить на міль. Рослинність водойми: присутні очерет та осока, на меншій глибині кропивка. 1/3 периметру водосховища займає бетонна дамба, відповідно рослинності там немає. Риба: лящ, плотва, карась, окунь, судак, щука, сазан, бичок, густера, краснопірка, лин, білий товстолоб, сом. Рівень води досягає 201,6 м над рівнем моря. Основне надходження води відбувається за рахунок стоку річки Гнилий Ріг. Також на водосховищі побудований спеціальний перелив в річку Вілію, за допомогою якого вода може переливатись, якщо її занадто багато. На водосховищі можуть ловити лише члени клубу «рибалок-аматорів», який має статут, інструкцію, положення. Учасниками можуть бути тільки працівники Хмельницької атомної електростанції. Ловити рибу дозволено тільки з частини дамби, з берега зі сторони лісу, біля старого рибгоспу і в районі гирла річки Гнилий Ріг. Можна ловити рибу і з човна, але в наявності обов'язково мають бути жилети з особистим номером. Родина сонцевики, або німфаліди (Nymphalidae) — це одна з найбільших родин денних метеликів. Метелики ці мають строкате і яскраве забарвлення, що часто містить рудий, коричневий і жовтий кольори. Еукаріо́ти (інколи Евкаріо́ти, від грец. εύ- -повністю, добре й грец. κάρυον - ядро) або Я́дерні (лат. Eukaryota Whittaker & Margulis, 1978) — домен одно- та багатоклітинних організмів, що характеризуються переважно полігеномними клітинами, морфологічно сформованим ядром та наявністю мембранних субклітинних органел. Двогеномні клітини, в яких представлені ядерний та мітохондріальний геноми, характерні для грибів та тварин; тригеномні — з ядерним, мітохондріальним та пластидним геномами — для майже всіх рослин; чотиригеномні — з ядерним, мітохондріальним, пластидним та нуклеоморфними геномами, виявлені у хлорарахніофітових та криптофітових водоростей, а також у деяких видів з відділу Dinophyta. Клітини прокаріотів (бактерій та архей) та еукаріотів на фенотипічному рівні схожі за наявністю ДНК та білок-синтезуючого апарату, представленого рибосомами; наявністю клітинних мембран; ферментних комплексів, що забезпечують процеси реплікації, транскрипції, трансляції та синтезу АТФ. До складу клітин прокаріотів та еукаріотів входять білки, жири, вуглеводи, нуклеїнові кислоти, мінеральні речовини та вода. Сучасна Ш. являє собою взаємопов'язану виробничу систему підземного господарства і технологічного комплексу поверхні шахти. На початку XXI ст. глибина шахт сягає 3,5-4,5 км. (вугільні Ш. йдуть до відміток 1,3-1,5 км, рудні до 4,5 км). Вони забезпечують видобуток бл. 80% кам'яного і 10% бурого вугілля, бл. 30% руд металів і 15% нерудних корисних копалин. Найглибші шахти світу знаходяться в Індії (шахта «Чемпіон-Риф») та в ПАР: «Тау-Тона», «Вітватерсранд» (глибина понад 4,5 км). Перша у світі дослідно-промислова гідрошахта побудована у 1939 в Україні, на Донбасі (трест «Орджонікідзевугілля»). В 90-х рр. XX ст. в Україні діяли 5 гідрошахт. До 1999 р. діяла гідрошахта Шахта «Піонер». За кордоном гідрошахти діють в Канаді («Балмер»), ФРН («Ганза»), Новій Зеландії («Стронгмен»), Китаї («Лінцятуо»), Японії («Сунагава»), Росії («Інська», «Ювілейна» на Кузбасі та ін.). Середня продуктивність праці на робітника по видобутку на гідрошахтах Донбасу — 60,2 т/місяць. Тут дехто бідкається що немає #зради на повернені Овочеві мільярди. Є! Один із сайтів опублікував асиметричну "зрадоньку" про те, що Овочеві ще майже рік нараховували пенсію в Україні. Так шо люди працюють. Не все вдається, але працюють Моєму другові Євгену Степаненку побратими з передової передали кицьку. Кумедне таке створіння, лисе й полохливе. Кажуть, дороге. Хлопці з дозору на неї натрапили, коли досліджували покинутий будинок у сірій зоні. На другому поверсі зачинена шафа, а в ній щось нявчить. Добре, що пацани виявилися досвідченими: першу розтяжку помітили відразу, другий дротик теж не проґавили. Складна пастка, багатоступенева. Замість кинути все як є відкрутили бічну стінку шафи, а там — кошеня, сповите скотчем до повної нерухомості... на протипіхотній міні. Якщо вже 3 година дня, а в мене ще досі "Добрий ранок", то не тому, що я соня, або суперледацюга. Нарешті (!) у мене правильна субота! халааа! А атрибут правильної суботи - це пити сидр раніше ранкової кави. В якомусь гарному місці. В піжамі. І сонцезахисних окулярах. #madrid #lascallesdemadrid #lascalles #madstory Це справді чудова новина! Я вперше читала цей роман в німецькому перекладі „Mindestens tausend Verwandte” (2006), а потім перечитала ще перший український, не дуже досконалий переклад роману – «Що сказано» (Харків: Фоліо, 1996). Щиро радію новому перекладу і з нетерпінням чекаю!!! Дивитися всі серії серіалу Велика маленька брехня (1 сезон) безкоштовно з українським дубляжем. До уваги мешканців та гостей Одеси! 2 травня з 07:00 до 22:00 вводиться тимчасове обмеження руху в районах Соборної площі та Куликового поля Кава корисна для кар’єри. Для Тетяни Кисельчук, головного редактора bit.ua, вона стала кар’єрним викликом - на таких "посиденьках" їй запропонували посаду головного редактора, хоч подібного досвіду управління у неї не було. Для Анни Фунікової, засновниці клініки та навчального центру "Академія здоров’я та краси", запрошення на каву також стало важливим кроком на шляху до професійного успіху: під час подорожі в Іспанії, спробувати місцевої кави Анні запропонував один всесвітньо відомий лікар. Ім'я Волтера Вайта нагадує поета Волта Вітмена, що відіграло важливу роль у сюжеті, аж до середини фінального п'ятого сезону. У кінці серії «Той, що летить над усім» показано 271-шу поему зі збірки Вітмена «Листя трави», книги, яка займає важливу нішу у серіалі. У попередніх сезонах Гейл Ботікер дав Волту копію книги, яка неодноразово була показана з того часу. До того як подарувати книгу, Ботікер, як завзятий прихильник творчості поета, декламує «When I Heard the Learn'd Astronomer» — одну з поем знайдених у збірці. В епізоді «Отвори від куль» Хенк знаходить ініціали В. В. (англ. W.W.), записані в нотатках Ботікера, і кепкує над Волтом, що це його ініціали, хоча Волт швидко приписує їх до Вітмена. "Правоохоронці з’ясували, що невідомий зробив потерпілому зауваження через те, що він палив у недозволеному місці та лаявся на перехожих. У результаті між незнайомцями зав’язався словесний конфлікт, під час якого підозрюваний вдарив загиблого в обличчя - і він впав на асфальт", - йдеться у повідомленні. За даними поліції, для остаточного з’ясування причини смерті тіло загиблого направили на судово-медичну експертизу. За попереднім висновком медиків, 34-річний киянин помер внаслідок черепно-мозкової травми. Повідомляється, що за даним фактом слідчим відділом Оболонського управління поліції розпочато кримінальне провадження за ч. 1 ст. 119 (Вбивство через необережність) Кримінального кодексу України. Санкція статті передбачає від трьох до п’яти років обмеження волі або позбавлення волі на той самий строк. Унікальність і тендітність степу, його флори та фауни полягає в тому, що все це може існувати лише в первозданній природній формі або ніяк. «Кожен третій вид рослин і тварин, занесених до Червоної книги, – це степові види. Якщо вони зникнуть в Україні, то автоматично і в Європі», – наголошує Василюк. Такі степи, окрім як на Донеччині, Луганщині та ще в Криму, не побачиш ніде, і вони вже поповнили список природних об’єктів під охороною ЮНЕСКО. Зокрема, три з чотирьох відділень Українського степового заповідника – «Хомутовський степ», «Кам’яні могили», «Крейдова флора» – містяться саме в Донецькій області. Тільки тут можна побачити 12 видів ковили: ковилу Лессінга, тирсу, Граффа, азовську, Браунера, відокремлену, вузьколисту, дивну, пухнастолисту, облудну, українську та шорстку. Це десятки гектарів яскраво-червоної півонії тонколистої, і саме тут трапляються три види червонокнижних тюльпанів: Шренка, змієлистий та дібровний. Також на Донеччині надзвичайної краси каньйон у долині річки Кальміус. Крейдяна сосна, що росте на виходах крейди довкола Слов’янська, не трапляється більше ніде у світі. Є крейдяні пагорби і на півночі Луганщини: фактично це праві високі береги річок, що впадають у Сіверський Донець, зокрема Євсугу та Айдару. Також тут збережена дика популяція байбаків – одного з живих символів степу, що в крейдах копає собі глибочезні нори. Усе це збереглося як у Луганському природному заповіднику, так і в дикій природі. З раннього віку я не любив праці. Праця нищить митця, вважав я, і намагався їй якнайменше приносити в жертву свій час, бо найголовніше – творчість. А творчість не вибачає зради. Або ти їй віддаєшся повністю, пірнаєш у неї з головою, або бавишся в цюцю-бабки, і тоді вона до тебе повертається задницею, а ти так і зостанешся вічним невдахою. Тому весь сенс мого існування полягав у тому, аби нізащо не стати серйозним членом суспільства, не бути відмінником, не отримати червоного диплома і не опинитися на дошці пошани: «Ними пишається наше місто». Моє фарцування та писання літературних статей для журналів дозволяли цілком добре заробляти на прожиття, але я був лінивим, я волів писати те, що ніхто не буде друкувати, а коли починав писати, то для мене вже не існував оточуючий світ, і лише голод змушував нарешті відірватися від писанини і вирушити на пошуки грошей. Приблизно 50% всього рекламують Джамала і Олександр Усік. Київстар при зміні тарифного плану без попередження повісив мені замість гудків... Океан Ельзи. Такого приниження я не зазнавав ще ніколи. Кожна функція і блок визначають свою власну локальну область видимості. Вона складається з області видимості, в якій знаходиться блок чи визначення функції, доповненої власним простором імен. Деякі імена з ширшого контексту при цьому можуть затінятися локальними іменами. 