Datasets:
audio
audioduration (s) 1.25
21
| text
stringlengths 18
320
|
---|---|
не прийшов до Ральфа Робертса і не сказав, що його дружина помирає, зрештою Ральф усе розумів і так. |
|
Час поміж березнем і червнем здався йому безкінечною і жахливою марнотністю - втомливі тривалі бесіди з лікарями, довгі вечори, проведені біля Керолайн у клініках, |
|
численні поїздки у медичні центри інших штатів для проведення спеціальних обстежень на щастя, вартість усіх їх покрила медична страховка Керолайн, |
|
власні вишукування в громадській бібліотеці Деррі: спершу відповідей на те, що фахівці могли прогледіти, згодом просто надії на ту останню соломинку, за яку можна було б ухопитися. |
|
Ці чотири місяці асоціювалися Ральфові з хмільною коловертю якогось божевільного карнавалу - |
|
люди на каруселі скрикують від непідробного жаху, заблукані у надрах дзеркального лабіринту мешканці Алеї Жахів |
|
фальшиво посміхаються, але в їхніх очах застиг моторошний страх. |
|
Ральф завважував усі ці речі на початку травня, а з приходом червня почав усвідомлювати, що так звані світила медицини - шахраюваті гендлярі, які прагнуть за будь-що збути свій крам, а хор підбадьорливих запевнень уже не міг приховати того факту, |
|
що з гучномовців чується похоронний марш. |
|
На початку літа одна тисяча девятсот девяносто другого року. Ральф продовжував відганяти від себе страшні видива - і ще більш страшну думку, що крилася за ними, - |
|
але, як тільки червень поступився місцем липню, це стало практично неможливо. |
|
яке навіть за своїх найкращих часів не претендувало на титул гомінкого мегаполісу, охопило повне заціпеніння, |
|
і саме в цій тиші Ральф Робертс уперше почув постукування хронометра - розмірене наближення Вісника Смерті, й зрозумів, що в проміжку між прохолодною зеленню червня й розімлілою непорушністю липня мізерні шанси Керолайн перетворилися на ніщо. |
|
але напевно вже восени або взимку. |
|
Він намагався навіть і не думати про те, що це можливо, і називав себе огидним старим дурнем, |
|
але у спертій тиші цих довгих спекотних днів Ральф усюди чув, як невідворотно наближається отой розмірений стукіт, - |
|
здавалося, навіть від стін віяло подихом смерті. |
|
На ту пору смерть підступила вже занадто близько, і, лежачи в ліжку поруч у ці спекотні літні ночі, коли навіть простирадло своєю ваготою здавалося крицевим, а всі собаки Деррі вили на місяць, Ральф прислухався до постукування Вісника Смерті всередині Керолайн, |
|
і йому здавалося, що серце його ось-ось розірветься від горя й страху. |
|
Скільки ще доведеться страждати Керолайн, перш ніж прийде кінець? |
|
Скільки ще доведеться страждати йому? І як він зможе жити без неї? |
|
Саме в цей сповнений невідомості час Ральф вирушав у такі тривалі й утомливі прогулянки крізь спекотні, тягучі літні сутінки, що часто, повернувшись додому, не чувся на силі навіть повечеряти. |
|
Про те, що він відлучається, - так, про це вона знала. |
|
Але тільки не про всі ті кілометри, які він долав, і не про те, що, повертаючись додому, він нерідко тремтів від знемоги й перегріву на сонці. |
|
пухлина мозку позбавила її спостережливості так само, як невдовзі вона ж таки позбавить Керолайн і життя. |
|
насолоджуючись найперше тому, що від спеки йому дзвеніло у вухах, а іноді дзвеніло цілими годинами так голосно й люто, що Ральф перестав чути, як звучить хронометр Вісника Смерті Керолайн. |
|
Він дуже багато блукав по Деррі того спекотного липня - |
|
вузькоплечий, рідковолосий, сивий дідок з величезними руками, все ще придатними до важкої роботи. |
|
але найчастіше ноги самі вели його на захід від Гарріс-авеню, на якій усе ще красива й така люба йому Керолайн Робертс у мареві головного болю й морфію тепер доживала свій останній рік. |
|
Частенько він відпочивав у затінку на майданчику для пікніків, неподалік від службового вїзду на льотне поле, чекаючи, коли нарешті прийде друге дихання. |
|
