Datasets:

Team-PIXEL

/

PIXELSum_uk_wiki_for_TA

like 0

Follow

Team-PIXEL 16

Структура

Складність об'єкта дослідження і широта предметної області зумовили диференціацію єдиної географії на низку спеціалізованих (галузевих) наукових дисциплін, які утворюють систему географічних наук. Водночас окремі дослідники намагалися поєднувати суспільні процеси з компонентами географічного середовища. У такий спосіб починали зароджуватися нові напрямки географічних досліджень, які, починаючи з XX століття, набули сучасних рис. Відповідно до об'єктів вивчення в сучасній географії виділяють природничо-географічні і суспільно-географічні науки, які тісно між собою пов'язані спільними завданнями всебічного вивчення природно- і виробничо-територіальних комплексів та їхніх компонентів.

До них належать загальна фізична географія (землезнавство), ландшафтознавство, палеогеографія та галузеві фізико-географічні дисципліни — геоморфологія, кліматологія, гідрологія, океанологія, гляціологія, геокріологія, географія ґрунтів, біогеографія. До суспільно-географічних (соціально-економічних) належать науки, що вивчають географічне розміщення виробництва, умови та особливості його розвитку в різних країнах та районах — економічна, політична, географія населення, галузей економіки (промисловості, сільського господарства, транспорту тощо).

Крім того, до географії належать дисципліни прикладного характеру: військова, інженерна, космічна, меліоративна, медична та рекреаційна географія тощо. Фізична географія

До фізико-географічних наук належать: Землезнавство (загальна фізична географія) — наука, що вивчає закономірності географічної оболонки загалом. Фізична географія — наука, що вивчає .

Тісно пов'язана із землезнавством, геологією, біологією та іншими природничими науками. Давню природу земної поверхні відтворюють шляхом дослідження решток, що збереглися (палеогеографічних пам'яток), та слідів (палеогеографічних індикаторів), що спільно утворюють категорію палеогеографічних документів. Палеогеографія широко застосовує загальногеографічні методи й інструменти в історичному аспекті, виробивши на їхній основі власні спеціальні: палеогеоморфологічний, ~педологічний, ~кліматичний, ~ландшафтний та інші. Практичне завдання науки полягає у розробці палеогеографічних аспектів основ раціонального природокористування при пошуках і розвідці корисних копалин, меліорації земель, прогнозуванні майбутніх змін сучасного стану навколишнього середовища тощо.

Палеоландшафтознавство — . {| style="border:1px solid #ddd; text-align: center; margin: auto;" cellspacing="15" | || || || |- | Біогеографія || Кліматологія та Метеорологія || Берегознавство || Екологічний менеджмент |- | || || || |-

Виокремлюють окремі галузі суспільної географії: географія населення, промисловості, сільського господарства, транспорту, невиробничої сфери та інші. Соціальну географію часто розглядають у комплексі з економічною географією. До соціально-економічних географічних наук належать: Економічна географія — наука, що вивчає .

Географія світового господарства — дисципліна, що вивчає .

Геоурбаністика — наука, що вивчає . {| style="border:1px solid #ddd; text-align: center; margin: auto;" cellspacing="15" | || || || |- |Географія культури || Географія розвитку || Економічна географія || Медична географія |- | || || || |- | Історична географія та Географія часу || Політична географія та Геополітика || Географія населення або Демографія || Географія релігії |- | || || || |-

Основним об'єктом дослідження політичної географії є елементарні та інтегральні територіально-політичні системи — об'єктивно взаємопов'язані поєднання різноманітних елементів політичної сфери, що склалися на певній території — у їх взаємодії між собою і з географічним простором:

Ландшафтна архітектура — дисципліна, що вивчає . Ландшафтна екологія — дисципліна, що вивчає . Енвайроментальний менеджмент — дисципліна, що вивчає . Історична географія — наука, що вивчає .

Картографічними символами на картах відображають об'єктивну дійсність. Термін «картографія» застосовують і до картографічного виробництва як галузі, яке забезпечує потреби суспільства в картографічних зображеннях. Розділами картографії є картознавство, географічна, математична, економічна та цифрова картографії, картометрія, складання та редагування карт, видання карт та атласів, організація і економіка картографічного виробництва.