6. Визначити клас впорядкованих списків елементів довільного типу. Додатково до стандартних функцій класу реалізувати функцію пошуку заданого елементу списку та функцію злиття двох впорядкованих списків у один впорядкований список. Операція залучення членів послідовності трудомістка. В найгіршому випадку доведеться виконати стільки переміщень, скільки членів має послідовність. Тому для того щоб одночасно долучити кілька нових членів, виконувати цю функцію кілька разів неефективно. Але це не працює, тому що визначення структури ще не приводить до створення об’єкту. Можна було б спробувати проінтерпретувати такий текст, як попереднє замовлення на ініціалізацію, але ж при створенні екземпляру структури діють інші правила неявної ініціалізації, а саме за допомогою замовчуваних значень параметрів. З цих причин в конструкторах передбачені списки ініціалізації полів структур що визначається. Важливо, що ініціалізація відбувається в момент виділення пам’яті під поле, тобто перед виконанням першої команди конструктора поля вже інціалізовано. Сільський культурник, що з марксівської науки твердо засвоїв конечність економічних передумов, прокинувся в ньому цілком. Процес писання зовсім захопив його; перечитуючи свої речення, він мимоволі забував, що пише їх для іспиту. "Змичка міста й села — це міцна запорука майбутніх міст-садів",— кінчив він і здав працю на годину раніше, ніж мав би право зробити це за терміном. Заходив вечір, і хлопець, поблукавши трохи по Шевченківському бульвару, вирішив таки навідати Надійку, що спинилась у подруг недалеко критого ринку. Він оповив їй рукою стан, і вона, припавши головою до плеча, тремтіла від далекої вільгості води й теплої вогкості очей. Він тихо гладив їй волосся, сам погноблений чуттям, що лишає по собі пустиню. Вранці Степан вийшов до неї на пристань і довго махав кашкетом її хустині. Вона повезла з собою його привітання селу, кілька доручень і листа до одного з товаришів по роботі. Це був довгий лист, де він більше розпитував, ніж повідомляв. Про себе написав тільки, що склав іспита, надіється на стипендію і живе тим часом у знайомих. Зате під впливом спогадів, що охопили його, він докладно цікавився становищем сільбуду, тими лекціями, що програму їх ще сам склав, одвідуванням кіно, новими виставами. Він зовсім забув, що тільки тиждень минув, як покинув село. Зокрема він запитував про працю свого наступника. Бібліотека, його рідна дитина, складена з уламків поміщицьких книгозбірень, розкладок з повітполітосвіти та дрібних купівель і пожертв, нараховувала 2178 томів, що він їх сам переписав, перенумерував і порозставляв, розбивши на відділи. Це була найбільша сільська бібліотека в окрузі, і кожен том її мав на собі печатку його дбання. "Нагадай, щоб забрали з повіту ленінський куток,— писав він,— сім карбованців я заплатив, лишається два з половиною. Плакати й стрічки, що повишивали дівчата, сховані у великій шафі, ключі я віддав Петрові. Загадай дівчатам зробити ще бант — чорний з червоним, тут, у інституті, такий висить на портреті, дуже красиво. Нікого я тут ще не знаю. Важко мені буде на харчі, та вже терпітиму. Пиши мені про все, може, на Різдво приїду. Степан". Критерії зарахування тих чи інших громадян до «нового» середнього класу, а отже, й уявлення про його чисельність і структуру в сучасній Україні не менш розмиті, ніж у випадку з малими та середніми підприємцями. Проведене у 2016 році дослідження Держстату виявило, що в 45,7% домогосподарств грошей було достатньо, але заощаджень не робили, 43,2% постійно відмовляли собі в найнеобхіднішому, окрім харчування. Приблизно порівну виявилося тих, які мали достатньо грошей і робили заощадження (6,2%), і тих, кому не вистачало навіть на харчування (4,9%). У 25,3% досліджених домогосподарств заявили, що в разі появи додаткових доходів заощадили б їх, а 5,4% спрямували б на розвиток бізнесу. Водночас 26,2% — на їжу, 37,9% — на одяг та взуття. У відповідь на пряме запитання до «небідних, але ще не представників середнього класу» зарахували себе 27% опитаних, до бідних — 72,3%. Оскільки заможним не назвав себе жоден, а представниками середнього класу — лише 0,7%, то ці 0,7% можна вважати саме заможними, а 27% «небідних» — українським середнім класом, який просто має завищені уявлення про рівень необхідних для цього доходів. Наприклад, у тих-таки США, за даними досліджень компанії Statista, щоб мати можливість піти у відпустку, 54% респондентів змушені відмовлятися від придбання товарів довгострокового використання (телевізорів або електроніки), а 43% — від нового одягу та інших промтоварів. Доповідь Feeding America засвідчила, що 66% домогосподарств мусили обирати між тим, витратити гроші на їжу чи на медичне обслуговування. Можна сказати, 27% «небідних» українських домогосподарств корелюють із тими 25–30%, які заощадили б додаткові доходи в разі їх появи та спрямували б на розвиток бізнесу, а також із часткою людей із середнім доходом відносно решти громадян. А на Заході, як відомо, середній клас виокремлюють не так за номінальним доходом, як відносно доходів решти. Наприклад, у США йдеться про домогосподарства, які мають від 2 до 7,5 прожиткового мінімуму на члена сім’ї. В Україні рівень середнього доходу на члена сім’ї понад два прожиткових мінімуми (без обмеження верхньої планки) у 2015 році мали 31,2% мешканців (що зіставно із середнім класом за низкою інших наведених вище критеріїв). А порівняння абсолютних доходів засвідчує, що український середній клас має дещо нижчий рівень життя, навіть якщо врахувати різну його вартість у двох країнах. У США вони ідентичні, отже, отримуємо коефіцієнт 3,98, на який потрібно помножити середні доходи середнього класу в Україні, щоб отримати їх еквівалент у Сполучених Штатах. Отже, питома вага українського середнього класу в структурі суспільства не лише майже удвічі менша за частку американського, він ще й має дещо нижчий рівень життя. Щоправда, не удвічі, адже порівняно зі США в нас набагато більші статистично необліковані доходи. Дещо краще співвідношення дає порівняння доходів за паритетом купівельної спроможності в людей середнього доходу в Україні та Німеччині. Там до них зараховують 58% домогосподарств, які мають на члена сім’ї від €7,2 тис. до €15,3 тис. на рік. Коли взяти до уваги різницю ВВП на особу за номіналом та ПКС у наших країнах, яка дає коефіцієнт 4,54, то згадані 31,2% українських представників середнього класу мали 2015 року дохід від €5,9 тис., що майже зіставно з доходом середнього класу у ФРН. Йдеться про генерацію на поки що ізольованій від решти країни Луганській ТЕС, яка в режимі енергоострова забезпечує підконтрольні Україні райони. Усе це в умовах, коли струму вистачає не тільки для внутрішнього ринку, а й для зовнішнього, коли динамічно зростає його експорт. Черкаси — це місто, де немає бетонних джунглів, стовпів пилу та поодиноких берізок край дороги. Фантастично красиво стає після зими — у квітні-травні, коли на кожній вуличці розцвітають вишні, яблуні, абрикоси, бузок. А довкола розпускаються каштани. Цей зелений рай триває майже до листопада. Черкаси поділені на квадрати й відстань від пункту А до пункту Б тут вимірюється кварталами. Спочатку я наївно думала, що, якщо побачила назву вулиці, яку знаю, то точно її знайду. Як же була здивована, коли стало ясно, що більш ніж половина вулиць починається на одному кінці міста й закінчується на іншому. Черкаси — це шахова дошка довгих паралельних вулиць. А через центр пролягає головний бульвар міста — бульвар Шевченка, рясно висаджений каштанами та вкладений плиткою. У місті немає якогось визначеного стилю будинків. У центрі можна побачити багатоповерхівки, а на сусідній вулиці — приватні будинки з садами. Біля водосховища - соснові ліси. Могутні, старі, аж пашіють енергією. Першим я побачила парк "Сосновий Бір" на території міста, який має 250 га площі. В парку є розваги на будь-який смак, дитячі майданчики, лавочки з видом на водосховище, арковий “місток кохання”, виставки з каменю та дерева. Неподалік — пляж. В парку відбуваються концерти, фестиваль короткометражок "КіноШот", також є "рив’єра" і парк розваг. Від спеки рятують “танцюючі” кольорові фонтани, які особливо полюбляє малеча. Коли згадаю про історико-архітектурний спадок — найстаріший християнський храм України та всієї Східної Європи, що вцілів до нашого часу, найбільшу в Європі фортецю XVIII-XIX ст., найвідоміший православний монастир на східнослов’янських землях, найбільший у Європі скансен та багато іншого – ви теж відповісте: «це все вікіпедійна інформація». Дослідження складових ґрунту спочатку принесло нове розчарування: по всій поверхні «хворих» стулок були виявлені цинкові білила, які в живописі почали використовувати в XIX столітті замість традиційних свинцевих. Але знову ж таки на правій стулці жодних цинкових білил! До того ж, за висновками наших партнерів-хіміків із Національного науково-дослідного реставраційного центру України та бюро технічної експертизи «Артлаб», пігменти, застосовані у фарбах, на всіх трьох частинах «Спокуси св. Антонія» виявилися автентичними: кістяна чорна, азурит, натуральний ультрамарин, малахіт і кіновар — той самий обмежений репертуар, що був доступний живописцям XV–XVI століття, зокрема Ієронімусові Босху та його помічникам. Насамкінець маю сказати, що триптих із босхівської майстерні справді є лише однією із загадкових «копій» в експозиції Музею Ханенків. Маємо, приміром, іще версію «Старого у східному вбранні». Оригінал цього шедевра Рембрандта, як відомо, належить нью-йоркському Музею мистецтва «Метрополітен». Ханенківську версію портрета підписано, і підпис цей є автентичним. Чому так і яка традиція європейського малярства за цим криється — предмет іншого дослідження, а також іншої, не менш тривалої розмови, на яку зважиться лише той, хто справді хоче бути, а не здаватися знавцем старовинного живопису. 15 липня 2017 року у Київському гольф клубі "GolfStream" компанія АВТ Баварія Україна, офіційний імпортер BMW в Україні, проведе національний відбірковий етап одного з найпрестижніших турнірів у світовому гольфі серед спортсменів-аматорів - BMW Golf Cup International 2017. Toyota в рамках програми знайомства української аудиторії з гібридними технологіями представила креативну експозицію на Фестивалі вуличної їжі, який проходить у Києві. Один із найпопулярніших культурних заходів світового рівня відбувся на арт-заводі «Платформа» 13-14 травня, вже вдруге у 2017 році. Сотні молодих та активних киян і гостей міста змогли познайомитися з гібридними кросоверами Toyota RAV4, записатися на тест-драйв, отримати яскраві сюрпризи та навіть продегустувати попкорн, приготований за допомогою рідкого азоту – такий собі гібрид у гастрономії для гостей стенда Toyota! Група компаній «Ензим» — це єдине в Україні велике промислове підприємство з виробництва біотехнологічної продукції за допомогою мікробного синтезу. Завод «Ензим» працює з січня 1971 р. GFP має класичну структуру бета-бареля, що складається з одного β-листа та альфа-спіралі з флюорофором в центрі. Щільно упакований бета-лист захищає флюорофор від гасіння навколишнім середовищем, а спрямовані усередину бічні ланцюги бета-бареля каталізують утворення трипептидного комплексу Ser65-Tyr66-Gly67 (позначення положень для GFP дикого типу), що утворюють флюорофор. Процес згортання проходить через серію послідовних кроків, протягом яких змінюються оптичні властивості білка, весь процес у випадку GFP дикого типу займає біля 30-40 хвилин і називається «дозріванням» білка. Деякі модифіковані версії білка можуть мати як значно коротший (наприклад, Venus), так і значно довший час дозрівання. Конфокальна мікрофотографія GFP-позитивних нейральних клітин-попередників (зелений колір) нюхової цибулини щура. RECA-1-позитивні кровоносні судини - червоний колір, GFAP-позитивні астроцити - синій колір Справа 31 серпня (Масові заворушення 31 серпня, Справа захисників Конституції) — кримінальне провадження, яке розслідується Національною поліцією, Службою безпеки та Генеральною прокуратурою України за фактом масових заворушень, поєднаних із нанесенням тілесних ушкоджень працівникам міліції та військовослужбовцям Національної гвардії України, а також смертей та поранень працівників міліції та військовослужбовців Національної гвардії України в результаті метання, за версією української влади, гранати РГО з натовпу в лаву правоохоронців, що було кваліфіковано як організований терористичний акт. У місті Бучачі якийсь час діяли водночас 2 ГЕС: одна називалася міською (вважалася комунальною), інша — «на Топольках», яка після відновлення діє й нині. Місто складається з трьох близько розташованих, але цілком самостійних архітектурних груп, позначених буквами латинського алфавіту: «А», «В» і «С». На півночі ці групи обмежені річкою Пасьйон, на сході — низькою болотистою рівниною, а на півдні — невеликим, глибоким (до 4 м) яром струмка Сан-Фелікс. На заході місто не має чітко виражених меж, там знаходиться зручна для життя місцевість і декілька нечисленних груп житлових будівель, загальною чисельністю до 40 «пагорбів». 