Вечорами цей майданчик ставав місцем тусівки підлітків, із колонок портативних магнітол тут ревів реп, але вдень майданчик був притулком групи людей, яку Білл Мак-Ґоверн, Ральфів друг, охрестив Збіговиськом Старих Шкап Гарріс-авеню. |
|
Старі Шкапи збиралися тут, щоб пограти в шахи, випити джину, просто побалакати. |
|
Багатьох Ральф знав не один рік |
|
зі Стеном Еберлі, приміром, він учився в школі, |
|
і йому було затишно серед них |
|
Поки вони не ставали занадто настирними. Хоча навряд чи їх можна було назвати такими. |
|
Саме під час однієї з таких прогулянок Ральф уперше усвідомив, що з Едом Діпно, який живе з ним на одній вулиці, щось негаразд. |
|
Того дня Ральф пройшов набагато більше, ніж зазвичай, - можливо, тому, що грозові хмари закрили сонце й над Деррі повіяло прохолодою. |
|
Він дивився, як літак пролетів над старою залізничною колією та загорожею, що визначала межі аеропорту, дивився, як той наблизився до злітно-посадочної смуги і, торкнувшись шасі землі, випустив блакитні струмки диму. |
|
Ральф глянув на годинника, відзначивши про себе, що літак спізнився, |
|
Так, у стані трансу, він пройшов більше пяти кілометрів, навіть не помітивши, як швидко промайнув час. Час Керолайн, - пробурмотів внутрішній голос. |
|
Так-так, час Керолайн. Вона вдома і тепер лічить хвилини, щоб прийняти дарвон, а чоловіка нема, він зайшов так далеко |
|
Він майже на півдорозі до Ньюпорта. |
|
Ральф глянув угору й уперше по-справжньому побачив пурпурово-синюшні блискавки, що прорізали небо над аеропортом. Зовсім не факт, що буде дощ, |
|
принаймні не зараз, але якщо дощ все-таки піде, він неодмінно змокне, а сховатися можна лише на майданчику для пікніків біля злітно-посадочної смуги номер три |
|
Ральф ще раз глянув на жовтогарячий дах, тоді намацав у правій кишені пачку рахунків, перехоплених маленьким сірим затиском, подарованим Керолайн до його шістдесятиріччя. |
|
Ніщо не заважало Ральфові дійти до закладу Говарда Джонсона й викликати таксі Крім, мабуть, думки про те, яким поглядом може нагородити його таксист. |
|
Старий дурень, - можуть сказати очі в дзеркалі заднього огляду. Старий дурень, що забрів далі ніж слід у такий спекотний день. |
|
Це параноя, Ральфе, - сказав йому внутрішній голос, і тепер цей дещо занудний, але доброзичливий заступницький тон змусив Ральфа згадати про Біллі Мак-Ґоверна. |
|
Що ж, може, й так. Принаймні він покладеться на удачу й повернеться додому пішки. |
|
А якщо це буде не просто дощ? Торік у серпні випав такий град, що повибивало майже всі вікна в будинках у західній частині міста. |
|
Мене не так і легко настрахати. Ральф повільно рушив до міста, здіймаючи носаками черевиків легкі хмарини пилу. |
|
Із заходу, де нагромаджувалися хмари, почулися перші гуркоти грому. Сонце, хоча й заховане за хмарами, все ще воліло не здаватися без боротьби - |
|
воно облямовувало краї хмар діамантовими смугами і визирало у випадкові просвіти фрагментованим променем кінопроектора. |
|
Принаймні сьогодні вночі, - подумав він, - я напевно буду спати. Спати як убитий. |
|
Злітне поле - акри висохлої бурої трави із врослими в неї іржавими рейками, що залишилися тут, немов сліди давньої катастрофи, - |
|
Погляд Ральфа зупинився ще на одному засобі пересування - |
|
це був автомобіль, що відїжджав від головного авіаційного терміналу, розташованого посейбіч поля. |
|
Авто рушило до службового виїзду на Гарріс-авеню. |
|
Останнім часом Ральф часто спостерігав за автами, що вїжджали і виїжджали звідти майданчик для пікніків, де збиралися Старі Шкапи Гарріс-авеню, був метрів за шістдесят від цього місця. |
|
Оскільки машина наблизилась до воріт, він упізнав датсун Еда й Елен Діпно І раптом зрозумів, що автомобіль справді рухається. |
|
Ральф вийшов на узбіччя, не усвідомлюючи, що неспокійно стискає кулаки, поки маленьке коричневе авто підїжджало до зачинених воріт. |
|
Для того, щоб відчинити ворота ззовні, необхідна спеціальна картка-ключ |
|