Радикальна географія — наука, що вивчає . Рекреаційна географія — наука, що вивчає . Феміністична географія — наука, що вивчає . Пов'язані області Об'єкт

Основною метою географічних досліджень на сучасному етапі є наукове обґрунтування шляхів раціональної територіальної організації суспільства і природовикористання, створення основ стратегії екологічно безпечного розвитку суспільства. Більшість географів класичної школи продовжують визначати фізичну географію як науку, а решту її суспільних напрямків — похідними наукового пізнання та суспільними проєктами, що переплітаються з різними сферами та науками. Предмет Завдання Завдання географії:

Палеогеографічний. Геофізичні. Геохімічні. Математичні, що органічно поєднують загальнонауковий підхід з гуманітарною складовою науки.

Картографічний Картографічний метод — метод наукового дослідження, у якому карта виступає як модель досліджуваного об'єкта і проміжна ланка між об'єктом і дослідником. Даний метод дослідження включає: опис та вимірювання за картами, графічні побудови, площинні обраховування, аналіз і вишукування нових закономірностей. Геоінформаційні системи Дистанційне зондування Кількісні Якісні Історія

У такий спосіб починали зароджуватися нові напрямки географічних досліджень, які, починаючи з XX століття, набули сучасних рис.

На перших етапах географія мала переважно описовий характер і не диференціювалась на окремі галузі. Географічні знання накопичувались завдяки торгівлі, військовим походами, мореплавству. Вперше описові знання про відомі країни були узагальнені в працях Геродота (V ст. до н. е.), Арістотеля (384—322 до н. е.), Ератосфена (276—194 до н. е.), Страбона (63 до н. е.- 20-ті н. е.), Птолемея (II ст. н. е.) та ін. У їхніх працях містяться спроби перших наукових пояснень природи різних географічних явищ, висловлено припущення й теоретично доведено про кулястість Землі, вказується на взаємозв'язок між земними оболонками, дано опис відомих на той час країн Ойкумени.

Розквіт класичної західної географічної традиції відбувся в епоху Відродження, яка відзначилась переосмисленням досягнень епохи пізнього еллінізму. В епоху формування капіталізму потреба в розширенні ринків збуту продукції, пошуки нових джерел сировини, нових шляхів створювали передумови для дальшого розвитку науки.

Дані про природу та населення Сибіру і Далекого Сходу одержано внаслідок походів козаків-землепроходців. Розвиткові географічної науки в Росії у XVIII століття сприяли праці Івана Кирилова, Василя Татищева та Михайла Ломоносова, який очолював географічний департамент Російської академії наук. Останній стояв на позиціях стихійного матеріалізму, дійшов висновку про взаємозумовленість усіх елементів природи, запровадив термін «економічна географія», обґрунтував ідею про Північний морський шлях.

З другої половини XIX століття активно починає розвиватись університетська географія. 1845 року створюється Російське географічне товариство.

З кінця XIX століття поступово відбувається процес галузевої диференціації географії з одночасним насиченням загальнонауковими методами й інструментарієм.

Велике наукове й практичне значення мали дослідження Михайлом Будико радіаційного і теплового балансів Землі, планетарного круговороту вологи, Борисом Алісовим циркуляції повітряних мас. Світовий океан та його біологічну продуктивність досліджували Юлій Шокальський та Миколою Зубовим. Розробкою теоретичних проблем розміщення виробництва, питань економічної оцінки природних умов і ресурсів, формування економічних районів тощо займались Микола Баранський та Микола Колосовський, велись конкретні дослідження окремих регіонів та районів. Результати досліджень галузевих географічних дисциплін було покладено в основу комплексного, синтетичного вивчення природних і виробничих територіальних комплексів та їхніх взаємозв'язків.

Дослідження проводять також інші установи національної академії наук (НАНУ), зокрема відділення географії Інституту геофізики, профільні кафедри вищих навчальних закладів. Географічна наука в НАНУ на початку її формування на академічному рівні була представлена фізико-географом і геоморфологом Павлом Тутковським (академік від 1918 року), економіко-географом Костянтином Воблим (академік з 1919), метеорологом і кліматологом Борисом Срезневським (академік з 1920). Важливу роль у розвитку географії відіграло вчення про біосферу і ноосферу українського академіка Володимира Вернадського — першого президента АН України.