9 серпня 1941 року село захопили нацисти. 28 березня 1944 року — День визволення села Нечаяне. 120 нечаянців відзначені орденами та медалями за мужність і відвагу на фронтах Другої світової війни. У місті Карачі станом на 24 червня 2015 року загинуло близько 830 осіб. Приводом до смерті стали зневоднення та тепловий удар. Загальна кількість загиблих у провінції Сінд складає від 830-1,213 осіб. Поки що 119 трупів були доставлені в лікарню Шахід Аббасі, 219 тіл в JPMC (місцевий госпіталь) та ще близько 98 загиблих у Цивільний Госпіталь. Численні трупи знаходять у приватних медичних закладах. Також поніс втрати і місцевий зоопарк: через спеку загинуло 7 тварин. Колекція музею налічує понад 15 тисяч етнографічних та мистецьких одиниць, серед яких 2,7 тисяч зразків тканини (рушники, сорочки, верхній одяг, килими, взірці вишивок), близько 700 предметів кераміки (гончарний посуд, дитяча іграшка, кахлі), колекція писанок, дерев'яні різьблені речі, вироби з металу та скла, колекція народних музичних інструментів (кобзи, бандури, цимбали, сопілки, колісна ліра, цитра, коза, трембіти, флояра та інші). Пріоритетною у колекції Музею є збірка українських народних картин, зокрема, славнозвісних «Козаків Мамаїв», а також ікон народного письма (500 одиниць). Окремими полотнами представлено професійне малярство. Також в Центрі зберігається особиста бібліотека I. М. Гончара, що нараховує 2 750 книг. Посол Нолькен видав необхідну суму. Скільки їй видав Шетарді — точно не встановлено. Відомо, наприклад, що у вересні 1741 він видав їй 2 тисячі золотих. Гроші Швеції та Франції були використані як на підкуп гвардійців, так і на оплату боргу Єлизавети, що виражався в десятках тисяч рублів. Посол Нолькен повідомив у Стокгольм, що Російська імперія на межі державного перевороту і що війська не будуть битися за Анну Леопольдівну. У Стокгольмі дійшли висновку, що достатньо одного тільки виду шведських військ, щоб влада Анни Леопольдівни і німців зруйнувалася, а нова імператриця в подяку за допомогу щедро наділить шведського короля російськими землями. У 2007 році доходи Еністон за підрахунками журналу Форбс склали $ 14 мільйонів. Найбільші гонорари вона отримала за фільми «Розлучення по-американськи» (2006, $ 8,000,000), «Ходять чутки» (2005, $ 8,000,000), «А ось і Поллі!» (2004, $ 5,000,000), «Рок-зірка» (2001, $ 3,000,000) і «Портрет досконалості» (1997, $ 2,000,000). Ягоди дуже ніжні, нетранспортабельні, легко мнуться, тому збирати їх треба обережно в такій стадії стиглості, яка залежить від використання. Збирають ягоди вручну і складають у невеликі плетені кошики, в яких і транспортують до місць переробки чи споживання. При сортуванні видаляють сторонні домішки і перестиглі та пошкоджені ягоди. На пунктах переробки малину переробляють протягом восьми годин після приймання. Плоди миють у холодній воді, відділяють домішки, витримують у двох відсотковому розчині солі, щоб позбутися личинок малинового жука, і використовують для варення, консервування з цукром, приготування сиропів, соків, желе. Зимують жуки під грудочками землі, опалим листям та іншими рослинними рештками. Навесні, в кінці квітня — на початку травня, виходять з місць зимівлі і живляться молодими листочками, бутонами, черешками листків. На початку цвітіння суниць та малини самки відкладають у бутони по одному яйцю, прогризаючи збоку кожного бутона заглибину. Після цього самка підгризає квітконіжку, яка надламується і в'яне. Через деякий час бутон опадає на землю разом з личинкою. Одна самка відкладає до 100 яєць, яйця дрібні. Личинки виходять з них через 6-7 днів, живуть у бутонах до 26 днів і за цей час виїдають весь їх вміст. Там же, в бутонах, личинка заляльковується, а через 7-11 днів лялечки перетворюються на жуків. Молоді жуки з'являються в середині липня, а в кінці липня — на початку серпня ховаються на зимівлю. Пошкоджує спочатку ранні сорти суниць, потім перелітає на пізніші, а потім на малину. Проаілурус ймовірно був предком Псевдолурусу, який жив 10-20 мільйонів років назад, і напевно призвів до головної лінії котячих, включаючи вимерлих махайродових та існуючих сьогодні малих кішок та пантерових. Канадський лікар винаходить унікальний апарат, який здатен виліковувати людей, повертаючи процес хвороби назад. Мимоволі він стає жертвою перестрілки і отримавши вогнепальне поранення, використовує винахід на собі. Рана затягується, але разом з цим доктор виявляє, що він потрапив у дивний світ, який є дзеркальним відображенням. Згадайте лише як спіймали на хабарі екс-заступника міністра охорони здоров’я Романа Василишина, який довгий час до того працював головним лікарем Жовтневої лікарні в Києві? Взяли на банальному хабарі за влаштування на роботу в лікарню. За словами генерального прокурора, екс-головний лікар щодня отримував хабар у 50-100 тис. грн. Також, 24 травня Печерський райсуд Києва відпустив під заставу в розмірі 15 млн гривень колишнього начальника Державної податкової служби в Луганській області Олександра Антипова. Співрозмовники УП, знайомі з матеріалами кримінального провадження, звертають увагу на те, що єдиний із затриманих, хто мав відношення до МВС – Павло Полчанов. Згідно з інформацією сайту Національної поліції, Полчанов служив в роті поліції "Свята Марія". Цей підрозділ формувався на основі добровольців від політичної партії "Братство" Дмитра Корчинського. Адже, по ідеї, такий потужний суспільний запит мав би викинути в публічний простір ціле нове покоління освітян, радих-радісіньких, що їхні знання (і хист ними ділитися!) нарешті знадобилися країні й поза стінами їх рідного вишу! Але здається, в цій ролі поки що знайшли себе тільки історики, для яких від початку було очевидно, що історична пам'ять - це сфера національної безпеки, і вони кинулись латати найбільш катастрофічні "ями" своїми "просвітницькими" "Лікбезами"-лекторіями-популярними виданнями і так далі ще до того, як став на ноги, спасибі йому, нинішній Український інститут національної пам'яті - кістка в горлі всій кремлівській адвокатурі на всіх широтах. На всіх же інших ділянках обов'язкового для культурної нації "гуманітарного мінімуму" відсутність структурованого експертного середовища дає змогу кому завгодно верзти що завгодно, як Рабиновичу про Олеся, - без найменшого ризику бути перебитим в ефірі й посланим "читати підручник". Тож не дивно, що з доброї половини (я не перебільшую!) цілком безневинних наших медіа-публікацій на теми культури, тільки-но заходить про контекст хоч трохи ширший, ніж "сьогодні на сьогодні", раз у раз лізуть, як вата із старого матраца, клапті роками непомітно засвоюваних "з повітря" кремлівських методичок. Припускаю (поки не доведено протилежне), що автори їх просто "не бачать" - не виокремлюють із дискурсу, яким послуговуються. Що, наприклад, мила й безпосередня журналістка, яка під час Майдану була ляпнула мені в ефірі "Громадського": "Шевельов? Так він же нацистський колаборант!", - не "темник" від ФСБ слідом за Добкіним озвучувала, а просто "на автоматі", як німфа Ехо, повторила те, що найголосніше в ефірах про Шевельова звучало (чула дзвін!). Чи, свіжіший приклад - що не менш мила журналістка, яка, пишучи на УП про актуальні клопоти нашого художнього перекладу, ввалює під фінал здоровенного кізяка - ніби "в Україні не сформувались перекладацькі школи і не було тяглості професійних поколінь" (як казав один незабутній нардеп, "ШТО?"), - теж робить це не з лихого умислу: не за інструкцією якого-небудь московського куратора - при кожній оказії доводити, що в українців "без благодатного впливу великої російської культури" (с) Симоненко-Берестенко) нічого "нет, не было и быть не может", - а тому, що їй справді на студентській лаві ніхто не розповів про перекладацькі школи "майстрів на зразок Миколи Лукаша чи Бориса Тена" (інше питання - хто ж заважав трохи більше вивчити тему, погортати бодай доступну в мережі фундаментальну працю Максима Стріхи "Український художній переклад", щоб не засмічувати ноосферу дезінформацією, - ну, та це вже претензія до якості роботи наших ЗМІ взагалі: "как покойничка кормили, так он и выглядит"). Він постукує пальцями по столу, розмова зайшла в глухий кут. Пізніше так само допитали й інших осіб з нашого кола, але ніхто не видав мене, а ті, що могли видати, не знали й так, хто автор. Кричущий сексизм і дискримінація чоловіків за ґендерною ознакою: майже всі науки - жіночого роду! Мода на татуювання створює можливості для низки стартапів, таких як курси таксидермістів, лимарські та палітурні майстерні. Знайшов у кишені давно не вдяганої куртки клаптик паперу, помережаний рядками цифр. Уявляю, якби я був шпигун, та попався з таким папірцем контррозвідці... Один чоловік пише про себе: "Отримав біологічну та літературну освіту". І дописує ще кілька освіт після цього. А я ж добре знаю, що він закінчив перший курс біофаку заочно, а з другого його вигнали за "хвости". Але хто перевірить? У нас начальник міністрів і начальник прокурорів не мають вищої освіти, то чого соромитися? Треба й собі, думаю, понаписувать освіт. Маю диплом біолога, 4 курси провчився на філологічному... О, військова кафедра була! Тракторна справа у школі... Курси автоклавщиків... Курси бортспостерігачів... Автошкола... Можна чесно записувати в резюме: Отримав біологічну, філологічну, військову, тракторну, автоклавну, авіаційну та автомобільну освіту. От як вагомо! Можна герба замовляти, бо чим не Жорж Дю Руа? Наклад книжки 240 примірників, і ви навряд чи десь її знайдете. Коротко ідея роману така: героя репресували, але завдяки тому, що він був дуже кваліфікований інженер, то якось викрутився, війну зустрів у Сибіру, за большевиків, які його репресували, а сім'ю знищили, воювати принципово не хотів, і тому переховувався, як міг. А що був красивий, то в процесі переховування кохав усіх зустрічних жінок, тому "кохання" в назві - у множині. У великій множині. :) Написано не дуже вправно, однак під несподіваним для нас кутом зору дезертира. НМД, це був чесний кут зору і чесна позиція. "Ліві": Свастику обрали собі за символ гітлерівці. Заборонити свастику! "Праві": Веселку обрали собі за символ ЛГБТ. Заборонити веселку! ...