ізсередини ж усю роботу виконував фотоелемент. |
|
коричневе авто різко загальмувало, з-під коліс зметнулася хмарина блакитного диму, нагадавши Ральфові недавню посадку літака, |
|
і коли ворота почали повільно відчинятися, кулаки Ральфа розтиснулися. |
|
З боку водія у вікні зявилася рука й люто замахала, намагаючись, мабуть, у такий спосіб |
|
Це було настільки абсурдно, що Ральф посміхнувся. |
|
Однак посмішка майже одразу згасла. |
|
Освіжаючий вітерець із заходу, звідки насувалися грозові хмари, приніс пронизливий крик водія датсуна: |
|
Їм із Керолайн дуже подобалася Елен - Едова дружина, а їхнє маля Наталі вони просто обожнювали. |
|
Зустріч із Наталі була однією з небагатьох подій, які могли відволікти Керолайн від її теперішнього стану, і відчуваючи це, Елен частенько брала дівчинку з собою. |
|
Ральф знав, що є чоловіки, яких дратує, якщо їхні дружини бігають до стареньких сусідів щоразу, коли дитина втнула що-небудь цікавеньке, - |
|
Ральфові здавалося, що Ед не зможе заснути всю ніч, якщо змушений буде послати когось до дідька, але |
|
Як тільки ворота відчинилися для проїзду, датсун рвонув, і Ральф нарешті зміг побачити водія. |
|
Той був достатньо близько, щоб міг виникнути сумнів: за кермом таки Ед. |
|
Датсун підстрибував на ямах небрукованого відрізка дороги між воротами і шосе. |
|
Пролунав різкий гудок, і Ральф устиг помітити, як синій форд-рейнджер, що рухався на захід, вильнув убік, намагаючись уникнути зіткнення з датсуном. |
|
Водій пікапа занадто пізно помітив небезпеку, а Ед, мабуть, узагалі нічого не помітив лише значно пізніше Ральф почав підозрювати, що Ед спеціально пішов на таран форда. |
|
Пискнули гальма, почувся глухий удар крила датсуна об бік форда. Пікап вїхав на лінію між зустрічними смугами шосе. |
|
Зімятий капот датсуна розкрився. |
|
Скло розбитих фар посипалося на асфальт. А за мить обидві машини завмерли посеред дороги, переплівшись на взір сюрреалістичної скульптури. |
|
і щораз його вражало, як швидко все відбувається і як мало в цьому драматизму. |
|
А в житті це всього лише серія розмитих образів, а відтак швидка комбінація звуків: |
|
Звичайно, такий ритуал просто необхідний, - міркував Ральф. |
|
Щодня в Деррі ставалося близько дюжини таких аварій, а взимку, коли випадав сніг і ставало холодніше, можливо, й удвічі більше. |
|
дивишся й хитаєш головою. Іноді - але взагалі ж, за рідкісними винятками, майже завжди - ця фаза зустрічі супроводжується експресивною перепалкою: |
|
визначається провина доволі грубо, майстерність кожного водія ставиться під сумнів, звучать погрози судового розгляду |
|
однак Ральф вважав, що насправді водії лише намагаються сказати один одному: |
|
Іноді водії навіть обмінюються рукостисканням. |
|
Ральф приготувався спостерігати за всім цим зі свого місця за сто пятдесят ярдів від зіткнення, |
|
але як тільки прочинилися дверцята датсуна, він зрозумів, що тут усе буде інакше - інцидент лише розпочинається. |
|
І очевидно, ніхто не подаватиме руки у фіналі цієї вистави. |
|
Дверцята автомобіля не просто відчинилися - вони відлетіли. |
|
Вискочивши на дорогу, Ед Діпно завмер біля свого авта, |
|
його вузькі плечі квадратом застигли на тлі темних хмар. |
|
Він був у потертих джинсах і футболці, й Ральф відзначив, що ніколи досі не бачив Еда інакше як застебнутим на всі ґудзики. |
|
І ще щось було намотано навколо шиї Еда: щось біле й довге. Шарф? Так, схоже на шарф, але хто ж одягатиме шарф у таку спеку? |
|
Ед стояв біля авта, дивлячись, здавалося, в усі боки, крім потрібного. Він зиркав довкола так люто, що Ральфові сама собою напросилася асоціація з півнем, що оглядає свої володіння в пошуках загарбників і чужинців. |
|
Ніколи досі він не бачив Еда таким - швидше за все, тому й стривожився, однак його хвилювало й дещо інше. |
End of preview. Expand
in Dataset Viewer.
README.md exists but content is empty.
Use the Edit dataset card button to edit it.
- Downloads last month
- 63