У перші повоєнні роки в академії Петром Погребняком (академік з 1948) проводилися дослідження з географії ґрунтів, Володимиром Бондарчуком (академік з 1951) з геоморфології, Максимом Паламарчуком (академік з 1973) з економічного районування та іншими. 1964 року було створено окремий Секторі географії в АН УРСР (Максим Веклич і Андрій Золовський). Було широко розгорнуто географічні дослідження були на регіональних природничих кафедрах Київського (Олексій Діброва, Петро Заморій, Олександр Маринич, Ігор Соколовський, Валентин Попов, Михайло Щербань), Харківського (Микола Дмитрієв), Одеського, Львівського (Каленик Геренчук, Петро Цись), Сімферопольського, Чернівецького університетів та ряду педагогічних інститутів, в установах гідрометеорологічної служби.

На основі ґрунтовних досліджень створено докладні загальногеографічні та різноманітні тематичні карти і атласи. Географічним картографуванням займались Андрій Золовський, Іван Левицький, Леонід Руденко, Андрій Харченко.

У зв'язку з науково-технічною революцією стали актуальними проблеми розробки теоретичних і методичних основ наукового прогнозування результатів впливу на природу людської діяльності, вирішення регіональних і глобальних екологічних проблем. Організації З 1871 року проводяться міжнародні конгреси географів-науковців, на основі яких 1922 року в Брюсселі було створено Міжнародний географічний союз (МГС; IGU). Провідні географічні товариства світу:

Українське () (Київ, Україна). Французьке () (Париж, Франція). Періодика

Примітки Література Географія // Влах М., Котик Л. Теорія і методологія географічної науки: навч. посібник . - Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2018. - 344 с. Англійською Key Methods in Geography / N. Clifford, S. French, G. Valentine (Eds.). — SAGE, 2010. — 569 p.

Hans Heinrich Blotevogel: Geographie. In: E. Brunotte, H. Gebhardt, M. Meurer, P. Meusberger, J. Nipper (Hrsg.): Lexikon der Geographie. Spektrum, Heidelberg 2002, ISBN 3-8274-0416-9.

Madrid: Cátedra Geografía.

Статті, що повинні бути в усіх Вікіпедіях

В іншому випадку (при втраті чи набутті одного або кількох електронів) атом перетворюється на іон, що має певний позитивний чи негативний електричний заряд (у разі нестачі електронів такий іон називається катіоном, а у разі надлишку — аніоном). Своєю чергою, склад ядра атома визначає собою тип атома та його ізотопу: заряд ядра Z визначається кількістю протонів у ядрі, а його масове число А — сумарною кількістю нейтронів та протонів. Таким чином, атом — динамічна й складна система субатомних частинок, урівноважених електростатичною взаємодією та ядерними силами.

Від атома тягнуться чотири валентні електронні хмарки. Дві з них утворюють сильні σ-зв'язки (зелений колір) з сусідніми атомами вуглецю, що розташовані в одному шарі кристала графіту. Другі дві хмарки створюють слабкі π-зв'язки між шарами (блакитний колір). Пряме зображення атома

Сутність ефекту полягає в тому, що величина зсуву траєкторії електронів прямо пропорційна густині електронної хмарки, яка визначається як квадрат модуля хвильової функції.

Другі дві хмарки створюють слабкі π-зв'язки з атомами верхнього та нижнього шарів графіту (блакитний колір). π-зв'язки мають вигляд циліндрів діаметром ~ 100 пм і довжиною ~ 200 пм. Також можна подивитись пряме зображення атомів в наступних речовинах: вуглецеві нанотрубки; руденіт; пентан; графіт. В роботі наведено пряме зображення атомів кремнію та германію.

На популярному рівні будову атома можна викласти у рамках так званої планетарної моделі, запропонованої Ернестом Резерфордом у 1911 році як результат його експериментів з розсіяння альфа-частинок атомами золота, та моделі Бора.

Відповідно, електрон обертаючись навколо ядра, рухається із доцентровим прискоренням, а отже має випромінювати і, гублячи кінетичну енергію, падати на ядро. Такий атом повинен існувати протягом неймовірно малих проміжків часу (близько 10 мільярдних долі секунди).

У нейтральному атомі сумарний негативний заряд електронів дорівнює позитивному зарядові протонів. Атоми одного елемента з різною кількістю нейтронів називаються ізотопами. У центрі атома знаходиться крихітне, позитивно заряджене ядро, що складається з протонів та нейтронів.

Кожен електрон на орбіталі має унікальне значення четвертого квантового числа: спіну.