Голубан затулив Зеленського, Дорн затулив Голубана, кулічі й паски затулили Дорна, сніг затулив кулічі й паски... Можна подовжувати й доповнювати. Найкращий ланцюжок буде похвалено. Мій сусід - кінчений довбень і мудило. Ми його по-добросусідськи називаємо Ґоблін. Здоровенне, падло. Судячи з усього, Ґоблін має діагноз. Постійно щось бухтить противним скрипучим голосом, матюкається сам до себе. Конфліктує з усім під'їздом. Засоби фізичного впливу не діють, штрафи не діють, кілька діб у буцегарні не подіяли. Щоб його вгамувати, періодично хто-небудь викликає поліцію. У поліцаїв аж планшети зависають через кількість його criminal records. От і в суботу довелось викликати наряд. Чувак побачив, що патрульні заходять у під'їзд, хутко чкурнув у квартиру і причаївся. Поліціянти стукали, стукали... Нарешті Ґоблін вийшов. Явився. У синій футболці з написом "Україна". І до кінця говорив українською. Щоправда, всіляку херню. У нас у Керелівці всі свято впевнені, що Тарас народився таки в нашому селі, а не в Моринцях. Просто був хтось моринський, хто захотів прославити рідне село і підробив документи. І сам Тарас писав, що народився в Керелівці. Уперше, здається, про моринське походження Шевченка написав Олександр Кониський. І от я наткнувся на, власне, самі документи. З них випливає, що хрестив Тараса піп Олексій Базаринський (Кониський пише - Іван Базаринський). Що ж ми бачимо в церковній метричній книзі? І сама сторінка з записом про реєстрацію Тараса чомусь збереглася значно краще за попередні та наступні. І прізвище хрещеного батька записано "Дяденко", а в нас таких прізвищ нема. Є "Дядченко". Іще цікаво, що до Тарасового народження піп писався "аЛекСей", а в 1814 - чогось уже "Алексій".Отакий простір для дисертації чи для детективного роману. Половинчик — село в Україні, в Монастерищенському районі Черкаської області. У селі мешкає 492 людей. Уродженцем села є співак-бас, соліст хорової капели "Думка" Володимир Вітвиновський (1924-1999), український поет Петриченко Олександр Тихонович (1923). Село Половинчик згадується у циклі «Русалонька із 7-В» Марини Павленко. Зокрема частина подій повістей «Русалонька із 7-В або прокляття роду Кулаківського», «Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу» відбуваються в даному населеному пункті. Кількість таких утворень може коливатись від 1-10 до декількох сотень. З часом по краях вузлів (горбочків) епідерміс відділяється, а в центрі тканина некротизується з утворенням характерної впадини з валиком із грануляційної тканини розміром 1-3 мм навколо неї. Через 1-3 тижні після появи вузлів (горбочків) некротизована тканина легко відділяється або, підсихаючи, відпадає сама. Несеквестровані вузлики затвердівають і залишаються на багато місяців. Визначення слідчого ізолятора або установи виконання покарань для подальшого відбування покарання засудженого, щодо якого застосовується захід безпеки, переведення до іншої установи виконання покарань чи слідчого ізолятора здійснюються відповідно до Положення про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року за № 265/30133, Положення про центральну, міжрегіональну комісії та комісію слідчого ізолятора з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року за № 265/30134. У цьому Порядку терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про відходи» та в Державних санітарних нормах та правилах утримання територій населених місць, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 17 березня 2011 року № 145, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 05 квітня 2011 року за № 457/19195. У разі збільшення розміру заборгованості підприємства з виплати заробітної плати у поточному квартальному звітному періоді порівняно з попереднім аналогічним звітним періодом премія за такий поточний звітний період не нараховується. У п'ятницю, 27 листопада, на екрани Великої Британії виходить стрічка "Керол", яка вже набула розголосу через свій сюжет – кохання двох жінок, пише газета Telegraph. Фільм зняли за романом Патрісії Хайсміт "Ціна солі", який вийшов друком ще у 1951 році. Тоді авторці довелося приховувати своє ім'я через скандальну на той час історію стосунків продавчині з відділу іграшок в універмазі і старшої за неї заможної жінки, яка у цей час розлучалася з чоловіком. Головні ролі у стрічці виконують Руні Мара (продавчиня) і Кейт Бланшет (Керол). Перші відгуки критиків є досить схвальними, повідомляє Telegraph. Власний оглядач видання Тім Робі назвав фільм "видатним твором американського мистецтва". Подейкують, що за цю роль пані Бланшет може бути номінована на "Оскар". «Вперше на Сумщині відбудеться безпрецедентний захід – широкомасштабна Науково-практична конференція з питань надання екстреної медичної допомоги та діяльності служби медицини катастроф у зоні АТО, – зазначив посадовець. – У її рамках пройдуть змагання бригад екстреної медичної допомоги з міжнародною участю «Сумські медичні ралі-2017». Крім українських медиків, на Сумщину завітають команди із країн Прибалтики, Польщі, Молдови, Білорусі, Казахстану». Заходи розпочнуться 31 травня 2017 року о 9.30 у Сумах на площі Незалежності урочистим відкриттям і закінчаться 2 червня о 16.00 церемонією нагородження переможців змагань. Протягом цього часу бригади екстреної медичної допомоги будуть боротися за звання кращих у швидкості та фаховості надання медичної допомоги. Це будуть справжні ралі. Команди змагатимуться на території дитячого табору відпочинку «Зоряний» ПАТ «Сумихімпром» (с. Вільшанка Сумського району). Суддями змагань будуть наукові працівники Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України, кафедр екстреної медицини медичних вишів країни, тренери з європейських країн і США. У програмі заходів також очікується проведення майстер-класів, конференції для керівників центрів екстреної медичної допомоги, Медичного форуму за участю представників сусідніх областей. На закриття ралі очікується приїзд в. о. Міністра охорони здоров’я України Уляни СУПРУН. «Чому такі представницькі змагання вирішили проводити саме у нас? Та тому, що минулого року в Харкові наша бригада виборола переможне місце і таким чином ми це право заслужили, – зазначив Сергій Бутенко. – Минулорічні змагання вкотре продемонстрували, що Сумщина має високопрофесійних фахівців, які надають якісну медичну допомогу жителям області. А цього року у нас буде можливість показати себе і на міжнародному рівні». При спробі перетину Державного кордону на міжнародному пункті пропуску «Бачівськ» співробітниками Сумської митниці Державної фіскальної служби був зупинений рейсовий автобус Одеса-Москва. Під час поглибленого огляду салону службовий собака виявив сховок з наркотиками: в попільничці одного із сидінь були приклеєні клейкою стрічкою два прозорі поліетиленові пакети. Викликані працівники поліції Глухівського відділу поліції вилучили «знахідку» та оглянули. Полісмени припустили, що, судячи з зовнішніх ознак, в одному з пакетів знаходилась марихуана, в іншому – амфетамін. Відтак, обидва пакунки правоохоронці направили на експертизу, а їх власника доправили до відділу поліції та опитали. Як розповів 29-річний одесит, який їхав до сусідньої країни на заробітки, він й справді періодично вживає наркотики, тож, вирушаючи в дорогу, взяв дурман-зілля з собою про «запас». Майже так само пояснив правоохоронцям наявність у власній кишені пакету з канабісом і 34-річний глухівчанин, що прямував на заробітки своєю машиною. Він визнав, що час від часу вживає марихуану шляхом куріння, а цей пакетик він поклав до кишені, і забув за нього, оскільки не одягав куртку з минулого року. Таким же чином «забув» у власному гаманці пакет з амфетаміном і 37-річний громадянин Молдови. Як розповів іноземець, він повертався додому з Російської Федерації, і в автобусі познайомився з чоловіком, з яким вони дорогою вживали амфетамін. Решту дурман-зілля після того він поклав до гаманця й забув. Подальшу долю чоловіків буде вирішено за результатами висновків експертно-криміналістичних досліджень та після закінчення слідчих дій. Двом першим загрожує ув‘язнення до 8 років, останньому – обмеження або позбавлення волі до 3-х років. Коли голод затьмарює твій погляд, ти просто береш TUC. ХРУМ! І ти знову сповнений сил і можеш з легкістю розгледіти можливості, які тебе оточують. А новий TUC зі смаком «Копчені ковбаски» додасть пригодам вогню. Бувай голод – привіт можливості! Якщо протягом шести місяців від дня опублікування цього оголошення власник або інша особа, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, не будуть виявлені або вони не заявлять про свої права на транспортний засіб, Національна поліція має право продати його, а суму виторгу внести на спеціальний рахунок у банку. Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власність територіальної громади, на території якої було знайдено транспортний засіб. Застосовувати внутрішньо. Приймати з великою кількістю рідини, через 1-2 години після прийому їжі (прийом одразу після їди призводить до подовження часу всмоктування). Не слід приймати більше 4000 мг протягом 24 годин. Для пацієнтів з порушеннями функцій печінки або нирок, для хворих літнього віку добову дозу необхідно зменшити і збільшити інтервал між прийомами. Прийом можна повторювати через 6 годин (до 4 разів на добу) у разі необхідності. Максимальна тривалість застосування для дітей без консультації лікаря – 3 дні. При тривалому застосуванні препарату у великих дозах з боку органів кровотворення може розвинутися апластична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія. Лікування: при передозуванні необхідна швидка медична допомога. Пацієнта слід негайно доставити у лікарню, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування. Симптоми можуть бути обмежені нудотою та блюванням, або можуть не відображати тяжкості передозування чи ризику ураження органів. Слід розглянути лікування активованим вугіллям, якщо надмірна доза парацетамолу була прийнята у межах 1 години. Концентрація парацетамолу в плазмі крові повинна вимірюватися через 4 години або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є не достовірними). Лікування N-ацетилцистеїном може бути застосовано протягом 24 годин після прийому парацетамолу, але максимальний захисний ефект отримують при його застосуванні протягом 8 годин після прийому. Ефективність антидоту різко знижується після цього часу. При необхідності пацієнту внутрішньовенно слід вводити N-ацетилцистеїн згідно зі встановленим переліком доз. При відсутності блювання може бути застосований метіонін перорально як відповідна альтернатива у віддалених районах поза лікарнею. За попередніми оцінками, у 2016/17 маркетинговому році, який завершився 30 червня, Україна експортувала 44 млн т зерна, тобто на 4,9 млн т більше, ніж минулого, що стало черговим рекордом для нас. У результаті за обсягами вивозу збіжжя Україна посідає перше місце у Східній півкулі та друге у світі, поступаючись тільки США, які поки що експортують його приблизно в півтора разу більше. Водночас ми впевнено подолали символічний показник в 1 т на одного мешканця, що фактично не має аналогів у світі. (Лише з 24-мільйонної Австралії і тільки в найурожайніші роки вивозять стільки само.) На нашу країну припадає й більш як половина поставок на світовий ринок соняшникової олії. Показує позитивну динаміку й експорт з України іншої солодкої продукції. Наприклад, вивіз меду в січні — червні 2017-го порівняно з першим півріччям 2016-го зріс майже удвічі — до 30 млн кг. Найбільшими покупцями є США (на $18,9 млн), Німеччина (на $10 млн) і Польща (на $5,6 млн). Поступово завойовують європейський ринок і українські виробники кондитерської продукції (див. «Не лише зерном та олією»). Пора вже знайомитись. Хто тут звідки, чим крутий? Я фреш, але вже прочитав, що за одну "двійку" виганяють. Як думаєте, мене виженуть після першої сесії чи після другої? Більше чекаю на баржу з кавунами, ніж на повідомлення про зарахування на бюджет. Там наче є один день після оголошення списків рекомендованих до зарахування, щоб написати заяву на ту, на яку все ж більше хочеться, якщо вас рекомендують до зарахування на кілька спеціальностей. Якщо вкладетесь у цей день, то, по ідеї, ще можна. А найпевніший спосіб - зателефонувати до приймальної комісії і дізнатись. В суботу, 5 серпня Приймальна комісія НаУКМА працюватиме до 18-00! До уваги вступників на бакалаврські програми, рекомендованих до зарахування на бюджет: термін прийому оригіналів документів також подовжено 5 серпня ДО 18-00! Пів на третю ночі я дописала статтю і через помилку Віндоус жодного слова не збереглося. Уявляєте мій настрій цілий день? О 17:55 ми з Лідою прийшли на Чернігівську і привезли в колясці картридж до принтера на заправку. В конторі все вже було замкнено і задраєно, працюють до шостої. Щойно я відкрила посилку для мого брата, де був маленький подарунок для мене. Ним виявилося розкішне біле плаття. І я нєзамєдлітєльно в ньому сфотографувалася. Так, на тлі холодильника і кухонних стелажів, бо крім кухонного столу більше ніде приткнути планшет. Ліда спить. Я сиджу на кухні, їм сирну запіканку і запиваю колою. Добраніч. На підлогу пляжної кабінки хтось вилив не менше відра води, поклав мішок і жмут жіночого волосся. Одна з версій - вирвалась і втекла. Кажу: — Ма, твій манник лайкнуло вісімдесят людей. — І що це означає? — Ну, що вісімдесятьом людям сподобався твій пиріг. — А от коврижку ніхто вдома не їсть, — скаржиться мама на моїх братів і сестер. — Так, ма, — кажу я, — влаштуємо флешмоб. Якщо фотка набере сто лайків, усі вдома їстимуть коврижку! Мама сміється, брат і сестри обурюються і опираються: з якої радості вони будуть жертвами нашого з мамою флешмобу? Та вони просто остолопи, коврижка зі сливового варення реально смачна. Грушами я її декорувала, бо лежали поруч на столі )) Не «престижність» школи, яку ви закінчили, не середній бал ЗНО у вашому класі і навіть не те, в якому році у вас вдома з’явився інтернет, має найбільше значення, а те, як ви проявите себе протягом навчальних і не лише навчальних активностей – а це вже залежить тільки від вас і ні від чого іншого. Ба навіть – що більше регіонів України будуть представлені в одній групі чи на одному потоці, то цікавіше! Вже через кілька місяців можна буде об’їздити чимало досі не знаних куточків України, як і звозити одногрупників в своє село, місто чи містечко, а чому б і ні? Чимало першокурсників-некиян ще не мають старших друзів у своєму ВНЗ – але, повірте, потоваришувати зі студентами старших курсів простіше, ніж вам може здаватися. У деяких ВНЗ є навіть спеціальні ініціативи старшокурсників, спрямовані на те, щоби згуртувати і перезнайомити групи наймолодших ще до початку занять і якомога швидше «акліматизувати» їх у стінах нової альма-матер. У соцмережах легко знайти тематичні групи і долучитися до них. Хай навіть вам здається, що ваші запитання ідіотські та банальні, як-то «а що означають оці циферки і літерки навпроти днів і чисел у розкладі» – не бійтеся адресувати їх старшим студентам (група авторки статті, до слова, тільки з їхньою допомогою і змогла розібратися в своєму заковиристому розкладі). Так, вони підсміюються з того, як ви зграйками бігаєте між поверхами в пошуках своєї аудиторії, і називають вас «першокурами»/ «вертольотиками»/ «фрешами» / потрібне вписати – але роблять вони це зовсім не по-злому і радо допоможуть з усім, з чим ви до них звернетеся. Бо самі були такими ще не так давно і насправді впізнають у вас себе самих. Почнімо з того, що Київ не обмежується туристичними затертостями типу того-таки Хрещатикомайдану і Маріїнського парку. Та і навіть вони можуть відкритися із зовсім інших сторін, коли гуляти не під родинним «конвоєм», а, скажімо, веселою компанією чи й наодинці і не при світлі дня, а тоді, коли починають запалюватися ліхтарі і вогні. Вечірній Київ із тих самих «туристичних» локацій – видовище справді непередаване. Не любите гуляти – до ваших послуг затишні столики в сотнях різних класних закладів (ті ж-таки друзі з гуртожитку стануть вам найповнішим сітігайдом найкращими і при цьому підйомними для студентського бюджету кнайпами). Дискотеки чи опера, концерти просто неба чи театри з безкоштовними «студентськими» днями, тематичні вечірки, лекції і презентації… Київ має достатньо ресурсу, щоби задовольнити навіть ті інтереси, з якими ви вже полишили надію знайти однодумців у своїй школі. Це зовсім не трагедія, і шукати в собі надумані причини, чому так відбувається («іншим же ок!») – останнє, що треба робити в такій ситуації. Якщо щось не так, як хочеться, подобається чи потрібно, слід змінити ситуацію, а якщо не вдається змінити – припинити її. Перейти до іншої групи, переселитися в іншу кімнату, вступити до іншого ВНЗ чи навіть продовжити навчання деінде в Україні або за кордоном – так, це може скандалізувати твоїх батьків і викликати подив і нерозуміння у оточення, але точно врятує тобі час, нерви і сили. Є ідеї? Освітня станція 31В1 шукає ініціативні спільноти: з 15 липня по 15 вересня ви можете провести будь-яку подію та захід на прохолодній терасі в центрі Києва. З нас зручні крісла, що розслаблюють спину та нерви, така, як треба, кава та усі технічно-нетехнічні приладдя. Сонячний простір потребує яскравого наповнення, тож конкурс буде жорстким, а відбір принциповим, але, якщо вам є що запропонувати та чим здивувати творчо-інтелектуальний Київ, заповнюйте гугл-форму : http://bit.ly/2sO29Wx та пам'ятайте, що дедлайн подачі заявок 3 липня. Детально про локацію читайте тут http://edustation.in.ua/ і готуйтесь заливати місто цікавим літом! Замовила нову книжку Роальда Дала - сподіваюсь, вона сподобається моїм малим не менше за "Чарлі та шоколадну фабрику". І хочу також подякувати вам за чудову трилогію про джур: мій 10-річний син з минулої осені перечитав її тричі та називає Рутківського своїм улюбленим письменником :) Джеффрі Йохай, колишній зять Пола Манафорта - екс-голови кампанії президента США Дональда Трампа - зустрічався зі слідчими в рамках розслідування справи про можливе відмивання грошей чи податкові порушення під час співпраці Манафорта з Партією регіонів. Про це повідомляє CNN з посиланням на дані двох поінформованих джерел. Зазначається, що Йохай надав федеральним слідчим інформацію та документи понад 2 місяці тому. "За даними джерел, Мінюст домагається співпраці від Йохая у зв'язку з розслідуванням справи Манафорта через можливе відмивання коштів чи податкові порушення під час його співпраці з проросійськими партіями в Україні", - зазначає видання. Інформацію було передано адвокату Роберту Мюллеру в рамках його розслідування. "Невідомо, чи було щось з наданих Йохаєм даних корисним для розслідування справи Манафорта", - пише CNN. У свою чергу речник Манафорта Джейсон Малоні відмовився коментувати дані повідомлення. Як зазначає видання, Йохай також є фігурантом федерального розслідування в рамках справи про спільні з Манафортом угоди з нерухомістю. Донька Манафорта Джесіка подала на розлучення з Йохаєм у березні. Як відомо, агенти ФБР провели обшук у будинку Пола Манафорта, вилучивши документи та інші матеріали. Американські слідчі сподіваються переконати Пола Манафорта, екс-керівника передвиборчої кампанії президента США Дональда Трампа, співпрацювати з ними у розслідуванні можливої змови між штабом Трампа і Росією. Джерела CNN повідомляють, що документи, які було вилучено під час обшуку, містили фінансові та податкові звіти та що частину цих даних було передано представникам Сенату. ФБР та адвокати від коментарів з цього приводу відмовилися. Активістка Ірина Нікітчина зазначила, що призначення цих ділянок – землі житлово-комунальної забудови. Коли ж їх виставляли на аукціон, було незаконно змінено призначення земель – на землі транспорту. Також вона згадала, що зелені насадження виконують захисну функцію від автошляху, а знищення дерев та будівництво АЗС чи автомийки ще більше псує екологічний стан міста. Міський голова поставив на голосування пропозицію депутата Андрія Саука підтримати петицію і доручити юридичному відділу міськради звернутися до прокуратури та з позовом до суду. За це рішення проголосували 7 депутатів – рішення не прийняли. Треба зазначити, що питання петиції розглядала земельна комісія, яка рекомендувала її підтримати. Саме в такій редакції (просто підтримати, без подальших наслідків та дій) радив поставити на голосування питання член земельної комісії Вадим Андрієвський. За це проголосували 15 депутатів – рішення не прийняли. Робота Штабу не є тупцювання на місці. Ми увійшли до нього вже з великою кількістю напрацювань та пропозицій, готовими до ще більш поглибленого аналізу, за умови оприлюднення додаткових матеріалів щодо чинного генерального плану. Активісти поставили не одне незручне питання. Таким є запит на ознайомлення з містобудівними умовами і обмеженнями, що надавалися вже на збудовані об’єкти — багатоповерхівки по вул. Чорновола 9,11,15; торгові комплекси «Олді», «Епіцентр», «Новус» та ті, що зводяться по вул. Київській. Перелік можна продовжити, але для початку