Приклади орбіталей та їхні позначення наведені на малюнку праворуч. «Межею» орбіталі вважається відстань, на якій імовірність того що електрон може перебувати поза нею, є меншою 90 %. Кожна оболонка може містити не більше від суворо визначеного числа електронів. Наприклад, найближча до ядра оболонка може мати найбільше два електрони, наступна — 8, третя від ядра — 18.

Хімічні властивості елемента визначаються тим, з якою легкістю ядро може віддавати або здобувати електрони. Це залежить як від числа електронів, так і від ступеня заповненості зовнішньої оболонки. Електронні оболонки та орбіталі

Згідно з принципом нерозрізнюваності частинок електронні стани атомів утворюються всіма електронами, й неможливо визначити, де перебуває кожен із них. Однак у так званому одноелектронному наближенні можна говорити про певні енергетичні стани окремих електронів.

В основному стані атома внутрішні оболонки повністю заповнені електронами.

Щоби вирвати електрон з внутрішньої орбіталі потрібно надати йому велику енергію, до кількох тисяч електронвольт. Таку енергію електрон на внутрішній оболонці може отримати лише поглинувши квант рентгенівського випромінювання. Енергії внутрішніх оболонок атомів індивідуальні для кожного хімічного елемента, отже за спектром рентгенівського поглинання можна ідентифікувати атом. Цю індивідуальність використовують в деяких методах рентгенівської спектроскопії, зокрема в рентгенофлуоресцентному аналізі, рентгенівській спектроскопії поглинання, рентгенівській фотоелектронній спектроскопії та оже-спектроскопії.

Всі атоми із певним атомним номером мають однакові фізичні характеристики й проявляють однакові хімічні властивості. В періодичній таблиці елементи перелічені в порядку зростання їх атомного номера.

Нейтрони в ядрі не впливають на те, якому елементові належить атом, але хімічний елемент може мати атоми з однаковою кількістю протонів і різною кількістю нейтронів. Такі атоми мають однаковий атомний номер, але різну масу, й називаються ізотопами елементу. Наприклад, атоми водню завжди містять один протон, але існують ізотопи без нейтронів (водень-1, який іноді називають протієм — найпоширеніша форма), з одним нейтроном (дейтерій) і двома нейтронами (тритій). Відомі елементи складають безперервний натуральний ряд за числом протонів у ядрі, починаючи з атома водню з одним протоном і закінчуючи атомом Оганесона, в ядрі якого 118 протонів.

Наприклад, вуглець-14 позначається, як 14C. Атомна маса елементу, наведена в періодичній таблиці, є усередненим значенням маси ізотопів, що зустрічаються у природі. Усереднення проводиться відповідно до поширеності ізотопу в природі.

Проте велика кількість нейтронів нестабільна, і ця обставина накладає обмеження на можливий заряд ядра і кількість хімічних елементів, що існують в природі. Усі ізотопи елементів періодичної системи, починаючи з номера 83 (Бісмут), радіоактивні. Хімічні елементи з великими атомними номерами мають дуже малий час життя та можуть бути створені лише при бомбардуванні ядер легших елементів іонами, й спостерігаються лише під час дослідів з використанням прискорювачів. Станом на липень 2017 року, найважчим синтезованим хімічним елементом був Оганесон.

Це явище використовується радіоелементним аналізом для визначення віку об'єктів, що має велике значення для археології та палеонтології. Маса

Наприклад, атом Карбону-12 має масу 12 а. о. м., тому 1 моль вуглецю має масу 12 г.

Атоми інших елементів зберігають приблизно те саме співвідношення. Причиною цього є те, що елементи із більшим позитивно зарядженим ядром притягують електрони дужче.

Міжатомні віддалі в молекулах характеризуються довжиною хімічних зв'язків або ковалентним радіусом. Енергетичні рівні

Щоб збудитися, йому потрібна зовнішня енергія, яка може надійти до нього тільки із зовнішнього середовища. Атом випромінює чи поглинає світло лише певних частот, які відповідають різниці енергій його станів.

Ймовірність збудження атома світлом знижується із подальшим ростом частоти, але різко зростає при певних характерних для кожного хімічного елемента частотах в рентгенівському діапазоні.

Атоми останнього стовпчика періодичної таблиці елементів мають цілком заповнену зовнішню оболонку, а для переходу електрона на наступну оболонку потрібно надати атому дуже велику енергію. Тому ці атоми інертні, не схильні вступати в хімічні реакції. Інертні гази зріджуються й кристалізуються лише за дуже низьких температур.