вистачить. Потрібно неодмінно додати той факт, що служба Надзвичайних ситуацій Броварів не пристосована до нових завдань, пов’язаних із гасінням пожеж на висоті більшій за 9 поверхів, пожежних депо нового типу немає. А забудовник в корупційному тандемі із владою міста все створює і створює потенційні загрози. Влада намагається наостанок надихатись, тому чимдуж перекриває кисень активістам, не заважає новим незаконним будівництвам, в місті вирубуються зелені насадження, а в угоду приватним інтересам виділяються земельні ділянки таким чином, що ще більше ускладнює містобудівну ситуацію. У середньовічній Європі, де панувала християнська мораль, купання довгий час не дозволялося взагалі, бо це суперечило християнським поглядам на тіло та гігієну. Тільки з XVII ст. купання стало поширеним. Жінки та чоловіки купалися окремо, бо для пристойної жінки було неможливим роздягтися для купання в громадському місці. Наприкінці XVIII — початку XIX ст. купання в водоймах стало колективним, але жінки купалися тільки на березі, тому що, одяг який вони носили, не був пристосований для купання. Перевдягалися в кабінах на колесах (купальна машина), які підвозилися до краю води. Купальний костюм складався з щільної спідньої білизни, панчох, матерчатих туфлів та очіпка на голові, до спідниці знизу пришивалися металеві предмети, щоб вона не спливала на поверхню води. Дещо пізніше почав використовуватися довгий полотняний халат, що стягався біля шиї, або перев'язні поясом на талії туніки. Сміливіші могли купатися без взуття, але панталони до колін були обов'язковими. Розвиток залізниці на початку XIX ст. зробив доступними для багатьох людей поїздки на морські узбережжя, де були громадські курорти Європи, а також до зон відпочинку з термальними водами в Баден-Бадені. Доступність пляжів зробила їх модними для масового відпочинку. Спочатку це були укорочені (за поняттями того часу) сукні на неширокому криноліні, під які надягали спеціальні панталони нижче колін. Додавалися туфельки на шнуруванні та на голову одягався очіпок або солом'яний капелюшок. Наступним етапом еволюції став двоскладний купальний костюм: жакет та довгі панталони, що повністю закривали ноги. Згодом рукав спочатку вкоротили до ліктя, потім зовсім відрізали. Довжина панталон вкоротилася до половини литки. Гуня виготовляється із своєрідного кошлатого сукна. Для його виготовлення вовну випарюють у гарячій воді 3-5 годин, потім промивають в холодній річковій воді. Висушену вовну скубуть і чешуть залізними щітками. У результаті одержують два типи вовни: кращу й гіршу. Із кращої вовни виготовляють тонкі нитки, які скручують вдвоє і розрізають на відрізки по 30-35 см, які протягують через верстат човником через три нитки таким чином, щоб правий бік сукна був кошлатий, а лівий — гладенький. Чумарка (чемерка, чамарка) — приталений в стані, однобортний верхній чоловічий одяг, який поширювався від стану зборами. В сорочці чоловіки ходили лише вдома і до праці. Коли виходили з дому завжди поверх сорочки найчастіше одягали чумарку. Чумарку шили з тоншого чи грубшого сукна, взалежності від пори року. Іноді шили з тонкої бавовняної матерії. Чумарка була темних кольорів: темно-синього, чорного, сірого. Крій чумарки нагадував крій жіночої кирсетки (юпки) з рукавами. Чумарка прилягала до стану і знизу поширювалася зборами. Чумарка мала невеликий стоячий комір. Збори були найчастіше ззаду та з боків. Зверху гачків не було видно. Чумарка спереду прилягала також до стану і була завжди однобортна. Зверху над комірцем було видно комірець сорочки та зав'язану стрічку, яку випускали поверх чумарки. Чумарку підперезували широким поясом. Пояси були з тонкої вовни, шовкові або дешеві бавовняні. пояси зав'язувались трьома способами. Коли виходили з дому, чумарку завжди застібали. Чумарка могла бути довжиною до коліна або інколи довжиною до середини стегна. Шукаю попутника для автостопу з Києва чи Київської області. Планую короткотривалі поїздки в різні місця в Україні, 1-3 дні. Можливо, зганяємо в Карпати, хочу долучитись до друзів у похід :) Головне, бути витривалим. Якщо нема досвіду стопу - не біда, у мене він трішки є (Україна, Німеччина, Польща ) ФРІ-табори – це кілька днів на свіжому повітрі в оточенні найактивнішої молоді країни. Якщо тобі набридли нудні пари, які не дають практичних знань, то з нами ти отримуєш купу корисної інформації, яку зможеш застосувати в будь-якій сфері життя! ☀Під гаслом неформальної освіти ми впроваджуємо зміни в українському суспільстві та культивуємо активний відпочинок для молоді. Правда пішки в Київ до Президента не ходив, але все ж багато чудив... Спадковість? Згідно рішення міськради «Про встановлення місцевих податків та зборів», ставка збору за кожен день діяльності у гривнях за кожен квадратний метр площі становить 0,03 відсотка від мінімальної заробітної плати на початок року (станом на перше січня 2012 року вона становила 1073 грн), тобто 0,32 грн. Відповідно паркувальний майданчик площею 806 кв. м. на вул. Возз’єднання приноситиме 258 грн на день і 7740 грн на місяць. На вул Короленка (площа – 469 кв. м.) відповідно 159 грн на день і 4761 грн на місяць. Загалом обидва майданчика приноситимуть у міську казну 12,5 тис. грн на місяць і майже 150 тис. грн на рік. 68 паркомісць можуть приносити йому 340 грн на годину, що за умови, приміром, 8-годинної повної завантаженості на день (що цілком ймовірно, адже зазвичай вдень на цих парковках немає вільних місць) даватиме дохід 2720 грн, у місяць це становитиме 81,6 тис. грн, а на рік 979,2 тис. грн. Віднімаємо 150 тис. грн збору за паркування і отримуємо майже 830 тис. грн доходу на рік. Гарна робота. Файна пісня. Використовувати ліс як декорації - геніально! Респект! Ну мені подобаються неформатні речі... коли присутній пошук нових концептів і напрямків. :) Слабенько, слабенько... Я надіявся, що буде значно краще. Так, стилістам треба руки відірвати, режисеру по жопі дати... Пісня просто неймовірна, дуже заряджає позитивом, а кліп на всі 200% її передає! Вся команда - молодці! Шикарна робота! Це шикардос ! )) Знову ця штучність у всьому:зроблені губи і груди,змінені вилиці.Була ж симпатичною доволі,навіщо псувати себе? Та вона може заперечувати, брехати, замовчувати, що перетворилась на звьозд штучних, яких багато, повелась на таке. А на фоні видних кісток ребер і грудини, то тим явно груди виглядають неприродно( А губи то й так ясно, що накачані, бо на них тим більше ніяка тренажерка не діє) Якщо глянути на її інтерв'ю раніше чи фото, то різницю в губах дуже видно. Не треба сліпо вірити всьому, що показують і говорять на ТБ;) Ой, хватить заздрити. Самі страшні бомжихи, сидите в протоптаному дивані і плюєтесь) Як чоловік заявляю, вона ідеально виглядає. Тому, якщо вона там робила щось, то явно це пішло її на користь. Красуня Дешевою її зовнішність я б точно не назвав. Знаєте скількі коштує повія з таким тілом зараз? )Те, що вона "тупа" я згоден, але дивитися на неї одне задоволення. І якщо її врода зроблена штучним шляхом, тоді всі Ваші Кіра Найтлі,Діана Крюгер,Наталі Портман,Кейт Хадсон без макаяжу тихий жах, а макаяж - це також штучність. При тому, всі вони худорляві, тобто відповідають сучасній тенденції краси. До чого тут це?У кожної людини своє покликання і талант.Якщо хтось не співає і не світить оголеним тілом в кліпі,то,можливо,він рятує чиєсь життя?Чи навчає ?І може бути більш талановитим,аніж багато зірок української естради.Не завжди талант і вокальні дані є запорукою успіху на екранах.Ви повинні це і самі розуміти по міркам сучасності. аж смішно, коли пишуть "нічого не робила" , очевидно же, що груди і губи зроблені, тільки дурний не побаче. ти в мені є....до чого???? я одна не зрозуміла?!)))спочатку розчепірила ноги, потім щось в кущах робила, потім дитятко дельфіна....??? Хороша пісня. Щодо цього є гарна приказка: "На колір і смак товариш не всяк". Хай щастить :) Кліп Бадоєв зняв гарно, він майстер своєї справи, справжній художник, але пісня не дотягує до кліпу, хочеться лишити відео і увімкнути на його фоні якусь якісну композицію. А голос в співачки є, чому вона його не використовує? Настільки слабка музика, що стає соромно. Примітив повний. Навіщо співати таку пісню, яка відверто слабка, і бажати собі кліп як у Ріани, і це не тільки стосується Яремчук. Жаль, це могла бути дуже гарна річ, але від перегляду виникає відчуття когнітивного дисонансу. не формат для dzidzio, кліп дуже простяцький з бутафорською музикою та обмеженими словами. Також у кліпі некрасиві люди. Дізлайк відписка від каналу. Думаю, до Нового року якраз встигнуть! За стільки часу ці "майстри" навіть не облаштували перехід чи перелаз через ту кляту трубу! ні поручнів, ні східців! Люди скачуть, як кози ! Мами з візочками.... ГО ветеранів-будівельників налічує аж двох справжніх майданівців з майданівськими посвідченнями.У фракції Демальянсу таких людей немає взагалі. Ура! Озброюємо броварських тітушок і направляємо їх захищати інтереси Сапожко та всієї броварської мафії, бо вони- патріоти, а хто проти них- агенти кремля і злочинці Де можна побачити інформацію: які саме дитячі майданчики плануються? Коли вже буде хоча б відремонтовано дитячий майданчик між вулицями Лагунової та Гагаріна, біля садочку "Ромашка"? Мусорні баки біля садочку "Ромашка", постійний сморід, антисанітарія, гризуни...