Але для переходу з основного стану із конфігурацією електронної оболонки s² до стану із конфігурацією s¹p¹ потрібно дуже мало енергії, тож ці атоми мають валентність 2, проте вони проявляють меншу активність.

До цього стовпчика належить вуглець — елемент, який утворює найрізноманітніші хімічні сполуки. Сполукам вуглецю присвячений особливий розділ хімії — органічна хімія. Інші елементи цього стовпчика — кремній, германій за звичайних умов, є твердотілими напівпровідниками.

Елементам сьомого стовпчика короткої форми періодичної таблиці не вистачає одного електрона на зовнішній оболонці для того, щоб її заповнити. Вони здебільшого одновалентні. Проте можуть вступати в хімічні сполуки в збуджених станах, проявляючи валентності 3, 5, 7.

А ось лантаноїди та актиноїди проявляють здебільшого валентність 3, рідше 2, 4. При утворенні хімічних сполук атомні орбіталі видозмінюються, деформуються і стають молекулярними орбіталями. При цьому відбувається процес гібридизації орбіталей — утворення нових орбіталей, як специфічної суми базових. Аналіз і методи візуалізації

Сканувальний тунельний мікроскоп відчуває нерівності на поверхні, в тому числі нерівності атомарних розмірів, «на дотик». У ньому тонкий щуп сканує поверхню в горизонтальному напрямку, здійснюючи такі рухи у вертикальному напрямку, щоб підтримувати постійним тунельний струм. Саме ці вертикальні зміщення й записуються електронікою, яка надалі створює зображення.

Саме з цієї причини дане відкриття, коли вдалося точно визначити тип конкретного атома й одночасно виміряти його хімічний стан, вважається проривом. Розуміння хімічного стану окремих атомів надасть змогу краще маніпулювати ними всередині різних матеріалів.

Основною ідеєю, яка стояла за даним поняттям протягом всіх сторіч, було уявлення про світ як про набір величезної кількості неподільних елементів, які є дуже простими за своєю структурою й існують від початку часів. Натурфілософський атомізм

Потім естафету підхопив учень Левкіппа Демокріт — який, власне, і запровадив в науковий обіг термін «атом». Збереглися лише окремі уривки їх робіт, з яких стає зрозумілим, що вони виходили з невеликої кількості досить абстрактних фізичних гіпотез: «Солодкість і гіркота, спека і холод смисл визначення, насправді ж [тільки] атоми і порожнеча».

Всі атоми мають просту форму, а атоми одного сорту є тотожними; різноманіття природи відбиває строкатість форм атомів і різноманіття способів, в які атоми можуть зчіплюватись між собою. І Демокріт, і Левкіпп вважали, що атоми, почавши рухатись, продовжують рухатись за законами природи.

В якому розумінні можна було говорити про реальність пустоти, якщо вона, не маючи матерії, не може мати ніяких фізичних властивостей? Ідеї Левкіппа та Демокріта не могли служити задовільною основою теорії речовини у фізичному плані, оскільки не пояснювали, ні з чого складаються атоми, ні чому атоми неподільні. Через покоління після Демокріта, Платон запропонував своє рішення цієї проблеми: «найдрібніші частки належать не царству матерії, а царству геометрії; вони являють собою різні тілесні геометричні фігури, обмежені плоскими трикутниками».

Коли атомізм з'явився в Індії, то він прийняв форму теорії, за якою реальність у світі має процес, а не субстанція, і що ми присутні у світі як ланки процесу, а не як згустки речовини. Тобто і Платон, і індійські філософи вважали приблизно так: якщо природа складається з дрібних, але скінченних за розмірами, часток, то чому їх не можна розділити, хоча б уявно, на ще дрібніші часточки, які б стали предметом подальшого розгляду

Вчення Лукреція були засуджені церквою, оскільки він дав досить матеріалістичну їхню інтерпретацію: наприклад, уявлення про те, що Бог, запустивши один раз атомний механізм, більш не втручається в його роботу, чи те, що душа помирає разом з тілом.

Структура часток є складною, і якщо позбавити будь-яку частку її матеріальної оболонки, то зсередини бризне світло. Галілей був першим, хто, хоча й у фантастичній формі, представив будову атома.

Новий поштовх у становленні сучасного розуміння атома дала молекулярно-кінетична теорія.