біля дітей!!! Що будемо з цим робити? Може ці проекти будемо розглядати? Це випадкове фото наглядно показує всі емоції людини, яка три дні провела на природі в лісах під зоряним небом з бобрами, жабами, лисицями, конем, котом і псом, а ще прекрасними людьми (з якими три дні, як познайомилась, а вже скучаєш!) без Інтернету і мобільного зв'язку і НАВІЩОСЬ відкрила фейсбук! Репбатли, спека, чергова зрада?! Кидайте все і ходімо в ліс. Там класно!!! біопаспорт. побачила в стрічці. тепер сиджу, думаю, як він виглядає, цей паспорт? фантазія рісує трав*яний чи листяний, екопродукт лісу, де в кожного своя тотемна рослина щасливих первісних часів, коли не було кордонів і бюрократії. а вам що уявляється? У нас Шабунін і кардинал Любомир Гузар, то вже близькі порівнювані величини? Якщо так, то все геть погано. Одна надія - списати таку неадекватність на страшну спеку! Грунівська Січ!!! В нас там був один із найкращих вишколів, на мою думку) Якщо ти ще там, то передавай привіт Вакулі) Сподіваюсь, він вас не дуже мучив) Ісус ловив рибу. Аж тут з’явилась почвара (то Диявол був). І почала його спокушати: - Візьми владу над світом. Роздай усім хліб. Запровадь пільги. Низькі тарифи. Дотації. Влаштуй всесвітній комунізм. Та Ісус добре знався на економіці. Засунув вудку почварі в горлянку. Надавав рибиною по мордасах. Ізв’язав і закинув у воду. Рибу Ісус продав на базарі. А на зароблені гроші видав брошуру на підтримку капіталізму та християнських цінностей. А матуся сьогодні в білій спідничці з мереживом ходила вже коридором! А що ж ви хотіли? У неї новий реабілітолог, молодий та гарний мужчина, то треба ж якось його причарувати? :) Ще зовсім трішечки лишилося, і мама зможе сама давати собі раду. Головне, що вона цього прагне. Ранкові зйомки,досудове,клієнти,прямий ефір, а за плечами всього 3, 5 дні відпустки. Чим не привід притулитися до стіни і зависнути, бодай,на мить. Щось якось невесело. Київ хочуть перетворити на суцільні мурашники і торгові центри без всілякого гарного простору для людей. Приїхали на Димну суміш, а найбільше мені сподобалося лежати під зірками о другій ночі. У місті вночі тотально темно - жодного ліхтаря. І видно всі сузір'я, всі туманності, які падають, падають на тебе Більше, ніж новини про перекриття частини Сагайдачного і 40 метрів ЯрВалу, мене радує тільки взривання пуканів водіїв, які впевнені, що місто існує тільки для їхніх гавнотачок Чим відрізняється залік від іспиту? Що впливає на стипендію, на відрахування? Сукня-кардиган оздоблена монохромною вишивкою: геометричний орнамент створений на основі квадратів - одного із символів землі, миру та достатку; рослинний - варіація на тему квітки Берегині, символу жінки-матері і самого Дерева Життя. Якщо чесно, я хотіла намалювати щось з архітектури Казімежа. Я навмисно туди йшла, оскільки дуже люблю цей район Кракова. Я більше ніде не бачила, щоб єврейський квартал крім пласту історії, спогадів, синагоги і кількох меморіальних комплексів мав ще щось цікаве. А тут скільки життя! Старі вивіски, відкриті для публіки синагоги, ресторан "Шалом" і кав’ярні, де пропонують скуштувати чай по-Ізраєльськи. Але в той день нескінченно йшов дощ і все було мокре і не припиняло мокріти знову. Тому я сиділа на підвіконні кав’ярні, пила міцний чорний чай з м’ятою і малювала вже внутрішній Казімеж. Приємну кав’ярню з книжковими полицями, домашніми труфелями і затишною атмосферою. Поки я лапаю останні промінчики сонечка і намагаюся зрозуміти, коли я стала рудою - питання, чи не є порушенням Правил адвокатської етики публікація адвокатом своїх знимків у купальнику в соціальних мережах, своєї актуальності не втратило І ще подумалося, що екранізації ніколи не дадуть того ефекту, що книжки, бо вони все окреслюють, всьому дають форму, чіткий вигляд і звужують простір для фантазії та домислів. Картинка, яка йде за текстом, часто ставить крапку (за певними винятками). Чомусь авторам завжди хочеться дати свій погляд, утвердити його і обмежити глядача. Якщо ви подивилися фільм, то знайте, що книжка зовсім не така і не про те. Роланд - це не типовий непробивний герой, який всіх перемагає помахом руки з револьвером. Грубий, але здатний до переживань. Ні, це не оцей персонаж-тілоохоронець. А Волтер - це не просто чарівник в чорній сорочці і з усім цим набором магічних фетишів, які вони понапозичали з серіалів про чародійок. Буде у вас трошки сміливості, беріться за 8 книжок. Усі, кому я радила, не пожалкували. Довгих днів та приємних ночей. Традиційно кажу спасибі всім, хто дочитав моє полотно. Тільки моя мама може передавати консервований тунець у Норвегію. Від редакції: Цю працю написав д-р Олег Кандиба в 1935 р. декілька місяців після того, як він брав участь у розкопках культури кам’яної доби в Старчево та їздив і досліджував подібні рештки інших культур у музеях Румунії, Мадярщини, Югославії та Австрії (1934 р.). Того ж 1935 р. він прочитав цю доповідь на засіданні Історично-філологічного товариства в Празі. У такій ділянці як археологія 50 років — надто довгий період часу і ясно, що праці з передісторії О. Кандиби за цей час дещо застаріли. Все ж таки саме в дослідженні техніки скрупулятна метода дослідника лишила триваліший слід, ніж у його підсумкових статтях. Тому ми й вирішили надрукувати цю розвідку О. Кандиби, яка дотепер лишилася в рукопису. Рукопис не всюди чіткий, отже деякі місця лишилися невідчитані. Крім того, читаючи цю статтю, О. Кандиба додав усно цілий ряд приміток і пояснень. Все ж таки для майбутнього дослідника наукової спадщини О. Кандиби і ця праця матиме своє значення. (Пасковою керамікою О. Кандиба називав неолітичну «Вапсікегатік»). Щиро дякуємо пані К. Лазор (колишній дружині О. Кандиби) за дозвіл надрукувати цей рукопис у нашому журналі. Скажіть, а Ви співатимете в храмі, чи просто неба? 7 вересня «ТЕЛЬНЮК: Сестри» виступлять на території «Софії Київської» [Київ, вул. Володимирська, 24] за участю Симфонічного оркестру та хору Заслуженого академічного ансамблю пісні і танцю Збройних Сил України У ліберальному світі свобода слова - це свобода брехні. А інформація подається через численні політичні фільтри - політкоректність, недискримінація, боротьба з гомофобією, сексизмами, екстремізмом, націоналізмом і тому подібне. А документики на робоче відрядження були оформлені? Я знав її капітана. На жаль, забув ім'я чоловіка, але його син у ті часи був моїм приятелем. Потім втратили зв'язок. А у подорожі були вниз по Дніпру у 1995-му. А здається у 97-му Кохана розбилася під час шторму, коли стояла пришвартована...гарна яхта із супер щоглою )) Я про них знав. Читав, що ще в позаминулому столітті були спроби. І під час Першої світової робили, і під час Другої. Американці зліпили кількадесят таких суден і 80 барж. І німці теж мурували. Але не знав, що вони були в нашій країні і сприймав балачки про них, як легенду. І тут побачив одну з них на власні очі. Трофейна? Ленд-ліз? Хтозна. Бетонна (!) баржа на краю Кінбурнської коси. Добре видно арматуру, характерні лишайники, що живуть тільки на бетоні. От же ж! Пишуть, що бетон чудовий для малоплавних суден - барж, сховищ, а для швидких і багатоплавних не дуже підходить. тю на вас дядьку. в нас досі парусні яхти з бетону будуються тільки не залізо а скло замість арматури Але за що? — За те, що вони висміюють таких "золотих оптимістів" і гадають, що ти така ж людина, як і всі, з руками, ногами, головою і ротом, яким ти жуєш свій хліб і п'єш свою пляшку пива — одним словом, гадають, що як розумна людина, ти любиш правдиве слово і не читаєш дурниць, де між чотирма римами сказано, що ти святий і тебе давно слід поставити під скло на божниці. Ми вже два роки б'ємося з такою халтурою і вживаємо всіх сил, щоб дати для цього путящу книжку, де б не пахло ладаном, ні словоблудієм і де б ти міг знайти багато цікавих для себе речей. Почитавши ці рядки, ти, звичайно, не повіриш нам і скажеш: ви видаєте векселі, а де ваша ґарантія? Тоді ми кажемо: хіба тобі невідомо, що Вапліте завжди чесно і акуратно виплачувало свої векселі? Ти людина культурна, і невже ти ніколи не чув про поета, якого, крім руської, перекладають на польську, французьку, чеську, єврейську і німецьку мови. Невже ти ніколи не чув про Павла Тичину, що цей автор всесоюзного і європейського маштабу є членом Вапліте і творець тих пісень, що їх щоразу співає гордість нашої Республіки капеля "Думка"? Ти справедливо скажеш на це: одна ластівка ще не робить весни; але ж з свого боку ми теж справедливо відзначимо, що: хіба це не ти, друже, з таким захопленням біг до театру, де йдуть — "97", "Любов і дим", "Яблуневий полон", "Комуна в степах" — одним словом, хіба своїми оплесками ти не вітаєш т. т. М. Куліша і І. Дніпровського, що є членами Вапліте? Ти завжди з зацікавленням стежиш за оголошеннями театрів — і напевно з жагою чекаєш побачити нову п'єсу автора "97" т. Куліша — "Народний Малахій". Так, вона швидко піде в Харківському Держтеатрі "Березіль" і одночасно буде друкуватися, у журналі Вільної Академії Пролетарської Літератури — "Вапліте", де разом з нею ти можеш почитати прекрасний новий роман "Вальдшнепи" Миколи Хвильового, якого ти вже давно знаєш і любиш. ні литовська, ні молдавська агресії не ліквідували тут татарського етнічного нашарування. Кращі, ніж на сході, фізично-географічні умови сприяли концентрації степовиків саме в районі Дністрянсько-Дунайському, як це спостерігалося за часів Ногая. Покійний акад. Ф. І. Успенський в свій час вповні виявив значіння татар в балканських подіях XIII — XIV ст. В титулатурі молдавських воєвод з 90-их років XIV ст. є вже згадка про володіння просторами від „планини до моря“. Але татарська людність при тому залишилася; відомі були рештки її в румунському гінтерлянді за управою своїх султанів (soldani), при цьому спостерігалося засвоювання христіянських імен — аналогічне явище треба зазначити і щодо володарів колишнього подільського улуса. Татарські оселі за XV ст. були також в сучасній Бесарабії на межі або навіть за межею лісостепу — від татарського „кишла нового“ пішла назва суч. Кишинева. Молдавські володарі, що, здавалося би, міцно сиділи в Білгороді на Дністрі, терпіли тут наявність „татарського царевича“ ще до нової татарської хвилі часів Менглі-Герая. Залюбки цитований в історичній літературі мандрівник (20-ті роки XV ст.) Ланоа докладно оповідає про татарську людність району поміж Дністром та Дніпром, що перебувала тут під зверхністю Витовта, але із своїми тубільними князьками. Навіть пізніш, за Хаджі-Герая, татарські люди на північ від Дніпра були в тому февдальному прикордонному утворенні, що на чолі його стояв князь Семен Олелькович. В Люшневатій біля Витовтового броду на Першотравенщині знайдено було недавно плиту з написом, на жаль, знищеним при тому (відомості Одеської Краєвої Інспектури Охорони Пам’ятників матеріяльної культури). В селі Казавчині, ще далі на північ, на так зв. скелі Ржевуського був арабський напис про якогось татарського баскака від XIV ст.