У цій моделі, додатний заряд і основну масу атома зосереджено в невеликому ядрі в центрі, а негативно заряджені електрони обертаються навколо ядра.

1913 року, досліджуючи іони Неону в канальних променях, Джозеф Джон Томсон вперше відкрив ізотопи. Див. також Атомна енергія Атомна маса Атом водню Квантова механіка Молекула Періодична система елементів Аномалія легких атомів Гарячий атом Заслонені атоми (групи)

Основні поняття хімії Базові поняття фізики Надпопулярні статті

У шістнадцятковій системі числення має вигляд 3B9ACA00. В європейській системі найменування чисел — тисяча мільйонів, число, що зображується одиницею з дев'ятьма нулями (1 000 000 000). Префікси SI: для мільярда — «гіга» (109), для однієї мільярдної — «нано» (10−9).

Кубічний кілометр (км³) дорівнює одному мільярду кубічних метрів (м³). Див. також Іменні назви степенів тисячі Система числення Індо-арабська система числення Примітки Натуральні числа Числа з власними іменами

Ядро атома — центральна частина атома, за розмірами приблизно в 10 мільйонів разів менша самого атома Ядро (артилерія) — артилерійський снаряд для гармати, що застосовувався від виникнення артилерії Ядро ударне — спеціальний тип вражаючої бойової частини артилерійського снаряду (міни), заснований на кумулятивному ефекті дії боєприпаса. Ядро (геологія) — внутрішня частина планети Ядро Землі — внутрішня частина земної кулі, яка починається на глибині 2900 км від поверхні Зовнішнє ядро — рідка оболонка земної кулі, розташована між внутрішнім ядром та мантією

Ядро (теорія ігор) Ядро (статистика) — це вагова функція, що використовується в непараметричних методах оцінки.

Гібридне ядро — модифіковані мікроядра (мінімальна реалізація основних функцій ядра операційної системи), що дозволяють для прискорення роботи запускати «несуттєві» частини в просторі ядра. Ядро з таймером без переривань — це ядро операційної системи в якому переривання таймеру відбуваються при не рівних інтервалах, і лише забезпечуються в міру необхідності. Ядро Linux — ядро UNIX-подібної операційної системи

Ядро XNU — гібридне ядро операційної системи Darwin, що включає мікроядро Mach 3, деякі частини ОС родини BSD (такі як модель процесорів, мережевий стек, віртуальна файлова система) та I/O Kit — об'єктно-орієнтований API для написання драйверів. Ядро Apache HTTP-сервера Ядро Tox Ядро мікропроцесора Ядро центрального процесора Ядро Athlon II — ядро процесору Athlon II Ядро Allendale — ядро процесору Pentium Dual-Core Ядро Sharptooth — ядро процесору AMD K6-III Ядра конденсації — рідкі чи тверді завислі в атмосфері частинки, з яких починається конденсація водяної пари, що призводить до виникнення краплин хмар і туманів

Ядро — спортивне знаряддя для легкоатлетичних змагань Ядро дублінське — словник (семантична мережа) основних понять англійської мови, призначений для уніфікації метаданих для опису щонайширшого діапазону ресурсів. Комп'ютерне ядро Азгардів — база даних Азгардів, що містить всі дослідження, знання й історію цієї раси. «Гарматне ядро» — американська комедія 1976 року.

Нейроанатомія Ядро (нейроанатомія) — скупчення нейронів у ЦНС, які розміщені між ділянками білої речовини Ядро Едінгера-Вестфаля (інколи ще вживають назву ядро Якубовича) — парне парасимпатичне ядро III пари черепних нервів. Бічне колінчасте ядро — одне з ядер таламусу, що передає візуальну інформацію з сітківки ока до первинної зорової кори головного мозку.

Спинномозкове ядро трійчастого нерва — одне з чутливих ядер трійчастого нерва.

Сочевицеподібне ядро — парне ядро, яке відноситься до базальних гангліїв і складається з лушпини і блідої кулі. Червоне ядро — парна структура, розташована рострально в середньому мозку, яка бере участь у координації рухів. Відноситься до базальних гангліїв. Джерела

Іноді слово «мільйон» вживається для позначення великої кількості чого-небудь. У просторіччі мільйон грошових одиниць (найчастіше доларів) часто замінюється сленговими словами «лимон» або «лям». Див. також Іменні назви степенів тисячі Примітки Натуральні числа Числа з власними іменами

Завданням хімії є дослідження властивостей елементів і хімічних сполук, вивчення залежності властивостей речовин від їхнього складу й будови, вивчення умов перетворення одних речовин в інші, поширення хімічних речовин у природі, технологій їхнього одержання, механізмів взаємодії хімічних сполук, а також практичне використання хімічних реакцій. Походження назви

Розділи хімії Загальна хімія — вивчає теоретичні основи системи знань про речовину і хімічні перетворення.

Хемометрика — розділ аналітичної хімії, що отримує хімічні дані з допомогою математичних методів обробки даних. Фізична хімія — вивчає хімічні явища та процеси на основі загальних принципів фізики з використанням фізичних експериментальних методів.

Радіохімія — вивчає хімічні та фізико-хімічні властивості радіоактивних елементів і речовин. Колоїдна хімія — вивчає дисперсні системи та поверхневі явища на межі поділу фаз. Механохімія — вивчає хімічні та фізико-хімічні перетворення при механічній дії на речовину. Біологічна хімія (біохімія) — фундаментальна біомедична наука та навчальна дисципліна, що вивчає хімічний склад живих організмів та хімічні перетворення, яким підлягають молекули, що входять до їхнього складу.

Розглядає закономірності будови і реакцій основних класів вуглецевих сполук у зв'язку з їхніми біологічними функціями та впливом на процеси, що відбуваються в біологічних системах. Фармацевтична хімія — наука, що вивчає способи добування, будову та фізико-хімічні властивості лікарських засобів; взаємозв'язок між їхньою хімічною будовою та дією на організм; методи контролю якості та зміни, які відбуваються за збереження ліків та застосування їх у медицині.

Квантова хімія — галузь науки, яка використовує засади квантової механіки для чисельних розрахунків структур та властивостей хімічних молекул. Комп'ютерна хімія Математична хімія — галузь науки, яка використовує математичне моделювання до хімічних явищ.

Молекулярна динаміка — комп'ютерне моделювання руху атомів і молекул у газах, рідинах та твердих тілах. Молекулярна механіка — галузь науки, яка використовує класичну механіку для моделювання молекулярних систем. Спектрохімія — область хімії, в якій вивчається взаємодія електромагнітного випромінення з речовиною, коли ця взаємодія не викликає хімічних змін речовини. Кріохімія — розділ хімії, де вивчаються закономірності перебігу хімічних реакцій при низьких (70—223 К) та наднизьких (нижче70 К) температурах.

Топохімія — вивчає будову поверхні кристалічних речовин на атомно-молекулярному рівні, реакції на поверхні кристалів, процеси асоціації та дисоціації молекул. Супрамолекулярна хімія — міждисциплінарна галузь хімії, що зосереджується на вивчені хімічних систем, що складаються з певної визначеної кількості молекулярних блоків чи компонентів. Нанохімія — розділ хімії, де об'єктами вивчення є тіла, розмір яких лежить у діапазоні 1-100 нм., де фізичні і хімічні властивості тіл суттєво залежать від розміру, досліджує склад і структуру нанотіл.

Екологічна хімія — наука про хімічні процеси та взаємодії в довкіллі (екосфері). Медична хімія Структурна хімія Термоелектрохімія Ядерна хімія

Атом складається з щільного ядра з позитивно заряджених протонів та електрично нейтральних нейтронів, яке оточене набагато більшою хмарою негативно заряджених електронів. Коли число протонів відповідає числу електронів, атом електрично нейтральний; в іншому випадку це є іон, з певним зарядом. Атоми класифікують відповідно до числа протонів та нейтронів: число протонів визначає хімічний елемент, а число нейтронів визначає нуклід елемента. Хімічний елемент Див. також Періодична система елементів

У нейтрального атома число електронів на електронних оболонках дорівнює заряду ядра. Хімічна речовина

Проста речовина

Наприклад, молекули гелію і аргону складаються з одного атома гелію — He та аргону — Ar. Молекули всіх інших інертних газів теж складаються з одного атома. Складна речовина

Зазвичай це молекула, яка може визначатися певною хімічною формулою. Складних речовин незрівнянно більше, ніж простих. Якщо простих речовин тепер відомо понад 400, то складних речовин в неорганічній хімії — понад 50 тис., а в органічній хімії — близько 3 млн. Молекула

Хімічний зв'язок