— звістка ця йде від Марчинського, подільського діяча-краєзнавця першої половини XIX ст. і лишається на його відповідальності; Є. Сіцінському, що складав археологічну мапу Поділля, цього напису не вдалося знайти. Ми не зупиняємося докладно на слідах турецького будівництва або будівництва пізньої татарської доби. „Опис Очаківського степу" знає, напр., низку шляхових споруд (кам’яні мости на Тилигулі, Цареголі, Березані — на головному шляху з Бендеру до Очакова, караван-сараї в напрямку з Дубосар до Балти; мапи того ж часу відзначають і „вами“, митниці в північно-західній частині Очаківського степу на польському кордоні. В монументальному атласі Rizzi-Zannoni 1772 р. Очаківський степ дуже багатий на паланки, блокгавзи (по східній його межі), але це все, очевидно, споруди досить нової формації. Благородна тварина - дика коза. Благородна і своєю постаттю, коли, струнка й ніжна, стоїть вона серед кущів ліщини або на зеленій квітучо-пахучій галявині лісу нашого чарівного чи коли, спустившись до Сули, до Росі, до Горині, граціозно нахилившись, студену воду п'є. Благородна і в стрімкому вихорі-льоті, коли, налякана, не біжить, а стелеться над чагарником, над кущами, чи поміж дубо-клено-ясенових стовбурів... А ще благородніша вона тим, що через неї і завдяки їй можна виявити дуже несимпатичну породу роду людського, ту породу, що ганьбить почесне звання охотника - людини, якій є назва браконьєр. У баньках (у людей ці штуки звуться - очі) нема ні радості, ні суму, самі тільки хитрощі. У людей очі дивляться, а баньки в браконьєра - бігають. Серця в браконьєра нема. Замість серця в нього торбочка з м'язів. Оце й є - браконьєр. Дику козу полювати заборонено. - Зайшов, - каже, - якось до мене земляк. - Приїздіть, - просить, - та й приїздіть до нас у Дзвонкове пополювати. Зібрались ми кумпанією й поїхали. Поїхав, - каже Юрій Васильович, - я й зо мною Платон Кречет, Галушка й дзвонар Квазимодський із собору Паризької богоматері. Приїхали ми у Дзвонкове, зупинилися в земляка, перекусили - й зразу в ліс. Зирк на галявинці хтось біля вбитої дикої кози вовтузиться. Я як крикну: - Стій!! Ви ж самі розумієте, що робиться з браконьєром, коли він почує "стій!" Це на нього так впливає, як батіг на рисака. Ми за ним! Галушка з Квазимодським трохи відстали, а я та Кречет по п'ятах за ним. Прибігаємо в село, помітили в яку хату він ускочив. Олександра після цього довго соромилась глянути учителеві в вічі. Але ні він, ні школярі ніколи не нагадали їй про те, що було. Та й не треба було їй нагадувати. З того часу вже ніщо не могло спокусити її. Дівчата-товаришки її люблять і часто дають їй чого їсти — такого, що з дому приносять. Але вона зрідка бере, хоч і часто сидить на сухому хлібові. Цього року вона здасть останнього екзамена і вийде з школи розумною, правдивою і чесною дівчиною. До речі буде запримітити, що мр. Віллі Морріс мав ресторан при Вестчестрі-авеню, а мр. Фред Кетлінг був босом у фабриці яринних консерв на 10-му стріті. Оба джентльмени, як добрі знайомі, ліниво доторкнулися пальцями однакових плескатих солом'яних брилів з однаковими чорними стяжками та гукнули один другому просто в ніс: — Гуд івнінг! Потім мр. Морріс крикнув до вуха мр. Кетлінгові, що сьогодні, вночі, мабуть, схоче падати дощ, на що мр. Кетлінг, позіхнувши, відповів, що він вчора програв на Уолл-стріті тисячу п'ятсот доларів. Але заки мр. Морріс встиг повідомити свого земляка, що передучора безробітні витовкли в його ресторані всі вікна, то галаслива й нестримна людська повінь віднесла обох джентльменів на яких двадцять ярдів одного від другого. Та вони оба навіть не старалися реагувати на це в будь-який спосіб: з руками в кишенях, з грубими на палець «кубами» в зубах байдужо, без найменшої фізичної напруги, ждали одну хвилину, поки рухлива людська хвиля не принесла їх назад докупи. Тоді дружніми зусиллями зайняли безпечне місце біля величезної галі автомобілевої фірми й тут, опершись об мосяжне поруччя, з безмежною нудьгою на видовжених обличчях приглядалися морю життя, що заливало Четверту авеню. По мовчанці мр. Віллі Морріс запримітив мимоходом, що з нагоди неділі здалося б у відповідний спосіб перебути сьогоднішній вечір. Мр. Фред Кетлінг поміркував, а потім нерадо запропонував від себе одно веселе місце на Бродвею з джез-бендом, неграми і зовсім голісінькими леді. Мр. Віллі Морріс добув з горішньої кишені камізельки зложений у восьмеро папір. Це була програма Метрополітен-опери на сьогоднішній вечір, в якій стояло, що нині відбуватимуться незвичайно цікаві продукції великого українського хору під проводом містера Кошиця. Мр. Фред Кетлінг прочитав програму від дошки до дошки, потім добув годинник, що вказував чверть на сему, і сказав коротко: — Олл райт. При касі Опери оба джентльмени з великим спокоєм і невідступними «кубами» в зубах видержали цілу навалу штовханців, стараючись по змозі віддавати їх на всі боки. Потім купили два квитки по три долари п'ятдесят центів і зайняли в третьому партері двоє крісел. Мр. Морріс — № 847, а мр. Кетлінг—№ 848. Праворуч мр. Кетлінга, себто на 849-м кріслі, сидів уже бородатий добродій, що від нього на цілу англійську милю пахло чистокровним ірландцем. Можна було сказати, що це типове обличчя простого ірландського рибалки, якби не блискучі біноклі на носі, що надавали цьому добродієві вигляду губернатора або члена Конгресу. Програма почалася. На сцені при лагідних, ледве чутних звуках оркестри серед чудових декорацій та розкішної зелені позацвітали червоним маком і синіми волошками пишні українські національні одяги. Ці одяги обнімали гордих та струнких хлопців, як дуби, дівчат — красних, веселих, любих, щасливих. І ось серед величної тиші, що залягала світлу мистецьку святиню метрополії світу, загомоніли великою тугою, затремтіли лункими радощами й ударили глибоким болем серця всього народу колядки Леонтовича. На передовій, чи не у кожному з підрозділів є свої улюбленці. У когось можуть бути гуси, кролики, коти, собаки та навіть лисенята. Однак, в одному з підрозділів на Луганщині хлопці виховують собі у поміч диких вепрів. Разом з хлопцями вони патрулюють і стали справжніми бойовими вепрами. В Лісабоні перейшовся туди-сюди - маєш квадріцепс мрії, невтамовний апетит і двадцять компліментів. Без цього ти невидима, і не скажу, що це так вже й погано. Учора вперше в житті застрягла в ліфті. Між 13-м і 14-м поверхом. Моїм рятівником був дід із перегаром та ржавою монтіровкою, у зачовганому комбінезоні. Витягав мене з ліфтової шахти за шиворот. Отакий був у мене останній день літа. Кожен має той романтік, на який заслуговує. Так можна сьогодні купатися в річці чи ні? Ми гордо заявляємо, що ми некомерційна, не корпоративна і не скомпрометована організація. Тисячі таких людей як ви допомагають нам встати на захист Інтернету, доступного для всіх і кожного. Ми покладаємося на ваші внески, щоб виконувати нашу місію зі збереження Інтернету відкритим і вільним. Зробите внесок сьогодні? Плов приготував біженець із Узбекистану. На плакатах було написано: "Безкоштовний плов!" і "Зі святом!" (різними доречними мовами) Смерть Іслама Карімова ще не була публічно оголошена. Довелося йому ретируватися від пропозицій поїсти плов "на честь свята". У місті Київ з 2009 року працює дельфінарій "НЕМО" ТОВ " Нерум ", розташований у Голосіївському районі за адресою проспект Академіка Глушкова, 9. У дельфінарії в різні роки утримувалося від 4 до 6 дельфінів походженням з Чорного моря та Тихого океану, морські леви та морські котики. Утримання морських ссавців у неволі із забезпеченням умов, максимально наближених до природних, є практично неможливим. Проте, окрім порушення природоохоронних норм, протягом восьми років дельфінарій функціонує з порушенням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Однак, незважаючи на судові справи і протести громадськості, дельфінарій "НЕМО" не збирається втрачати "годівницю", тому почав шукати нове місце свого розташування. Так, 20 вересня на сторінці директора Національного комплексу "Експоцентр України" (раніше – ВДНГ) у Facebook з’явилося повідомлення про те, що дельфінарій "НЕМО" запропонував звести нову конструкцію на території Виставкового центру. Після опитування громадян у соцмережі директор відмовився від цієї пропозиції. Зустріла на прогулянці в парку ситуацію, еталонну для істерії навколо київпрайд. Жінка за 50 солила на стежці слимака. Саме так, солила, спеціально принесеною з дому сільничкою. На моє запитання пояснила, що "- ті слимаки, то така зараза, з'їдають на городі чисто все! Від солі вони отак зморщуються! - то й що! Я ніколи нікого так не ненавиділа, як тих слимаків! То я їх тут солю, солю!" Останнє було сказано з таким задоволенням, ніби вона діжку огірків собі насолила. Цей чистий випадок психологічного переносу мене так зачарував, що думала всю прогулянку. Я можу тільки фантазувати про її дитинство в релігійній львівській родині, змушеній приховувати свою релігійність, всі ці школи, комсомоли, паради, роботу в радянській реальності. Чоловіка - нелюбленого? Дітей - проблемних? Небажання готувати їжу, і "мус" тримати фасон файної господині. Але що б ми собі не нафантазували, правдою буде одне - відсутність ресурсів забрати з свого життя фактори, які його отруюють. І перший з цих ресурсів - усвідомлення як таке, що життя можна змінювати. Може вона і жалілась, скажімо, на чоловіка - мамі, священику, подругам, - і почула "що поробиш, терпи, то треба терпіти". У нас так півукраїни терпить. І ненавидить. І солить слимаків, нападає на лгбт, вірить у світову змову. Має ж бути хтось винен. Пс. Якщо вас турбує доля слимака, я його відмила в калюжі. Решта посолених, сподіваюсь, заповзли у мокру траву. І вони виходили з хати зі спеченими обличчями, які сонце довгі роки пражило; воно й тепер зараз увіссалося в них, та й вони його несли до своїх домів. * * * — Зараз буде біда,— казав Микола Максимові. Ініціатор акції – доцент кафедри філософії та теорії права нашого університету Сергій Мисевич, висловив окремі слова вдячності: Особливі слова подяки релігійним громадам м. Кіцмань та с. Мамаївці та їхнім настоятелям - отцям Юрію (Кав'юку) та Івану (Марковському), без яких ця поїздка була б просто неможливою. Стараннями парафіян ми змогли порадувати наших козарлюг домашніми закрутками та смачнюзними готовими стравами - свіжиною, котлетами, бужениною, а також традиційними буковинськими смаколиками - галушками, начинкою, пампушками тощо». Для забезпечення поточних потреб технічного обслуговування службового транспорту артилеристів-самохідників було закуплено 4 шини 175/75/13 (800 ₴) та 4 шини 235/75/15 (4528 ₴), зовнішній ремкомплект арки крила для автомобіля Нива (300 ₴). Дорожні витрати склали: 1425 ₴ У 1-му кварталі 2015 р. підприємством сплачено понад 3 млрд. ₴ податків і зборів. З цієї суми більш ніж 2 млрд. ₴ було перераховано до державного і місцевих бюджетів. Проте 24 жовтня 2005 року приватизаційний конкурс відбувся. Його переможцем визнали компанію Mittal Steel Germany GmbH. Вона виявила готовність виплатити за 93%-й пакет акцій «Криворіжсталі» 24 млрд. 200 млн ₴. (4,8 млрд доларів США), що в 2 , 4 рази перевищує стартову ціну і в 5 , 7 рази — суму, отриману за підприємство 2004 року. Під час показу в Україні, що розпочався з допрем'єрних показів 17 вересня 2015 року, протягом першого тижня на фільм було продано 70 118 квитків, фільм був показаний у 167 кінотеатрах і зібрав 5 244 190 ₴, або ж 241 233 $, що на той час дозволило йому зайняти 2 місце серед усіх прем'єр. Під час прем'єрного показу, що розпочався 24 вересня 2015 року, протягом цього тижня на фільм було продано 127 806 квитків, фільм був показаний у 213 кінотеатрах і зібрав 8 440 042 ₴, що на той час дозволило йому зайняти 1 місце серед усіх прем'єр. Показ в Україні тривав 7 тижнів і завершився 8 листопада 2015 року, за час прокату було продано 442 509 квитків та зібрано 29 037 892 ₴, або ж 1,357,145 $. Під час показу у США, що розпочався 18 вересня 2015 року, протягом першого тижня фільм був показаний у 545 кінотеатрах і зібрав 7 222 035 $, що на той час дозволило йому зайняти 5 місце серед усіх прем'єр.